Надія Красоткіна

Чарівне джерело

Казка

У темному, густому-прегустому лісі народилось маленьке Джерельце. Воно вибилось на світ і зразу ж взялось до роботи. А всі знають, яка робота в джерельця: напувати, зрошувати навколишній світ, бо без води ніхто не може жити. Але це Джерельце було особливе, не таке, як інші: воно несло у світ живу воду, та поки що про це ніхто не знав. Його появі одразу зраділи рослинки, які жили поруч, бо вони не тільки вдосталь напилися води, а й слухали його чарівну пісеньку. А ще зраділи пташечки, які жили тут недалечко — вони пили чисту і прохолодну воду і відчували, як прибуває сила у їх молоді крила. І від цього вони ще голосніше починали співати. Радів появі Джерельця і Ведмідь, який жив під сусіднім розлогим дубом, а до струмка йти йому було далеченько, щоб напитися водички. А що вже казати про всіх інших звірів? Вони безмежно раділи від того, що саме в цій місцині народилось таке чарівне Джерело, яке співало і несло смачну воду! Так усі і жили, радіючи довго і щасливо.

Та одного, дуже спекотного дня прибився до джерельця подорожній. Він припав спраглими вустами до живого Джерела і довго пив водичку та смакував, а коли напився, то вирішив, що тепер і померти не страшно, бо і місце красиве, і пташки так співають щиро... А треба сказати, що цей чоловік був дуже хворий, він ледь дійшов сюди, а далі йти не мав сили. Тому він ліг тут же, поклав свою голову на запашну травичку, яка ніби запрошувала лягти. Припав він головою до матінки-землі і почув, як щось стукає з її грудей, наче сердечко: «тук-тук», «тук-тук». А це й справді билось щире сердечко живого Джерела. Під ритмічний стук сердечка і заспокійливий спів Джерельця чоловік не зчувся, як і заснув. Довго-довго він спав. Не раз і не два народжувався і згасав новий день, а старий чоловік все спав та й спав. І всі, хто приходив сюди, вже не раз думали, що він помер, але не наважувались підійти ближче. А він все спав та спав. І снились йому якісь дивні, чарівні і незрозумілі сни, в яких він став набагато молодшим, здоровим і сильним, яким не був навіть в молоді літа. У своїх снах він шукав і знаходив різні трави, ходив по незнайомих місцях, хтось водив його по Землі і розказував про все, вчив його, розказував про кожну билинку, яка росла навколо, про її властивості, про те, що все в цьому світі має значення для людини. А кожна людина приходить на Землю для того, щоб творити добро. Отож і цей чоловік не мав права померти до того часу, поки не виконає свого призначення на Землі. І він прокинувся...

Розкрив очі подорожній, а над ним схилились дерева, між зеленим листям пробиваються промені теплого сонечка і лоскочуть його, вгорі линуть пташині хори, де-не-де пролітають жваві метелики... Задумався чоловік. Чи живий він, чи ні? І тут відчув такий прилив сил, таку радість буття, що зрозумів, що живий він і здоровий, як ніколи. Звідки ж у ньому таке здоров’я? Де взялося? І тут згадав, що перед тим, як заснути, він напився джерельної води і ліг на пахучу траву. А це значить, що вода, трава і земля дали йому свою силу, повернули молодість. А ще ті сни, що принесли йому нові знання... Недаремно, значить, він добрався до цього місця. Він повинен виконати своє призначення на Землі — лікувати, допомагати.

Подумав так та й вирішив залишитись тут назавжди. Вибрав затишне місце для куреня, де буде жити, та й пішов збирати гілля. Довго чи ні він будував собі житло, та курінь вийшов дуже хороший, бо той чоловік був майстром на всі руки. Про таких в народі кажуть: «Діло майстра величає». А поруч місце для вогнища приготував, обкопав, як належить, обмостив камінчиками. І заходився вечерю готувати. Назбирав цілющих трав, набрав джерельної водички і підвісив над вогнем варити. Коли чує, крик несамовитий десь у лісі, кущі ламаються, хтось біжить і реве. Коли на галявинку до вогнища Ведмідь іде, та не просто іде, а ледь уже пересувається, бо лапа в нього вся в крові — у капкан потрапив бідолаха. Ступив ще два кроки і впав. Підійшов до нього чоловік, бачить: біда звірові... Дав напитись йому відвару з трав — заснув Ведмідь. Тоді лапу почав лікувати йому чоловік. Все зробив, як треба: водою джерельною промив, травою пахучою обмотав. А тут і день до вечора клониться, спати пора. Спить Ведмідь, тяжко зітхає у сні. Тільки зібрався чоловік і собі спати, аж тут чує: ще хтось плаче. Хто б це міг бути? Глянув навколо — і бачить, що Олень стоїть за деревом, а з шиї у нього кров тече: хтось підстрелив бідного. Не гаючи часу, підійшов чоловік до Оленя, промив рану, травичку цілющу приклав, відваром напоїв, самого поклав на шовкову траву спати. Тільки з цією роботою впорався — коли на галявину два Бобри йдуть, один одного підтримують — і у них, нещасних, біда сталась. Впало дерево на них, коли вони своє дитя рятували, та й покалічило. Чоловік бачив, як їм боляче, тому без зайвих слів взявся допомагати. Все зробив, як слід. А тут вже й день згас. Останній промінчик Сонечка попрощався з Землею і пішов на спочинок. Чоловік і собі ліг у курені відпочивати і міцно заснув.

Пройшла ніч, і знову сонечко освітило Землю, народився новий день. Прокинувся Чоловік і очам своїм не повірив, бо лежав він не в курені, а в кімнаті на великому ліжку, а навколо висіли торбинки з пахучими травами. Встав він, роздивився, вийшов з кімнати, а там ще одна кімната, а в ній стіл широкий, стільці, лежанки. Вийшов Чоловік на подвір’я, оглянувся, а замість його куреня стоїть гарний- прегарний теремок. А де ж ті звірі, яких він вчора лікував? Нікого не залишилось. Тільки теремок замість вчорашнього куреня. Все зрозумів Чоловік! Дуже зрадів, що поправились вони, видужали. Та й заходився працювати, бо ж роботи в нього було — непочатий край.

Аж тут і люди почали сходитись: то один прийде, то другий. І всім треба допомогти, напоїти живою водичкою, дати відвару з цілющих трав, що виростила Земля, пригостити їх різним зіллячком. А люди ідуть та йдуть. Бо ж слава про цілюще Джерело і мудрого Чоловіка розлетілася по всьому світу. І так з дня вдень. А Чоловікові робота в радість, сил йому прибавляється, він працює і усміхається. А Джерело і собі сили набирає і з дня в день повнішає та збільшується. І стало воно вже таке велике, що не вміщало водичку, і тоді побіг від нього Чистий струмочок, і поніс живу воду в ріку, щоб Земля ожила, щоб люди здоровішими ставали, щоб повернувся до людей найдорожчий скарб — здоров’я!

Та слава про це чарівне місце долетіла не тільки до людей. Дійшла вона і до Чорта, який жив десь далеко в Пеклі і байдикував без діла. Йому вже давно нічим було зайнятись, бо чорну справу помічники виконували досить завзято, та й злі люди завжди допомагали. А він все лежав і спостерігав, як мученики бідують, і сміявся. Був переконаний, що одержав над Світом перемогу! Та коли почув про цей куток, де народилось Джерело, про ту людину, котра допомагає і людям, і звірам, то настрій у нього зіпсувався на три дні і три ночі. Він вирішив нікого не посилати у те місце, а пройтися самому захотілось, бо не був на поверхні вже від того часу, як вибухнула Полинова Зірка. От вирядився він у своє найкраще вбрання, одяг фрак із золотими ґудзиками, шляпу, щоб ріжки прикрити, і пішов до Переходу. Включив тягу — і в ту ж мить опинився на чарівній галявинці, біля Світлого Теремка. Став перед Чоловіком та й питає, як у нього справи. Чоловік відчуває серцем біду, а от вдіяти нічого не може. А Чорт роздивляється навколо. Бачить: така краса скрізь! І Джерело чисте і цілюще, а від нього Чистий Струмок, а від нього і Велика ріка очистилась, навколо стільки пахучих і цілющих трав наросло, що від них аж у носі закрутило, засвербіло — аж чхнув Чорт. А люди спокійні та здорові навколо ходять, чемні, мудрі, і ніхто його не боїться... І тут не витримав він. Як не свисне, як не крикне! Викликав страшну бурю — Смерч! І наказав знищити це місце, ліс, Джерело, струмок, все зрівняти з землею, щоб про нього ніхто не міг і згадати. Чорні сили налетіли, все зламали, повалили — і не лишилось від чарівної галявинки і від густого лісу нічого, тільки купами лежали знівечені дерева. Задоволений роботою, Чорт пішов собі знову до Переходу, включив тягу та й гайнув у своє Пекло. Він знав людей: вони не скоро прийдуть до тями, не стануть розбирати завалів, та й не дуже хто поспішатиме на допомогу до мудрого Чоловіка, який лишився десь під деревами у своєму зруйнованому теремку... З такими думками Чорт і ліг на свою лежанку та й знову почав спостерігати за мучениками.

Та Чорт на цей раз помилився, навіть дуже! Бо люди тепер стали зовсім іншими: вони відповіли на людське добро добром. Чутки про біду, яка трапилась з Чоловіком і з чарівною галявинкою, розлетілись миттєво. І всі, хто дізнався про це, тут же прийшли на допомогу. І люди, і звірі взялись за роботу. Хто що міг, те й робив. І дня не пройшло, як очистили місце злочину. Збудували новий теремок, Залікували рани Чоловікові... Розчистили Джерело і Струмок... А от лісу нема... І тоді хтось сказав, щоб насадити нові деревця, а біля Джерела і Чистого струмка посадити обереги: вербу і калину, які б не пускали до живої води чорних сил.

Сказано — зроблено!

Дружно взялись усі за роботу. Посадили, посіяли, розчистили... А тут і день до вечора клониться, сонечко на спочинок зібралося.

Присіли люди відпочити та й зажурилися, бо коли ж той ліс виросте? Скільки ж це років треба, щоб зашумів він своїм гіллям так, як колись, ще зовсім недавно. І от перед тим, як іти відпочивати, вирішили полити все, що посіяли і посадили. Набрали води із цілющого джерела і почали поливати. Ось і останнє деревце, як мізинчик, тоненьке полили — і тут сталось таке диво, що повірити у це ніхто не міг. Раптом всі дерева, кущі, трави піднялися і в один момент стали такими, як і донедавна: високими, красивими — і зашумів ліс свою одвічну пісню, защебетали-заспівали тисячі пташок, прибігли на свої улюблені місця різні звірі, наче й не було тут страшного бурелому. А стало ще краще, як було.

З того часу знову стали приходити сюди люди і звірі, щоб водички цілющої попити, щоб рани залікувати, щоб одержати пораду мудрого чоловіка та травички прикласти до вражених місць. І так би й надалі було. Та одного разу чогось занудився Чорт і вирішив позловтішатися над людьми, подивитись, як вони тепер без Джерела, як без чистого струмка та без пахучої травички, без живильної водички, як без лісу, який і годував їх, і захищав. Але самому ліньки було поворухнутися і вирішив послати в ті віддалені місця своїх синів, яких у нього було чимало. Бо ж їм треба колись на світ білий подивитись та дечому навчитись... От і послав, навчив тягу включати, показав, у які ворота входити, у які виходити, а сам знову ліг та й лежить.

А сини його все зробили, як належить, і за якусь мить опинились у такому красивому куточку землі, що від краси і подиву дух їм перехопило, очі з орбіт полізли, а тут ще сонячні промені просто в очі, а чортенята до світла не звикли, сльози так і біжать, а все ж роздивитись хочеться. Стоять вони, мов очманілі, слова вимовити не можуть, від подиву ні рукою, ні ногою не ворухнуть. А тут ще й запахи лоскочуть у носі, а чортенята все чхають та чхають. Так вони стояли, стояли, аж поки не осліпли зовсім, а тоді наосліп дійшли до тих воріт, що у Пекло ведуть, якось тягу включили та й повернулись сліпі та нещасні. Глянув на них Чорт — аж остовпів від подиву. Як таке могло трапитись з його дітьми? Ну, з іншими чиїмись, то так, а з його, такими розумними? Дуже розсердився він. Розпитав у них, що та як, накричав на безтолкових дітей, які замість тог о, щоб свою чорну справу робити, витріщались на красу, і вирішив помститися. А всі ж знають, що зло — це один із смертних гріхів і помста — це велике зло. Але Чорт на те й Чорт, щоб зло робити.

От зібрав він усю чорну силу, яка навколо нього вертілася: відьом, заклинальників, поганок і ще таких, про яких ми і не підозрюємо — і наказав знищити священне місце, яке так люблять усі і яке так усім допомагає. Сам-то він уже переконався, що нічого не вдіє, тому вирішив більше не випробовувати долю. То ж послав усю свою нечисть творити зло. Нечисть була слухняною, думати воно не вміла та й не хотіла, тому сліпо виконувала всі накази Чорта. Знялася, та й гайнули у заповідне місце. Благополучно дісталися до місця призначення, а підійти ближче не може. Потикались туди-сюди, а підійти ніяк не можна: чарівне зілля не пускає, бо ж його тепер насіяли люди, щоб нечисть одганяло. Погано стало відьмам, от вони рішили вгору піднятись, щоб зверху напасти, а над тим місцем такий дух стоїть, що аж голова паморочиться. Але все ж опинились біля струмка, а до джерела підійти не можуть: обереги не пускають. Довго вони стояли і не знали, що вдіяти, а тоді стали пробувати свої сили, та не тут то було. Ніякої сили у них не лишилось. Хіба тільки що вибратись непоміченими. Як зрозуміли вони свою поразку, то швиденько стали вибиратись. Та на очі Чорту б не потрапити, але Чорт уже стоїть та дожидається. Ну, що вони могли вдіяти? Розказали усе, як було, похилили голови і слухали, як він на них кричить-репетує. А він так розізлився, що всіх у своє пекло забрав, щоб кипіли разом з грішниками. Та й сам незчувся, як опинився у пеклі, а ключик від пекла загубив, так що потрапити назад на поверхню землі аж ніяк не зможе. От і сидить він зі своєю нечистю десь глибоко під землею, а вийти не може. Бо всяке зло наказується. Недаремно в народі кажуть: «Скільки ниточка не в’ється, а кінець таки знайдеться».

А люди зажили на своїй рідній землі щасливо та радісно, стали здорові і почали шанувати і оберігати свою природу, бо зрозуміли, що всі вони — її невіддільна частинка. А джерело стало велике-превелике, струмок став повноводною рікою. І несуть вони свої чисті води у синє море, даючи всім радість життя. А мудрий Чоловік і досі живе в тих краях і допомагає і людям, і птахам, і звірам, які приходять до нього.

Відгуки

Коментарі Cackle