Надія Красоткіна

Пригоди Ларочки

Казка

Жила на світі маленька дівчинка. Вона була дуже гарненька, а кучеряве волоссячко робило її схожою на принцесу. Всі задивлялися на неї. Звали цю дівчинку Ларочка. І все було б чудово, та лише одне заважало їй — це її поведінка.

Як тільки вона виходила у двір, обов’язково когось ображала, забирала в дітей іграшки і билася. Всі навколо дуже дивувалися з такої поведінки Ларочки, адже вона була така гарненька, як лялька, і така поведінка їй зовсім не пасувала. Дівчинці про це не раз говорили і просили змінити свою поведінку, та де там! Як тільки вона бачила, що діти граються гарними іграшками, яких у неї не було, серце її стискалося від заздрощів. Вона не могла змиритися з тим, що у дітей є такі гарні іграшки, а в неї нема, і вона починала забирати їх, бити дітей, дражнити їх. Серце її переповнювалося злістю, ненажерливість підступала до горла і душила так, що Ларочка аж задихалася. Все закінчувалося сльозами... Ларочка була не лише вродливою дівчинкою, але й відважною і сильною, проте не мала вона у серці доброти і любові. Ларочку постійно мучила заздрість. Вона була така чорна, як ніч. Тому дівчинка не могла дивитися на щось гарне, добре і світле. Ларочка не могла змиритися з тим, що в дітей є такі гарні рожеві пупси, коляски, різні ігри. Варто зауважити, що не лише Ларочка не мала всіх іграшок, які є на білому світі. Такої кількості, як цього хотіла дівчинка, не було ні в кого з дітей, проте ніхто не бився і не забирав іграшок у дітей. Бо всі інші не заздрили, а були ввічливі і доброзичливі, охоче ділилися і бавилися разом. Усім було весело і радісно, тому з ранку до вечора у дворі лунав дитячий сміх. І лише Ларочка завжди ходила одна, сердита і невдоволена. Вона ні з ким не дружила, нікому не говорила добрих слів, з усіма в неї виникали проблеми. А вона вже була школярка!

Одного разу Ларочка вийшла у двір. Малі діти, як тільки побачили її, відразу схопили іграшки і побігли до своїх матусь та бабусь, а ті невдоволено подивились у бік дівчинки. Отож Ларочці сьогодні не було до кого чіплятись і вона вибралася на велику гірку, яка була схожа на слона, що п’є воду. Там вона ковзалася, з’їжджала, видряпувалася нагору, демонструвала різні фокуси, але була сама, бо ніхто з нею не грався і їй це дуже швидко набридло.

А тим часом серце наповнювалося чорною заздрістю, ненавистю до оточуючих. їй здавалось, що вона зараз лусне від злості, як повітряна кулька! Як же вона ненавиділа отих дітей, що весело бавилися своїми чарівними іграшками! Та ні, вона вже ненавиділа й ті іграшки, що приносили дітям задоволення і щастя. Ларочка готова була кинутись у будь-яку бійку! О! Що б вона їм зараз зробила! Та тільки чорні думки були перервані.

А поруч з нею на гірці опинилася враз велика дівчинка, дуже гарна, усміхнена, ніби зійшла з чарівної казки. І де вона взялася? Нікого й близько тут не було. Та Ларочка і не стала замислюватися над цим. Ну, взялася та й взялася, подумаєш! Мало що! Може, Ларочка її просто не помітила. Вона була така сердита, що готова була кинутись і на цю дівчинку. Ця красуня заговорила до неї спокійно і чемно, але Ларочка ледь себе стримувала. Велика дівчинка спитала, чого Ларочка грається сама, не йде до дітей, чого вона така сердита і невтішна. Але Ларочка не хотіла навіть дивитись у бік дівчинки, вона ще дужче розгнівалася, бо чого до неї чіпляється ця красуня, що вона від неї хоче? І чого це вона так усміхається? Тут Ларочка хотіла було нагрубити великій дівчинці, мовляв, що вона хоче? Але та пильно-пильно подивилася на неї, так що мурашки побігли по спині і сказала: «Ти, Ларочко, посіяла навколо себе таке велике зло, що воно може обернутися бідою для тебе і для оточуючих. Бачу, що ти не хочеш виправитися, тому я тебе зроблю зовсім маленькою, щоб ти нікого не могла скривдити і твоє зло теж стане крихітним і не завдасть нікому біди. Що ж, я прийшла тобі на допомогу, але якщо ти цього не хочеш, то прощавай...» І вона відвернулася, махнула руками і раптом почала рости, та так швидко!

Ой, що це? Росла не лише вона, а й почали рости будинки, дерева, гірка, схожа на слона, діти ставали велетнями і все-все навколо стало таким велетенським і таким страшним, що ви не можете собі уявити! А Ларочка не виросла, вона, навпаки, стала дуже крихітною. Довго стояла дівчинка і не могла зрозуміти, що сталось?

