Веселий ярмарок
Свято для учнів середнього та старшого шкільного віку

Веселий ярмарок закликає! Всі на ярмарок! Тут справжні дива! Чарівні вироби з глини, із шкіри, тканини, паперу, вишиванки, шиття і плетиво, та ще всього стільки цікавого, що ні в казці сказати ні пером описати, бо це ж — ярмарок! А ще на ньому веселі пісні і гумор та ще й сатири трохи, танці та циркові номери, забави та анекдоти, бо це ж — ярмарок! Сюди прийдуть не тільки на людей подивитись, а й себе показати, повеселитись, дещо, може, й купити, а все продати! Щось цікаве побачити, з людьми поспілкуватись, смачненького чогось перехопити — на те він ярмарок!

Такі веселі свята у школі дуже потрібні, щоб діти могли розкрити свої таланти, показати на що вони здатні, повеселитись і цікаво та змістовно відпочити. А учні середніх класів, та й старших особливо вже вміють багато чого зробити. Їхні пальчики бувають дуже спритні в роботі, і творять вони ними справжні дива — є що показати, а те, що на ярмарку ще й оцінять їхню працю і вони одержать матеріальну винагороду у вигляді грошей, теж дуже багато означає для них. Бо ж поганий виріб ніхто не придбає, а перед іншими незручно, що твоя робота гірша і нею не цікавляться. Тому діти прикладають максимум старання щодо виробів. Це великий стимул.

А ще ж на такому святі і заспівати можна, і затанцювати, розказати веселу історію чи анекдот, показати себе ще й з цього боку. Ігри та забави теж примушують бути спритним, веселим. І все це створює веселий настрій, допомагає розкритися кожному, хто бере участь у святі.

Веселі свята надовго запам’ятовуються, вони неповторні, тому що ніколи не вдається повторити цю радість. Бо вона все одно буде відрізнятись від попередньої, хоч буде весело і радісно, але не так.

Це свято може проводитись самостійно і як фрагмент до свята праці, де організовується виставка творчих робіт учнів, показуються їхні досягнення, вироби, колекції і т. д.

Мета свята — показати в усій повноті дитячу творчість, вміння учнів творити своїми руками красу, виготовляти не тільки корисні речі, але й прекрасні, які приносять естетичну насолоду. Крім того вміння створити рекламу для них і представити аудиторії так, щоб кожному хотілось подивитись на них і придбати щось для себе. Це веселий відпочинок, де можна повеселитись, зустрітись з друзями, розказати веселі жарти і послухати дотепні історії, поспівати, потанцювати, подивитись на веселих клоунів, тому що кожне свято повинне приносити насолоду і радість спілкування. А ярмарок тому і веселий, що тут повинно бути весело. Та й не варто забувати про історичні корені ярмарок, якими вони були колись. І про те слід розказати у веселій, гумористичній формі.

У приміщенні, де проходитиме ярмарок, стоять столи, на яких найрізноманітніші вироби, які пропонуються для огляду і для продажу, за столами — діти і дорослі, які будуть продавати і розповідати про ці вироби. Свято ще не почалось, столи відгороджені від присутніх стрічкою, яку потім переріжуть, коли почнеться сам ярмарок. Ідуть останні приготування, на сцену піднімається організатор свята, ведучі, артисти.

Організатор

Шановні гості! Йдіть до нас на свято!
Сьогодні ярмарок — і тут всього багато!
Бо ж люди в нас такі талановиті,
А їх серця і чисті, і відкриті!

Вони для вас ці речі змайстрували,
Щоб ви раділи й дещо купували!
І щоб душею трохи збагатіли
Та і самі красу зробить схотіли!

Сьогодні ярмарок! Хай музика звучить!
Хай лине пісня — як без пісні жить?!
Хай виступлять артисти циркові,
Усім покажуть фокуси нові!

Хай всіх закрутить танець запальний
І жарт дотепний, анекдот новий!
Сьогодні ярмарок! І, як завжди ведеться.
Нехай він піснею і жартами почнеться!

На сцену виходять учасники художньої самодіяльності і виконують жартівливу пісню, характерну для тієї місцевості, де буде проводитись це свято. На сцену виходять Дід, одягнений в національний одяг, та Онук — сучасний хлопець. Вони будуть ведучими цього свята.

Дід. Що то за ярмарок, коли так тихо! От колись було! Як підеш на ярмарок, то, дійсно, як на святі побуваєш, з усіма побачишся, дівкам підморгнеш, та ще й потанцюєш, та новинами обміняєшся, та кварту пива вип’єш! Ото був ярмарок, а тут... тиша, спокій, а колись було... (Починає розказувати уривок з «Сорочинського ярмарку» Гоголя... Онук стоїть поруч і все поглядає на Діда, усміхається).

