Дівчинка Оленка
Казка про книжку

Оленка була ще зовсім маленькою дівчинкою. Вона лише пішла у перший клас. Але вже відразу полюбила школу, своїх нових друзів і вчительку. Їй так було цікаво! Кожного дня вона дізнавалась все нове, невідоме раніше, а це було дуже цікаво. Їй, навіть, було шкода, що раніше не віддали до школи, вона б досі знала набагато більше! Але нічого, тепер вона знає, як треба вчитись! Адже головне — добре читати і любити книжки. А, коли ти любиш і вмієш читати, то про що завгодно можна дізнатись. Ось недавно мама пообіцяла, що заведе Оленку в бібліотеку, щойно вона читатиме у два рази швидше. Оленку таке повідомлення не дуже здивувало, тому що вона вже записалась у шкільну бібліотеку і знала, як користуватись книжками, як поводити себе в бібліотеці, в читальному залі. Але мама дуже загадково подивилась на Оленку і нічого не сказала, хоч дівчинка і допитувалась. Оленка була терплячою і вміла досягати того, чого хотіла. Вона знала, щоб читати удвічі швидше, треба займатись кожного дня читанням і не як-небудь, а наполегливо і уважно та багато. Спочатку було трохи важко себе заставити, читалось з великими труднощами. Але ж Оленка знала, що людина може — все, коли цього дуже захоче! Так казала вчителька, а вона знає, що каже. І от дівчинка взялась за себе. Щоб було цікавіше, вона посадила всіх своїх ляльок навпроти і заставила їх слухати. Спочатку вони слухали неуважно і навіть куняли, бо Оленка читала по складах, повільно, часто перекручувала слова так, що й сама не могла зрозуміти, але вона була наполегливою дівчинкою і тому ще і ще поверталась до тих слів, виправляла себе і знову читала до того часу, доки не виходило краще. А коли вже читала плавно і без помилок, то її ляльки усміхались, наче хотіли подякувати за нові казки. Це дуже сподобалось Оленці. Вона кожного дня садовила свої іграшки навпроти себе на килимку, а сама вмощувалась зручніше і голосно читала. Щоразу в неї виходило все краще і краще. І невдовзі вона стала читати без помилок і лише величезні слова змушена була читати спочатку по складах, та згодом вона здолала і цей бар’єр. Тепер дівчинка могла сказати мамі, щоб вона завела її в бібліотеку, як і обіцяла. Мама уважно подивилась на неї і мовчки простягла гарну книжку, щоб доня показала, як читає. Дівчинка взяла книжку, зосередилась і почала читати. Спочатку вона слідкувала за тим, як читає, а потім захопилась оповіданням, що й забула за все на світі. Вона поринула у чарівний світ птахів: барвистих, малих і великих і їй здалося, що вона навіть чує, як вони співають. Вони не тільки співали, а, здавалось, розмовляли з Оленкою. Скільки пройшло часу Оленка не помітила, і зупинилась лише тоді, коли перегорнула останню сторінку і закінчила оповідання. Мама була вражена, вона і не думала, що її донечка так гарно читає, бо дівчинка не розказувала мамі про своє захоплення. А дівчинка не могла прийти до тями, так здивувало її те, про що вона читала. От чого мама їй казала, щоб вона читала удвічі швидше! Коли читаєш добре, то стає все зрозумілим і дізнаєшся так багато цікавого! Тепер вона просила маму, щоб швидше йти в бібліотеку.

І от вони в бібліотеці. Те, що побачила там мала школярка, здивувало і вразило її. Це було ціле королівство книг! Дівчинка думала, чи зможе вона все це прочитати? Якою ж розумною повинна бути людина, коли прочитає все це багатство! Тьотя-бібліотекар повела її у відділ дитячої книги і стала розказувати, де які книжки знаходяться. Дівчинка була у захваті. Вона з допомогою мами вибрала книжки про тварин і про птахів, про цікаві пригоди двох хлопчиків і принесла на стіл. Тьотя-бібліотекар здивовано глянула на дівчинку і на маму і сказала, що це дуже багато на один раз, але Оленка сказала, що вона дуже хоче все це прочитати. Мама сказала, що її доня вже добре читає, а якраз починаються перші канікули, тож бібліотекар погодилася і записала всі книжки. Оленка не просто йшла, вона летіла, мов на крилах, додому. Дома за звичкою вона посадила всіх своїх ляльок і почала читати. Сторінка за сторінкою книжка вела малу дитину у цікавий і дивовижний та поки що незнайомий світ птахів. Вона дізнавалась про те, чого ще й не знала зовсім, про що й не здогадувалась. Це було дивовижно!

