Сім кольорів щастя
Казка про щастя

Жила на світі добра і весела дівчинка Настуся. Вона дуже любила цей світ: квіти, метеликів, пташиний спів, річку, що вигравала сонячними зайчиками, зелену травичку, тепле і веселе сонечко, зоряне небо і все-все... А ще з великим захопленням дивилася на веселку, бо їй здавалося, що вона була жива і завжди кликала Настусю до себе. От якби ж то можна було пробігтися по веселковому місточку, що часом перекидався над великою річкою! Та місточок над рікою висів недовго, і дівчинка знала, що не встигне добігти до нього, бо річка була далеченько. Але пробігтися по такому гарному кольоровому місточку дуже хотілося. Настуся думала, що колись її мрія, може, й здійсниться, бо бабуся не раз казала, що коли дуже чогось хочеш, то це може збутися, а дівчинка дуже цього хотіла. Та не все так просто у житті буває, так не раз казала мама. Настуся продовжувала мріяти і сподіватися. Бо ж дідусь колись говорив, що мрії збуваються лише у добрих людей. Дівчинка була доброю. Вона всім допомагала, нікого не кривдила, була слухняною, тому сподівалася, що її мрії здійсняться.

Одного разу в літню пору після грози, яка кидала вогняні стріли і такі громовиці, що всі аж тремтіли зі страху, на все небо розкинулася чарівна веселка. Вона вигравала сімома дивовижними кольорами і була така яскрава, що всі люди із захопленням дивилися на неї. А Настуся була просто приємно вражена цим незвичайним дивом. Вона не могла натішитися цим видовищем і вирішила побігти на луг, щоб сплести собі такий самий веселковий віночок з квітів.

У її бабусі було багато різноколірних стрічок, бо вона шила сукні для дівчаток і часто оздоблювала їх кольоровими стрічками, тому Настуся вибрала такі, що відповідали кольорам веселки. Це було зовсім неважко, бо сьогодні веселка дарувала свої кольори людям і дівчинка їх добре розрізняла. Настуся попросила в бабусі дозволу взяти стрічки і побігла в поле. Там було мокро після дощу, але дівчинка не відчувала цього, хоч заросились і сукня, і ніжки. Вона збирала квіти, вплітала їх у вінок разом з такими самими стрічками і захоплено співала веселі пісеньки. Червоних, оранжевих та жовтих квітів було багато, та й зеленого не бракувало, блакитні незабудки росли поблизу води, а сині волошки — в житі. От тільки фіолетового не було поруч, тому дівчинка забрела аж до великої річки і там знайшла ці квіти, хоч і не знала, як вони звуться. Але це не біда. Бабуся знає всі рослини. У Настусі вийшов такий гарний вінок, який ще жодного разу не виходив. А стрічки, вплетені разом з квітами, дівчинка зв’язала докупи і вийшла чудова шапочка. Вона одягла веселкову шапочку на голову, за плечима розвівалися стрічки. Це було так приємно, що дівчинка почала кружляти, а потім радісна і задоволена побігла до великої річки, що виблискувала золотом від заходу сонечка і була просто чарівною! На березі вона зупинилася. Ще жодного разу Настуня не заходила так далеко, і їй стало трішечки страшно. А раптом не втрапить назад? Та ні, вона знає дорогу додому! Настуня стояла на березі ріки і була схожа на веселку. Вона щасливо усміхалася і любила ввесь світ.

І враз перед нею над великою річкою перекинувся незвичайний чарівний веселковий міст. Він вигнувся величезною дугою над золотою від сонця рікою і заграв усіма кольорами райдуги, та так гарно, що здавався живим і кликав Настусю до себе. Вона була вражена, захоплена, здивована, але охоче ступила на кольоровий міст. Її мрія здійснилася! Вона була на сьомому небі від щастя, зробила крок, другий і стала легенька, немов пір’їнка. Настуся вже не йшла, а бігла по чарівній веселці все вгору і вгору. Все навколо було чарівне, незвичайне, напрочуд гарне і дивне. На самій вершині мосту назустріч дівчинці йшла дивовижна веселкова Фея, ні — це була жива Веселка, вона сяяла всіма кольорами і весело усміхалася дівчинці. Дівчинка чемно привіталась, і Фея-Веселка взяла Настусю за руку.

