Доброта — це краса людської душі

Читання творів Василя Сухомлинського

Мета: розширювати поняття дітей про те, що таке краса людської душі, спираючись на твори Василя Сухомлинського. Розвивати вміння творити добро у повсякденному житті. Виховувати бажання бути добрим, чуйним, відповідальним.

Зала, де проводиться свято, прибрана квітами, повітряними кульками, плакатами, на яких написані прислів’я, приказки, вислови про людську доброту: «Доброму завжди добре», «Робиш добро — не кайся, а робиш зло — на зло й сподівайся», «Все добре переймай, а зла уникай», «Не одежа красить людину, а добрі діла», «3 ким поведешся, того й наберешся» та ін. А також вислови, які виділені в тексті, щоб діти їх запам’ятали. Посередині портрет В. Сухомлинського. У святі беруть участь учні різних вікових груп, їхні батьки, бабусі та дідусі.

Учитель

Запам'ятай, моя дитино, з юних літ
На все життя, щоб знала, як прожити.
Людина для добра приходить в світ
Й покликана завжди добро творити.
Нелегко це, хто що б не говорив,
Й не кожному зробити це вдається.
Бо в світі стільки смертних є гріхів,
Що доброта не завжди йде до серця.
Та ти людина і тому учись
Добро творити, людям співчувати.
До цього світу пильно придивись,
Злим помислам навчися лад давати.
Йди з добротою — це собі затям,
Із ласкою, прихильністю, привітно.
Й не розлучайся з добрим почуттям,
Хай доброта в душі суцвіттям квітне.

Виходить бабуся зі своєю онукою.

Дитина. Бабусю, скажіть мені, будь ласка, а що таке доброта?

Бабуся. Доброта — це чутливе, дружнє ставлення до людей; привітність, ласка, прихильність. Таке визначення подається в тлумачному словникові української мови. Доброта — це ще й співчуття, щирість і щедрість людської душі і велика любов. Але добра людина з прихильністю і з любов’ю ставиться не лише до людей, а й до рослин і тварин. Адже всі ми — частинка живої природи. Всім однаково боляче, коли нас ударять, всім однаково образливо, коли нас принижують. Тому добра людина не образить, не принизить і не завдасть нікому болю. Недаремно ми наділені розумом, вміємо мислити, розуміти, говорити, співчувати, любити.

Запам’ятай!

Ти людина. А людина несе відповідальність за те, що відбувається у світі.

Учні сідають на свої місця, а на сцену виходять дідусь з онуком.

Онук. Дідусю, скажіть, будь ласка, з чим можна порівняти доброту і добру людину?

Дідусь

З чим порівняти нам добру людину?
З небом безмежним в погідную днину,
З сонцем, що сяє і всіх зігріває,
З ніжністю мами, що нас обнімає.
І з джерельцем, що дає до водиці
Спраглим вустам у жару притулиться,
З ніжним теплом і усмішкою тата,
І з вітерцем, що злітає крилато.
З хлібом духмяним, що з печі виймають,
З веснами ще, як сади зацвітають,
З чистими росами, ніжними квітами.
І з вечорами, що йдуть з оксамитами.
З теплим світанням, що ллє промінцями.
З чуйністю, ласкою й казкою мами.

Отож, онучку, в народі кажуть, що добрий чоловік надійніше кам’яного мосту, знай про це і сам будь таким надійним і добрим.

Запам’ятай!

Добра людина схожа на ясне сонечко, тому що всіх вона вміє зігріти своєю любов’ю, турботою, ласкою, щирістю та щедрістю.

Дідусь з онуком ідуть, а на сцену виходять мати з донькою.

Донька. Матусю, ласкаво прошу тебе, скажи, у чому виражається доброта?

