Надія Красоткіна

Яка ж краса оточує нас! Земля, на якій ми з вами живемо, — справжнє диво. Тут все продумано до дрібниць, щоб людина могла жити, творити і розвиватись. Уся природа до ніг людини тільки придивись, не лінуйся вчитись пізнавати своє довкілля. А діти зразу ж і запитають, що таке довкілля. І дуже хочеться їм гарно відповісти, щоб бони запам’ятали.

Усе це й є довкілля

Все, що довкола тебе є:
Поля, і гори, й ріки —
Все на святій Землі твоє
Від роду і навіки.

Це ліс, що піснею дзвенить,
Коли весна прилине,
Метелик, що на цвіт летить
До кущика калини.

Гаряче сонечко вгорі,
А в нічку — зорі ясні,
І клен крислатий у дворі,
І квіточки прекрасні.

Струмок і чисте джерело,
Моря і океани,
Повітря, холод, і тепло,
І дощики, й тумани.

Верба, що низько до струмка
Спустила довге гілля,
А в небі хмаронька легка —
Усе це й є довкілля.

Ось звір, там пташечка летить,
Жучок заліз на зілля.
І все прийшло у світ, щоб жить,
Усе це й є довкілля.

І воно дуже тендітне, його легко зранити, зруйнувати. А тому так важливо з дитячих літ навчитись любити природу, берегти її красу примножувати багатства її, щоб вона і далі годувала нас, пригортала, а не відштовхувала від себе, бо природа не прощає людської кривди, а наказує за всі діяння. І роботу треба направляти в таке русло, щоб дітям хотілось бути заступниками природи, щоб вони насаджували дерева і квіти, розчищали джерельця і струмочки, робили посильну корисну роботу, яка б приносила видимі плоди і діти бачили, що їхня діяльність необхідна для природи рідного краю. А тому так важливо вести учнів у природу, звертати їхню увагу на навколишній світ, проводити дні здоров’я, де діти не тільки можуть гарно відпочити, порозважатись і зміцнити своє здоров’я, а дізнатись про щось таке, чого вони ще не знали, про що не здогадувались. У кожну пору року в природі є свої принади, свої секрети і чари. Важливо їх показати дітям, розкрити їхню душу для сприйняття краси і для доброти, навчити їх співпереживати, співчувати, творити добро. Це для них просто необхідно, тому що коли є у серці доброта, любов, то людина не зламає деревця, не скривдить пташку, не уб’є звіра просто так, для розваги. І цю доброту і любов ми покликані виховувати у дитячих серцях щоденно, постійно.

А навесні свято довкілля. Пробуджується природа, повертаються пташки, розправляють барвисті крильця метелики, розкривають ніжні пелюсточки весняні квіти. Весна іде! І душа по-особливому співає, розкривається, хоче злетіти у небесну синь. То ж допоможемо дітям висловити свої почуття у пісні, у танці, у доброму слові, дотепному жарті — проведемо з ними свято довкілля. Вони з радістю готуватимуться до свята, бо так же хочеться щось зробити таке гарне, таке незвичайне! І готуються діти, старші і молодші, допомагають їм і батьки, хоч роботи у кожного стало набагато більше, а все ж допоможуть, бо діти — це в першу чергу! Безпосередньо у святі беруть участь мами і тати, а ще й бабусі не раз погоджуються зіграти роль, згадавши свою молодість. А це вже для дітей щось особливе, вони довго згадують про таке свято. Оживають на сцені казкові герої, бореться добро і зло. Звучить чарівна музика, линуть задушевні пісні, звучить рідне українське слово. І все це створює атмосферу щастя і радості.

Такі свята люблять проводити не тільки учні молодших класів а й учні середньої ланки. Це для них теж цікаво, тому для кожного віку є свій сценарій. «Чарівне моє довкілля» для 5-6 класів, а «Довкілля моє неповторне» для початкових класів.

Довкілля моє неповторне

Свято для учнів молодшого шкільного віку

На галявині діти. Гримить музика з магнітофона, а діти навколо танцюють, скачуть. У руках у кожного пляшка з кока-колою, баночки з напоями... Хтось пускає паперові літачки, хтось кораблики, інші просто розкидають папірці з цукерок. Навколо них повно сміття, пляшок, баночок, газет, кульків та ін. Стихає музика, діти сідають навколо імпровізованого вогнища і теж затихають.

