Надія Красоткіна

Випускний бал

Ось і пролунав останній дзвінок, позаду іспити — на порозі випускний бал! Останнє шкільне свято для учнів, бо завтра вони вже самостійні люди, не залежні від уроків і вчителів, бо школа позаду, але всі думки зв’язані з нею, бо ж у ній прожито 10—12 років свого життя. Хіба вона може забутись — школа? Ще довго ходитиме думка про неї за кожним, хто цієї весни вийде з неї у самостійне життя, ще вранці прокидатиметься з трепетом, що запізнився на урок чи чогось не вивчив, а згодом все перестане бути таким яскравим, вражаючим, але не забудеться ніколи!

Тому хочеться, щоб усі роки шкільного життя були світлими, радісними, щасливими, веселими, бо живе людина лише раз на Землі і хай воно буде гарним. Ми, вчителі, покликані робити життя дітей у школі саме таким — гарним, радісним, веселим, тому що вже ніхто не буде цього для них робити так щиро, так самовіддано, як вчителі. Всі долатимуть свій шлях у житті, свої часи важких випробувань, вона, як світлий і теплий вогник зігріватиме їх тими далекими споминами, коли все було так легко і просто, коли все робилося для тебе, щоб тобі було радісно і легко...

Це ще буде, але вони про це дізнаються потім, а зараз їх чекає весняний випускний бал — велике свято: трохи сумне, бо ж це прощання, але більше веселе... А мені завжди здається, що ці діти, як пташки, котрі покидають своє гніздо, щоб знятися у синяву небес і полетіти у безмежний простір, що не дає спокою, воно заворожує. І летять ці діти птахами у життя, сміливо, безпечно, щиро вірячи в те, що всі там знайдуть себе, своє покликання, розкриють своє обдарування — і заживуть щасливо і радісно...

Дай, Бог, щоб так і було! Все залежить від вас самих, від вашої життєвої позиції.

А ми восени знову зустрічатимемо малих пташенят, щоб зігріти, виростити, вивчити, виховати і всі роки для них жити, працювати, щоб одного весняного дня провести їх до порогу і благословити на щасливий політ у безмежну синяву неба, у широкий і незбагненний білий світ. Хай щастить вам всім у вільному польоті. Хай дмуть вам попутні вітри, будьте, діти, щасливі!

Зал, де буде проходити свято — випускний бал, яскраво оформлений: на задній стінці сцени намальоване панно, де зображене велике гніздо, а з нього піднімаються на фоні ранкового сонця і синього неба лебеді, вони летять вгору. Звучить вальс Є. Доги з кінофільму «Мой ласковый и нежный зверь».

На сцену весняним вітром залітають танцюючі пари — дівчата у білих платтях. Танець закінчується, а на фоні вальсу вчитель говорить слова.

Вчитель

Як же час пролітає швидко!
Наші діти так скоро ростуть.
Білі плаття, як крила лебідки,
Вас у вальсі легкому несуть.

В вальсі юність кружляє чудова,
І наповнився гостями зал.
Перший раз, як Наташа Ростова,
Ви сьогодні прийшли на бал.

Перший бал! Зашарілі і ніжні,
(Як збентеження приховать?)
Мов лебідоньки білосніжні,
Ви збираєтесь відлітать.

І на досвітку, як проміння
Сонця ясного забринить,
Ви гніздо своє неодмінно
Вже покинете, щоб летіть.

Хай же буде вам небо високе,
Ясне сонце і світла путь.
Щастя, радість і світ широкий!
Як же роки ці швидко йдуть...

Випускники виконують пісню на слова Симоненка «Лебеді материнства» або іншу за вибором організатора.

На сцену в білому одязі виходять двоє ведучих — хлопець і дівчина, які символізують замріяних птахів — Лебедя і Лебідку.

Лебідь

Як птахи, ми гніздо покинули
У сімнадцять бентежних літ
І сміливо усі полинули
У широкий, безмежний світ.

