Надія Красоткіна

Неправильна казка, або невигадана історія про одну дівчинку

— А бачиш, бабусю, он на тій зірочці живе чарівна Фея, бо це незвичайна планета. Правда?

— Звичайно, вона часом і до нас прилітає, щоб зробити комусь добро, — відповідаю онуку.

— І щоб людей навчити творити добро, — доповнює хлопчик. — А ту зірочку всюди видно?

— Видно. А чого ти питаєш?

— Значить, тато і мама дивляться зараз на неї і мене бачать!

— Мабуть, що так.

— Точно, бо вони мене люблять, а я їх. Тато ж казав, що коли з різних місць дивитись одночасно на одну й ту ж зірочку, то можна побачити одне одного. Я їх бачу!

— Це чудово! — відповідаю я.

Про що б ми не розмовляли, не мріяли, а дитина завжди повертається до однієї теми: тато і мама — це святе. Та так воно і повинно бути.

За вікнами нічка, і дитині треба спати. Але онук просить мене розповісти на сон казочку. Та ще й таку, щоб була новою. І хоч втома бере своє, але казку правлю кожен вечір.

... Жила-була на білому світі дівчинка. Мама її вимріяла, а тому вона була дуже гарною і розумною. Але її татко, мабуть, був не дуже великим мрійником, тому що лишив їх удвох з мамою напризволяще. Мала Олечка його й не пам’ятає. Та з недавніх пір почала дівчинка забувати і дороге мамине обличчя, бо маму зачаклував злий Чародій і поніс кудись у світ за очі від малої донечки. А чарівне срібне люстерко зчорніло від горя і тепер не показувало її маму, скільки дівчинка не просила його про це. Живе Олечка вже давно у своїх рідних дідуся і бабусі. Про неї вони піклуються, дуже люблять, гарно одягають і смачно годують, привчають до добра та роботи, щоб не росла білоручкою. Подивишся на Олю і не подумаєш, що серце дівчинки, мов болюча рана. Бо хто ж загляне всередину? А воно день і ніч болить. І вечорами вона дивиться на нічні зорі і думає про маму. Може, і її мама теж думає про доню і дивиться на зірочки, щоб побачитись? Але даремно вдивляється дівчинка. Мабуть, зовсім на різні зорі дивляться двоє рідних людей, тому що їхні погляди не зустрічаються.

Олечка за ці роки виросла, стала красунею, добре вчиться у школі і мріє... А про свої мрії розповідає вночі зорям і місяцеві. Бо їм згори все видно, і вони точно знають, де її мама, Та де той злий Чародій, що зачаклував її. От коли вона стане дорослою, то обов’язково знайде рідну неньку.

А зараз вона вчиться, здобуває знання, щоб порадувати свою маму оцінками, гарною поведінкою, бо знає, як це важливо у житті. За неї нікому заступитись, а дідусь з бабусею вже старенькі. І в шкільних творах дитина пише про свою мрію. Вона хоче зовсім мало, лише те, що інші дітки мають щодня. Хоче Оля взяти за руки тата і маму і пройтись з ними по місту, щоб усі бачили, як світяться її очі, щоб усі задивлялись на їхню щасливу родину. А ще вона мріє мати братика чи сестричку. А ще була у неї мрія — навчитись грати на піаніно, щоб з-під пальчиків лилася і летіла у світ радісна і дивна мелодія, яка не раз приходила у її сни, коли з’являлась мама...

Мій внук лежав дуже тихо, я подумала, що він вже заснув і зупинилась. Та й більше нічого було сказати, бо я не знала, як закінчиться ця сумна історія. І де та мама блукає по білому світу у пошуках своєї мрії, як і тисячі інших жінок сьогодні, щоб заробити якусь копійчину, щоб жити так, як намалювала їхня уява.

— Ця казка дуже сумна, більше не розказуй. Це неправильна казка. У неї нема кінця, — перериває мої гіркі роздуми онук.

— А яке повинне бути закінчення?

— Я сам розкажу, а то у тебе сумно виходить. Я так не хочу! Шкода дуже дівчинку. Слухай.

... Дівчинка не стала чекати, поки виросте, вона взяла і почистила люстерко до блиску, а тоді направила на ту зірочку, де живе добра Фея — і воно ожило, засяяло! Добра Фея увійшла до нього і сказала, що допоможе Олі. Вона оглянула усі закутки на Землі і показала дівчинці маму, ще й пообіцяла, що та скоро повернеться, якщо Оля їй допоможе. «Що треба зробити, як тобі допомогти?»— спитала дівчинка. «Вірити треба», — відповіла Фея. «Я вірю! Я вірю!!! Я вірю!!!» — кричала Олечка.

А через три дні в хату завітала гостя. Оля скочила з ліжка, бо почула рідний голос. Вона відразу здогадалась, що це приїхала її мама. Вони нарешті зустрілися...

З цими словами внук заснув. А я дивлюсь на рясні зорі і думаю: живе у світі не одна така Олечка, Петрик чи Іванко. Вони ходять до школи і в шкільній круговерті не одразу визначиш тих діток, які живуть з тих чи інших причин без мами і тата... Вони ж усі такі жваві, веселі, життєрадісні! І тільки іноді на вас глянуть зовсім не дитячі очі, обпечуть вашу душу таким сумом, стільки в них горя і відчаю побачиш... Пригорніть їх, дорогі вчителі, цих малих дітлахів, обігрійте їх любов’ю і ласкою. Бо ж вони найближче до вас сьогодні.

Дивлюся на вічні зорі і дуже-дуже хочу, щоб саме так щасливо закінчилася ця невигадана історія. А зорі миготять і повідомляють про те, що наближається Новий рік.. А в таку чарівну ніч збуваються заповітні мрії і бажання. Хай збудуться і цим діткам!

Відгуки

Social comments Cackle