Надія Красоткіна

Як лінь на хлопчиків напала і як вони її прогнали

Казка

1

Бігла річка під горою
Між зелених берегів.
Над широкою рікою
Ліс тихесенько шумів.

Сонце землю зігрівало,
Дощ чистенько умивав.
Вітерець-пустун, бувало,
В буйних травах танцював.

Поміж лісом і рікою
Розмістилося село
І в гармонії з красою
Років триста так жило.

Люди тут були трудящі,
Вміли сіять і косить,
Дуже добрі, роботящі —
Їм було чудово жить!

До схід сонця всі вставали
І трудились цілий день.
Сил своїх не шкодували
Ще й співали скрізь пісень:

На роботі і у свято,
На хрестинах, до весіль.
І такі пісні крилаті
Тут лунали звідусіль.

І жили усі щасливо.
Всі трудились, як могли,
Та усій землі на диво
Дуже радісні були.

Слова «лінь» вони не знали
Й похідних від «ліні» теж,
Бо щоденно працювали,
Щастю тут не знали меж!

А з дорослими і діти
Вміли гарно працювать,
І співати, і радіти,
Вчитись, гратись, танцювать.

2

А тепер картинка друга,
І її розкрити час.
У селі жили три друга:
Гриць, Василько та Івась.

Хлопчики були чудові,
До роботи беручкі,
Гарні, ввічливі, здорові,
Спритні, дужі і гнучкі.

Спорт ці хлопчики любили,
В школі вчилися на «5».
Рибу вудити уміли,
Плавать, бігать і стрибать.

І книжки вони читали —
Гарні хлопці, хоч куди!
І ніщо не віщувало
Їм ніякої біди.

А біда в селі чигала,
Ніби вірус чи мікроб.
Лінь у цю красу попала,
Щоб з людей зробить нероб.

А було це випадково.
Хтось приїхав у село,
В місце гарне, пречудове,
На пісочок, у тепло.

Полежав, погрівсь до поту,
Бо заняття це любив.
Потім — шмиг! І на роботу,
Лінь під кущиком лишив.

Лінь лежала та лежала,
Доки сонечко пекло.
А тоді, як нічка стала,
Подалася у село.

Бо ж господаря згубила,
При якім весь час жила,
Та й себе перехитрила,
Бо лінивою була.

А тепер пішла блукати
Від двора і до двора —
Друга нового шукати.
Схудла, зблідла, як Мара!

Непростим було це діло:
Відшукать таких в селі!
В Ліні ноги заболіли,
Лінь припала до землі.

Приповзла, на лаву сіла,
Бо трава була в росі,
Друга віднайти хотіла
У казковій цій красі.

Та здалась важкою справа —
Зранку всі кудись біжать:
Ті наліво, ті направо,
В ліс, у двір, на сіножать.

А на лаву не сідає
Ну, ніхто! Хоч стій, хоч плач!
Лінь від розпачу вмирає
Від усіх своїх невдач.

Сонце дужче припікає,
Тінь коротшою стає.
Нерухомо Лінь чекає
Нове щастячко своє.

Схудла, зблідла, з сили впала,
Але встати з лави — зась!
Все чекала і чекала,
А на ноги не звелась.

Вже заходить сонце стало,
Узялась на небі синь...
А вона усе лежала
Звісно всім, що Лінь є Лінь!

3

Хлопці з поля повертали:
Гриць, Василько та Івась.
Цілий день не спочивали,
Трохи біль у спині взявсь.

Бачать лавочка пустує,
Ніби просить відпочить,
І Василько пропонує
Друзям трохи посидіть.

Щось цікаве розказати
Та пташиний спів почуть
Або просто помовчати
І посидіти чуть-чуть.

Лінь була худа, безрідна,
Як почула ці слова,
У шпаринку влізла бідна,
Щоб не вгледіли, бува.

І зраділа! Так зраділа,
Що відновить силу знов,
Бо ж забрать вона хотіла
До роботи в них любов.

Ну, а хлопчики й не знали,
Що всідаються на Лінь,
Та гарненько посідали,
І від них упала тінь

Довга-довга. Вечоріло.
Вже й додому йти пора.
Але тіло розімліло,
Не приваблює і гра.

Ноги стали наче з вати,
Руки впали і лежать.
І не хочеться вставати,
Всі притихли і мовчать.

Сон їм віченьки лоскоче,
Позіхають без кінця.
Гірка фраза «я не хочу»
Їм пронизує серця.

Ну, а лінь їх пригортає,
Шепче млоснії слова.
Втома тіло сповиває,
Обважніла голова.

Стало раптом все байдуже,
От лягти б отак й лежать...
Скрикнув Гриць: «Вставаймо дружно!» —
Але хлопчики мовчать.