А коли вона почала читати про синичку, то синичка прилетіла до вікна і голосно заспівала. Ні, вона і не співала, а про щось розповідала та весь час поглядала на Оленку. Дівчинка закінчила читати і відклала книжку. Тепер вона з цікавістю дивилась на синичку, щоб зрозуміти про що це вона так розповідає. А пташечка не вгавала. Оленка відчула, як вона втомилась, читаючи, і прилягла на диван так, щоб добре бачити і чути синичку. Тепер вони дивились одна на одну і їм обом було цікаво і радісно. Оленці стало приємно від тепла, що розлилось по тілу, від чарівного голосу пташечки і вона кудись попливла, попливла на хвилі щастя і радості. І опинилась дівчинка в голому осінньому лісі. А там було тихо і трішечки сумно, бо дерева стояли голі і тільки ялинки та сосни стояли холодні і зелені. Пташок було зовсім мало, а ті що й були поводили себе тихо і смирно. Ніхто не співав і не щебетав так, як навесні. А дівчинка знала, як весело і голосно співають пташки навесні! Вона минулої весни ходила у ліс з татом і з мамою і все чула та бачила. А тепер усе було інакше. Оленка присіла на пеньок і зажурилась. Але тут прилетіла та сама синичка, яка їй про щось розповідала вдома. Вона сіла навпроти дівчинки і заговорила знову. Тільки цього разу ясно і зрозуміло. І як це Оленка спочатку її не зрозуміла? Просто дивно! Адже так гарно щебетала до неї пташка! Дівчинка спитала, як її звати, а синичка голосно відповіла: «Мене звати Пік! А тебе звуть Оленка, я знаю. І прийшли ми з тобою в ліс для того, щоб ти зрозуміла, як ми, пташки, живемо. Нам тут добре, особливо навесні, влітку і теплої осені. Але коли приходить зла і люта зима, нам дуже важко прожити. Ми дуже мерзнемо. Та це ще пів біди, а от у люті морози нам нема чого поїсти і ми гинемо від голоду. Так хочеться їсти, бо їжа нас не тільки годує, а й зігріває, дає силу для польоту, а коли її нема — приходить смерть. Зараз ще є їжа, але птахи вже відчувають прихід злої зими і тому зажурились. А розказую я тобі про це тому, що ти мудра дівчинка і зможеш нам допомогти.»

— Як же я допоможу? Я ще зовсім маленька, не вмію нічого робити, сама подивись.

— То нічого, що ти маленька. Але в тебе добре серце, ти розумна і наполеглива, ти любиш навколишній світ і тому ти знайдеш мудре рішення.

— Але ж як?

— Подумай, дорога дівчинко! Ти зрозумієш, і твоє серце не залишиться байдужим до нашої долі. Подумай тільки, лише одна синичка з десяти може зустріти наступну весну, а дев’ять — гинуть... Голод і холод нищить пташок. А нам так хочеться зустріти теплу і квітучу весну!

Оленка стрепенулась і поглянула у вікно. Синички не було. А серце Оленки стислося з жалю. Вона не могла зрозуміти, що це з нею було. Дівчинка прибігла до мами і все їй розповіла. А мама сказала, що це вона, напевно, прочитала, бо так і є насправді. Але Оленка цього не читала, про це розповіла їй синичка, правда! Вона прибігла до книжки, розгорнула і знову почала читати. Ні, цього у книжці не було. До вікна прилетіла синичка і голосно писнула.

— Пік! Пік! Це ти мені розповіла! — закричала дівчинка.

— Так! Так! — відповіла синичка і полетіла.

Оленці здалося, що пташечка усміхнулась. І раптом Оленка зрозуміла, що треба робити! Це чудово! Вона завтра ж у класі розкаже всім діткам, як треба поступити, щоб врятувати пташок, вона знає!

Наступного дня вона найперша прибігла до школи, їй хотілось про все розповісти вчительці і дітям. Тут зайшла вчителька і здивувалась, чому це Оленка так рано прибігла. А дівчинка все розповіла. Вона знала: треба, щоб кожна дитина зробила для пташок годівничку і насипала щоранку корм для птахів, тоді виживе набагато більше пташечок. Вчителька підтримала дівчинку і сказала, що в класі вони проведуть гарне свято з конкурсом на кращу годівничку для птахів. А поки що дівчинка всім розказала про те, що прочитала в книжках і про що їй розповіла синичка. І діти радісно підтримали її та пообіцяли зробити годівнички. Ну, звичайно, ж не самі, бо вони ще були маленькі, але ж кожному допоможуть старші братики і сестрички, татусі та мами. З веселим серцем розбіглися діти додому, і вже наступного дня порозвішували у дворах найрізноманітніші годівнички та понасипали корму. І дуже вчасно, бо вночі випало багато снігу. А коли снігу багато, то пташенятам знайти корм надзвичайно важко. Через тиждень у класі було зимове свято з конкурсом на кращу годівничку. Тепер годівнички були в шкільному саду і в міському парку. Пташки раділи і прилітали до кожної годівнички поживитись. Вони щиро дякували і Оленці, і всім дітям та дорослим, які потурбувались про них. А все це Оленка!

А Оленка дуже раділа, що добре навчилась читати, і читає дуже багато. Бо той, хто багато читає, той багато знає. Та й книжка вчить, як на світі жить — так каже народна мудрість. Ось і Оленка зрозуміла, як треба жити. Вона знає, що треба бути доброю і допомагати всім, хто цього потребує. А тепер дівчинка щодня дізнається про цікаві і потрібні речі. Бо багато читає. А ви?