Надія Красоткіна

Мово моя, ти — чарівна зірниця

Свято мови

Мета: розширювати і збагачувати знання учнів про мову; розвивати навички застосування знань з рідної мови, вдосконалювати вміння правильно розмовляти; виховувати почуття власної гідності, любов до української мови, бажання нею досконало володіти і пропагувати серед ровесників та старших людей.

Зала прикрашена плакатами з крилатими висловами про рідну мову, прислів’ями, вишиваними рушниками, серветками, виробами народних умільців тієї місцевості, де живуть діти, картинами, малюнками учнів.

Прислів’я:

  • Не питай, що за людина, а послухай її мову.
  • Краса людини в її слові.
  • Ласкаве слово, що весняний день.
  • Слово не стріла, а глибоко ранить.
  • Слово — не полова, а язик — не помело.
  • Гостре словечко коле сердечко.
  • Пізнаєш з мови, хто якої голови.
  • Не кидай словами, як пес хвостом.
  • Не хочеш почути поганих і дурних слів, сам їх не говори.
  • Не тямить голова, що язик лепече.
  • Хто говорить, що хоче, той почує те, чого не хоче.
  • Добре слово багато важить.
  • Мова — сховище думки.
  • Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

На сцені зображений ліс: дерева, пеньки, колоди, порослі мохом, шишки... Серед дерев маленька казкова хатка Лісовичка. Біля неї пеньочки, гриби з пап’є-маше, стилізовані штучні квіти... З хати виходить Лісовичок, потягається...

Лісовичок. День сьогодні видався гарний... Це ж до мене в гості прийде Домовичок з лісникової хати, звірята, які ще спати не повкладалися... Поговоримо про дуже дивні речі, які творяться навколо. Дуже дивні...

Вбігає, махаючи руками-«крилами» Сорока.

Сорока. Добрий день, Лісовичку! Рада тебе вітати! Не часто побачиш тебе, коли ти відпочиваєш. А що я чула! Ой, що я чула, аж вухам своїм не хочеться вірити! Лісовичку, це ж просто неможливо! Це жахливо!

Лісовичок. Добридень, Сороко! Ти так розтріщалася, що й слово привітання не можна вставити! То що ж ти почула?

Сорока. О! Та хіба тільки я те чула? Усі звірі засмутилися від цього. Ото вони зараз сюди поприбігають, то нехай і розкажуть. Та разом і подумаємо, що робити...

Виходять Зайчик, Білочка, Вовчик, Лиска, за ними іде Домовичок із лісникової хатки.

Сорока. Поглянь, Лісовичку, гості йдуть до тебе! Зустрічай!

Лісовичок. Заходьте, любі гості, сідайте ось тут, та й поговоримо про справи насущні. Що ж вас усіх привело сюди?

Лиска. Ой, не знаю, з чого й почати.

Вовк. А почни ти спочатку, з того, що ми тепер чуємо у нашому рідному лісі...

Зайчик. Ти говори, говори, Лиско, бо це усім нам болить.

Білочка. Ой, дідусю Лісовичку, ти не повіриш, що таке можливе. То кажи вже, Лиско.

Лиска. Почну я з того, що у лісі тепер дуже незатишно від людей. Так їх багато по лісах бродить. Та це ще не все. Особливо всім перепадає від дітей: то вони галасують і всіх лякають, то дерева та кущі ламають, квіти рвуть усі підряд... Навіть вогнища палять де попало...

Зайчик. Та й це ще не все, дідусю, ти б почув, як вони розмовляють, які слова бридкі злітають з їхніх вуст! Просто жах.

Вовк. Я б їх за це загриз!

Лісовичок. Вовчику, так не можна казати, ти ж на людей не нападаєш, ти ж не людоїд.

Білочка. А я, а я б їх шишками закидала, за такі жахливі слова...

Лісовичок. Звірята, що це з вами, чому ви такі агресивні, що трапилося?

