Надія Красоткіна

Казка про тисячі бід або про те, де гратись не слід

Казка про правила поведінки на відпочинку

Гарно ж як! Пташки співають,
Річка весело блищить,
На природу поспішають
Ті, хто хочуть відпочить.
Тут і галасу немає,
Як у велетнях-містах,
Ліс зелений всіх вітає,
Зріють ягоди в садках.
Квіти радісно стрічають,
У повітрі аромат.
Словом, люди поспішають
На курорт, у ліс, у сад.
На повітря, до водички,
В гори їдуть і в село,
І до озера, й до річки,
На пісочок, у тепло.
Їдуть ще відпочивати
На південні береги,
Щоб під сонцем засмагати,
Сил набратись і снаги.
Бо повітря і водичка,
Сонця промені ясні
Красять людям гарно личка
І народжують пісні.
Тут завжди дітей багато,
Різні ігри, щирий сміх.
Відпочинок — це вже свято
Для дорослих і малих.
Всі дорвались до природи,
Йдуть у гори і на пляж,
Ходять з радістю в походи,
Ще й на скелі лізуть аж!
Кожен робить, хто що вміє
І до чого він вже звик.
Наближаються до мрії,
Бо чекали цілий рік.
Добре скрізь відпочивати,
Де б не їхав хто куди.
Треба правила, лиш, знати,
Щоб не трапилось біди.
Правил тих силенна сила!
Для дорослих і малих.
Якщо ти людина вміла,
Розберешся сміло в них!
І тоді ніякі біди
Вже людині не страшні.
Тож не випусти із виду,
Всі виконуй. А як ні...
То й не знаю, що й казати,
Може статися усе.
А тоді і біль, і втрати
Відпочинок принесе.
Зважте всі на те, будь ласка,
Що ці правила для вас.
Розкажу вам, діти, казку,
Бо для казки саме час.
А у казці, кожен знає,
Майже так, як у житті.
Казка вивчить помагає
Правила ці золоті.
Слухайте або читайте
В казці правила прості.
Добре їх запам’ятайте —
Це так треба у житті.

Літні пригоди Зайців-пустунців

У лісочку чарівному
Серед квітів і зела
У вербі, в дуплі старому
Казка-дівчинка жила.
Все вона і знала, й чула,
Навіть записи вела.
За всіма спостерігала,
Бо допитлива була.
Знала все-усе на світі —
Всіх пригод і не злічить.
І чого так сонце світить,
І чого струмок дзюрчить.
Чому ніч зірки світила.
І чому дуби сумні.
А коли мене зустріла,
Розказала все мені.
Я тепер усе це знаю:
Хто як жив і з ким дружив.
Казку вам розпочинаю
Про Зайців, про пустунців.
Бо Зайчата теж, як діти,
Все у них, як і у нас.
Вміють гратися, радіти,
Навіть плачуть, і не раз.

От одного разу літом
Грались зайчики весь день
У межі, під самим житом,
Ще й мугикали пісень,
Тих, що в школі їх навчили,
Дехто й більше трохи знав.
Тут машина зупинилась,
Вийшов тато і сказав:
«Їдем всі відпочивати
Завтра вранці, тож, вперед!
Все з собою треба взяти:
Ролики, велосипед,
Самокат, м’ячі, ракетки,
Ще й скакалки і гамак...
Посуд разовий, серветки...
І сідаємо в літак.
Летимо в краї казкові,
Де є море і річки,
І поляни пречудові...
Тож, збирайтесь, діточки!»
Діти просто остовпіли,
Диво-дивне, чудеса!
Й тут вони погратись вміли,
Але там! Така краса!
Тож побігли, поскладали
Чемодани й рюкзаки.
Ранку всі Зайці чекали,
Хвилювалися ж, таки...
Сонце дуже рано встало,
А найперший тато встав.
Вніс в машину чемодани
І Зайчат порахував.
Всі в аеропорт помчали.
Ось літак! Ти подивись!
Включені усі сигнали...
І літак піднявся ввись.
Тут були усі щасливі
Від Вовків до Білченят.
Навіть Лиска їла ківі
Й не дивилась на Зайчат!
Дуже всі велися чемно,
А не так, як зазвичай.
І, звичайно, недаремно —
Бо летіли в дивний край!
Ось і море, гори, річка
І їда усяка в ряд!
Там поляна невеличка —
Все, що треба для Зайчат.
Але є й своя принада,
Що так зваблює малих.
Десь гуркоче автострада
І гуде, неначе в ріг...
Та навчає діток тато,
Щоб усі гуртом були.
До забав, яких багато,
Щоб без дозволу не йшли.
Біля дому розважались
І дружили з усіма.
У м’яча, у теніс грались
І не билися дарма.
Всі кивали головами,
Бо погодились усі.
І по стежечці до мами
Пострибали по росі.