На сцену виходить Рома, дітей він ще не бачить. У нього в руках теж пляшка з кока-колою, у другій руці фантик з цукерки, він його кидає під ноги. Акорд — і Рома починає співати пісню «Моя земля».

Рома піднімає папірці, які він порозкидав, поки співав, і тут помічає дітей, які спостерігали за ним. Зав’язується розмова.

Рома. Привіт, друзі!

Кость. А здорово ти співаєш, я завжди люблю тебе слухати, тільки сьогодні у тебе пісня якась чудна. А чого ти раптом зажурився?

Рома. А ти як думаєш? Поглянь навколо!

Кость. (Розглядається) Ну, і що ти побачив такого? Нічого не бачу такого, від чого може настрій зіпсуватися. Так чого носа повісив?

Рома. А того, що раптом я побачив, що ми коїмо, якої шкоди завдаємо довкіллю. Тобі не здається?

Галя. Ні, йому не здається! А коли щось і видається, то він хреститься, так його бабуся вчила, а тебе ні?

Усі сміються.

Рома. Та ви погляньте навкруги! Погляньте!

Кость. А вчора ти не бачив нічого, як з нами разом літаки пускав і пляшки кидав на дальність польоту? Вчора ти був сліпий як кошеня, а сьогодні прозрів... Та куди подінеш ти свою пляшечку?

Усі сміються.

Галя. А він її в кишеню покладе, бо порозумнішав за ніч, а потім здасть. А може, в нього температура? Ой, я знаю! Це у нього третє око відкрилось! Він прозрів! Генієм став!

Сміх.

Рома. Та ви не смійтесь, я й справді якось раптом побачив, як ми псуємо навколишній світ цим брудом, і мені стало соромно і за себе, і за вас.

Кость. А перед ким соромно? Перед їжачком? Може перед мурашкою?

Галя. Ні, перед гусінню. Ось яка вона оката, очі в неї, як блюдця, вона все бачить! (Кидає на Рому «гусінь»).

Сміх. Усі підхоплюються, включають музику, скачуть, кидаються папірцями, свистять у пляшки...

На мітлі влітає Баба Яга і голосно свище, злазить з мітли, піднімає її вгору і стукає об підлогу. Музика стихає, діти завмирають у різних позах.

Баба Яга. Гей, ви! Герої липові! Ану, припиніть це неподобство, а не то я вас зараз... Навіть не придумаю зразу, що з вами зроблю! Що це ви, показились, чи своєї кока-коли обпились, що подурманіло в ваших головах? Я такого ще не бачила, скільки вже живу на білому світі! Хто хочеш вже у мене був: і розумні, і не дуже, і злі, і добрі, і лиходії, і відьми різні, — але от такого, як ви, ще ні одна душа жива не робила в моєму лісі!

Хтось із дітей ворухнувся, але Баба Яга наставила на нього свого віника.

Баба Яга. Цить, і не ворушись, бо ти мене знаєш! Я добра-добра, але вже як хто допече, то я не гребую ніякими засобами, а так впечу, що до нових віників запам’ятаєш! Вас же дома не б’ють, не лають, слова поганого не кажуть, бо ж усі виконують конвенцію про захист дітей, щоб не скривдити своє чадо. А я, скажемо так, ту конвенцію не читала і в очі не бачила... І маю повне право свій рідний ліс захищати на правах приватної власності, бо мені в ньому жити. А як такі паскудні, як ви, ліс мені зіпсували, засмітили, що ніде і розвернутись, ніде приземлитись, як не на пляшку розбиту наступиш, то об банку консервну ногу поріжеш... Доки таке буде тривати? Я вас всіх порішу! Зварю! Засмажу!... Фе, таку гидоту і їсти ніхто не захоче: вони ж злістю отруєні, вони гіркі від дурних звичок, як полин, вони ж солоні від поганих слів... Ну, хто таке їстиме, тільки енергію переведу даремно... Так що ж мені з ними робити? А ось що! Евріка! Я переключу свою мітлу на господарський режим, і хай приводять мій ліс в належний порядок, а кому мітли не вистачить, хай руками гребе! Ха-ха-ха! Ось, подивіться, що з ними буде! (Робить рухи руками, діти виходять з оціпеніння і починають все прибирати в кошики, в кульки... Усі похнюплені і мовчазні, але роблять... Баба Яга крадькома поглядає на них).