Зайчик. А ти б почув, дідусю, яка у них мова — страшна, незрозуміла, бридка...

Білочка. Слухаєш, а зрозуміти нічого не можна, ніби вони вже українцями перестали бути. І звідки слова такі понабирали?

Вовк. Ага, скільки вовки живуть на території України, стільки розуміли людей, бо їхня мова була гарна, співуча, приємна для слуху, а тепер... Що діється з людськими дітьми?

Лиска. Ой, цього не передати, просто жах! От уяви собі, Лісовичку, якби наші рідні дітки почали зі своєю мовою таке творити, ти б щось зрозумів? Звичайно, ні. А людські діти роблять лихо зі своєю мовою, їх незабаром і рідні батьки не зрозуміють, але чогось нічого не роблять.

Зайчик. Це, може, якась нова хвороба на них напала, бідні діти...

Сорока. Яка хвороба, яка хвороба? Доброго дрина на них треба, щоб з рота не вилітала всяка всячина. Це ж не слова у них тепер вилітають із рота, а саме зло, саме зло... Недаремно ж кажуть, що краса людини в її слові. А яка ото в них краса з рота вилітає?

Вовк. Правильно каже Сорока, бити їх треба, гризти... Я б своїм вовченятам такого б не дозволив. А людські, бач, розпустилися... Ну, не тямить голова, що язик лепече!

Лиска. Ну, може, хоч налякати добре, провчити якось треба по-нашому, по-звірячому... Бо ж не думаю, щоб цьому вчили батьки чи вчителі у школі.

Домівничок. А я ото слухаю, слухаю вас і не розумію, про що мова. Я живу у лісниковій хатці от уже понад двісті років, але нічого такого зроду-віку не чув. Звичайно, у мову моїх домочадців входять нові слова, вирази, але вони гарні, приємні для слуху. Кожне слово щось нове означає. Оту хаті з’явилися нові предмети і назва в кожного гарна — комп’ютер, монітор, принтер, сканер, кавоварка, порохотяг... Багато нових слів я вивчив разом із нашими дітками. Бо ж недарма люди кажуть, що мова — це сховище думки. Так воно і є. А діти у моїй господі дуже чемні, ввічливі, приємні. І не крикуни, а лагідні, спокійні, виховані, дарма, що хлопчаки, але дуже хороші. То про що ви тут говорите?

Лісовичок. Домовичку, тобі просто пощастило з твоїми домочадцями, що вони такі розумні та чемні. Далеко не всі такі діти. Чув я їхню мову, чув і не раз. Правду кажуть звірята — це жахливо. Але, на мою думку, не карати ми мусимо, а допомогти, щоб вони усвідомили свою провину і виправились. Так буде справедливо, як ви гадаєте?

Сорока. Що ти таке кажеш! Їх провчити треба, щоб знали!

Вовк. Або краще загризти...

Лисиця. Провчити!

Сорока. Заклювати!

Білочка. Закидати шишками!

Зайчик. А може Лісовичок щось краще придумає?

Домівничок. Мені їх так шкода, бо ж то поки що діти. От я своїх так люблю! Вони такі хороші, то й ці виправляться, може...

Лісовичок. Я гадаю, що дітям допомогти треба, але нашими методами. Потім побачимо, що з того вийде. Тільки всіх застерігаю: не чиніть ніякого лиха дітям, не кусайте, не скубіть, бо й справді, це лише діти. Ну, хіба налякати можна, щоб до них дійшло, що вони роблять зі своєю мовою. Бо ж мова — свята, вона матеріальна. З нею треба обережно поводитися. Недаремно ж кажуть люди: «Слово не горобець, вилетить — не повернеш». Для цього ми свої сили задіємо. Згодні зі мною?

Звірі. Так, погоджуємось, хоча...

Лісовичок. Ну, тоді викличемо наші лісові сили на допомогу...