— Ти хочеш у казку? — спитала Фея-Веселка.

— Хочу, хочу! Я давно мріяла про це! — вигукнула дівчинка.

— Тоді ходімо. Але подорож буде важкою. Приготуйся до випробувань.

— Я готова. А що треба робити? — про всякий випадок спитала Настя.

— Я скажу. Але ти спочатку дай мені відповідь на таке запитання: Для чого людина приходить у цей світ?

— Бабуся казала, що людина приходить на Землю для добра. Вчителька також завжди нам повторює те саме.

— Це добре, моя дівчинко, що ти це знаєш, отже, ти зможеш виконати своє завдання — творити добро для інших.

Так сказала Фея-Веселка і, доки вони йшли кольоровим мостом, почала розповідати.

Колись давно у чарівному місті, над величезною річкою, в іншому вимірі жили чудові веселкові люди, дуже схожі на вас. Вони були дуже добрі, працьовиті, ніколи нікому не чинили зла, і тому над їхніми головами сяяла веселка, яка вигравала всіма барвами. Одні кольори у когось світилися яскравіше, другі — тьмяніше. Це свідчило про те, що всі вони були щасливі. Бо щастя має свої кольори. Та одного разу в це місто пробрався якимось чином злий Чаклун. Він хотів заволодіти щастям. Для цього йому потрібно було відібрати у веселкових людей усі кольори. Це було надзвичайно важко зробити, і хоча Чаклун дуже старався, йому мало що вдавалося. Люди були добрі, вони на будь-яке зло відповідали добром, не піддавалися злим чарам. Вони жили за правилом: «У тебе — каменем, а ти — хлібом». Довго сушив голову Чаклун, і одного разу йому спало на думку забрати у деяких дітей по одному кольору щастя назавжди і з них сплести собі тугу косу, прижививши її до своєї голови. У такий спосіб він позбавить тих людей щастя, а сам стане щасливим. Щоб позбавити щастя дітей, йому довелося зробити чимало зла добрим людям, але він свого досягнув. Незабаром над головами деяких дітей почергово почали згасати веселкові кольори, а на тому місці з’являлася чорна дуга. Такого веселкові люди ще не бачили і дуже засумували, тому що вони нічим не могли зарадити бідним дітям. У місті почалася біда, стало пропадати щастя. Почали тьмяніти кольори над головами всіх людей, і щастя почало їх покидати. Чаклун сяяв від радості. Біда інших приносила йому щастя. Веселкові люди тепер мали загинути, бо вони могли жити лише доти, поки над їхніми головами світилися веселкові кольори. А тим часом Чаклун забирав у дитини останній колір.

Треба було поспішати. Тому Фея-Веселка прийшла на допомогу. Вона мала знайти земну дитину, яка б поділилася своїм щастям з іншими і таким чином врятувала б усіх веселкових людей. Дитина повинна творити добро своїм чистим і добрим серцем.

Так про все це розповіла дівчинці Фея-Веселка і пильно подивилася Настусі в очі. Дівчинці було дуже шкода нещасних дітей і всіх веселкових людей, аж їй на очі навернулися сльози. Але що вона може вдіяти проти злого Чаклуна, що вкрав щастя у дітей та й в усього веселкового люду? Чим вона може допомогти? Але дівчинка погодилася, тому що серце їй підказувало, що треба творити добро. Вона дала згоду, бо їй дуже хотілося допомогти.

Вони зійшли з веселкового мосту і опинилися на дивній землі. Все було вкрите яскравою зеленню, немов щойно настала весна. Було багато дивних квітів, але кольори в них були невиразні. І, о диво! Тут були чорні квіти, їх було багато-багато. Що це? Було страшно на них дивитись, усе немов у жалобі. А Фея побачила здивування Настусі і сказала, що це разом з людьми почала вмирати і природа. Дівчинка була дуже вражена. Вона вирішила допомогти. Але як? Тільки хотіла запитати у Феї-Веселки і вже повернулася до неї, як раптом веселковий міст розтанув, наче його й не було, і Фея-Веселка також... Що робити?