Лебідка

Як нам буде у нім — не знаємо,
Не до цього! Нам простір дай!
Ми летіти у небо маємо.
Мріє! Крилонька розправляй!

Лебідь

А на небі зірки розсипані,
Кличе кожна і мерехтить.
Ми з гнізда свого раптом випали,
Щоб самим в цьому світі жить!

Лебідка

То ж не бійсь темноти і холоду,
На крилі до небес тягнись.
Сильним будь і сміливим змолоду
І до мрії лети увись!

Лебідь

Бо ж хіба не для нас розсипані
Ті зірки, що так кличуть в путь?
Ми летіти до них покликані,
Нас світи невідомі ждуть.

Випускники або учасники художньої самодіяльності виконують концертний номер, бажано по темі.

Лебідь

Юність чудова, найкращії роки,
Квітнуть, як сад, навесні.
Робимо ми самостійнії кроки,
Перші складаєм пісні.

Лебідка

Вперше вирішуєм щось самостійно,
Сміло йдемо навпрошки,
Хоч і захищені дуже надійно,
Бо за спиною батьки.

Лебідь

Але в житті все ж настане хвилина
Та вирішальна, одна,
Рішення мусить прийняти людина
І відповісти сама.

Лебідка

Буде багато залежать від того,
Правильно рішить чи ні.
Чи підніметься до сонця ясного,
Буде завжди на коні.

Лебідь

Чи під конем на розбитому полі,
Чи на колючій стерні.
Скажуть, що так заманулося долі...
Важко судити мені.

Лебідка

Я, як і всі, хочу зірку дістати,
Вчасно до мрії дійти.
Чесно прожити, багато пізнати,
Щастя в коханні знайти.

Виконується концертний номер.

Лебідь

Промчали роки. Від землі в нас сила,
Земля зростила дочок і синів.
А школа всіх нас мудрості учила,
Терпіння й доброта — від вчителів.

На сцену виходять випускники з живими квітами. Говорять вчителям слова вдячності по одному, а останній рядочок кожної строфи — всі.

Усі знання одержані важливі,
Усім згодяться потім на землі.
За те, що добрі ви були і терпеливі —
Спасибі, дорогі учителі!

За труд важкий, недоспанії ночі
Вклоняємося низько до землі!
За лагідні, усміхненії очі —
Спасибі, дорогі учителі!

Ми любим вас і поважаєм щиро,
Хоч допікали, як були малі.
Бажаємо здоров’я вам і миру.
Спасибі, дорогі учителі!

За вашу ласку, чуйність і турботу,
За те, що підняли нас на крилі.
За повсякденну, кропітку роботу —
Спасибі, дорогі учителі!

Як сонце зійде, ми покинем школу.
Розлетимося в світ по всій землі!
Та не забудем вас в житті ніколи —
Спасибі, дорогі учителі!

Учні йдуть в зал, вручають квіти своїм вчителям.

Лебідь

Перша вчителька добра, терпляча,
Наче мама, була нам, малим.
А любов твоя щира, гаряча
Зігрівала сердечка усім.

Лебідка

Пам’ятаю і зараз крізь роки:
Перші труднощі, гарний наш клас
І веселі цікаві уроки...
Як же швидко пролинув той час!

Лебідь

Ми малі на лінійці стояли,
А в очах — і цікавість, і страх.
В ручках квітів букети тримали,
І тремтіла тривога в серцях.

Лебідка

Ти ж, як фея, і добра, і мила
Усміхалася лагідно нам.
Як же щиро ти всіх нас любила!
Як нас завжди хвалила батькам!

Лебідь

Дуже різна у всіх у нас вдача,
Та усмішка — усім до лиця.
То ж любов твоя щира, гаряча
Буде нам зігрівати серця!

Лебідка

Наше сонечко, вчителько мила,
Ми — проміннячко ніжне твоє.
Ти нам крила любові зростила,
І в серцях наших завжди ти є!