Баба Яга. А ти, Ромо, підійди-но до мене, раз ти вже прозрів, то більше ніколи такого не зробиш, бо в тобі совість заговорила. Ти своє прибрав, а тепер заспівай бабі про щось дуже хороше, бо і голосок у тебе є, і добро в твоєму серці поселилось. А пісня... Вона всім потрібна, всіх робить кращими. І моє серце від пісні тане...

Рома. Спасибі, бабусю, за добре слово. Я сам тільки тепер побачив світ зовсім іншими очима, мені теж пісня допомогла. Я вам заспіваю!

Виконується пісня «Світе мій чарівний»

Баба-Яга. Ой, спасибі, дитино, аж просльозилася я: так дійшла до серця твоя пісня... А цих неуків, бачу, нічим не проймеш: гребуть, сопуть, та на бабу поглядають, думають, може, як чкурнуть. Ан, ні! Не вийде, будете в моєму полоні, доки не зрозумієте, що природу треба берегти, любити, а то таку красу зіпсували! Такого горя для всіх лісових жителів наробили, та ще дуються, як жаба на листку, ач які! Навіть вовк-сірячок, що вже обережний звір, та й то лапу порізав на скло. А чого воно має у лісі бути? Розкидайте його в хатах, у вас є своє місце, а в нас своє! І не несіть всякий мотлох у ліс! Поважайте наше житло, тоді ми вам дозволимо приходити і милуватися красою, збирати гриби та ягоди, а от нищити — ні! Ще раз хоч таке повториться — біда для вас буде. Нікого не випустимо, я всіх намовлю. Та й намовляти нетреба — всі й самі вже готові захищати свої володіння: і хухи, і русалочки, і лісовичок...

Діти прибрали і стали рядочком. Баба Яга проходить, всюди заглядає.

Баба Яга. Ну, а тепер чисто. Я вас заведу на гниле болото, там і залишу чи, може, когось на службу пристрою, щоб у наймах років три побули, може розуму наберетесь...

Галя. Ой, бабусю, не треба нас на гниле болото, бо ми там пропадемо, там так страшно! Ми більше не зробимо лиха, слово честі! Ми зрозуміли!

Кость. Пробачте нам і повірте. Нам і самим соромно... Тепер ми і самі такого не зробимо, і іншим не дозволимо, бо ж бачимо, як добре і гарно, коли всюди чисто. Пробачте нам, будь ласка, пробачте.

Баба Яга. Е, ні, то від страху так говорите, а не від совісті! Збирайтеся рядочком, та й підемо зі мною. Раз ви так проситесь, то я не буду дуже жорстокою, приберете весь ліс, щоб ні смітинки, ні скалочки... От тоді, може, і повірю та відпущу. Я не жартую — не до жартів у такій ситуації! До роботи! А ти, Ромо, йди додому, розкажи всім, що сталось тут, хай усі знають, а своїх діток не шукають: вони й самі прийдуть, як роботу виконають чесно. А коли ж ні, то їм уже ніхто не допоможе, бо не знайдуть їх більше ніколи. Я все сказала, вперед!

Баба Яга сідає на мітлу, а діти за нею плентаються до виходу

Рома. Ось так їх і повела, от історія! Що робити? (Слова говорить під музику).

І куди вона дітей поведе?
Зникла з ними в хащах лісових.
І де вони тепер, бідненькі, де?
Хоч би звірі не роздерли їх...

А як вдуматись, бабуся права...
Це стосується людей, нас усіх.
Понароблюєм такого, бува, —
Звірам горе, ну а дітям — сміх!

І що мені всім сказати, як поступити в такому випадку? Що ж робити?..

Луна. Що ж робити? Що ж робити? Що ж робити?...

Рома. Ой, хто говорить?

Луна. Говорить... говорить... говорить...

Рома. Диво дивне...

Луна. Диво дивне... дивне... дивне...

Рома. Ну, хто це?

Луна. Ну, хто це... це... це... А ти відгадай і знатимеш!

Літає в горах, скільки ж діла!
У лісі часом зарегоче.
Нема язика і без тіла,
А от говорить, що захоче!