І тут вона побачила маленьку дівчинку, яка сиділа над річкою і кудись дивилася у далечінь. Над нею ледь помітно світилася веселка, але замість червоного кольору була чорна дуга. Очі у дівчинки були незрячі. Вона була така нещасна, що навіть важко передати словами. Настуся підійшла і заговорила до дівчинки. Та схлипнула і сказала, що нічого не бачить, усе чорне-чорне і їй дуже страшно, вона боїться Чаклуна, що забрав у неї червоний колір щастя. А коли цей колір був у неї, тоді вона бачила всю красу світу, відчувала радість і була щаслива. Настусі дуже шкода було дівчинки, і вона згадала про свою веселкову шапочку. Вона зняла її зі своєї голівки і вийняла червоні маки, що вогниками палахкотіли у віночку, і червону стрічку. Настуся підійшла до дівчинки і вплела у її чудові коси стрічку з маками, щоб хоча чим-небудь звеселити дівчинку. Вона все це зробила з такою щирістю і любов’ю, що враз сталося диво. Дівчинка торкнулася своїми руками маків, і над її головою почав легенько засвічуватися червоний колір краси і любові, а стрічка зігнулась і витіснила чорну дугу! У веселковому світлі яскраво запалав червоний колір. А маленька веселкова дівчинка широко розплющила очі — вона знову побачила світ. Це було диво. Настя зрозуміла, що повинна робити. А веселкова дівчинка взялася їй допомагати. Вони пішли до міста.

По дорозі йшов хлопчик, він то щось кричав, то замовкав і зупинявся. Настуся звернулася до хлопчика, але він її не чув, бо Чаклун украв у нього щастя чути звуки. Над його головою ледь помітно світилася веселка, що не мала синього кольору, а замість нього була широка чорна дуга. Веселкова дівчинка торкнулася його руки, він сумно подивився на неї, а потім поглянув на Настусю і поглядом спитав, чого вони хочуть. Дівчинка не могла йому пояснити, бо він нічого не чув, йому так само було страшно, як і всім, у цьому місті. Але Настя вийняла зі своєї шапочки сині волошки і синю стрічечку і обв’язала нею його голову, а кожне вушко уквітчала волошками. Хлопчик здивувався, але раптом почув слабенький звук пісеньки, що йому співала пташка. Він притиснув квіточки до своїх вух і не відпускав. Тим часом над його головою почав світитися синій колір щастя, а стрічка перестала бути стрічкою, витіснила чорну дугу і засвітилась яскраво-яскраво! Хлопчик засміявся від радості, до нього повернувся слух, щастя чути звуки! Очі хлопчика засяяли любов’ю і радістю. Тепер діти були щасливі. Вони ще швидше пішли до міста, щоб робити добро іншим.

Веселкові діти вели Настусю до нещасних дітей, а вона дарувала їм Зі свого віночка квіти та стрічки. Кожна стрічка витісняла з веселки Чорну дугу і перетворювалася на яскраве світло. Так вони прийшли до хлопчика, який нічого не відчував на дотик, бо Чаклун забрав у нього щастя рухатись і відчувати, тому дитина лежала нерухомо, а їй так хотілося бігати і стрибати, відчувати дотик теплих матусиних і татусевих рук. Настуся подарувала дитині теплий жовтий колір щастя. Хлопчик встав, відчув ніжний і теплий дотик поцілунку і засяяв щастям. Потім усі діти зайшли до дівчинки, що втратила смак, і подарували їй оранжеві квіти і стрічку разом з оранжевим апельсином, що його вона з апетитом з’їла. Втрачений нюх повернувся до хлопчика із зеленою стрічкою і зеленою травичкою з Настиного віночка. А фіолетові дивні квіти, що їх назву дівчинка і не знала, принесли щастя здійснених надій і мрій. Тільки цей колір ще не міг засвітитися на повну силу, бо не всі мрії ще здійснились у цьому дивному і чарівному світі. Тому він світився ще досить тьмяно.

А діти поспішали, бо останнє завдання було найважче. Тепер їх разом з Настусею було семеро. Вони повинні були врятувати небесний колір — щастя жити! А життя згасало у дитини, бо Чаклун забирав його поступово, щоб одержати задоволення. Це для нього було непросто, тому він не відходив від дівчинки, у якої забирав щастя жити. Та й Настусині незабудки, що залишилися від її веселкового віночка, почали в’янути, бо довго були без води. А на голівках у дітей подаровані квіти палахкотіли дивним вогнем. Лише блакитний колір у всіх дітей ставав все слабшим і слабшим у веселковому світінні.