От пішла сім’я до річки,
На пісочку полежать.
В хвилях чистої водички
І поплавать, й попірнать.
Тато всіх попереджає,
Щоб самим в ріку не йти,
Хай ніхто не запливає
На глибінь, щоб вберегти
Дітлахів від небезпеки,
Щоб від них біда пішла...
А стоїть страшенна спека,
В воду вся сім’я зайшла.
Зразу діти стали в коло,
Гралися всі, як могли.
Потім грали в водне поло,
А тоді, як попливли!
Хто найшвидше і найдалі —
Діти лапками гребуть!
Ніби їм якісь медалі
На тім березі дадуть.
Та й стомились. Повертати
Вже зайцям назад пора.
А до дна тут не дістати,
Хвилі котять, як гора.
Тут один з них, як крутнувся,
Щоб до берега пливти,
Та й водою захлинувся
І почав на дно іти.
Хтось із них перелякався
І собі почав тонуть.
Хтось тут рятувати взявся
І за вуха їх тягнуть.
Та не можуть врятувати —
Крик зчинився на ріці.
Можна тільки жалкувати,
Що потонуть всі Зайці.
Водна служба врятувала,
Хоч були вже всі на дні.
Та й рядочком поскладала
Зайченяток у човні.
Надали їм допомогу...
Ох, нещасні всі тепер,
Та живі, і слава Богу,
Що ніхто із них не вмер.
Тато з мамою чекали,
Але що вони могли?
Ледь самі не повмирали,
Доки їм дітей везли.
В сотий раз їм говорили,
Щоб вели себе, як слід.
Насварили, та не били,
Серце ж в грудях, а не лід.
Діти так перелякались,
Ледь живі, усі дрижать,
І просили, й вибачались,
Більш не будуть запливать...
Обняли їх мама й тато
І рядком поклали спать.
Як же діток в них багато,
Всім їм треба дати лад.

Новий день настав раненько,
Вчора був для всіх урок.
Мовчазні вони й тихенькі
І від тата ні на крок.
У футбол із татом грають —
Стадіон поблизу тут.
Щось тихесенько питають,
Нікуди самі не йдуть.
І на роликах кататись
Дозвіл дав татусь усім.
Треба ж дітям розважатись
І кататись треба їм.
Показав, де є доріжка,
Щоб безпечно всім було.
А в татуся — гарна книжка...
Сонце шле усім тепло.
Діти весело катались
По доріжці біговій.
Що є сили розважались
І стрибали всі по ній.
Показали різні трюки,
Що уміли і могли.
Потім всі взялись за руки
Й до батьків своїх пішли.
Бо схотіли їсти й пити,
Натомилися за день.
Всі не проти відпочити,
Помугикати пісень,
Полежати на дивані,
Подивитися кіно.
Діти всі такі слухняні!
От і вечір у вікно.
День пройшов напрочуд гарно,
Полягали діти спать.
Що ж, урок пройшов немарно,
Довелось запам’ятать.

Знову сонце заіскрилось,
Всім хотілось рано встать.
Зайчики розвеселились
І побігли засмагать.
Тато й мама наказали,
Щоб не лізли до води.
Та й самі вже діти знали,
Як уникнути біди.
І, хоч дуже їм кортіло
Всім поплавать у ріці,
Та батьки їм не веліли,
То ж, послухались Зайці.
А, коли дозволив тато
У ріку зайти усім,
Почали вони стрибати,
Дуже добре стало всім!
І на сонці не лежали,
Щоб здоров’я вберегти.
Капелюшки накладали,
Щоб носи не попекти.
День цей тез пройшов, нівроку,
Радістю і сонцем цвів.
Не робили діти й кроку
Вже без дозволу батьків.

Інший день у теніс грались,
Самокати в дію йшли.
Діти з радістю змагались
І слухняні всі були.

Та, на будь-яку мороку,
У народі кажуть так,
Є всього три дні, лиш, строку,
А народ вам, не простак!
Знає, що коли казати,
Як відрізав, так сказав.
Почало уже смеркати,
Хтось велосипед узяв...
І почав собі кружляти
По доріжці, де є знак.
Захотілось й іншим взяти
І поїздити ось так.
Почали вони змагаться,
Тут і галас, тут і сміх!
Їм немає чотирнадцять,
То ж дорога не для них!
Місце є, де покататись,
Тут не втонеш, як в ріці.
Можна гарно позмагатись,
Та надумали Зайці
На дорогу небезпечну
Враз поїхати усі....
Ну, а там же безперечно,
Мчать автобуси й таксі.
А Зайці ж не мають права,
Чотирнадцять їм нема.
Де на тих Зайців управа?
Їх біда там жде сама.
Спеціальної доріжки
Там немає, що робить?
Та педалі крутять ніжки,
Кожен з них кудись летить!
Захопились. Мчать щодуху —
Їм свобода, наче мед!
Вже сигналять їм на вуха,
А вони летять вперед.
Та біда їх тут зустріла.
На секундочку всього...
І машина зачепила
Бідолаху одного...
Він упав, перевернувся
Шість разів, а може й сім.
Закричав і стрепенувся
І життя загасло в нім...
А Зайчата закричали,
Аж луна довкіл летить.
Звірі всі понабігали,
Але що вже тут зробить?
Плачуть діти, мама й тато,
Горечку немає меж.
Можна все в житті здолати,
Лиш життя не повернеш.
Так скінчилась ця пригода,
Горю їх немає меж.
Всім звірятам Зайця шкода
І, звичайно, дітям теж.