Учні дарують вчительці вишитий рушничок з сонечком, від якого відходять промінці з вишитими прізвищами її учнів. Звучить пісня про вчительку на сл. А. Малишка м. П. Майбороди «Сонечко встає». На сцені або перед нею випускники у колі всі танцюють зі своєю першою вчителькою.

На сцену виходить магістр наук у чотирикутній шапочці з китичкою, в накидці він буде казати напутні слова. З ним секретар із згортками паперів.

Магістр

Весняний бал — пора цвітіння,
А ви — як лебеді на нім.
Це зрілість ваша, це змужніння,
Це вам вирішувать самим,

Куди іти і що робити?
Чого розгубленість в очах?
Не бійтесь в небо підлетіти,
Пройти земний сміливо шлях!

Були ви в школі всі малята,
Та пролетів незримо час.
Ви — лебеді — не лебедята,
Земля і Небо — все для вас!

Майбутні вчені і поети,
Сміливо у життя ідіть.
Пишіть вірші, робіть ракети,
До мрії славної летіть!

Писар-секретар подає згортки паперу Магістрові, а той зачитує всі побажання.

Магістр

Побажання філологів

Якщо міцне коріння є у дуба,
Його не вирвуть бурі вітри злі.
Запам’ятай, моя дитино люба,
Що ти стоїш на батьківській землі.

Ось тут твої діди стежки топтали,
А ти — тоненький паросток від них.
Вони міцне коріння дуже мали,
Любили працю, мову, жарти, сміх.

Твоє ж коріння — рідний край — основа,
І пісня, й дума, вишитий рушник.
Джерельна мова, рідна, світанкова,
І в синім небі — журавлиний крик.

Щоб мудрим буть — багато треба знати.
Читай книжки і мови всі вивчай,
Бери знання, які де можна взяти,
Та мови рідної повік не забувай!

Від вчителів іноземної мови.

В школі вчили різні мови,
Навіть ближчим став кордон.
Стало рідним дітям слово:
Гутен таг! Привет! Пардон!

А якби ще краще вчили,
Те, що каже вчитель все,
То б, звичайно, добре вміли
Говорити — ля франсе...

Іноземна дивна мова
Так потрібна зараз всім,
Особливо в цих умовах,
Особливо молодим!

Коли ринкова система
Завойовує весь світ!
І не виникла б проблема,
Якби вчив з маленьких літ!

Вітання хіміків.

Хімія — наука віку,
Пам’ятайте кожну мить.
Так вже травлять чоловіка,
Що не зна він, що робить.

Овочі беремо в руку,
Знаєм точно — там є яд!
То попробуй лише штуку,
А не їж усі підряд.

А як крани відкрутили,
Щоб водичка потекла,
Елементи всі, що вчили,
Та водичка понесла!

Протияддя віднайдемо,
Поклянімось, браття, тут!
Далі вчитися підемо
Всі в хімічний інститут!

Екологію спасати
Вже сьогодні треба край!
Треба хімію вивчати,
Захищати рідний край!

Про інформатику.

Хто в інформатику ввійшов, як у кімнату,
Той трохи геній, можна так сказати.
Хай вчиться далі, буде більше знати
І нашу школу буде прославляти.

Програму розвитку він закладе, спланує,
Він буде вченим, а наука ж — світова!
Хай сил своїх для цього не шкодує,
Коли у нього мудра голова!

Про фізику.

Якщо теорія фізична вам відома,
Закони фізики ви здатні всі пізнать.
Ідіть у світ, а не сидіть удома —
Вас світова наука буде знать!

Цих знань, що є, звичайно, буде мало,
Щоб полетіти до зірок нових.
Тож недаремно вчить нас заставляли,
Щоб більше стало вчених світових!

Про історію.

Ах, історіє, хто тебе знає?
Де ті витоки, те джерело?
Бо й книжок ще толкових немає,
Як і що до сьогодні було...

