Яка природа чарівна і дивна,
У ній багато загадок живе.
Є звірі в ній, комашка і людина,
Є поле, ліс і річечка пливе,
Великі звірі і мала пташина,
У кожного повадки є свої.
Природи витвір і її вершина —
Людина, мабуть, з розумом її.
Але людина, все ж, недосконала,
Бо світ оцей не вміє берегти.
Чи, може, поки знає дуже мало,
Хоч прагне вийти у нові світи
І дуже хоче Всесвіт подолати,
Нові якісь планети віднайти.
Та норов свій не вміє загнуздати,
Не здатна мир і спокій вберегти
На цій Землі, що радує квітками,
Дарує щастя, радість і тепло.
Людина сіє безлад між братами…
А хочеться, щоб все не так було.
Щоб війни щезли і пісні лунали,
Наука розвивалася й цвіла.
Щоб всіх краса і творчість поєднали,
Земля чарівна у садах була.
Щоб на планеті голоду не знали,
А хлібом засівали всі поля.
Щоб мирно спали і у снах літали,
Щоб колисала всіх свята Земля.