Кожен ніби щось міркує,
В простір дивиться кудись.
Ніби й слуха, та не чує...
З лави і не піднялись.

Гриць також не дуже хоче.
Але треба щось робить.
А на вухо хтось шепоче,
І Грицько неначе спить.

Думка б’ється, ніби пташка.
Що іти додому час,
Але як піднятись важко,
Може, грип звалив їх враз?

Гриць старається, міркує,
Встав — і ніби все пройшло.
Підвестись усіх силкує.
Щоб додому йти в село.

Він й футбол їх кличе грати
Вже тепер, а не колись,
Та не може ради дати:
Хлопці ледве піднялись.

Лінь їх міцно пригорнула
І повисла на обох,
А до Гриця не сягнула:
Не дотягнеться до трьох.

Гриць попереду бадьоро,
Хлопці ззаду — ледь бредуть.
Хоч тихенько, хоч нескоро,
Але все ж в село ідуть.

А між ними Лінь ступає,
Кожну хвилечку росте.
Та цього ніхто не знає
І не думає про те.

Дуже хлопці обважніли,
Лінь на вухо воркотить:
«Ви до всього збайдужіли,
Вам не хочеться робить».

Ось і хата, ось і друга.
Йдуть, щоб дати хропака.
Одного Грицька лишили
Та й забули про Грицька.

Гриць батьків попереджає,
Що захворіли, мовляв,
І додому сам чвалає,
Так стомився, ледь не впав.

Ніч на землю опустилась,
Місяць плив серед зірок.
Лінь окріпла, і зігрілась,
І рішучий робить крок.

Бо, якщо їй удалося
Трьох здолати їх нараз,
Значить, місцечко знайшлося!
І до дії саме час.

І вона мерщій гайнула
В інший вимір всіх скликать
І нікого не забула,
Бо знайшла тут благодать.

Позліталась Ліньки-друзі,
Лінощі і Лінтюхи,
І Лінивці йшли подрузі
Помагати залюбки.

Всі до вогника летіли,
Посідали у дворі,
Всі сміялись і раділи
Аж до самої зорі.

Вранці ролі розділили,
Хто кого піде ловить.
Всіх вони отак ловили,
Щоб при ньому потім жить.

Лінь взяла собі Івася
І Василька теж взяла,
Бо вона, як їй здалося,
Дуже сильною була!

Лінощі Грицька схопили,
Щоб гуртом його здолать.
Лінтюхи собі сиділи,
Не спішили працювать.

А Лінивці позіхали —
Спати їм весь час кортить.
Ліньки бульбашки пускали,
Щоб нічого не робить.

4

Вже на сході посіріло,
Стало сонце випливать.
Люди всі взялись за діло —
Наші хлопчики ще сплять...

Будить мама, кличе тато —
Сплять, неначе й не до них!
А батькам вже й страшнувато
Стало за синів своїх.

Що за справи? Що за сплячки?
День за вікнами бринить!
І як в них нема гарячки,
Треба з ними щось робить!

Будять, будять — все даремно!
Просять хлопців пояснить,
Всі говорять з ними чемно,
Щоб причину зрозуміть.

А вони одне: «Не хочу
Ні вставать, ні працювать!
Буду спати донесхочу
Або так собі лежать».

Ні, такого не бувало
Ні з одним із хлопчаків!
Ще як сонце не вставало,
Йшли вони ловить бичків.

І у поле працювати
Бігли хлопчики завжди,
У футбол любили грати,
Йшли в городи і в сади...

А тепер біда прибилась,
Наших друзів не пізнать.
Хлопчаки так розлінились,
Що й не думають вставать.

5

Тут батьки зійшлись на раду,
Треба ж якось рятувать!
Може, дасть їм хтось пораду,
Як синів своїх піднять?

Батько Гриця не жартує,
Розібрала його злість.
Він собі отак міркує:
«Хто не робить, той не їсть.

Хай лежить, якщо ледащо,
Я не буду жартувать,
Їсти схоче, анізащо
Ми не будемо давать.

А тоді він зрозуміє.
Як без праці в світі жить!
Лінощі свої зуміє
Гриць наш вигнати умить!»

А Васильків каже тато:
— Без труда нема плода!
Треба хлопцям лінь прогнати,
Доки сила молода!

А з Васильком я терпляче
Розберусь за день — за два.
Куй залізо, як гаряче, —
Актуальні це слова!

— Та й причин нема в Івася
Лінуватися та спать.
Ну, і де та лінь взялася?
Хто посмів так жартувать?

Дуже смішно виглядає:
Мама зранку йде на лан,
А Івасик спочиває,
Як у хлівчику кабан!

Раз зумів таке зробити,
Я Івася не виню.
Будем ми синка кормити
Так, як кормимо свиню.

