Надія Красоткіна

Казка про Вовченят

Казка про вибір місця для гри

Вовченята в школі вчились
Дуже добре, краще всіх!
На уроках всі трудились,
Та були проблеми в них.
Не в навчанні, тут, нівроку,
Все у них було гаразд.
Навіть грамоти щороку
Мали всі за кожен клас.
Математику всі знали,
В лісі все читать могли.
До мільйона рахували,
На найвищий бал тягли!
На уроках вміли гарно
Слухати і працювать.
Час проводили не марно,
Знали все, що в школі вчать.
Й правила вони всі знали.
Та, як дзвоник продзвенить,
Все на світі забували.
Кожен з них кудись летить!
І штовхається, й сміється,
І кричить, що сили є.
З дітлахами, навіть, б’ється,
Щось доказує своє.
От перерви — це проблеми
Для маленьких Вовченят.
Ну, ніякої системи,
Сплутали усе підряд!
Граються не в тому місці,
Де учитель наказав.
А чогось ідуть на східці,
Там, звичайно, ловлять гав.
То залазять на драбину,
То в підвал знаходять шлях.
То на дерева вершину...
Ну, не діти, просто жах!
Але правила є всюди,
Щоб здоров’я зберегти.
Знають їх і звірі, й люди,
І, звичайно, я і ти.
То ж давайте пригадаєм
На перерві йти куди?
Й назавжди запам’ятаєм,
Щоб не трапилось біди.
На перерві треба гратись
Дружно з дітками всіма.
Можна весело змагатись
І страшного тут нема.
Можна вийти на майданчик,
В м’яч погратись, пострибать.
На траву, як на диванчик
Дружно разом посідать.
Можна тут і покричати,
Сили голосу надать.
Можна й спритність показати,
Швидше за усіх промчать.
Треба ж дітям відпочити,
Сил набратись, щоб рости.
І щоб знов уроки вчити,
Перемогам лік вести.
Ігри є цікаві дуже,
Грається в них цілий клас.
Пригадай їх, любий друже!
Пам’ятай про них весь час!
А не бігай без причини
І підніжок всім не став.
Правила ці для дитини,
Щоб здоровим кожен став.
Але наші Вовченята
Не дотримувались їх.
Наступали всім на п’яти,
Викликали сльози й сміх.
Та до часу так триває,
Сміх до певної пори.
Все кінець, звичайно, має,
Що вже тут не говори.
Вовченятам теж казали,
Що кінець цьому прийде.
Щоб вони мудріші стали
І не лазили ніде:
Ні на дерево найвище,
Щоб сміливість показать,
Ні в підвал, ні на горище,
Й на паркан не залізать,
Та вони все добре знали,
Але неслухи були.
На слова ці не зважали,
В заборонне місце йшли.
Раз якось звірята грались
У вишневому садку.
Вовченята ж розважались
На горищі, у кутку.
Там були якісь папери,
Та чого, лиш, не було:
Зошити, старі шпалери,
Навіть — збільшуване скло.
Ллються промені в віконце,
Повіває вітерець...
Скло підставили під сонце —
Загорівся папірець...
Всім цікаво це збагнути,
Бо здогадка нелегка.
З промінця вогонь добути!
І не треба сірника!
Вовченята дивувались:
«Як це скло вогонь несе?»
А папери загорались,
Почало палати — все!
Хтось попробував гасити,
Але де там! Що робить?
Вже почав і дах горіти,
На Вовках вже шерсть горить...
Та пожежники примчали,
Почали гасити хлів.
Вовченяток познімали,
Тільки хлів дотла згорів.
Ох і шкоди наробили,
Ось історія яка,
Що пожежу учинили
Без одного сірника.
Все батьки відшкодували,
Щоб до суду не тягли.
За чуби дітей тягали,
Щоб слухняними були.
Діти зразу присмиріли
Від великої біди.