Мати. Доброта виражається у твоєму ставленні до людей і навколишнього світу, до тварин і рослин. Адже людина повинна вміти співчувати, допомагати ближньому, по-дружньому ставитися до товаришів і до всіх людей. А твоє ставлення до тварин, тобто те, як ти вмієш поводитися з собачкою чи котиком, з пташкою чи метеликом, з маленькою мишкою чи з великим конем, відразу відкриє для всіх, яка ти людина, чи є у твоєму серденьку любов, співчуття, чуйність, ласка. Добра людина не буде бездумно нищити і ламати деревце чи квітку лише тому, що їй так захотілося. Не стане ловити яскравого метелика чи співочу пташку або маленького жучка для свого задоволення, бо знає, що всі мають право на життя. І людина не повинна нищити і вбивати, а лише творити, примножувати красу цього світу, берегти його і любити. Добра людина дивиться на тварину лагідно, в її очах любов і ласка. І слова у такої людини теплі і лагідні. А інтонація голосу — ніжна. Добра людина тваринку не вдарить, бо знає, що їй боляче. І якщо у тебе є друг — собачка чи котик, пташка чи мишка, — то знай, що ти повинна турбуватися і щиро любити їх. У народі кажуть: «Хто людям добра бажає, той і собі має», «До доброї криниці дорога втоптана».

Запам’ятай!

Ти відповідаєш за того, кого приручив!

Мати з донькою ідуть, а на сцену виходять батько з сином.

Син. Татку, скажи, будь ласка, а чому треба бути добрим?

Тато. Добрим треба бути тому, що ми люди, а не звірі. Ми наділені розумом, вміємо мислити, міркувати, вміємо мріяти і планувати своє життя, ми вміємо говорити. У нас є мова, є слово, за допомогою якого ми спілкуємося між собою і можемо успішно про все домовитися, не застосовуючи сили. Люди мають здатність удосконалювати свій розум і розвивати його. А тварини цього не можуть робити, вони не вміють говорити і мислити, а живуть завдяки інстинктам. У світі тварин виживають найсильніші, найспритніші, найвідважніші. І там такого поняття, як доброта, немає. Доброта — це людська риса, здатність людини творити добро іншим. І щоб жилось усім нам добре, у мирі і в злагоді, спокійно і затишно, треба щохвилини, щоденно творити добро. Та, власне, людина для того і приходить у світ, щоб творити добро. В народі кажуть: «Не одежа красить людину, а добрі діла», «Хто не чинить лихого, тому не страшно нічого».

Запам’ятай!

Людина у світ приходить для добра.

Батько з сином ідуть зі сцени, а виходять мати з сином.

Син. Матінко, а чому не можна бути злим? Поясни, будь ласка.

Мати. Зло — це щось погане, недобре; нещастя, лихо, горе; розлюченість; почуття гніву, досади, роздратування; злість, злоба, лють, лютість, лютощі; жорстокість — так пояснює це слово тлумачний словник української мови. Ви уявили таку людину, в якої від люті перекошене лице, у серці зло і жорстокість, у якої злий погляд і страшні думки рояться в голові? Від такої людини можна чекати найстрашнішого в будь-яку хвилину. Вона може зрадити і вбити. Ви б хотіли зустрітися з такою людиною, котра швидше схожа на голодного вовка, ніж на людину? Ні, звичайно. Тому в серці несіть до всіх свою любов і лагідність, чуйність і співчуття, а не лють, горе і жорстокість. Не чиніть нікому лиха, щоб не стати схожим на втілення зла. Та й народ наш завжди застерігає про це: «Не копай ями іншому, бо сам упадеш», «Добре далеко розходиться, а зло — ще далі».

Запам’ятай!

Не накопичуй в серці образ і зла, щоб не стати жорстоким і лютим. Умій прощати!

Мати з дитиною ідуть зі сцени, а за ними виходять учитель з дітьми.

Дитина. Скажіть, будь ласка, а доброта — це тільки людська риса характеру?

Учитель

Добро творити на Землі
Людині лиш дано.
І навіть діточки малі
Всі знають це давно.
Краса і море доброти
Оточує нас всіх.
Подібним будь до сонця ти,
Щоб зазвучав твій сміх.
Щоб ти освітлював всім шлях,
Як сонце з висоти.
Хай сяє усмішка в очах.
Будь завжди добрим ти.

