Ліс! Яка краса чудова!
Скільки тут чудес, пісень!
Йде весна, несе обнову,
Все міняється щодень.

Перші птахи прилетіли
І виспівують пісні,
Вже гніздечка намостили
На березі, на сосні.

Кожен день щось нове-нове.
Ліс, мов казка ожива.
І повітря тут чудове,
У дзвінкій росі трава.

І пісень пташиних хори
Серце радують мені.
І летить до хмар угору
Світла радість навесні.

Ліс — це диво, ліс — це казка:
Вабить, кличе кожен день.
То ж заходьте й ви, будь ласка,
У чарівний край пісень.

Вчора ще дерева голі,
Лише квітів килими —
Нині зелені доволі
На деревах бачим ми.

Але в кожну пору року
Ліс по-іншому шумить:
То почуєш лиш сороку,
А то тиша в нім стоїть.

То піснями розіллється,
Стукотить, співа, дзвенить,
Зашумить і засміється,
То під зорями мовчить.

Хто у ліс піти захоче,
Хай простує без вагань.
Радість душу залоскоче,
Казка тут живе, поглянь!

Ось дубочки в два рядочки
Руки-віти подають.
А вербовії листочки
Із джерельця воду п’ють.

А поглянь, яка калина —
Вся заквітчана в вінку.
Свою вроду, як дитина,
Роздивляється в струмку.

А в берізці скільки дива!
Ніби дівчина струнка,
Білокора і вродлива
Теж прямує до струмка.

А на землю глянь: навколо
Скільки квітів і краси!
Все співає хором, соло
І на різні голоси.

А конвалії дзвіночки
Лиш торкнися — зазвучать!
Різнотрав’я завиточки
Вгору із землі стремлять.

І метелики, як квіти,
Різнобарвні і меткі
Хочуть бавитись, летіти,
Бо вони, як пух легкі.

Ну, а квіти, а листочки —
Тут краса — не розказать!
А між квітами грибочки
На одній нозі стоять.

Не звичайні, кучеряві —
Це сморжі, а ще зморшки.
Дуже гарні, і яскраві
І привабливі такі.

На галявині в лісочку,
Де піщанії ґрунти,
Народились два грибочки
Й стали весело рости.

Надворі ще тільки квітень,
Ще й дерева не цвітуть,
А грибочки поміж квітів
Кожен час собі ростуть.

Жаль, що дві ноги немає,
А то бігали б весь час.
Сонце ніжно пригріває,
І грибочкам в самий раз.

Їх голівки кучеряві
Обвіває вітерець,
Гріють промені ласкаві,
Бо уже зимі кінець.

І ростуть грибочки браво —
Жаль, не можна пострибать.
Все у світі їм цікаво,
І грибки все хочуть знать.

Щоб весну не пропустити,
В квітні йдуть її стрічать.
І у травні будуть жити,
Дивляться на все й мовчать.

Але ж ні — це так здасться,
Не мовчать грибочки, ні!
Кожен сонечку сміється,
Голосочки в них ясні.

Та облишимо грибочки,
Хай вони собі ростуть.
По весняному лісочку
Он два гномики ідуть.

А в руках несуть корзинки,
Мову тихую ведуть,
То зупиняться хвилинку,
То в корзинки щось кладуть.

Що вони кладуть в корзинки?
Може, квіточки ясні,
Може, шишки із ялинки,
Може, трави запашні?

Ви подумайте — це ж казка!
В лісі гномики живуть!
Тихо, діти всі, будь ласка,
Ми рушаєм з вами в путь.

В казку двері відчиняєм,
В ліс заходим весняний.
Все почуємо і взнаєм —
Це тому, що ліс живий.

Ось уже й зима скінчилась,
І весна прийшла до нас.
І хоч як зима не злилась,
Для тепла прилинув час.

Взимку тяжко всім жилося,
Так крутило, так мело...
Та усе ось розцвілося,
Бо весна прийшла, тепло.

Легше звірам, легше птиці:
Тут корінчик, там зерно.
І багато скрізь водиці,
Сонце кожному в вікно.

Ось і ми всього багато
Назбирали на обід.
І життя, неначе свято,
Буде мати гномів рід.

На галявку ще підемо,
Ти ж і сам туди хотів.
Весняних сморжків візьмемо,
Бо прийшла пора грибків.

Правда, правда, в квітні й травні
Для сморжків приходить час.
Ці грибочки дуже славні,
Хто ж не любить їх із нас!

Ну, ходімо на галяву,
Там гриби уже ростуть.
Ті голівки кучеряві
Вже давно на гномів ждуть.

А скажи, як готувати
Треба правильно сморжки?
Що для цього треба знати,
Щоб здоровим буть — таки?

Треба добре їх промити
Два рази, а не один
І водичкою залити,
10 хай киплять хвилин.