Онук. Діду. Діду, та спиніться вже, бо аж задихались! Бачте, на нашому ярмарку трохи не так, хоч воно теж ярмарок!

Дід. А я й кажу, що не так! Нема чогось такого, як за моєї молодості: галасу, шарпанини, штовханини, хоч, правда, галасу вистачає, як і колись! А що тут у вас продають, я так і не докумекав! Чи вже перевелись майстри сьогодні?

Онук. Та що продають? Багато чого, ідіть та подивіться!

Дід з Онуком проходить перед столами, а на сцені в цей час — цирковий номер.

Дід. Ото товару! Більше навіть, як колись! Та ще який товар, а що вже майстри! Все продають! Геть усе!

Онук. Та не все, Дідуню, не все. Є таке, якого не продають тепер!

Дід. Нема такого, чого б не можна було продати! Все продають, як і колись! І напитки, і наїдки, і крам, і дерево, і глеки, та всього навіть не перерахуєш! Як колись продавали, так і тепер продають — геть усе!

Онук. Ні, не все, Дідуню, не все! Це ви все продавали, мало рідну мову не продали: думали, мабуть, що вона нам більше не знадобиться... От і продавали ні за що! А так, задарма, щоб спекатись, щоб не заважала, не плуталась під ногами. Зрікались потрошку своєї мови. От послухайте тепер, як люди розмовляють, хіба так, як колись? Чуєте, яка тепер наша мова? Одні суржики! От прислухайтесь, як люди говорять по базару! Своєї мови мало не зреклись, а чужої так і не вивчили добре, бо ж не може чуже прижитись на рідній землі. От так і розмовляють словами-перекрученцями: одне слово з однієї мови, два з рідної, а то таке скажуть, що без перекладача не розбереш!

Дід. Ах ти, пуцьвірінку, то ти таке свому рідному дідові кажеш! Як ти смієш мені докоряти, ось я тобі задам бобу! Хіба ж я розмовляю так, як ти, твоїм суржиком?

Онук. А що, Дідусю, хіба це я українські школи колись позакривав? Хіба я сам себе в російську школу відпровадив? Скажи! Ну, скажи!

Дід. Та воно, бач, твоя правда. Боялись ми часто, сказати правду, своє слово на повний голос вимовити, а треба було не мовчати! Треба було боротись за своє, за рідне. Так і боролись же, та от по-всякому бувало, прикро згадувати! Але ж все-таки прийшла довгождана воля, свобода прийшла, можна ж уже й навчитись розмовляти рідною мовою, час був. Хто ж вам не дає. Я як говорив, так і говорю! То чого ж досі звучить інша мова в Україні?

Онук. А того, що не вивчили добре ні однієї, ані іншої і чекають, яка гору візьме, щоб потім не переучуватись знову. Отак, Дідуню. А ви думали, що можна все продавати. Продавали поступово, а повернути ніяк. Добре, що знайшлися люди, які боролись за рідну мову, за нашу волю. Тому і не пропала вона, не щезла. Добре, що є ще такі дідусі, як ти, що рідною розмовляють, тому і ми знаємо рідне слово...

Дід. Твоя правда, Онучку, твоя правда, всяко було, різне траплялося. Думалось, що воно саме собою буде, повернеться на круги своя, а бач, як вийшло. Ото нехай вам, молодим, наука надалі буде, що не можна свого зрікатись, а боротися треба, будь-що боротись.

Онук. Пробач, Дідуню, я не хотів тебе образити, ти ж знаєш, як я тебе люблю. Я знаю, що ти боровся і за свободу, і за рідну мову, впроваджував, як міг, її, та не завжди все залежало від тебе і від таких, як ти. Та й мало вас було, бо ж не всім хотілось боротись, жили ніби й добре, бо кращого не знали. А подумай: могло б так статись, що всі українці перестали знати рідну мову, що було б з Україною? Вона перестала б існувати, бо народ без мови — німий раб, а не народ. От ми й мало не осиротіли при живих батьках. А мова наша така чарівна!

Дід. Гірко мені сьогодні таке чути, але правда є правда, хоч і гірка. І ніде сьогодні не подінешся від звинувачення своїх нащадків. Бо ж ми і справді так мало робили по відношенню до мови, культури, віри. Що ж, є каяття, та немає вороття, а було ж так, що всі летіли тільки в російську школу — так було престижно. Як приїхали в місто з села, так відразу забув рідну мову геть чисто, а дітей вчать російської, а діти ж не винні: як сказали батьки, так вони і роблять. Анатолій Гарматюк з цього приводу дуже влучно сказав у своєму вірші.

Заявлєніє директору школи

Прошу ослободить синка,
Бо не совсєм здоровий,
От ізучєнья язика —
Укра́їнської мови.

Хоч я з села, жена сільська —
Нужди у ньом не маєм.
Зачєм ця мова для синка,
Звиніть, не понімаєм.