Чаклун дрімав, сидячи над хворою дівчинкою, у якої веселка вже майже не світилася над головою. Зненацька сон його вже зовсім здолав. І він безпечно захропів. Тоді до цієї дівчинки підкралася Настуся і поклала їй на голівку блакитні незабудки, ніжні квіти, які ввібрали в себе колір спокійного неба, що символізує життя. А ще Настуся перев’язала її голівку блакитною стрічкою. А сама тихенько почала пробиратися до виходу. Діти, мов заворожені, стояли біля дверей і міркували, що робити далі. Над дитиною почало з’являтися блакитне світло, немов ранок прокидався над світом, а блакитна стрічка витіснила чорну дугу і раптом спалахнула таким яскравим світлом, що Чаклун прокинувся, схопився від несподіванки, бо подумав, що то блискавка. А коли він отямився, то зрозумів, що його старання були марними, дівчинка ожила і, поки він роздумував, що робити, вона підхопилась і миттю чкурнула до дверей і разом з іншими почала втікати. Довго вони бігли, а Чаклун за ними, щоб наздогнати. І враз сталося велике диво. Над усіма людьми яскраво засвітилися веселки, тепер і фіолетовий колір горів дивно і яскраво, бо здійснились усі людські мрії, у кожного було те, про що він мріяв, чого хотів найбільше у житті! А ще у кожному кольорі світилася велика людська любов, на землі був мир і спокій, поміж людьми — злагода, а веселки палахкотіли так яскраво, що осліпили Чаклуна, і він уже не бачив дороги. Не допомогли і його чари, бо він спіткнувся і впав з високої кручі, а звідти покотився у річку, яка понесла його з цього виміру в далекі краї, де жили такі самі злі й нікчемні чаклуни, що не вміли творити добро, а тому не мали щастя. Над їхніми головами ніколи не світилася веселка, а були лише чорні хмари зла.

Зате тепер у Настусі над головою також засвітилася веселка, як і в інших людей. А це тому, що вона зробила добро для інших, врятувала всіх від загибелі і повернула їм щастя. Та й сама Настуся була дуже щаслива. Більшого щастя, ніж це, вона ще ніколи не відчувала. Адже здійснилася її давня мрія — вона бігала по веселці і творила добро, ділилася своїм щастям з веселковими людьми! Тепер вона зрозуміла, яке це щастя творити добро.

Веселкові люди зібралися на березі великої річки, вони не могли надякуватися маленькій Настусі за врятоване щастя. Раптом дівчинка згадала про чорні квіти, що бачила на березі річки. Вона придивлялась, але їх ніде не було. Все цвіло дивними кольорами, та чорних поміж них не було і сірих також. Це тому, що і природа стала щасливою і веселково зацвіла. Веселкові люди довго не відпускали маленьку Настусю, яка своєю любов’ю і добротою повернула всім щастя. Та з’явилася Фея-Веселка, взяла дівчинку за руку і знову повела на веселковий міст через велику річку. Настуся була дуже рада, щаслива і вдячна за таку незвичну казкову пригоду Феї-Веселці. Дівчинка зрозуміла, що найбільше щастя для людини — це робити щасливими інших. У такого щастя відразу сім яскравих кольорів. Це веселкове щастя! Вона ніколи в житті не забуде того, що сталось, і завжди пам’ятатиме, що людина приходить у цей світ, щоб творити добро. Пам’ятайте про це і ви, діти. І творіть добро на Землі, щоб над вашими голівками завжди світилася веселка щастя. А щастя має, можливо, і більше, ніж сім кольорів. Як ви гадаєте?

У місті, де живуть веселкові люди, тепер панує щастя. Всі живуть у повній гармонії, а злий Чаклун уже ніколи не проникне на його територію, бо втратив силу чар, а тепер став зовсім нещасний. Бо щасливим треба вміти бути, а він не вмів та й не хотів. Він хотів бути щасливим на чужому нещасті. Не можна побудувати своє щастя на нещасті інших.