Сорока. Он, діждалися, сховайтеся, ідуть ваші діточки шалені, не йдуть, а сунуть, як бульдозери, та ще з таким криком, що вуха мерщій затуляйте. Почуєте зараз! Почуєте!

Звірята ховаються. Вискакують діти, кричать, стрибають, а між ними бігає Сорока, скубає всіх і стрекоче.

1 учень

Пацики, поляна просто кльова!
Супер! Круто! Все для нас готово.

2 учень

Мухомор стоїть — він зараз ляже!
Геть іди отсюда, нафіг з пляжа!
Збиває гриба.

3 учень

Блін! Чого це пугало не втихне,
Відмахується від Сороки.
Гляньте, за пеньком уже хтось дрихне!

1 учень

Дай пінка сороці тій і баста,
Проломи башку, хай склеїть ласти!
Сорока з криком утікає.

2 учень

Пацики, тут добре шухарити...
Тіпа, що тут можна ще зробити?

3 учень

Воруши батонами і свалюєм отсюда,
Без базара, блін, бо гірше буде!

Діти йдуть із галявини, виходять звірі зі схованок.

Домівничок. А про що вони кричали? Якою мовою спілкувалися?

Сорока. Ти такий наївний, такий наївний, хіба це можна назвати мовою?

Лисиця. О, як мені хочеться їх покусати...

Вовк. Я б за такі слова — розірвав!

Білочка. А мені плакати хочеться. Ну, що це таке? Таку мову спаскудили, знівечили, як же їм в житті важко буде...

Зайчик. Бідні-бідні діти...

Лісовичок. Ну, досить сердитись і співчувати, час братися за діло та викликати наші лісові сили на допомогу.

Шелест, шурхіт підіймись
Та по лісу пронесись.
Силам всім зійтися час.
Блуд лісний, іди до нас!

Іде лісовий Блуд, одягнений у сірий одяг.

Блуд

Ви мене гукали, ви мене чекали?
Я прийшов до вас, що зробити час?
Мрію лісом поводити, заблудити, заблудити,
Сплутати шляхи за якісь гріхи.
То скажіть же, що робити, хлопчаків тих заблудити?
Я готовий, я іду, їх у хащ і заведу...

Лісовичок. Ну, що ж. Блуд свою роботу добре знає. А ви йдіть і займіться корисними справами, їх у вас багато. Та слідкуйте за власними дітьми, щоб, бува, з ними нічого страшного не трапилося. Я займуся вихованням цих учнів, яких почав водити по лісі Блуд. А от як усе скінчиться, тоді побачимо, що з нашого задумку вийшло. (Всі розходяться.)

Блуд водить дітей, вони за ним ходять між деревами, як сновиди, блукають, то сходяться, то розходяться.

1 учень

А тут ми вже були разів зо три,
Що не базарь і що не говори.

2 учень

Ми заблудилися і нам кранти,
Куди тепер нам, пацани, іти?

3 учень

Ну, круто Блуд у хащі нас завів.
А, тіпа, як він, блін, посмів?

Лісовичок

А ви, хлоп’ята, наче зажурились,
Можливо, ви з дороги збились?
Присядьте, поговоримо тихенько
Та й розійдемось згодом помаленько.

1 учень

Ти хто, старий? Базар канчай
Й права свої тут не качай.
Як стежку знаєш — покажи.
Й за дурнів нас тут не держи!

Лісовичок

Стежок у лісі є багато,
І кожна з них веде до хати.
А ви, хлоп’ята, загордились,
То ж із своєї стежки збились.
Тому вам, хлопці, не зашкодить,
Як Блуд вас трішки ще поводить.

Блуд знову веде дітей між деревами, виводить на галявину, а там сидить Баба Яга.

Баба Яга

Блуде, ти хіба здурів,
Нащо їх сюди привів?
Це ж перевертні — не діти,
Що не вміють говорити,
Нічогісінько не знають,
Рідну мову не вивчають.
Тож хіба ти їх не чув?
Їх бридкі слова забув?