Що раніше, а що ще до того?
По крупинці збираєм не раз.
Що зробили у світі ми злого,
Що історію вкрали у нас?

То ж простуйте від роду до роду,
Все дізнайтесь і людям скажіть:
Всю ту правду, що є у народу,
Як живемо і як можем жить.

За бажанням можна назвати конкретні прізвища вчителів школи, використати цікаві факти з життя.

На сцену виходить знайомий персонаж — Стецько, чухає голову і розпачливо починає.

Стецько

Як мені все надоїло,
І язик вам не болить?
І кому яке з вас діло,
Як я далі буду жить?

І кричать на всі заставки:
«Добивайтеся!», «Летіть!»
Я ж не встану вдома з лавки,
Буду їсти і сидіть!

Хай летить куди хто хоче,
А хоч повзає, як рак.
А Стецько б поспав охоче,
Не такий вже я дурак!

Атестат мені вручили,
І освіта в мене є!
Хватить! Вже мене навчили,
Знаю я тепер своє!

Розум щоб не розтрусити,
Сяду нишком на печі,
Буду спати, буду пити,
Буду їсти калачі.

А, як сили наберуся,
Відпочину від тих слів,
Може, навіть оженюся,
Бо ще зараз не дозрів.

І візьму собі дружину,
Щоб варила борщ, супи...
Не дурний я гнути спину,
Вам Стецько — не для сапи!

В мене ж все-таки освіта!
Хоч середня, але є!
Хочу ще побачить світа,
А у батька гроші є!

«Географію, природу
Треба знати», хтось верзе.
Мене батько й на підводі
До базару відвезе.

Ну, а там з усього світа
І для тіла, й для душі!
Нащо вам, дурним, освіта?
Нащо голову сушить?

Я от зовсім не журюся
І нічого не боюсь.
От од’їмся, одісплюся
І, напевно, оженюсь.

Як то добре, що у школу
Вже не треба ні на крок!
Батько вже мене ніколи
Не вестимуть на урок!

І не будуть мати бити,
Що не хочу я читать.
Буду я спокійно жити,
До обіду буду спать.

Ну, а ви собі дерзайте!
І працюйте, і творіть!
Жили, нерви надривайте
І летіть собі, летіть!

Я ж не хочу того знати —
Тоже моду завели!
Ой, мене вже кличуть мати,
Може — жінку привели?

А можливо, кличуть їсти,
Я вже знову зголоднів.
Ой, скоріш до столу б сісти,
То вже я б та попоїв!

Стецько біжить, підстрибуючи по сцені. На сцені номер художньої самодіяльності.

Лебідь

Дороги наші розійдуться...
Чи плани збудуться, чи ні?
Роботи всім рукам знайдуться,
Настануть справді інші дні.

Лебідка

Хто за верстат, хто на будову,
Хто інше буде щось робить.
Знайти себе обов’язково,
Щоб повнокровно, світло жить.

Лебідь

Ми ще повернемось до школи,
Хай всіх нас доля береже.
Та не повернемось ніколи
Сюди вже учнями уже!

Лебідка

Сказати хочем слово щире —
Нагоди більш не буде нам.
І побажати щастя, миру
Ми класним всім керівникам.

Учні виходять на сцену і підносять вгору плакати, на яких велика фотографія вчителя посередині, а навколо маленькі фото всіх учнів класу, підписані прізвища, імена, автографи. Починають читати слова для класних керівників.

Які терплячі все-таки
Ті класні всі керівники!
Вони нас у кіно водили,
То на екскурсію возили.

Якусь ідею подавали,
Ходити в школу заставляли,
А ще до пізньої пори
Робили з нами вечори.

І непомітно вчили нас
Добру, порядку кожен раз.
І скільки вистачало сили
Людей порядних з нас ліпили.

І все за руку нас вели,
Як розуміли, як могли.
На стежку правди наставляли,
Свідомість нашу формували.