Як за правилами жити,
То тоді біда мине.
Пам’ятайте, любі діти,
Що життя у всіх — одне.
Назавжди запам’ятайте,
Згадуйте про це весь час.
Грайтесь, бігайте, стрибайте
Там, де місце є для вас.
Ось така біда страшенна
Сталась з Зайчиком одним.
Діти, ви поводьтесь чемно,
Це потрібно вам усім.
Як берете самокати,
На майданчик йдіть усі.
Бо на них не можна мчати,
Де машини і таксі.
Бо хіба машину можна
У секунді зупинить?
Гальма аж вищать тривожно,
А вона собі біжить.
Досить довгий, кожен знає,
Гальмівний у неї шлях.
Транспорт цю властивість має...
А тоді і біль, і страх...
Досить вже про це казати
І читати вам мораль.
Всі про це повинні знати,
Ну, а хто не знає... жаль.

Зимові пригоди Зайців-пустунців

От Зайці пішли до школи,
Знають все, та й що казать.
І стараються ніколи
Правил більш не забувать.
Та й кому ж, як їм не знати?
Гратись можна де й де — ні?
Де кататись, де гуляти
В вихідні від школи дні.
Все було спокійно й тихо,
Всі у радості жили.
І Зайців минало лихо,
Гарно всі себе вели.
От уже й зима настала
І задуло холодком.
Скрізь снігів понасипала,
Воду затягла льодком.
Тільки лід тоненький дуже,
А тому туди не йди.
Потерпи ще трішки, друже,
Щоб не трапилось біди.
Але їм кортить скоренько
Стати всім на ковзани.
Стали пробувать легенько
Міцність льоду всі вони.
Хоч і Зайчики легенькі,
Але лід від них тріщить.
А вони ідуть, дурненькі,
Кожен з радості пищить.
Та найважчий провалився.
Правда, мілко там було.
І якось за кущ вхопився,
Щоб в ріку не потягло.
Раптом правила згадали,
Сіли всі на бережок.
З переляку задрижали,
Мерз від холоду дружок.
А тепер його ангіна
Дуже мучить день і ніч.
Нетерплячка в цьому винна,
Гра така не варта свіч.
От, як ще мороз узявся,
Цілу нічку аж тріщав,
Став під товстий лід сховався,
Лід твердий, як камінь став.
І тепер всім зрозуміло,
Можна грати тут в хокей.
І сковзатись можна сміло
Для Зайців і для дітей.
І Зайці всю зиму грались
На замерзлому ставку.
Розважалися, катались
На прозорому льодку.
Та взялася хуртовина,
Замела усі стежки.
Вкрила сніжная лавина
Лід на річці й бережки.
Не пройдуть тут звірі хижі,
Грузнуть їхні лапи в сніг.
Стали всі Зайці на лижі
І катались, хто як міг.
Взимку всім було чудово,
Справжнє диво, ця зима!
Гарно, весело, казково,
Серед літа так нема!
З гірок звірі всі катались
І на лижах, й на санках.
Весело усі спускались
І не брав нікого страх.
Бо не лізли, де високо,
Де страшенна круговерть.
І скажу вам, цього року
Не взяла нікого смерть.
Хоч катались всі Зайчата
І на лижах, й на санках,
В сніжки бавились малята,
Їздили на ковзанах.
Але правила всі знали
І виконували їх.
Тому радість всі пізнали
І дзвенів всю зиму сміх.

То ж, дівчатка і хлоп’ятка,
Повторю ще раз для всіх:
Треба правила всі знати
І виконувати їх.
А тоді життя казкове
Стане взимку й навесні.
Буде гарно, пречудово,
Ще й звучатимуть пісні.
Усміхатиметься небо,
Жайворонок заспіва.
То ж, не лізь куди не треба,
Буде ціла голова.
Думай перш, ніж щось зробити,
Наслідок який там жде?
Краще добре вік прожити
Й не скалічитись ніде.

На вербі сиділа казка
І сказала так мені:
«Розкажи усім, будь ласка,
Про Зайчат і їхні дні.
Щоб ніхто не забувався
Правил тих, що в школі вчив.
А частіше посміхався
І поводитися вмів!»

Відгуки

Коментарі Cackle