Запам’ятай!

Будь завжди добрим, носи у своїй душі світле сонечко любові до всього світу, адже ти — Людина!

Таким був Василь Сухомлинський — великий педагог, мудрий учитель, чудова людина. Він віддавав дітям красу і тепло своєї душі, він ніс на долоні своє щире серце, бо був насправді доброю і щирою людиною. В його палкому серці жила велика доброта і любов до всього світу. Василь Сухомлинський не лише навчав дітей, він прищеплював кожному з них найкращі людські якості, виховував у них доброту, чуйність, людяність, патріотизм, любов до батьків, до людей і до рідної землі. Мудрий учитель писав для дітей чудові твори: коротенькі повчальні і дуже змістовні. Його любов до дітей була такою великою, як сонце.

Василь Сухомлинський народився у 1918 році в селі Василівка на Херсонщині (нині Кіровоградська область) у бідній селянській сім’ї. Ріс він звичайною дитиною. Та серце у нього було чутливе і щире, переповнене ніжністю і любов’ю до людей та навколишнього світу. Він вирішив присвятити своє життя навчанню і вихованню дітей. Тому і обрав освітянську ниву. Подолавши всі житейські труднощі, пройшовши через страшну війну і біду, через нестачі і голод, він ще більше переконався у тому, що його покликання — діти, що їм він прагнув віддати своє серце і сповнену світлою любов’ю сонячну душу.

З 1935 року починає свою педагогічну діяльність, а з 1948 року і до останнього подиху свого життя (1970 р.) Василь Сухомлинський — незмінний директор Павлиської школи. Тут, у мальовничому селі, він працював, творив, навчав і виховував дітей. Сотні його вихованців пішли у світ зі світлою і щирою душею. Такі люди роблять наш світ радісним, добрим і сонячним. Для цього варто жити.

Сьогодні ми з вами прочитаємо і послухаємо його оповідання і казки, сповнені тепла і сонця. З багатьма його творами ви вже знайомі. Вони допоможуть зрозуміти вам найбільшу мудрість — людина приходить у цей сонячний світ для добра. Творити повсякчас добро для інших — це велике покликання людини.

На сцену виходить Доброта в супроводі дітей. На головах у дітей кольорові або білі віночки з написами: Ласка, Співчуття, Щирість, Щедрість, Чуйність, Прихильність, Любов.

Доброта. У нашому чарівному світі повинна правити доброта, щоб душі дітей були чистими і світлими. Щоб усі люди були щасливими, а світ добрим, яскравим і кольоровим. Бо для чого люди приходять у світ?

Діти. Люди у цей світ приходять для добра.

Доброта. Так, діти. Я на свято до вас прийшла не сама. Зі мною мої добрі і милі сестрички, без яких не було б і мене. Сьогодні вони прочитають оповідання Василя Сухомлинського, щоб ви почули і зрозуміли, що жити треба чесно і порядно, що треба бути добрим і намагатися позбавлятися негативних рис, щоб душа була світлою і чистою, а серце добрим.

Вибігає на сцену Зло, усе в чорному. Разом з ним його друзі. У кожного одяг переважно чорний і сірий, а на головах віночки з дрібних чорних квітів і написи: Пустунці, Брехунці, Злючки, Сердючки, Зухвальці, Лінивці, Забіяки, Задаваки...

Зло. Що це? Що це? Чому ви на сцені без нас та ще й підлещуєтеся до дітей? Хто ви без нас? Смішно, та й годі. Якби не було нас, ось таких поганеньких і чорненьких, то звідки б ви дізналися, що ви всі такі добрі, лагідні, щирі? Усе в житті має свою протилежність, як день і ніч, чорне і біле, війна і мир. Ось так! Без цього аж ніяк не можна. А ви тут самі правити хочете цим світом. Не буде цього, бо в світі є ще й ми. Без нас нічого не буває. Так само, як не буває тепла без холоду, радості без смутку. Ми хочемо, щоб всі стали такими, як ми, і жили з нами, билися, кричали, ламали, розкидали, смітили і все нищили. Це ж так потішно!