Рома. Що ж воно таке?

Діти з залу. Луна, луна!

Рома. Луна, а й справді... Тільки де ж вона взялася, де? І чого тут заговорила, раніше ж не було її...

Луна. Та побачила, що ти засмутився, та й заговорила. Це від того, що чисто стало, місця більше, от я і з’явилась. Давай пограємось у хованки!

Рома. Давай! Де ти?

Луна. Де ти?., де ти?., де ти?..

Рома. Виходь!

Луна. Виходь! Виходь! Виходь!...

Рома. Покажись мені!

Луна. Покажись мені... мені... мені...

Рома. А так не чесно, я ж тебе не бачу, а ти мене бачиш, я теж хочу тебе побачити!

Луна. А я тут!

Виходить дівчинка в прозорій накидці.

Рома. О! Так ти ж дівчинка...

Луна. Це тобі так видається, а насправді я невидима, я з’явилась тобі у вигляді дівчинки, щоб ти міг поговорити зі мною. Ти не сумуй, твої друзі не пропадуть, вони весь ліс приберуть і повернуться, а зате який урок матимуть! На все життя запам’ятають! Десятому закажуть, щоб довкілля берегли! А ти заспокойся, я тобі пісеньку заспіваю, побігай або посидь...

Луна співає пісеньку «Пісенька Луни»

Рома. Легко тобі живеться, а моїх друзів Баба Яга забрала, що ж з ними? Може, вже в болото гниле завела?

Луна. Таке скажеш, аж смішно, ти що, казок не читаєш?

Рома. Читаю, а що?

Луна. А те, що Баба Яга хоч комусь зробила шкоду? А-ну, згадуй! Вона хоч і побурчить спочатку, але завжди всім допомагає: то клубочка комусь дасть, то веретенце, то дорогу вкаже, а то гострим словечком пробудить від сну і заставить думати. А ти переживаєш. От і твоїх друзів заставить працю поважати, довкілля любити, оберігати природу та й поверне їх.

Рома. А все ж трохи страшно...

Луна. Ой, Ромчику, мені зникати пора! Я ж не можу довго показуватись, а то голос мій пропаде, вибач, прощавай!

Рома. Прощавай! Але мені так було цікаво з тобою, я вражений від цього дива, що зі мною сьогодні коїться... Все так цікаво! Як я раніше не помічав цього дива, краси земної? Як я міг жити і не бачити всього навколишнього світу... Ходив як сліпий... (Підходить до дерева, обнімає його).

Рома

Якби дерева вміли розмовляти,
Про що б розповісти вони хотіли?

Дерево

Вони багато можуть розказати,
Аби ви тільки слухати уміли...

Рома

Якби дерева вміли написати,
То б кожен прочитати щось зумів?

Дерево

Аби хотіли, діти, ви читати,
Природа пише вам, але без слів.

Рома

То що сказати дерево нам хоче?

Дерево

Воно говорить і співа пісень,
Надвечір дітям казочку шепоче,
Вітає вранці, тінь дає удень.

Листи чарівні людям посилає,
Клейким листочком, як весна, іде,
Веселим цвітом нас воно вітає,
А з жовтим листям — осінь приведе...

Буває, часом, просить допомоги,
Як у повітрі пил чи смог стоїть,
Бо ж листя дихати немає змоги —
Вмирає дерево, а так хотілось жить.

Тому природу вчіться пізнавати,
Читати, слухати, любити, берегти.
І щиро буде вас вона вітати,
І буде з вами діалог вести.

Рома. Як же дивно все на світі! Ще тільки вчора я не бачив краси, не чув голосу Луни, не прислухався до чарівного голосу дерева, а сьогодні світ відкрився мені! Я можу вести з природою діалог. Ніби полуда з очей упала! Піду я на ту галявину, куди завжди водила мене мама. Вона казала, що то найкрасивіше місце в нашому лісі, аж цікаво стало, що там! (Вибігає.)

Завіса. А коли сцена відкривається, то на ній чарівна галявина, багато квітів. Лине музика, кружляють навколо квітів дівчатка-метелики.

1 метелик

Як прекрасно, чарівно земля зацвіла,
Всюди гарно, спокійно і чисто.
І ніхто нас не ловить, немає тут зла,
А повсюди — росичка краплиста.