І раптом вона все зрозуміла — це вона сама зменшилася настільки, що малі діти здавалися їй велетнями. Тепер Ларочка стала менша за найменшого рожевого пупса, що ним гралися діти в піску. Сльози градом полилися по щоках, але що вона могла вдіяти тепер? Що тепер робити? Де та дівчина-красуня? Крізь сльози дивилася Ларочка на білий світ і була у розпачі. Гірка, що на ній вона щойно виробляла різні фокуси, тепер височіла, як Еверест, а кроки, що їх вона почула, були схожі на грім. Це малі дітки піднімалися, щоб спуститись. О! Та це ж велетні, вони зараз розтопчуть її! Страх скував усе тіло, ще секунда — і черевик, мов трактор, притисне її до металевої гірки... Але мама вчасно зняла малюка з гірки...

І тут до неї прилетіла така велика ворона, як гора! Вона сіла навпроти, подивилася на дівчинку пильним оком і заговорила людським голосом, та так голосно, що Ларочка закрила вуха пальчиками. «Ось ти, нарешті, і попалося мені, погане дівчисько! Ти завжди проганяла мене зі свого двору, не давала мені ані крихти хліба, ані зернятка підняти, завжди кривдила мене. Ось тепер спробуй, скривдь мене!» І ворона задоволено каркнула, та так, що Ларочка ледь не оглухла, а потім підняла дівчинку велетенським дзьобом за сукеночку і понесла світ за очі.

Дівчинка летіла під самими небесами дуже довго. Вітер шмагав її зі страшною силою, він був холодний і вогкий. Від холоду і страху в неї зуб на зуб не попадав. Та ось цей переліт скінчився. Ворона сіла на безмежно велике болото, посадила свою ношу на листочок, мов на килим, і сказала: «Ось тут я тебе і залишу. Хоча, звичайно, я могла б тобою пообідати, але я не людожерка, а добра і справедлива Ворона. Дуже хочу, щоб з тобою поговорила мудра Жаба. Вона знає, як з тобою вчинити. Це не проста Жаба, вона вміє забирати від людини зло, яке є в ній. Тому ти сиди і чекай, доки вона тебе не знайде, якщо, звичайно, ніхто тебе не з’їсть до того часу». З дими словами вона знялася і полетіла, зчинивши крилами такий вітер, що Ларочка перекинулась і покотилася на край купини. Якби не вчепилася руками за квіточку, то опинилася б у воді. Ворона зникла з виду, а Ларочка залишилася сама самотою. Ой, та де там! Вона тут була зовсім не сама.

З води вистромило велетенські вуса якесь чудовисько! Воно дивилося на дівчинку круглими очиськами. А потім з неї висунулася така страшна лапа, мов пилка, вона хотіла схопити бідну дитину. Дівчинка відбігла на другий бік купини і заховалася під листком. А тут з води, звиваючись, виповзала страшна змія, та це, мабуть, і не змія, а п’явка. Ларочка їх завжди ненавиділа, а тепер ще й страшенно боялася, бо вона була товста, мокра і гидка. У Ларочки гулко-гулко застукотіло серце від жаху. Але цим бідам і страхам не було кінця-краю. Раптом над нею щось загуло і здійняло вітер, воно було велетенське зі страшним хижим ротом. Дівчинка мало не знепритомніла. Вона подумала, що це чудовисько хоче її з’їсти. Раптом пронеслася велетенська муха з прозорими крилами, а потім комар, що збирався встромити свого гострого носа в її тіло, щоб виссати останню кров. А вона ж така малесенька, що не може захистити себе від цих страшних мешканців болота. Біда чатувала на неї з усіх боків. Як же їй було страшно в цьому жахливому світі! Вона не втрималась і гірко заплакала. Ви собі навіть уявити не можете, бо ви ніколи не були такими маленькими, як вона. Дівчинка не знала, скільки їй залишилося жити, коли щомиті з усіх боків виповзали, вилітали, видряпувалися, вибігали, випливали різні страховиська, що їх вона колись розглядала через збільшувальне скло. Тоді їй було смішно, що вони такі химерні, а тепер страх сковував тіло, бо вони були велетенські і хижі. А ще про ту Жабу, яка повинна її побачити і щось там від неї забрати, теж повигадували, наслухавшись казок. Вона жаб на дух не переносила, а тут ще треба буде з нею розмовляти... Хоч би пошвидше вона її побачила, бо тут зовсім пропаде. Десь поблизу забулькотіла вода, а з неї виповзло щось таке потворне, страшне, мокре і зелене. У Ларочки аж дух перехопило, а серце швиденько сховалося у п’яти. Дівчинка заплющила очі від страху і приготувалася до найгіршого. Невпізнане страховисько наближалося до неї, воно важко дихало і раптом ніжно торкнулося лапою її голівки. Дівчинка не рухалася. Тоді Жаба, а це була саме вона, заговорила таємничим голосом: «А що, страшно? А ти ніколи не думала, що так само страшно було тим, кого ти била і ображала? Ні? Не тремти, тебе ще ніхто тут не образив і не скривдив, всі просто хотіли на тебе подивитися. А тепер сядь і вислухай».