Друзі Зла

Ми зухвальці й забіяки,
Ми пихаті задаваки.
Злі ми всі, ну просто злючки,
І сердиті всі — сердючки.
Ми лінивці й пустунці,
Ненаситні брехунці.
Зло ми любимо робити
І не вміємо дружити.
І не хочем жити в мирі,
Смітим в школі і в квартирі,
Все ми нищимо повсюди.
Ми такі зухвалі люди,
Всіх запрошуєм до нас.
З нами жити — просто клас!
Всі такі ми від природи,
Війни любимо й незгоди.
Ще пітьму і темноту,
Ми не терпим доброту!

Доброта. Зачекайте, зачекайте. Я з вами не погоджуюсь. Якщо ви будете правити цим світом, то й самі пропадете, бо ж не буде миру на Землі, а лише руйнація, пітьма, морок, горе і біда. Чи не так? Зло породжує ще більше зло, а тому вам дуже швидко нічого буде ламати і руйнувати, нищити і шкодити. Ви самі себе знищите.

Чуйність. Звичайно, у світі є антоніми майже до всіх добрих слів, але треба, щоб переважало добро, а не зло, щоб переважало світло, а не пітьма. Я впевнена, якщо переважає чуйність, то немає кривди і болю.

Любов. Якщо у світі є любов, то нема війни. А діти ростуть щасливі і радісні.

Щедрість. Якщо у світі переважає щедрість, то всі ситі і немає голоду, бо щедрий поділиться з усіма.

Щирість. А якщо переважає щирість, то немає брехні, є правда, і всі серця відкриті і чесні.

Прихильність. Якщо є прихильність, то немає задавак і забіяк, а всі люди один до одного ставляться по-дружньому, прихильно, поважають одне одного.

Співчуття. Якщо переважає співчуття, то біда відходить геть, бо люди допомагають одне одному словом і ділом, кажуть щирі і добрі слова, а горе відступає.

Ласка. А якщо переважає ласка, то не буде жодного черствого серця, не буде в душах людських кришталиків льоду, а буде всім тепло і затишно.

Доброта. Тому ми не допустимо до наших дітей Зла. Нехай воно іде від них далеко-далеко з нашої живої і прекрасної планети Земля. Геть від нас, нам з вами не по дорозі. Для всіх у цьому залі добре ім’я — найкраще багатство! Бо хто людям добра бажає, той і собі має. А хто бажає зла, з тим ми не дружимо і не хочемо йти з ними. Йдіть від нас!

Діти виконують танець, у якому виганяють Зло і його друзів.

Доброта. З добрим поживеш — добре переймеш, а з лихим зійдешся — й свого позбудешся. Отже, пам’ятайте всі: з ким поведешся, того й наберешся. Бо лихий добро псує. Тому вчіться творити добро і дружити з добрими людьми.

А тепер ми звернемося до творів Василя Сухомлинського і послухаємо, які життєві уроки він нам дає.

Дитина 1

В кого радість, а в кого горе.

П’ятикласники зібрались їхати на екскурсію до Канева. Раділи діти: багато побачать нового, цікавого. Побувають на могилі Тараса Шевченка.

Збиралася їхати й Галя. Та ось у неї тяжко захворіла мама. Приходить Галя до школи заплакана.

— Чого це ти така сумна? — питають товариші.

— Мама дуже хвора. Не можу я поїхати на екскурсію.

Тяжко стало на душі в дітей. Як же можна радіти, веселитися, коли в товариша горе? І вирішили діти: почекаємо, поки в Галі одужає мама, тоді й поїдемо на екскурсію.

Минуло три тижні. Галина мама одужала — і весь клас поїхав на екскурсію. Поїхала й Галя.

Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе.

Розуміти чуже горе — велика людська краса.

Дитина 2

Дідусева заповідь.

Я навчаюсь у четвертому класі. На почесному місці в нас портрет мого дідуся Павла. Під портретом напис: «Він віддав своє життя за Батьківщину».

Із розповідей мами, бабусі я знаю, що дідусь мій був розвідник. Він поліг смертю героя далеко на Заході, в Карпатських горах.

Наближався день пам’яті мого дідуся. Щороку в цей день бабуся приносить до дідусевого портрета букет квітів. А цієї весни і я виплекав білі квіточки абрикоси й поніс їх раненько в школу. У школі ще нікого не було. Я поставив квіти біля портрета. Сів за парту. Коли це бачу: дідусь усміхнувся.

— Дідусю, — попросив я, — скажіть, будь ласка, ким мені бути? Мені й льотчиком хочеться стати, й агрономом, і лікарем. Ким мені бути?

— Будь патріотом, — почув я голос дідуся. — Це найголовніше.

Дитина 3

Кошеня за пазухою.

У класі тихо... Третьокласники самостійно розв’язують задачу.

Марія Миколаївна підійшла до Зіни. Дивним здалося їй, чому це дівчина заглядає собі за пазуху, щось ніби перекладає там з місця на місце. Учителька аж зворушилася, як на неї глянуло маленьке-маленьке кошеня. Визирнуло, побачило вчительку й заховалося.

Марія Миколаївна лагідно торкнулася Зіниного плеча й по-змовницькому підморгнула. Дівчина зрозуміла: вчителька знає про її таємницю. Вона почервоніла, засоромилася, глянула вчительці у вічі. Марія Миколаївна приклала палець до вуст і похитала головою. Мовляв, мовчи. Зіна зраділа...

Наступного дня Марія Миколаївна відкликала Зіну в куток коридору й питає:

— Навіщо ти його вчора приносила до школи?

— Ой, пробачте... Не було нікого дома... А воно боїться саме залишатись...

Дитина 4

На кладці.

Через річку кладка. Така вузенька, що тільки один може перейти, а двом тісно. І розминутись ніяк.

З одного берега по кладці йде чоловік у білій сорочці. Йде і весело співає. З другого берега по кладці йде чоловік у чорній сорочці. Йде, схиливши голову, сумний, невеселий.

Зійшлися на середині річки. Чоловік у чорній сорочці каже:

— Я дуже поспішаю, дай мені дорогу, повернись на берег, а потім перейдеш річку.

— Куди ж ти поспішаєш? — запитав чоловік у білій сорочці.

— У мене вдома велике горе. Син помер.

— Я теж поспішаю, — сказав чоловік у білій сорочці.

— Куди ж ти поспішаєш?

— У мене вдома велика радість. Син народився.

Довго стояли мовчки на кладці обидва чоловіки, дивилися в очі один одному.

Потім чоловік у білій сорочці тихо сказав:

— Тобі треба бути вдома швидше.

Сказав це чоловік у білій сорочці, повернувся назад і пішов на берег — куди треба йти чоловікові в чорній сорочці.

Дитина 5

Щоб не наколовся.

Дівчинка Зоя гуляла в саду. Вона підійшла до акації. На акації гострі-прегострі колючки.

Над акацією літає барвистий метелик. Ой, як же йому не страшно літати! Налетить на колючку — що ж тоді буде! Підійшла Зоя до акації. Зламала одну колючку, другу, третю.

Мама побачила й питає:

— Що ти робиш, Зою? Навіщо колючки зламуєш?

— Щоб метелик не наколовся, — відповіла Зоя.

Дитина 6

Майже чарівна розмова.

Це було теплого сонячного дня. Все навкруги раділо весні. Квітнули сади, щебетали пташки. У блакитному небі летів журавлиний ключ. Десь весело дзюрчав весняний струмок. А під високою тополею на вулиці стояв маленький хлопчик і плакав. Він не бачив, як квітнуть сади. Він не чув, як щебечуть пташки. Небо здавалось йому не блакитним, а чорним. Журавлиний ключ здавався хлопчикові разком сльозин.