Для поступлення в інстітут?
Роботи на заводі?
Вона йому ні там, ні тут
Не надобна сьогодні.

Язик англійський вчить синок —
Цей може пригодиться.
Не сключено, що прийде строк —
Пошлють і за границю.

Прошу синка освободить
От українськой мови:
Від того, що єйо він вчить,
Он не совсєм здоровий.

Застой прошол, ми сталі жить
Тепер демократично.
Який язик дитині вчить —
Батькам рішати лічно.

Бо вибор в нас слободний.
К сєму — Іван Безродний.

Онук. От і «ослобождали», бо комусь це було вигідно, а сьогодні ці звільнені двох слів зв’язати не можуть! Та й не хочуть, бо ліньки. Гордості за себе нема, але є справжні патріоти, які борються за чистоту мови. От якби заговорили нею в державних установах — зазвучала б вона на повну силу! Дідуню, і чого в парламенті нашому ніяк мови не вивчать, що, вони в школі не вчились, чи може, дефект у них який?

Дід. Ой Онучку, важко це пояснити, але одне скажу, що лінива людина ще не така страшна, як зла. От затявся чоловік, що не буде розмовляти українською мовою, то ти його хоч вріж, а він свою лінію гне, а закони не діють поки що.

Онук. Та хочуть вони чи ні, а мова не згине, а підніметься і зазвучить, хоч ще не всюди відразу, та прийде час, і буде все, як треба!

Дід. А таки правда, Онучку! А тепер...

Ще давай побачимо, що ви продаєте,
По товару видно, як ви всі живете.
Тож показуй, внучку, а я подивлюся,
А як буде весело, то ще й посміюся!

Бо все одно наше, народне, повертається до нас: і звичаї, і мова, і вмілі майстри... Ну, то що?

Онук

А у нас багато всякого товару:
Для душі й для хати, для тепла й для жару!
Бо ж діди й бабусі нас всього навчили,
Щоб жили ми славно, щоб усе ми вміли!

Показує столи з виробами, озвучує для всього залу через мікрофон.

Онук

Вмієм глечики робити
І вареники ліпити,
Малювати і паяти,
Танцювати і співати!

На сцену вихором влітають учасники художньої самодіяльності у веселому танці.

Онук

Тут ось вазочки гарненькі,
Рушники висять біленькі,
Вишивка на всьому сяє —
Кожна дівка вишиває!

Сорочки, і кушаки,
І серветки, й рушники.
Тож у будень і у свято
Є в нас вишивок багато!

Підходять до іншого столу.

Онук

Тут в нас плетиво з лози
Для людей — не для кози!
Тарілки, корзини, вази,
Меблі є тут для показу:

Люлі, ліжечка, колиски,
Крісла є, дивани, диски,
Діжки, бочечки, столи,
Є із лика постоли,

Кухлі плетені і кварти,
А навколо сміх і жарти!

Учасники художньої самодіяльності співають жартівливу пісню, читають гуморески, розказують анекдот.

Онук

Онде в гарному дворі
Виставляють гончарі
Глеки, кухлики, горнятка
І свистульки для малятка.

Куманці для вин і квасу...
Йдіть сюди, не гайте часу!
Тут барила і макітри,
Є горнятка на півлітри,

Ложки, миски і сільниці,
Баняки і ще дійниці,
Слоїк, цебер, чарки, чаші,
Ківш, котел, казан для каші!

Вступає в розмову господиня лавки готового одягу.

Господиня

А у нас вбрання придбайте,
Йдіть, панове, не минайте!
Є в нас бриль, жупан, запаска,
Капелюх, сіряк, черкеска,
Юпка, шапка і фартух,
Шаровари і кожух!
Є в нас кучма і личак,
Плахта, свита і сіряк,
Є чемерки і торочки,
Гарні вишиті сорочки,
Є корсетка і очіпок,
Ще й сап’янці є для діток!
Чоботи, хустки, спідниці...
То ж заходьте, молодиці!
Сукні є і черевики!
Йдіть гарненькі на музики!

2 господиня з «музичної лавки».

А які музики в нас!
Барабан, баян і бас!
Кобза, дудка і бугай,
Контрабас, кларнет і най!
Ліра, пищик і сурма
Тут зібрались недарма!
Є волинка і цимбали,
Скрипки, гуслі і гітари,
Дримба, бубон, тулумбас
І трембіта є у нас.
А гармонія як грає,
І сопілочка співає,
І флояра, й ріг звучить —
Й без бандури нам не жить!

3 господиня «квітникової лавки».

А які чудові квіти —
Їх зробили наші діти!
Із паперу, із шкапини,
З пір’я, стружки і лозини.
Все, що в руки попадає,
Тут чарівно розквітає!
В Україні, як і в світі,
Діти теж талановиті!