Потім ту водичку злити,
Віддушити, хай збіжить.
Далі можна суп варити,
Можна смажити й тушить.

То ж не гаймо ні хвилинки,
Я вже дуже зголоднів,
І течуть у мене слинки,
Я аж десять днів не їв!

І не сором так казати?
Ти ж поснідав, їв і пив
Пиріжки пахучі з м’яти,
Чай з солодких корінців...

Я й забув, забув, що снідав,
Бо грибочків так кортить.
Я ж сьогодні не обідав,
І уже живіт болить.

Хай же зна дитина кожна:
Більш, як двісті грам на день,
Їсти цих грибів не можна.
Що ж, ходім. Співай пісень!

Нас вони уже чекають.
Глянь, ось велетні які!
Кучеряві шляпки мають,
І чудові, і прудкі.

Добрий день, грибки весняні,
Я заскучився без вас.
Ви засмаглі і духмяні —
Йдіть у кошики до нас!

З радістю, бо вже достигли.
Ми ж для вас ось тут ростем.
Вже й поправитися встигли
І давно-давно вас ждем.

Ах, які грибочки дивні,
Я про них так мало знав.
Хоч умовно, та їстівні,
Я ж до цього їх не брав.

А вони смачні і ситні.
Не їда — делікатес!
То ж вставай в часи досвітні,
Йди у ліс, у край чудес.

Ліс довкола вже змінився,
Ніжним листячком шумить,
Вчора весь наскрізь світився,
Та зеленим став умить.

У листочках сонце грає,
Землю гріють промінці,
Птаство весело співає,
Ходять хвилі по річці.

День за днем весна буяє,
Опадає білий цвіт.
Це весна перецвітає —
Красне літо йде у світ.

А грибочки ці лукаві
Все побачити змогли,
Всю весну у силі й славі,
І в комірки спать лягли.

Бо у лісі жарко стало —
Красне літо надворі.
Прожили вони чимало —
Інші стали на порі.

На землі нема вже й місця —
Скрізь росте, цвіте, спішить:
Мох, травичка, квіти, листя
Все скоріше хоче жить.

А між всім — жуки, мурашки,
Мошки, бджоли, і джмелі,
І метелики, й комашки
Мають місце на землі.

Всі корінчики сплелися —
І земля — мов килимок.
Що зробити, щоб пробився
В світ малесенький грибок?

Бо в комірці тісно стало,
А йому потрібно в світ.
Та і світла зовсім мало,
А без світла як прожить?

Головою в стелю вперся,
Сили мобілізував,
Як натужився — продерся,
З корінців ланцюг порвав.

Під листочком заховався.
Сонце встало — Боже мій!
Світ побачив, здивувався
І давай рости мерщій,

Щоб побачити, почути
Всю цю казку — дивину.
Ой, хіба ж усе збагнути
За годину, за одну?

І рішив він довго жити.
Може, день, а може, й два.
Але що ж його робити —
Вже як шапка голова.

Вже й листок не прикриває,
Лише хвостиком стирчить.
Ось таке в житті буває,
Але Білочка біжить.

Ти такий великий, друже.
Сил не маєш, щоб рости.
І тяжкий, здоровий дуже,
Треба вже тебе спасти.

Для початку скинем шляпку
І на гілочку проткнем.
Ніжку скрутимо і в хатку
Для більчаток віднесем.

Білий гриб, їда чудова —
Буде рада дітвора.
Раз, два, три! Усе готово,
Бо прийшла тобі пора.

Ой спасибі, то прекрасно,
Що я білочку зустрів.
Помогла мені ти вчасно,
Я вже й справді перезрів.

Ти зробила все чудово,
Добре, правильно, як слід.
Я давно уже готовий
Йти до білки на обід.

А в грибах ти добре знаєш:
Рвеш здорові і прудкі.
Сушиш і заготовляєш
Ти на зиму ще які?

Сироїжки і лисички,
Рижики і маслюки,
Здоровенькі, й невеличкі,
Й велетні боровики.

Але ці гриби чудові
Я й свіженькими люблю.
А як велетні здорові,
То на гілку настромлю.

І сушу у літню пору,
А також в осінній час.
Подивись лишень угору —
Це на зиму мій запас.

Запашні, смачні, поживні
Вони виручать завжди:
В заметіль, у стужі зимні,
В найлютіші холоди.

А гриби я добре знаю,
Тут мене не провести.
Тільки справжні я збираю...
Забарилась, час іти.

Житель лісу добре знає,
Де які гриби ростуть
І, звичайно, ті збирає,
Що йому на користь йдуть.

А от вам усім, малята,
Дам я декілька порад:
Як йдете гриби збирати,
Не беріть усіх підряд.

Пам’ятаймо разом з вами
Добре правило моє,
Що між добрими грибами
І отруйні також є.

Погожою годиною
Ідуть собі ліском
Вузенькою стежиною
Василько із Грицьком.