2 метелик

Гарно дуже! Від квітів п’янкий аромат,
Від краси аж душа завмирає!
І немає тут злих і крикливих хлоп’ят,
Нас за крильця ніхто не хватає.

3 метелик

І лунають у лісі пташок голоси,
Їх пісні нам сердечка милують.
А у квітах, у травах є стільки краси!
Хай усі це побачать, почують!

4 метелик

Квіти, квіти солодкі й п’янкі!
Радість, щастя вони нам дарують.
А пелюсточки ніжні, духмяні такі —
Хай красу цю всі люди відчують!

5 метелик

Будьте пильні, та крильця свої бережіть:
Небезпека завжди нас чатує.
А тепер всі на квіти духмяні летіть.
Кожна квітка нектар нам дарує!

Кружляють у таночку метелика, підходять до квітів і завмирають. На сцену виходять діти, в руках у них кошички, іграшки, книжки, вони дивляться на метеликів і зупиняються, під звуки музики метелики виходять зі сцени поступово, а дівчатка ведуть розмову.

Катя. Ой, погляньте, дівчатка, як красиво на цій галявині, скільки метеликів! А які гарні квіти! Просто диво!

Оленка. Тільки ми не будемо ловити метеликів, вони такі гарні! І квітів теж не будемо рвати, щоб красу не зіпсувати.

Валя. Правильно, бо тут так гарно, що аж співати хочеться.

Марійка. То давайте потанцюємо і поспіваємо, а чого б і ні!

Юля. Ставайте в коло, будемо танцювати! Будемо співати! Про лілею.

Діти встають у коло і водять танок «Лілея» співаючи пісню «Ой у гаю, гаю».

Ой у гаю-гаю квітів є багато,
Будемо між ними кращу вибирати.
А наші дівчатка всі на квіти схожі,
Гарні, чепурненькі, веселі, пригожі.
Ой ставайте разом, виберем лілею,
Танцювати будем усі разом з нею.

Вибирають дівчинку-лілею, вона стає в середину кола, а діти співають.

Покружляй лілеє, вправо і уліво,
Будь завжди хороша, ніжна і щаслива.

Танок повторюють два рази, вибираючи іншу дівчинку.

До дівчаток вибігає два хлопчики з сопілочками.

Максим. Ось де ви! Ми вас шукали, а потім Вітя почув, як ви співаєте, і ми прийшли на голос.

Вітя. Але ж тут краса! Ніколи не знав, що в лісі є такі місця гарні!

Катя. А ви заграєте нам — ще краще буде.

Валя. Заграйте, будь ласка, хлопці.

Оленка. Послухати так хочеться, що ж ви навчались.

Всі дівчатка. Заграйте, заграйте!

Максим. Ну, добре, заграю. Правда, я ще не дуже добре граю, але попробую, тільки ви не смійтесь. (Грає)

Юля. От подумайте, кусочок гілочки з дерева, а як звучить, які мелодії можуть звучати! Просто здорово!

Валя. А тепер ти, Вітю, заграй, ну, сміливіше.

Вітя. Добре, я теж заграю. (Грає)

Марійка. Спасибі, ви молодці, вже добре граєте, приємно слухати.

Юля. Тут так гарно, що мені пригадалась одна чарівна казка про лісових жителів.

Валя. Розкажи нам казку, я так люблю слухати.

Діти. Розкажи, розкажи!

Юля. Тоді сідайте і слухайте.

Діти стелять ковдру і сідають.

У лісі, крім різних звірів, пташок, мурах, жуків, комашок, ще живуть добрі і злі духи. Всі вони живуть у дружбі між собою, допомагають рятувати беззахисних звірят, а от до людей ставляться по-різному: одні люблять людей, а інші — ні.

Максим. А чому вони так ставляться до людей?

Юля. Тому що і люди є різні: одні добрі, чуйні, мають щиру душу, добре серце, а інші — злі, погані, роблять шкоду, завдають болю природі, нищать звірів. Мені бабуся розповідала, що до таких людей, які не люблять природи, всі духи погано ставляться: то лякають їх, то сердяться на них, то блуд напускають. І лісовик на них сердиться, і хухи — ці маленькі зелені створіннячка, такі добрі за природою, теж їх не можуть терпіти. Навіть Мавки і ті не люблять поганих людей.