Онук

От так ярмарок у нас,
Відкривать його нам час!
Стрічечку перерізайте
І гостей всіх закликайте!
Хай і дивляться, й купують,
Нехай гривень не жалкують,
І ляльки та інші речі
Хай придбають для малечі,
І для хлопця молодого,
Для дідусенька старого.
Ярмарок у нас на славу!
Всіх вас просимо ласкаво!

Дід. Стій, бо аж задихався, як і твій дід — весь у мене. Онук, то рідна кров! Давай ножиці, я стрічку переріжу! (Перерізає стрічку і всіх запрошує).

Дорогі наші гості, ми з Онуком запрошуємо всіх на ярмарок, ласкаво просимо!

А сам я побіжу, бо кума побачив, та ото з ним люльку викуримо, то словом перемовимось, молодість згадаємо, бо то ж ярмарок! Цікаві зустрічі, пісні та забави, танці та ігри!

Всі гості роздивляються товар, купують, прицінюються, а потім буде друга частина свята, де буде концерт, підготовлений учасниками художньої самодіяльності, артистами і т. д.

Дід. Гарно виступають, такі малі, а так танцюють, співають, а такі дивні речі вміють робити тими маленькими рученятами! Молодці у нас діти і дорослі: не дають пропасти народному ремеслу, народним традиціям, рідному слову!

Онук. Правда, Дідуню, а ти зустрівся з кумом?

Дід. А як же! Гарно ми погомоніли, згадали молодість, колишні ярмарки... І ти знаєш, сьогодні мені тут дуже сподобалось. А як гарно розмовляють кумові онуки! Така чиста, промениста в них мова, зачудуєшся! Молодці!

Онук. А я їх знаю: ми в одній школі з ними вчимось, вміємо і танцювати, і всі співаємо, пробуємо вірші самі писати...

Дід. Та ти що? Справді? Вірші писати пробуєте? І як воно?

Онук. А ти послухай, я буду читати вірш про мову, а останнє слово другого рядочка вони самі будуть добирати.

Дід. А що, ти вже їх навчив?

Онук. Та ні, Дідусю, ми так граємось на гуртку, і все добре виходить. Ось послухай!

Виходить діти і добирають слова в риму у вірші про мову.

Українська рідна мова

Українська рідна мова
Мелодійна, СВІТАНКОВА!
Ти від серця йдеш до серця
І дзвениш, як те ДЖЕРЕЛЬЦЕ,
Щира, світла і казкова,
Ніжна-ніжна, ПЕЛЮСТКОВА.
Ти багата, і барвиста,
І дзвінка, і ПРОМЕНИСТА.
І буденна, і святкова,
Мово наша КАЛИНОВА.
І свята, і найрідніша,
І для слуху НАЙМИЛІША.
У тобі ясне світання,
Є любов, а є КОХАННЯ.
Ти така ясна, чудова,
Мово наша ВЕСЕЛКОВА!
У тобі глибінь кринична,
Ти близька для нас і ЗВИЧНА.
І весела, і завзята,
І дотепна, і КРИЛАТА.
Лагідна і терпелива,
То сумна, то ЖАРТІВЛИВА.
Іскрометна, і лірична,
І пісенна, й ПОЕТИЧНА.
Дорога, а ще пречиста...
І звичайна, й УРОЧИСТА.
Ти цікава, й щедра мова,
І відкрита, й ЗАГАДКОВА.
І повільна, й блискавична,
І звичайна, й ФАНТАСТИЧНА.
То щаслива, то нещасна,
Історична і СУЧАСНА.
Ділова, і виробнича,
І відверта, й ТАЄМНИЧА.
І тому не випадково
Є в тобі потрібне СЛОВО
На всі випадки життя
І на кожне ПОЧУТТЯ.

Дід. Молодці, чудово справились із завданням! Тепер я впевнений, що ці діти піднесуть нашу мову на високий п’єдестал і зазвучить вона понад світом красиво і молодо, веселково і ніжно!

Онук. Дідусю, то як вам наш ярмарок?

Дід. Мені сподобалось! Все вміють робити люди, все можна і продати, тільки рідної сторони, рідного краю, рідної мови не можна продати, а треба берегти це все як зіницю ока, бо це найдорожче, що є у нас. Спасибі тобі, Онучку, за правду і за гарне і веселе свято!

Онук. І вам, Дідуню, спасибі, щиро дякую за те, що допомогли мені.

Дід. Шануйтеся, люди, на рідній землі, бо одна у нас Україна, наша рідна ненька, бережіть її, примножуйте її багатство, любіть і високо підносьте свою рідну мову!

☼ Подякувати автору ☼

картка Приватбанку

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Переказ з Приватбанк

Переказ з iPay.ua

Переказ з EasyPay

Переказ з Portmone

Переказ з Банк Південний

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube