Надія Красоткіна

Народження веселки

Казка

Було це дуже-дуже давно. Земля летіла собі у чорному-пречорному Космосі і радувала всіх своєю дивною і неповторною красою, бо поміж усіма іншими вона світилась голубим сяйвом. Зорі та інші планети теж всі світились, кожна по-своєму, але такої чарівної у тутешніх сузір’ях більше не було. Крім того, що вона була несказанно гарна, Земля зачаровувала всіх ще одним дивом: на ній жили рослини і тварини. І це так вражало, що всі з великим захопленням і любов’ю дивились на Землю, навіть трошечки по-доброму заздрили їй. А вона усміхалась до всіх веселими, дивовижними квітами і співала. Так-так, всі зорі і всі планети співають, але теж кожна по-своєму. Земля співала дуже гарно, бо вона давала життя всім, хто був на ній. Летіла і співала. А їй підспівували люди, які теж жили на планеті, завзято працювали, створювали міста і села. Одним словом, це була чарівна, дивна, казкова і дуже загадкова планета. Вона добре знала свою дорогу навколо Сонця і літала та й літала по ній, кожного дня чемно вітаючись до Сонечка.

І Сонечко дуже любило свою чарівну донечку Землю. Воно зігрівало її своїм теплом, ніжно пригортало, давало живе світло, щоб вона ставала ще кращою. А вночі, коли Сонечко лягало спати, на Землю дивились Зорі і милувались. Кожна Зірочка хотіла послати до неї свій промінець-подарунок, бо всі її дуже любили.

Ось так і жила Земля серед Зірок і Планет біля свого батька-Сонечка. І все так би і було до цього дня, як завжди, якби не трапилась на Землі велика біда...

А все почалось з того, що злий космічний чаклун пролітав якось мимо неї і, як угледів її неповторну красу, очам своїм не повірив і хотів захопити Землю, щоб володіти нею і творити чорні діла. Він летів на Хвостатій Кометі і вже скерував її на Землю, бо ж побачив на ній такі дива, що аж серце йому зайшлося. Від заздрощів він вирішив загубити цю красу і всіх, хто гам ходить, повзає, плаває чи літає, а ще росте і процвітає. Та Сонечко відштовхнуло Хвостату Комету так далеко, щоб вона і не повернулась ніколи. Тоді злий Чаклун почав від злості кидати на Землю величезні куски льоду, які брав з хвоста комети, а лід перетворювався на чорні важкі хмари. Мокрі хмари-страховиська закутали всю Землю — стало темно, і почав лити день і ніч сірий і холодний дощ. Стало мокро, холодно, річки переповнились водою, вода залила все навколо. Земля гірко плакала і посіріла від горя...

А в цей час у Сонечка народився тоненький і дуже веселий непосида -Промінець. Він жив разом з усіма іншими у великому світлому палаці. Там він навчався, грався зі своїми братиками, але у нього була одна заповітна мрія. Він дуже хотів швидше вирватись на поверхню Сонечка і побачити чарівну Землю, про яку так багато чув оповідань та казок. А ще промінець хотів полетіти до цієї дивної планети і все побачити самому. Він мріяв присвятити себе їй! Але у Промінця в палаці була своя робота, яку він зобов’язаний був виконувати, бо ж одні Промінці варили золото, інші робили пару, з якої колись буде каміння. А ті, хто летів у Космос, ніколи більше не поверталися назад до Сонечка. Промінець помішував разом з іншими великою ложкою золото, що варилось у казані і мріяв про Землю. Аж раптом його покликали на поверхню! Промінець так зрадів, що аж ложку втопив у казані і стрімголов помчав нагору.

І тут він побачив таке, що навіть у найкращих снах не бачив. Його рідне Сонечко було золоте-золоте!

Ось для чого вони варять золото! — подумав Промінець.

А Космос був чорний-пречорний, і в ньому блищали жовті, червоні, білі Зорі. І раптом він побачив чарівну Землю. Вона була... Вона була зовсім і не голуба, а сіра... І гірко плакала...

Тепер Промінець зрозумів, чого його покликали нагору. Він помчить до своєї мрії і врятує її. Він поверне дорогій казковій Планеті її блиск, колір, її пісню. Промінець стартував і зі швидкістю світла полетів до Землі. Всього за 8 хвилин він долетів до улюбленої Планети і почав велику битву з чорними хмарами, які щільно обступили Землю і не пропускали його. Та хоробрий світлий Промінець мав гостру зброю і рубав та рубав потворні та химерні страховиська. Вони гриміли страшним громом, гуркотіли і громадились одна на одну, та не могли встояти перед мужністю і сміливістю промінця. Він виблискував гострою зброєю і прочищав дорогу для Сонечка, проганяв, розтоплював чорні хмари, а вони обурено і важко відповзали і десь далеко за обрієм зникали, ніби хтось їх ковтав.

І глянуло на Землю ясне Сонечко, пригорнуло, обняло, зігріло її. І засвітилась Земля голубим сяйвом, усміхнулась привітно і радісно.

А світлий Промінець гнав і гнав від Землі страшні чорні хмари. Він дуже стомився, став зовсім тонесенький, але не зупинявся. Та раптом налетів він на великі краплі води і ... переломився в них, зовсім знесилений...

Ні-ні, ви не подумайте, він не загинув, зовсім ні! Його добре і світле сердечко засвітилось дивними кольорами і на все небо виріс над Землею чарівний кольоровий міст, обійняв всю Землю з кінця в кінець, і сміявся, і світився, вигравав червоним, оранжевим, жовтим, зеленим, голубим, синім, фіолетовим кольором. Він кликав усіх пройтися по ньому у чарівну країну мрій!

Всі Зорі і Планети здивовано дивились на це диво і раділи, що Земля знову щаслива і весела, що вона знову виграє голубим сяйвом. А вона стала ще кращою, ніж була. І заспівала весело і радісно. А люди, які були на ній, зачаровано дивились на казковий міст, зраділи, всім стало легко, весело. Вони сміялись, дякували Сонечку за тепло і світло, за ласку і любов. А світлому Промінцю дякували за сміливість і за це велике диво, яке вигравало сімома кольорами. І назвали люди чарівний міст над Землею Веселкою!

Світлий Промінець сповістив усіх через Веселку, що більше ніколи космічний Чаклун не затулить Землю чорними хмарами, бо Хвостату Комету, на якій він живе, Сонечко відкинуло далеко-далеко у космічні далі, і не вернутись йому сюди ніколи!

А Промінець тепер завжди стоїть на сторожі щастя. Він час від часу розвішує у небі кольорові мости, щоб люди знали, що він завжди з нами. А його чарівні Веселки сповіщають нам, що у погоді стануться деякі зміни.

Той, хто вміє спостерігати, може зміни прочитати по веселих кольорах і по тому місцю, де з’являється Веселка.

А ще по чарівних Веселкових мостах ходить казка. Вона запрошує до себе всіх мрійників і сміливців.

Відгуки

Social comments Cackle