Вітя. А розкажи про Мавку.

Юля. Розкажу. У старій-престарій вербі живе Мавка-Вербинка. У дуплі, де вона мешкає, чарівний палац. Це ми думаємо, що то дупло, бо ми це бачимо, а насправді там дуже красиво, але для людей він невидимий, як і сама Мавка. Але все це є! Добрим людям Вербинка часом показується, коли просить допомоги для звірят. Сама вона дуже красива: з очима, як фіалки, з зеленими косами і в світло-зеленому одязі. Краса її просто вражає всіх. А серце у неї дуже добре: вона допомагає всім беззахисним звіркам у лісі, лікує їхні рани, коли когось з них поранять мисливці, допомагає одужати і плаче гіркими слізьми, коли хтось із них вмирає від ран, а вона не встигає допомогти. Ось така вона, Мавка-Вербинка, з доброю і світлою чарівною душею. Вона і людям добрим може прийти на допомогу, як потрібно. З весни і до глибокої осені Мавка прислухається і придивляється до всього у лісі, а коли настають холоди і з верби осипається листячко, вона лягає у своєму палаці спати і спить до весни, прокидається тільки тоді, як починає розвиватися. Ось чому мисливці і полюють тільки зимою, як Мавка спить, щоб вона не бачила того, що вони роблять...

Катя. А це неправда, такого не буває!

Оленка. А ти звідки знаєш: буває чи ні?

Валя. А от і буває. Вітер же буває?

Катя. Вітер буває. А хіба що?

Валя. А ти його бачиш? І морозу не бачиш, а він буває...

Максим. Кажуть, що багато чого буває в світі, тільки людина не здатна всього бачити.

Катя. Виходить, що всі ми сліпі... Якщо воно є, то його видно, а якщо ми його не бачимо, значить його нема.

Вітя. Ти не права, є речі, яких людина просто неспроможна бачити своїми очима, це ж і наукою доведено.

Марійка. От, хоч би раз побачити таке, як у казці написано, хоч би раз! От би з’явилась до нас Мавка-Вербинка, то б тобі, Катю, і доводити нічого не довелось, що б ти тоді сказала?

Юля. Не сперечайтесь, у це треба повірити, добрими треба бути, щоб їй до нас прийти захотілось.

Катя. Досить вам, фантазери! Попридумують щось і починають вірити...

Грає музика, і з-за верби виходить Мавка-Вербинка, всі завмирають і відразу впізнають її.

Мавка. Не лякайтесь, діти, я мавка лісова — Вербинка, я нікому лиха не заподію, бо любити всіх умію. Я чула вашу розмову, бо сидите ви під вербою, чула, що сперечаєтесь, і вирішила прийти до вас, хоч дехто і не вірить у моє існування. Та я є! Я — жива і дуже люблю цей світ і все, що є в ньому: травичку і квіти, метеликів і птахів, всіх звірят і людей, — бо всім їм потрібна моя допомога. А допомагати я вмію, бо ж я Мавка! У кожному з вас б’ється добре серце, ви не можете нікому заподіяти зла, тому я й прийшла до вас, не лякайтесь мене. Хочете, я загадки вам загадаю?

Діти. Хочемо...

1. Вона без кольору і смаку,
Однак стоїть, а чи біжить,
Дає життя і радість всяку,
А от без неї не прожить. (Вода)

2. Рукава у неї є, але рук немає.
І біжить, але без ніг. Хто таке вгадає?
Коло неї є міста, і сади, і села,
А вона прозора вся і завжди весела. (Річка)

3. Гуде, гуркоче, гуркотить
Розкотисто і грізно.
І вдарить п’ять разів за мить
Ми чуємо, та пізно... (Грім)

4. День іде і ніч іде.
О! Та ще і ллється!
Що воно, береться де?
І як воно зветься? (Дощ)

5. Ласкаве, ніжне, кольорове
І навіть з дощиком — чудове!
Так квіточками нас дивує,
Ожину щедро нам дарує. (Літо)

6. Гримить громисько грізно, гулко,
Рокоче блискавиці вслід.
А з хмари літньої — пігулки...
Де раптом взявся влітку лід? (Град)

7. Глянь довкола! Що то є?
Он до неба дістає.
Ранок промені кидає,
А вона їх затуляє. (Гора)

Мавка. А тепер і ви мені загадаєте загадки, чи я відгадаю?