Нижчі від трави ходили
І тихіші від води.
Та недовго так блукали.
Просто — більше не могли.
Гру на східцях влаштували
І штовхатись почали.
Не від зла, а просто грались.
Зла ніхто не планував.
Зовсім трішки поштовхались,
А Зайчисько з східців впав
Й, ніби м’ячик, покотився
Зверху прямо-прямо вниз.
Як внизу вже опинився,
Щоб не плакать, зуби стис,
Та й не міг уже кричати —
Без свідомості лежав.
Стали Зайця рятувати,
Щоб, бідненький, не вмирав.
Вовченята полякались,
Сльози капали у них.
От і знов вони догрались,
Чим скінчився їхній сміх.
Всі ходили, мов примарні,
Бо тепер їм не до гри.
Зайчик пролежав в лікарні
Мабуть місяців із три.
Вовченята ходять тихо,
Щоб біди знов не було.
Та за ними бродить лихо
Повсякчасно, як на зло.
Якось літом біля школи
Вовченята мирно йшли.
Глядь! Кар’єр, в якім ніколи,
Ще ніколи не були.
Закортіло подивитись
Та й погратися хоч мить.
У м’якім піску заритись...
Ну, кому з вас не кортить?
І залізли, гратись стали,
Рити ямки і стрибать.
Але трапились обвали.
Хто прийде їх рятувать?
Їх, звичайно, всі спасали,
Ті, що тут, поблизу, йшли.
З ніш піщаних витягали,
Все робили, що могли:
Штучне дихання робили,
Дихали їм «рот у рот»,
Зілля запашне носили,
Квіти також — кращий сорт.
Рятувала їх охоче
Медицина, як могла.
Та біда, темніша ночі,
До одного з них прийшла.
Що тут зробиш, так буває,
Хто себе не береже,
Той у пастку попадає...
Ви не знали? Та невже?
Вчать вас в школі, вчать удома,
Що життя в усіх одне.
Щоб вели себе свідомо,
Бо біда вас не мине.
Якщо гратись, де попало,
Правила ігнорувать.
І хоч правил є чимало,
Всі їх треба пам’ятать.
І не слід їх забувати,
Бо життя у всіх одне.
То ж, не треба пустувати
І тоді біда мине.
Вовченята зрозуміли
Крізь яку біду пройшли.
Добре правила завчили,
Гарно всі себе вели.
Більше з ними вже ніколи
Не траплялося пригод.
Знову ходять всі до школи
Чемно і без перешкод.
Ще й малих звірят навчають
Як коли себе вести.
Бо вони вже досвід мають,
Можуть приклад навести.
Ще й рішили слідкувати
Біля тих принадний місць,
Де самі любили грати,
Як було їм рочків шість.
Щоб не трапилось пригоди,
Злого лиха та біди,
Не роби собі на шкоду,
У такі місця не йди.
Назавжди запам’ятайте
Правила, як день ясні.
А тепер відповідайте
Коротко чи «так», чи «ні».
— Горище, старий літак —
Це ж не місце іграм?
— «Так!»
— А тепер скажіть мені
В ліфтах можна гратись?
— «Ні!»
— І в підвалі аж ніяк
Не підходить гратись?
— «Так!»
— Можна лізти по стіні,
по дахах, по трубах?
— «Ні!»
— На будову йде хлопчак,
Там біда чекає?
— «Так!»
— Гілки в дерева пружні,
Можна лазити там?
— «Ні!»
А тепер відповідайте,
Слово в риму підбирайте:
Щоб не трапилось біди,
У такі місця не йди.
Там, де сходи є пожежні,
Будьте дуже обережні.
Правила запам’ятайте
Про свою безпеку дбайте!
Лихо хай усіх мине,
Бо життя у нас одне.
На перервах дружно грайтесь,
Гарно, весело змагайтесь.
І не бийтеся ніколи
Ні в дворі, ні серед школи.
Бійка вас не прикрашає,
Наслідки погані має.
І на сходах теж не грайтесь,
Йдіть праворуч, не штовхайтесь.
У життя щасливі йдіть,
Та здоров’я бережіть.

Відгуки

Social comments Cackle