Дівчинка розплющила очі і чемно сіла. Жаба вмостилася поруч і почала говорити: «Ось ти жила у людському суспільстві, де існують свої закони і порядки, що їх кожен повинен виконувати, щоб жити в любові і злагоді з усіма. Є дуже гарні й чарівні слова, які люди повинні говорити, щоб бути чемними і ввічливими. В людському суспільстві всі повинні дотримуватися людських норм, щоб не було безладу. А от ти чомусь вирішила, що тобі все дозволено. Але так не буває. Ніде не буває: ні серед людей, ні серед тварин. От і в нас є також свої правила, за порушення яких мешканці болота караються дуже жорстоко. А ти думала, що чинитимеш різні неподобства, носитимеш злість у серці, заздрість, лінощі і тобі все з рук зійде. Те зло, що ти причинила іншим, ніде від тебе не пішло, воно залишилося з тобою, приросло до тебе і почало тебе переростати. Та вчасно це помітила добра Фея. Вона хотіла тобі допомогти, але ти відмовилася розмовляти з нею. Тому ти зараз тут, бо проходиш своє очищення через страх. Ось бачиш, якою ти стала, навіть на людину не схожа, бо таких маленьких немає. Ти себе зараз не можеш захистити від найменших тваринок, які ніколи шкоди не роблять дітям, бо в їхньому серденьку є доброта і любов. Я заберу від тебе твоє зло, і ти відчуєш полегкість. Але щоб стати великою, такою, як була, і далі рости, то треба багато працювати.

Мудра Жаба провела лапкою по спині Ларочки, а потім почала щось відривати, аж захрустіло. Дівчинка злякалася. Так неприємно тріскотіло і пекло. Коли Жаба скінчила свою роботу, Ларочці стало легко і радісно, аж захотілося полетіти. А мудра Жаба пішла у своє болото, кудись дуже далеко, щоб втопити зло, що забрала від дівчинки. Ларочка знову залишилася на самоті зі страшними болотними мешканцями. Їй було страшно, та ще й перед очима пронеслося все її коротке життя. Вона згадувала всякі часи і жодного разу не бачила себе в них веселою і життєрадісною, як інші діти, жодного разу не побачила такої картинки, де б вона гралась і розважалась з іншими дітьми. Навколо неї завжди були сльози і розпач. Нікому вона не говорила теплих слів. Від цих видінь їй стало аж моторошно. Дивно їй було дивитися на тих дітей, які без жодної іграшки весело забавлялися, ніхто з них не плакав і не заздрив. Дивно, чи Ларочка дійсно така погана? А що вони роблять, щоб бути такими веселими? Вона міркувала, але на болоті не можна було зосередитися, бо навкруги аж кишіли страховиська. Ларочці було дуже страшно, вона не могла вже більше терпіти і заплакала так, що всі співчутливо подивилися на неї.

Та ось повернулася мудра Жаба, що вже втопила зло. Вона погладила дитину по голівці, і та відчула таку ніжність, таке тепло, якого ніколи раніше не відчувала, бо ніколи не любила, щоб її пестили. А Жаба сказала: «Не плач, не треба, все минеться. Ти на собі відчула страх, приниження, всі незручності. А тепер ти повинна зрозуміти, що, живучи між людьми, ти повинна бути доброю, мудрою, чемною, привітною і справедливою. Ти мусиш багато знати і поводитися належним чином. Без людей не проживеш. Ти і сама переконалась у цьому. Чи не так? І ще одне. Я дам тобі пораду, як вийти з такої біди. Бо людина сама творить свою долю. Ти повинна зовсім змінити свою поведінку, стати доброю, працьовитою, ввічливою, а в своє серце впустити любов і жити за законами любові, милосердя і доброти».

Ще довго мудра Жаба розмовляла з дівчинкою, а дівчинка слухала її голос, і був він для неї кращий за найгарнішу пісню. А коли закінчила, то промовила: «А тепер скажи своє рішення, не мовчи!» Ларочка відкрила рот, щоб заговорити, та голос її звучав, як писк комарика, дуже тоненько. Голос став таким маленьким, як і вона сама. Вона набрала повні легені повітря і прокричала, скільки мала сил: «Я хочу стати великою і доброю!»