І до дверей нас привели,
Щоб ми в життя іти могли.
Дорослі, добрі, повні сили,
Щоб вже самі добро творили.

І поміж іншими людьми
Хороші, чесні стали ми.
Несли нам серце на долоні.
Ну а в самих сивіли скроні.

Та ми в житті вас не забудем
І пам’ятати завжди будем
І слово, й усмішку ласкаву,
То хитрувату, то лукаву.

І ту любов, що віддавали,
Й серця дитячі зігрівали.
За все ми вдячні вам без ліку,
Спасибі ніжне і велике!

Всі випускники встають, повертаються до вчителів, вклоняються, вручають плакати, квіти, сувеніри.

Лебідь

Ми до батьків сказати хочем слово
І привітати хочем від душі.
Подарувати пісню всім чудову,
Найкращі прочитати вам вірші.

Лебідка

Бо без батьків чого ми в світі варті?
Без маминої ласки і тепла.
Без батьківської строгості і жарту,
Без нашого родинного житла.

Лебідь

Вони нас, як пташат, в гнізді зростили,
Давали дітям раду, як могли.
І в наших душах сонце засвітили,
І крила для польоту нам дали.

Лебідка

І небо, і зірки для вас відкрили,
Красу і силу дітям віддали.
І щоб могли, то все для нас зробили
На бал весняний вперше привели.

Лебідь

І ми уже готові полетіти
У сине небо, простір голубий,
Давайте в вальсі будем всі кружити,
Ви свій згадайте вечір випускний.

Звучить вальс. Випускники запрошують до танцю батьків, вчителів. На сцену піднімаються мама і тато випускників і благословляють дітей.

Батько

Сини і дочки, наші рідні діти.
Це зрілості прийшов нестримний час.
Ви самостійно вже почнете жити.
У добрий час благословляєм вас!

Мама

Нехай же вас Господь благословляє
У світлу путь, на добрії діла,
На вірну стежку завжди наставляє,
Щоб доля в вас щасливою була.

Батько

Тож дай вам Бог в здоров’ї, в щасті жити
На цій землі, знайти себе в труді,
До мрії дотягнутись, долетіти!
То ж сміло в путь, поки ще молоді!

Виконується «Шкільний вальс»

Випускники дякують батькам за благословення і звертаються до директора школи.

Директор — батько в рідній школі,
Ми вдячність вам свою несем.
В житті не так, як в чистім полі,
Та ми в життя сміливо йдем!

А вам альбом ось цей вручаєм —
В нім фото і адреси є!
Ким станемо, ми ще не знаєм,
Та мрія в кожного з нас є.

І мрію ту ми записали
У цей альбом. Нехай лежить.
І просим вас, щоб зберігали,
Бо час так швидко пробіжить.

І через двадцять років, може,
Ми знову в школі зберемось.
Тоді побачим в час погожий,
Ким стали ми і що збулось.

Вони вручають директору альбом з фотографіями учнів, адресами і записаними своїми мріями.

Лебідь

Літній вечір. Зірки розсипані,
Кожна кличе нас, мерехтить.
Ми летіти в життя покликані,
Нам під зорями цими жить.

Лебідка

Ми гніздо своє покидаємо,
Дружну нашу сім’ю шкільну.
Полетіти до мрії маємо
В самостійну п’янку весну.

Лебідь

Ніби лебеді, покружляємо
Ще над рідним своїм гніздом.
До побачення! Відлітаємо!
Відлітаємо всі гуртом!

Лебідка

Хвилювання нам тисне серденько,
Час прощання — тривожить нас...

Лебідь

Руку ніжну подай, лебедонько,
Нам з тобою в дорогу час!

Звучить пісня — прощання зі школою за вибором організатора. Хлопці запрошують дівчат до танцю і, танцюючи, покидають зал. Далі випускний бал продовжується за окремою програмою, розробленою в кожній школі індивідуально, виходячи з умов.

Відгуки

Social comments Cackle