От на тому й порішили.
Розійшлись в єдину мить.
До роботи поспішили —
Сонце ж високо стоїть!

Лінь та вся її прислуга
Біля хлопчиків снують.
А відомі нам три друга
Навіть з ліжок не встають.

В них від сну опухли очі,
Під очицями круги,
А вставать ніхто не хоче,
Хоч вмирають від нудьги.

Захотів наш Грицик їсти,
Пошукав, та все дарма.
Хоч на зуб чого погризти...
Та й сухарика нема.

І Василько заглядає,
Але тато написав:
«Лінтюхам їди немає,
Не бери, чого не клав»!

З ліжка встав Івась сердито
Та до столу і собі.
На столі стоїть корито
І записка: «Це тобі».

Кожен з друзів шаленіє,
Всі сердиті, як вовки.
І ніхто не розуміє,
Що ж це діється — таки?

Що й казать, усі голодні:
Гриць — не мав, Василь — не взяв.
Для Івася жарт сьогодні
Теж до серця не припав.

Бо ж хіба Івасик свинка,
Щоб їду з корита брать?
Він в сім’ї одна дитинка,
Та ще й учиться на «5».

Довго думати не стали,
А зійшлись усі гуртом.
Один одного питали,
Що ж ото робити трьом?

Знов на лаву посідали,
Стали думати-гадать.
Лінощі на Гриця впали
Й задоволено висять.

Лінь така велика стала,
Просто сил нема тримать.
Хлопців так позатискала —
Вони бідні аж пищать.

А вона цвіте і пахне,
Силу всю забрала в них.
Пес це бачив та як гаркне —
І дітей підняв на сміх:

— Що ж ви, хлопці, обважніли,
Як примари сидите?
Тітку Лінь взяли, пригріли,
Цілий літній день спите!

Вам її хіба не видно?
Ви ж ліниві, як коти!
І невже ото не стидно
Лобуряками рости?

Друзі просто остовпіли:
Пес до них заговорив!
Та ще й каже: «Лінь пригріли!» —
Як таке Бровко зумів?

А Бровко не затихає,
Смика хлопців за штани,
З лави їх утрьох зганяє,
Щоб додому йшли вони.

Аж заходиться, так лає...
Лінь злякалася, тремтить,
Де подітися не знає
І не зна, як далі жить.

Тут і дітям прояснилось...
Пес продовжує гарчать.
Лінь від хлопців відділилась,
Стрімголов давай тікать.

Лінощі й собі стрибнули
Від Грицька та прямо в став.
Та й у ньому потонули,
І ніхто їх не дістав.

Лінь стрибає неборака,
Ще й злякалась, зла, як біс.
А її куса собака
То за п’яти, то за ніс!

Тут і друзі схаменулись,
Бачать: ось вона біжить!
Проганяти лінь метнулись,
Бо не місце тут їй ,жить!

Пес кусав її сердито,
А Василько палку взяв.
Гриць з Івасем діловито
Лінь в болото завертав.

Де й взялась у хлопців сила
Та, що вже від них пішла!
Хоч і цілий день не їли,
Лінь прогнали із села!

У болото геть загнали,
Щоб вернутись не могла.
Бо тепер вони вже знали,
Скільки є в тій Ліні зла...

Дуже пізно повертались,
Пес Бровко їх вів в село.
Йшли спокійно, не вагались —
Ліні в хлопців не було!

Вже надворі вечоріло,
В небі зірочка горить.
Хлопчакам усім кортіло
Все по дому поробить.

Діти й дрова порубали,
Ще й водички принесли.
Мамам всі допомагали,
З татом чемними були.

А як геть усе зробили
Й спати вже надходив час,
Їх до столу запросили
І простили: перший раз.

Ось така була пригода
В дуже гарному селі,
Де буя краса-природа
Серед неба на землі.

Ну, а Лінь була сердита.
Гидко їй в болоті жить.
Хоч і вся злетілась свита,
До людей усім кортить.

Ліньки, Лінощі, Лінивці,
Лінтюхів уся рідня
До людей йдуть поодинці,
Щоб ловить когось щодня.

Лінь з болота виповзає
І гуляє десь в ярку
Або, може, спочиває
Під кущем у холодку.

В Ліні армія велика.
От і йдуть ловить, ловить...
А як зловлять чоловіка —
Лінтяєм спішать зробить.

Непомітно нападають,
Силу й волю тихо ссуть.
Руки лінню сповивають
І в серцях чиїхсь живуть.

А щоб вам ту Лінь не стріти,
Ви уроки добре вчіть.
Не кажіть «не хочу», діти,
Кожен день в труді живіть!

Хоч ця істина й не нова,
Хочу ще раз повторить:
Тільки труд — всьому основа,
Нам без праці не прожить.

Відгуки

Коментарі Cackle