Надія Красоткіна

У казці все справжнісіньке буває,
Усе живе, все мислить, розмовляє.
В ній мудрість є, вона навчає жить,
То як же людям казку не любить?

У світі чарівної казки

Загадковий і чарівний світ казки! Тут переплелись мрії і фантазії, правда і вигадка. Тут все можливо! Можна з одного виміру миттєво перебратись в інший або знаходитись одночасно в декількох! А можна зустрітись з ким завгодно, і все добре закінчиться. І мабуть, найкраще з усього, що відбувається у казці, — це хороше закінчення всіх пригод. Можливо, тим вона так і притягує дітей і дорослих, що можна помріяти і всюди побувати, все на світі побачити і порозмовляти з усіма однією мовою, зрозумілою всім. А як же хочеться про все знати, однак це не під силу нікому у світі, тому і придумується казка, і йде вона до дітей, а діти все уявляють: як плаче метелик, як підперла кулачками маленьке личко легка сніжинка, як співають квіти, як гомонять у небі білі хмарки. Вони це все добре розуміють і готові сміятись і плакати зі своїми казковими героями, готові захищати і підказувати, як треба поступити, щоб все обійшлось добре. І до сліз сперечаються, що в животі кита можна жити спокійнісінько хоча б три дні, поки тебе не визволять. Світ казки дивовижний і надзвичайний. Казка дає простір для мрії і фантазії, а мріяти так хочеться, тим більше, що мрія сама приходить до дитини навіть тоді, коли зовсім про це не думаєш, але ж це правда! А коли приходить мрія, то дитяча душа летить далеко-далеко, аж до зірок, і очі світяться, немов справжні зірочки. Це так прекрасно!

Уявіть собі зоряний зимовий ранок. День народжується дуже повільно. Діти прийшли до школи, ще темно, і одна дівчинка стоїть собі осторонь від інших і спостерігає за зоряним небом. Вона про щось мріє, її губки тихенько шепочуть, а оченята, як дві зорі, пильно дивляться у глибінь Всесвіту. Що вона там бачить, про що мріє? Хто знає... Тільки від цього заняття її ніхто не може відволікти, вона вся там, десь далеко, не за синіми морями, не за високими горами, а десь на далеких замріяних зорях, які її кличуть. І вона летить туди у своїх мріях. І раптом зірочка, яка так захопила її, зникла, наче розтанула. Дитина вперше таке побачила! Куди ж зникають зорі? Чому? Дівчинка біжить назустріч мені і каже: «А ви бачили, як зірочка зникає?» В її голосі стільки подиву і радості відкриття, що цього не можна передати словами: душа дитини переповнена почуттями, які вирують, наче море, сердечко вистрибує з грудей. Вона ж уперше таке побачила, а ви бачили? Спішить дитя всім розказати про своє відкриття... І моя душа вистрибує від цього дива, від дитячої радості пізнання світу. І стільки щастя раптом з’явилось у серці, і настрій став таким, ніби це я зробила велике відкриття, що захотілось тут же написати вірш, щоб вилити свої почуття. А дівчинка побігла далі, можливо, їй необхідно було повідомити про це свою вчительку чи дітей, бо ж про таке не можна мовчати. А мені запам’ятались оченята маленької першокласниці, які горіли, ніби дві замріяні зорі, і випромінювали щастя і радість. А, можливо, наші душі враз торкнулись одна одної на хвилі радості і засвітились тим казковим вогнем, що заставляє стрепенутись, заіскритись, спалахнути... Бо для мене все це зазвучало як чарівна музика. Довго я ходила під враженням чогось незвичайного, світлого, високого.

На темнім небі зірочка ясніла,
Зимовий ранок тихо прокидавсь.
Десь випливало сонечко несміло,
А ранок казкою чарівною здававсь.

Я бачила, як зірочка зникає
У сонячнім промінні золотім.
Яке ж це диво! Як таке буває?
Враз зникла зірка в небі голубім!

Зігріла Землю сонечкова ласка,
І засвітились сині небеса.
А дивосвіт чарівний, наче казка,
У нім народжується радість і краса!

Ось такий дивосвіт оточує нас щодня, варто тільки пильно придивитись до навколишнього простору — і перед нами з’являться одне за одним чудеса світу, про які ми і не здогадуємось. Тому у світі і є стільки казок, тому їх так люблять діти, бо казка виховує і навчає, кличе помріяти і відкриває світ. За посередництвом казки можна передати знання, які легко запам’ятаються дітьми. А на позитивних і негативних прикладах поведінки казкових героїв діти легко роблять висновок, як треба поводитись, а як ні. І не треба нічого «розжовувати» дітям. Після прочитаної казки діти задумуються над своєю поведінкою і зразу ж порівняють себе та інших з героями казки та ще й скажуть тими ж словами, що почули чи прочитали. А як же діти люблять мріяти, фантазувати! Вони вам про таке можуть розказати, що вам і в чарівному сні не присниться! Вони точно знають, про що щебече ластівка, про що думає горобчик, а що скаже лялька. А спитайте дитину, що є на отій зірочці, що яскраво блищить, і ви почуєте дуже цікаві відповіді. І це прекрасно, що діти люблять і вміють мріяти, що в їхніх душах живе казка, вона допомагає їм у житті. Як же важливо не втратити таку здатність мріяти і надалі. Бо ж у мрії такі теплі рожеві крила, вона так високо підносить у небеса кожного, хто насмілився подружитись з нею.

Казка — це особливий дитячий світ, де діти почувають себе господарями, вони там знають усі шляхи, все доступне для їхнього розуміння, рідні і близькі всі герої. У цій незвичайній країні діти вчаться і виховують у собі доброту, співчуття, вміння співпереживати, допомагати, радіти і журитись за інших, вони стають добрішими, бо бачать, що зло засуджується, а перемагає добро. То чого ж їм робити зло? Нащо мати погані звички, коли їх всі висміюють і засуджують? Чого ж бути неуком, якщо всезнайком бути набагато цікавіше і престижно! А ще у казці можна помріяти про все на світі, можна залетіти на далекі зорі, які приваблюють, кличуть, можна уявити і побачити інше життя, щось таке цікаве, чого ще ніхто у світі не бачив. Бо ж на те вона і казка — у ній все можливо.

Відгуки

Коментарі Cackle