Ясне проміння сонечка
Проглянуло між віт.
Грибки збирати зранечка
Йдуть хлопці поміж квіт.

Проміння ніжить ласкою
І грає на вустах.
І все здалося казкою
В ранкових промінцях.

Два хлопчики вітаються
В лісочку тут і там.
Та це ж вони вклоняються
Малесеньким грибкам.

Тут цих грибків зібралося,
Що їм нема числа.
І хлопчикам здавалося,
Що казка ожила.

Добридень, сироїжечки,
Лисички, маслюки,
Красноголовці, рижики
І всі моховики.

І білі здоровесенькі,
Що тут в усій красі,
Великі і малесенькі
У ранішній росі.

Добридень, всі вітаємо
Вас, хлопчики, в цей час.
А зараз ми узнаємо,
Чи ви впізнали нас.

Хто гриби їстівні знає
І збирати їх мастак,
Хай мені відповідає
Просто словом — ТАК!

Ядовиті в нас бувають —
Вам відомо і мені.
Діти, що гриби ці знають,
Хай відкажуть — НІ!

Підберезовик назвався,
Загорів, дивіться як!
У руденьку шапку вбрався:
«Мене можна брати?»

Я такий красноголовий,
Шапочка горить, як мак.
І на смак я теж чудовий
Ви мене візьмете?

На моїй червоній шляпці
Білі цяточки ясні.
Я красивий, мов у казці.
Мене хочете ви?

Сироїжки кольорові
Розрослися гарно як!
І зелені, й пурпурові.
Чи візьмете ви нас?

Ми коричневі маслята,
Шляпки в нас блищать, мов лак.
Йдіть сюди мерщій, хлоп’ята,
Нас візьмете в кошик?

Я родилась на світанку,
Доки трави росяні.
Звуть мене Бліда Поганка.
Я подобаюсь вам?

Ми жовтесенькі сестрички
Любить нас поїсти всяк,
Бо грибочки ми — лисички.
Ви збираєте нас?

Хоч несправжні, та чудові,
Теж лисички запашні.
В кошик ваш стрибнуть готові.
Ну, мерщій беріть нас!

На пеньках в осінню пору
Ми ростемо так і сяк.
Ми, опеньки, лізем вгору.
Заберете ви нас?

Хоч брехливі — теж опеньки
І ростем в ті самі дні.
Ми яскраві і гарненькі.
Ну, беріть нас швидше.

Ми бліді, ми неяскраві,
Ми поганочки ясні.
Білі, жовті, зеленаві
В кошик просимося.

Дуже ми на вас сердиті,
Стали трохи аж сумні.
Ми смертельно-ядовиті.
Може, візьмете нас?

Білий гриб міцний і дужий,
Як справжнісінький козак.
І мене всі хвалять дуже.
Справді я найкращий?

Ви впізнали нас, хлоп’ята,
І, звичайно, молодці!
Можете іти збирати
Ви тепер грибочки ці!

Але стоп! Тепер пограйте
У веселу гру таку:
РАЗ! ДВА! ТРИ! — Тепер шукайте
Нас по цілому ліску!

Ти дивись, дива та й тільки,
Де ж поділися грибки?
Зникли геть, було ж їх стільки,
Ти диви, які меткі!

То була, Грицьку, лиш казка,
Перевірка, так сказать.
А тепер ідем, будь ласка,
По лісочку їх шукать.

Ой Васильку, як прекрасно
В лісі кожної пори!
Глянь, блиснув промінчик ясно,
Хмарка дивиться згори.

В лісі завжди стільки дива,
Тільки добре придивись.
І людина тут щаслива,
Аж душа злітає ввись!

Так, а ось і сироїжки
Заховались під листок.
В них крихкі і шляпки, й ніжки.
Ну-но, лізьте в козубок!

В мене є красноголовці.
Глянь-но, красені які!
Ну, стрибайте в кошик, хлопці!
Ач, які вони стрункі!

Так вони півдня збирали,
Повні кошики несли,
Бо вони грибочки знали,
Розрізняти їх могли.

І як ви у ліс підете,
Добре правила завчіть,
Як грибочки там знайдете,
То поганок не беріть.

Мухоморів не збирайте,
Жовчний гриб теж має яд!
Незнайомих не займайте.
Не збирайте все підряд!

Та не треба і збивати,
Не забудьте ви про це,
Бо він користь може мати,
Бо для когось гриб росте.

Він комусь потрібний дуже,
Раз у цьому лісі ріс.
Не губи природу, друже,
Бережи цю казку ліс!

Ліс — це казка, ліс — це диво,
Все для всіх у ньому є!
Йди і ти у ліс щасливо —
Радість людям він дає!

В кожну пору ліс чарівний.
Придивляйся, пізнавай!
Він веселий, тихий, дивний —
Вчися і спостерігай!