Катя. Я загадаю!

Сіється, сиплеться, з неба летить,
Низько постелеться — чисто умить!
Іноді світ застеляє,
Гори за ніч нагортає! (Сніг)

Мавка. Я цього ніколи не бачу, бо в такий час з палацу не виходжу, але це, напевно, сніг! Правильно?

Валя. А можна я загадаю?

Мавка. Звичайно, загадуй!

Валя

І де взялося біле диво
На всіх деревах у саду?
І так казково, і красиво...
Його я літом не знайду. (Іній)

Мавка. Можливо, хтось із дітей дасть відповідь на загадку?

Діти із залу відгадують.

Мавка. От і молодці. А тепер я вас запрошую в ліс, та, коли ви туди заходите, ведіть себе чемно, не галасуйте, не лякайте звірят і пташок лісових, бо всі вони у себе вдома, а ви приходите до них у гості, в гості до природи, а в гостях треба поводити себе дуже гарно. Пам’ятайте, що всі вони господарі, а ви гості. А тепер скажіть мені, чому не можна заглядати в гнізда до пташок, а тим більше брати в руки пташенят? (Пташка може покинути гніздо, і пташенята загинуть). А чому не можна руйнувати мурашині купи, тобто мурашники? (Мурашки — санітари лісу, вони трудяги, ліс очищають і бережуть). Правильно, діти, вчіться у природи, у неї є чому повчитись. Природа, як мати, всьому навчає, тільки уважно придивляйтесь до неї, бережно ставтесь до цього багатства, природа вчить, як на світі жить. А тепер мені час прощатися з вами. Я люблю вас, діти, ростіть добрими і чуйними, прощавайте... (Зникає за вербою).

Юля. Ну, що скажете? Тепер вірите, що у природі все буває і все чарівне і незвичне, тільки треба добре серце мати і бути уважним, тоді вона розкриється для вас! Ось так!

Катя. А яка ж красива чарівна Вербинка! Які в неї коси, а очі...

Валя. Ну, тепер ніхто не скаже, що ти, Юлечко, неправду кажеш, бо бачили своїми очима. А це ж диво, що вона до нас прийшла і всі її побачили!

Грає ритмічна музика, на мітлі влітає Баба Яга.

Баба Яга. О, а тут ще є діти? Тільки ці смирні і шкоди не роблять, а я вам ваших зірвиголів веду. Тепер вони стали вже хорошими, як цілий ліс прибрали, з ніг валяться від утоми, та на все життя запам’ятають, як себе поводити в природі треба! Добре я їх провчила, десятому закажуть! Що, вам їх показати?

Діти. Покажіть...

Баба Яга. До мене! А ви відступіть трішки.

Діти заходять під музику і танцюють реп.

Баба Яга. Ну, як вони вам? Як вони вам? От так завжди треба робити: як слово не допомагає, то діло приходить на поміч! Тепер на них і собі не соромно подивитись, і людям можна показати — нормальні діти! А якби комусь другому попали, то б пропали, а я добра, лагідна...

Галя. Ой, спасибі вам, бабусю, за науку: наука в ліс не веде, а з лісу виводить! Тепер ми розуміємо, що природа — наш дім і жити нам у нім, ми будемо берегти і захищати рідний край чесне слово! Більше з нами такого не повториться, та й інших навчимо любити свій край!

Баба Яга. Тепер я в цьому впевнена і тому лечу, біжу, перевертаюся і додому повертаюся! А на цьому слові будьте всі здорові! (Вибігає).

Кость. Ох і пригодонька з нами сталася — ворогу не побажаєш! Але з другого боку... Все, що не робиться на краще! Бабуся очі на красу нам відкрила, заставила працювати і працю інших поважати! Та й думати навчила, і за такий короткий строк ми стали іншими людьми, мудрішими, добрішими...

Галя. А так-так! Навчились і усвідомили, що краще в таку ситуацію не попадати ніколи!

Рома. От, здорово, що ви повернулись! Тепер все добре буде!

Галя. Добре, то добре, а що з нами було!.. Як у страшному сні. Та все в повному порядку, а то я думала, що помру від страху...