Блуд

Я водити їх згодився,
Але трохи й сам стомився,
Сім годин підряд водив
І добряче заблудив.
Переплутав всі дороги,
Тож болять у хлопців ноги.
Хай у тебе посидять,
Мухоморів поїдять,
Відпочинуть, ляжуть спати...
Ще їм довгий шлях до хати.

Діти зупиняються, втомлено лягають на підлогу, засинають.

Баба Яга

Добре ти їх нагуляв,
Навіть писки постуляв.
Накінець вони мовчать.
Подивись, вони вже сплять...
Що ж то з хлопцями робити,
Чи назавжди залишити?
Водяному здарувати?
Чи додому відіслати?

Блуд

Ні, додому їм не можна,
Думка б’ється в нас тривожна,
Що ці хлопці-крикуни
Виростуть, як дикуни.
Тож нехай вони проспляться,
Може, ще чогось навчаться.

На сцену виходить ведучий.

Ведучий

Дуже довго хлопці спали.
Вдома їх усі шукали,
Кожну місцинку пройшли,
Але так і не знайшли.
Хлопцям сни чарівні снились,
Ніби вже вони навчились
Гарно й чемно розмовляти
Й знали, що кому сказати.
А як встали й подивились,
Де вони втрьох опинились,
Стало дітям не до жартів,
Хлопцям щось робити варто.
Лихо скрізь на них чатує,
Блуд і зовсім не жартує,
А Яга немов здуріла,
Мало хлопців не побила.
За слова несловникові,
Що звучали в їхній мові.
Так кричала, так кричала —
Не здалося хлопцям мало.
Потім їсти їм дала
І в дорогу провела.
Ще дала клубок з нитками,
Щоб не плутались стежками,
А розумними були
Та до каменя дійшли.
Камінь їм усе розкаже
Й на усі дороги вкаже.
Треба буде вибирати,
По яких стежках ступати,
Щоб в лісах не здичавіти,
А достойно в світі жити.
Довго йшли вони чи ні —
Невідомо це мені,
Скільки сонечко вставало
Й знову спатоньки лягало.
А клубок не зупинявся
І до каменя дістався.
Камінь був старий-старий,
Вгрузлий в землю і німий.
Що він може розказати?
Як дорогу показати?
Стали хлопці перед ним,
Перед каменем старим.

На сцену позаду ведучого виходять три хлопці, зупиняються перед каменем.

1 учень

Що робити нам з тобою,
Йти дорогою якою?
Й де дорогу тут знайти,
Точно знаю — нам кранти.

2 учень

Ти давай його почисть,
Може напис є якийсь ?

3 учень

Мох давайте обірвемо,
Може, щось під ним знайдемо?

Починають терти камінь зі всіх боків.

Ведучий

Терли так, що всяк нагрівся.
Раптом камінь засвітився.
І тепло пішло від нього,
Що ж, покаже він дорогу.
Хлопці мало не помліли
Й біля каменя присіли.
Камінь трішки покряхтів
І таки заговорив.

Камінь

Як ліворуч ви підете,
То доріженьку знайдете,
Що веде в далекий край,
Через гори, за Дунай.
Там все буде для людини,
Лиш не буде Батьківщини.
Не живе там пречудова
Рідна українська мова.
Й рідна пісня не звучить,
Що ж, як хочете — ідіть!

Хлопці перешіптуються, але не йдуть.

Камінь

А як хочете — праворуч
Йдіть собі — це зовсім поруч.
Там добробут в кожній хаті,
В основному всі багаті.
Серед них є сильні й дужі,
Але всі вони байдужі.
Там історії немає,
Бо її ніхто не знає.
І традицій там нема,
А в людських серцях — зима.
Мова рідна загубилась,
У глухий куток забилась.
Й рідна пісня не звучить,
Що ж, як хочете — ідіть!

Хлопці перешіптуються, але не йдуть.

