Один життя будує на любові,
А хтось його будує на брехні.
Один несе тепло у кожнім слові
І хоче все по правді, а хтось — ні…
Один готовий неба прихилити
І віддає за так душі тепло.
Без доброти не може й дня прожити,
А в когось в серці причаїлось зло.
І загребущі руки все б забрали,
Хоч розтягнутись просто сил нема.
Все б очі завидющі поковтали,
І те що не ковтнути, та дарма…
Людська натура… Що ж і так буває.
Напрошується правило саме...
Ніхто не вічний, кожен помирає
Й нічого у могилу не візьме.
Всі знають це, але гребуть і далі,
А на словах і божі, і святі…
На ширину грудей у них медалі,
Й словечка з рота світлі й золоті.
Що ж, на словах відразу не пізнати,
В них стільки побрехеньок і хвали…
То ж не спіши обійми розкривати,
Щоб часом не хресті не розп’яли.