Рома. Все добре, що добре закінчується. Сьогодні і так багато пригод відбулось у цьому лісі: чи то день такий чарівний, чи то ми в казку всі потрапили. Але всі ці зустрічі свідчать про те, що природа нам мати і треба її оберігати, а Земля у нас одна, іншої не буде... А може, вона така дивна і чарівна одна у всьому Космосі? Хто зна? Цікаво про це знати! Чи є ще у Всесвіті така красива планета, як наша?

Юля. Може і є, але не наша, чужа. А своя Земля — найрідніша! Тож давайте любити і берегти чарівний наш край, нашу рідну Землю! Нам тут жити і йти у своє майбуття.

Любіть природу, діти.
Любіть її красу.
І Сонечко, що світить,
І блискітку-росу.

Довкілля це прекрасне,
Бо нам у ньому жить,
Й бездонне небо ясне,
І кожну — кожну мить!

Бабуся. Діти! Діти! Аж ось ви де, а я повсюди шукаю. Що трапилось?

Кость. А, нічого особливого, бабусю, не хвилюйся, ми довкілля вивчаємо. І вже додому зібрались.

Бабуся. Правильно, бо вже час, батьки вечеряти збираються, а їхні діти десь блукають.

Кость. Та не блукали ми, а придивлялися, прислухалися, трохи у лісі прибрали...

Бабуся. От і молодці, давно треба було поприбирати все навколо, а придивлятись і прислухатись теж треба вміти, щоб природу знати.

Літає ластівка невпинно,
Бо треба діточок живить.
А ти прислухайся, дитино,
Як в небі ластівка дзвенить!

І як голубонька воркує,
Цвірінька жвавий горобець.
І як зозуленька кукує,
Як свище в гіллі вітерець...

Витьохкує в кущах бузкових
Наш соловейко навесні.
І щастя в співах цих чудових —
Це радісні, ясні пісні.

А писк комарика не в моді!
Он жук гуде пісень своїх.
Є стільки звуків у природі,
Ти пізнавати вчися їх!

Звучить у запису спів пташок, коли сідає сонечко.

Катя

Я бачила, як зірочка зникає
В промінні сонця вранішнім, яснім.
А я не знала, що таке буває:
Враз зникла зірка в небі голубім...

Пливуть хмарки, і цілий світ ясніє,
А сонце шле свій радісний привіт.
Сміється, промінцями ніжно гріє
Увесь казковий, неповторний світ.

А коли сонечко іде відпочивати,
То ніч засвічує нам тисячі свічок.
Щоб в темені комусь не заблукати,
Тому на Небі стільки зірочок.

Бабуся. Ой Катю, так гарно ти говориш, може, ще й заспівали б!

Діти. Можемо й заспівати.

Діти співають пісню «Україно моя»

Марійка

Останні промені нам сонце посилає
І я долонями те сонечко ловлю.
Світ усміхається, і вітер повіває...
І я це диво щиро так люблю.

Блакить високу, і п’янке цвітіння,
І тиху ніч, що зорями сипне,
Тих зір ясних нічне палахкотіння
На хвилі радості підхоплює мене.

Оленка

Цей світ, як казка, як безмежне диво!
Захоплює, дивує, кличе ввись.
Життя чарівне, я така щаслива,
І ти до цього світу придивись.

В душі одразу сонечко засяє
І забринить проміння доброти,
Бо світ нас всіх, як мати, пригортає,
Лиш серденько відкрий до світла ти!

Валя

На що не глянь: на дерево чи квіти,
На пташку, що в ясній височині
Співати хочеться, і мріяти, і жити:
Все дороге і все близьке мені!

Кость. Мені так гарно, що я б затанцював!

Діти танцюють.

Бабуся. Веселі і добрі ви, діти, серце у вас щире, а тому світ до вас добром обернеться, принесе вам щастя і радість:

Якщо людина добре серце має,
Вона іде у світ добро творить.
В її очах любов і ласка сяє
Така людина сонечком горить!

Будьте і ви, діти, як маленькі сонечка, творіть добро, садіть ліси, очищайте джерела і ріки, любіть свою Землю-матінку, і вона вам відповість любов’ю і щедрістю, та й буде на нашій Землі мир і злагода, а тепер нам час іти. До побачення!

Відгуки

Коментарі Cackle