Люди йшли повз маленького хлопчика й не помічали, що він плаче.

Один дідусь побачив хлопчика, підійшов до нього, поклав йому руку на голову. Він довго щось хлопчикові говорив, щось його розпитував. Хлопчик крізь сльози щось розповідав дідусеві.

Так вони розмовляли з годину. І от хлопчик усміхнувся. Він побачив, як навкруги квітнуть сади. Він почув, як весело щебечуть пташки. У блакитному небі перед ним затремтів журавлиний ключ, і хлопчик подумав: а зараз весна!

Як то мило та гарно, коли хто осушить сльози на очах іншої людини й пробудить у неї усмішку.

Дитина 7

Скажи людині: «Здрастуйте!»

Лісовою стежечкою ідуть батько і маленький син. Довкола тиша, тільки чути, як десь далеко стукає дятел та лісовий струмочок дзюрчить у лісовій гущині.

Аж тут син побачив: назустріч їм іде бабуся з ціпком.

— Тату, куди вона йде? — питає син.

— Зустрічати або проводжати, — каже батько й усміхається. Ось як ми зустрінемося з нею, ти скажи їй одне-однісіньке слово: «Здрастуйте!»

— Навіщо ж їй казати це слово? — дивується син. — Вона ж зовсім нам незнайома.

— А ось зустрінемось, скажемо їй це слово, тоді й побачиш навіщо. Побачиш, що станеться.

Ось і бабуся.

— Здрастуйте! — каже син.

— Здрастуйте! — каже батько.

— Здрастуйте! — каже бабуся й усміхається.

І хлопчик тоді здивувався: усе довкола змінилося. Сонце засяяло яскравіше. Верховіттями дерев пробіг легенький вітерець, і листя заграло, затремтіло. В кущах заспівали пташки — раніше їх і не чути було.

На душі в хлопчика легко-легко стало.

— Чому це воно так? — питається син.

— Бо ми сказали людині: «Здрастуйте!»

Дитина 8

Найгарніше і найпотворніше.

Марія Іванівна сказала нам:

— Діти, подумайте, що вам здається найгарнішим у світі й що — найпотворнішим. Подумайте й напишіть про це твір.

Довго я думала, що ж найгарніше.

Найгарніше — це тендітні квіточки конвалії. Вони такі ніжні й ласкаві. Вони радіють, що на небі сонце. Коли дивишся на ці квітки, стає радісно. Хочеться зробити щось добре. І ще хочеться, щоб люди говорили про тебе, що ти гарна, слухняна дівчина, добра материна й батькова дочка.

Найгарніше — це коли люди роблять одне одному добро.

Раз було таке. Біля високого дерева на лавочці сидів старий дідусь. Він їхав автобусом і йому стало погано. Вийшов дідусь із автобуса та й сидить на лавочці. Мама запросила його додому, дала ліків, нагодувала. Дідусь відпочив, а наступного дня поїхав додому. Він їхав од сина.

А найпотворніше було ось що. В одного хлопчика померла бабуся. Стара-престара, їй дев’яносто років. І він не пішов на похорон. Та й коли хворіла — він її не провідував. Невже йому ото не боліло? Найпотворніше, коли людина стає зла, безсердечна.

Дитина 9

Добре слово.

Була собі дівчинка Оля. Коли їй виповнилось п’ять років, вона занедужала. Простудилась і злягла. І так кашляла і танула на очах.

До нещасної дівчинки стали приходити родичі — Олині тітки, дядьки, бабусі, дідусі. Кожен приносив що-небудь смачне і поживне: липовий мед і солодке масло, свіжі лісові ягоди та горіхи, перепелині яйця та бульйон із курячого крильця. Кожен казав: «Треба добре харчуватися, треба дихати свіжим повітрям — і недуга втече в глухі ліси й на болота».

Оля їла медові щільники й солодке масло, лісові ягоди та горіхи, перепелині яйця та бульйон із курячого крильця. Та нічого не допомагало. Дівчинка вже ледве підводилась із ліжка.