Прилетіла Ворона, щоб забрати дівчинку і віднести додому, а то ще пропаде на болоті...

А Жаба сказала на прощання: «За кожну добру справу ти будеш підростати, а за погану — зменшуватимешся, навіть за погану думку. Отож, якщо ти робитимеш лише добрі справи, то скоро станеш великою, як і всі інші діти, а як ні, то... Якщо у своє чисте серденько ти знову впустиш зло, то ніколи вже не виростеш, а кому ти така маленька потрібна? Отож задумайся!»

З цими словами вона плигнула в болото, а водяні бризки обдали дівчинку з ніг до голови, мов холодним душем. Ворона підхопила Ларочку за сукеночку і понесла додому. Тепер дівчинка була дуже легкою, бо Жаба забрала від неї зло. Тому додому вони добралися швидко. Ворона влетіла у вікно квартири на дев’ятому поверсі, де жила Ларочка, і посадила її на письмовий стіл, а сама сіла навпроти і прокаркала: «Думай! Думай! Думай!» — та й полетіла.

Мама почула, що в кімнаті каркає ворона і зайшла. Що вона побачила? На столі сиділа малесенька дівчинка, у якій вона впізнала своє дитя. Її Ларочка сиділа на маленькій морквині, що її напередодні виліпила з пластиліну.

— Що з тобою, моя дівчинко? — вигукнула мама і заплакала. А дитина почала розповідати про свої пригоди тоненьким голосочком, ледь чутно. Мама слухала, нахилившись, і плакала. Добре, що хоч жива повернулась, а якщо буде доброю, то виросте, як і всі діти.

Ларочка зрозуміла, що за біда з нею сталася, тому вона відразу взялася до роботи. Але попробуй твори добрі справи, коли ти менша від мізинчика, а олівці здаються здоровенними колодами. Та Ларочка твердо вирішила стати нормальною дитиною. Вона прибрала своє робоче місце, яке занедбала, коли була великою. Все поскладала, пил повитирала. І хоч без відпочинку працювала увесь день, та ввечері мама радісно повідомила, що її дівчинка трішечки підросла. Це було приємно чути. Отже, не обманула її мудра Жаба. Наступного дня вона навела порядок у своєму столі, зробила все що могла і навіть більше, а ввечері мама повідомила, що Ларочка ще більше підросла.

Дитина тепер розмовляла ввічливо, говорила чарівні слова не лише мамі, а й метеликам і пташкам, що навідувалися до неї протягом дня. Ви не повірите, але вона чудово розуміла їхню мову! А пташки і метелики раділи, бо дівчинка з ними дуже ввічливо поводилася. Незабаром дівчинка вже стала такою, як її лялька, і перебралася зі столу на підлогу. Тепер вона не тільки все робила по дому, а й узялася за книжки, щоб не відстати у навчанні. А головне — вона щодня почала рости швидше і швидше. І от одного дня вона знову стала прекрасною кучерявою Ларочкою. Тільки тепер у ній щось змінилося — вона стала дуже схожою на справжню принцесу! З її гарних очей променилися ніжність і тепло, сяяли любов і доброта. Такого раніше не було, і саме це робило дитину чарівною! Мама дивилася на доню із захопленням. Через кілька днів дівчинка пішла до школи.

Діти знали, що з Ларочкою трапилась якась пригода, бо вона не ходила до школи, але нікому не хотілося її провідувати, бо вона ні з ким не дружила. Та тепер діти помітили, що в ній відбулися дивні зміни, вона стала іншою! Всі на це звернули увагу, бо вона усміхалась і нікого не займала. Якийсь хлопчик згадав про її «подвиги», та вона на це лише усміхнулася. З кожним днем симпатії до дівчинки зростали. Дітям навіть соромно стало, що вони не провідали її під час хвороби. А Ларочка продовжувала творити добрі справи і звикла до цього. Бо тільки варто придивитись і всюди знайдеться робота для твоїх рук! Тепер маленькі діти не ховались і не втікали від неї, а ходили табунцем, бо вона так цікаво з ними гралась! Однокласникам теж хотілося дружити з такою гарною і доброю дівчинкою. А коли хтось питав її, що трапилось і чого вона не ходила до школи, то вона відповідала, що була важко хвора. А й справді, так поводитися, як вона раніше, могла лише важко хвора дитина.

Минули роки. Ларочка стала зовсім дорослою. Вона любила розповідати дітям цікаві казки про мудру Жабу, про добру Ворону та про дуже слухняну і добру дівчинку, яка була завжди ввічливою і доброю, чемною і люблячою. Бо нащо малим дітям розповідати страшні історії про поганих дітей? Нехай діти ростуть добрими і чемними, нехай носять у своєму серці любов і доброту та ніколи не потрапляють у такі історії, як колись Ларочка.

Відгуки

Коментарі Cackle