Якось біля її ліжечка зібралися усі родичі. Дев’яностолітній дідусь Панас і каже:

— Чогось їй ще не вистачає, а чого — і сам не збагну.

Коли це відчиняються двері й до хати заходить столітня прабабуся Надія. Про неї забули родичі, вже багато років сиділа прабабуся Надія вдома, нікуди не ходила й ніде не бувала. Та як почула, що занедужала правнучка, одважилася провідати.

Підійшла до ліжечка хворої, сіла на стільчик, взяла Олину ручку в свою зморщену маленьку руку і каже:

— Немає в мене ні щільничків медових, ні масла солодкого, ні свіжих лісових ягід і горіхів, ні яєць перепелиних, ні курячого крильця. Стара я стала, нічого не бачу. Принесла я тобі, мила моя правнучко, один-однісінький подарунок: щире бажання. Одне бажання залишилося в мене у серці — аби ти, моя квіточко, видужала й знову раділа ясному сонечку.

Така могутня сила любові була в цьому доброму слові, що маленьке Олине сердечко забилося частіше, щічки стали рум’яні, в очах спалахнули радісні вогники.

— Ось чого не вистачало, — сказав дід Панас. — Доброго слова.

Дитина 10

Чому голуби до Олега прилетіли.

Серед подвір’я маленької сільської школи на високому стовпі стоїть гарненька дерев’яна хатка. З віконцями й дверима, наче справжня. Живуть у ній голуби.

Щодня діти приносять їм їсти: хто пшеницю, хто хліб, а хто й гречку. Годують їх по черзі.

Чия черга наспіла годувати, той і гукає голубів до себе: гуль-гуль... Вони їдять, а наближатися до дітей бояться.

— Чого вони до рук не йдуть? — дивуються діти.

В останній день навчання вчителька сказала, щоб улітку теж по черзі приходили діти до школи й годували голубів.

Минуло літо. Настало перше вересня. Кожен, ідучи до школи, подумав про голубів: як вони там живуть? То кожен і набрав у кишеню якоїсь пашниці.

Ось і шкільне подвір’я.

Учитель каже:

— Розсиптеся, діти, на подвір’ї поодинці.

— Хочу побачити, хто годував голубів улітку.

Діти розсипалися на подвір’ї поодинці. Кожен став кликати: гуль-гуль... і пашницю посипати.

Знялись голуби зі своєї хатки й полетіли всі до Олега. Клюють зерно близько-близько від нього, один навіть на плече йому сів, другий на руку.

А інших дітей голуби немовби й не бачили.

Дитина 11

Навіщо кажуть «Дякую»?

Дрімучим лісом ішли двоє подорожніх. Дідусь і хлопчик. Було жарко, хотілося пити. Нарешті вони прийшли до струмка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилилися, напилися. Дідусь сказав:

— Дякую тобі, струмочку.

Хлопчик усміхнувся.

— Чого ти усміхнувся, хлопче? — запитав дідусь.

— Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові дякую? Він же не жива істота: не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів.

— Це так. Якби води напився вовк, він міг би й не дякувати. Ми ж не вовки, а люди. Розумієш, навіщо людина говорить дякую? А знаєш, кого це слово вшановує, звеличує, підносить?

Хлопчик замислився. Він ніколи не думав над цією мудрою істиною. Тепер саме був час подумати: дорога через ліс ще довга.

Дитина 12

Всі добрі люди — одна сім’я.

У другому класі був урок малювання. Діти малювали ластівку.

У двері класу хтось постукав. Учитель відчинив двері. На порозі стояла заплакана жінка — мати маленької білокосої, синьоокої дівчинки Наталочки.

— Прошу вас, — сказала мати вчителеві, — відпустіть дочку з уроку. Бабуся померла.

Учитель підійшов до столу й тихо сказав:

— Діти, сталося велике горе. У Наталочки померла бабуся.

Наталочка зблідла. Очі її наповнилися сльозами. Вона схилилась на парту й тихо плакала.

— Іди, Наталочко, додому. По тебе мама прийшла.

Поки дівчинка збиралася додому, вчитель сказав:

— І в нас не буде сьогодні уроків. Бо в сім’ї нашій велике горе.

— Це ж у Наталоччиній сім’ї? — перепитав Микола.

— Ні, в нашій людській сім’ї, — сказав учитель. — Всі добрі люди — це одна сім’я. І коли хтось у нашій сім’ї помер — ми осиротіли.

Дитина 13

І буде в тебе надія

Минув гарячий липневий день. Заходить сонце. Ми сидимо на березі ставка. Вода непорушна, мов дзеркало. В ній відбивається блакитний небосхил. Дивишся в воду — і бачиш сонце. Ось воно доторкнулося до ставка, і вода спалахнула, стала вогненна. Розпечене кружало все нижче й нижче опускається у водяну глибінь. І ставок горить, палахкотить. Ось уже кружало кудись закотилося, й вогняне колесо згасло. Дзеркало стало ніжно-блакитне. Надворі сутеніє, а в небі замерехтіли зірки. Вода стала синя. Ось уже зірки мерехтять і в синій глибині.

Над ставком стоїть стара-стара верба. Схилилася. Ні листочок її не зашелестить, ні гілочка не сколихнеться. Дивиться верба на себе у воду й сумує: мине гаряче літо, осиплеться листя, насунуть чорні хмари. Не журися, вербо. Замерзне ставок, сніг вбере тебе в біле, і буде у тебе надія — ти ждатимеш весни.

Дитина 14

Як ми знайшли гніздечко.

Одного теплого весняного дня ми пішли до лісу. Дорогою притомилися, сіли перепочити. Сидимо біля куща. Коли це Оля тихенько шепоче:

— Дивіться, в кущі гніздо.

Бачимо: поруч, ось близенько, гніздечко. І пташка у ньому сидить: маленька, сіренька пташечка. Дивиться на нас червоними оченятами, немовби просить: ой, відійдіть од мене, не наближайтеся до мого гніздечка.

Ми не могли відвести очей від маленької пташечки. Але таки встали тихенько, відійшли в ліс та й посідали далеченько від гнізда. У нас полегшало на душі: ми не злякали пташки. Вона сидить у гнізді й дякує нам.

Учитель. Василь Сухомлинський хотів, щоб усі діти виростали добрими, чуйними, дружніми, товариськими, щедрими і щирими. Я вірю, що так воно і буде. Хай у кожному серденьку живе доброта, любов до людей і навколишнього світу.

Доброта, як промінь сонця,
Що з’явився у імлі,
Пригорнувся до віконця
І розлився по землі.
Доброта, як ласка мами,
Віддає любов свою.
Ніжить серденько так само.
Як і пісенька в гаю.
Доброта, як щедрість літа, —
Радість, щастя і краса!
Як волошка серед жита.
Ще, як дощик і роса.
Пам’ятайте, любі діти,
Істина така проста!
Найцінніше в цілім світі —
Це любов і доброта.

А тепер давайте разом з вами складемо вірш про те, яким треба бути в житті. Останнє слово кожного другого рядка ви добиратимете в риму самостійно.

Щедро ллє проміння сонце
У твоє й моє ... (віконце),
Щоб в теплі ми виростали
Й світло людям ... (дарували).
Й де б ми в світі не були,
Щоб завжди любов ... (несли).
Щастя, радість і тепло,
Щоб чудово всім ... (було).
В світ прийшли ми: я і ти
Для любові й ... (доброти)!
Будь привітним і прихильним,
Добрим, лагідним і... (сильним).
Вчися правдою прожити.
Теплим словом вмій ... (зігріти).
Вчись завжди допомагати
І людині... (співчувати).
І старайся так прожити,
Щоб, як сонечко, ... (світити)!
І в душі завжди нести
Теплий промінь ... (доброти)!

Відгуки

Social comments Cackle