Камінь

Ще одна дорога — прямо.
Можна йти по ній так само.
Не такі вже там й багаті,
Та тепло є в кожній хаті,
А серця, як сонце сяють,
Рідні там пісні співають,
І лунає рідна мова
Українська, світанкова.
Там є друзі і родина,
Ще у всіх є Батьківщина.
На дорозі в добрий час
Є старий дороговказ.
Він свою роботу знає
І не всіх туди пускає.
Що ж порадьтесь якусь мить
І кудись-таки ідіть.
Я ж у землю загрузаю
І дороги закриваю...

1 учень

Мо’ ліворуч ми підемо
Й щастя там своє знайдемо?

2 учень

І праворуч навіть можна,
Там живуть усі заможно...

3 учень

Ліворуч? Там нема родини,
Жити ж як без Батьківщини?
А праворуч? Нецікаво жити,
Можна зовсім збайдужіти...
Прямо йти — це ж так чудово!
Рідна пісня, рідне слово!

1 учень

Думка правильна твоя.
По прямій піду і я!

2 учень

Йдемо прямо — прямо й жити,
Там не можна збайдужіти.
Будем вчити мову й знати
І свої пісні співати...

3 учень

Значить згідні всі зі мною?
Йдем дорогою прямою!
А старий дороговказ
Якось вже пропустить нас!

Діти виконують пісню про рідний край.

Стоїть Дороговказ (учень). Він буде давати дітям мовні завдання, а діти виправлятимуть помилки, відповідатимуть на запитання.

Дороговказ

Стійте тут! Куди ідете?
Що в душі своїй несете?
Патріоти ви чи ні
У батьківській стороні?
Я чого про це питаю,
Ви ж бо — діти цього краю.
І любити до загину
Ви повинні Україну
Мусите, я так вважаю,
Знати мову свого краю.
І традиції, й пісні
Та історію, чи ні?

Учні. Так, повинні.

Дороговказ

Ну, що ж, чудово! Хочу вам сказати,
Що вибір правильний, достойний молодця.
Дорога ця вас приведе до хати,
Але боротись треба до кінця.
Дорога ця не всипана квітками,
І слави тут та визнання не ждуть.
Цими важкими і тернистими шляхами
Лиш патріоти та борці ідуть.
Щоб Україну рідну боронити,
Її історію, традиції, життя
І мову, без якої нам не жити,
І без якої в нас немає майбуття.
Бо поки мова є, народ наш процвітає,
Йде українцями і досяга висот.
І Україною свій край він називає,
А згине мова — пропаде й народ.
Без мови звати будуть нас юрбою,
Безликим натовпом, без мрії і мети.
Ми вже не будем українцями з тобою...
Подумайте, чи хочете ви йти?

Учні. Так, погоджуємось...

Дороговказ

Тепер я іспит хочу влаштувати і вам завдання мовні дати!
Ну, що ж, беріть завдання і читайте, та помилки у мові виправляйте.

Роздає учням по кілька завдань кожному. У залі учні інших класів можуть виконати завдання колективно, а потім зачитати. Всі працюють, лине тиха, спокійна музика.

Орієнтовні завдання. (Власні цікаві завдання може дібрати сам учитель, враховуючи рівень підготовки учнів класу.)

Виправити помилки у реченні:

  • На його пальто болталася пуговка лише на одній ниткі. (На його пальті теліпався ґудзик лише на одній нитці.)
  • Я цілу неділю болів, боль голови була ужасною. (Я цілий тиждень хворів, головний біль був нестерпним.)
  • Колька мішає мені писати уроки по математиці. (Миколка заважає мені виконувати завдання з математики.)

Діти зачитують завдання і те, як вони його виконали. Тим у залі, хто найліпше впорався зі своїм завданням, можна дати приз.

Дороговказ

Тепер — вперед! Дорога вже чекає.
Вона вас поведе в цікавий світ.
І хоч тернистий шлях цей, кожен знає,
Та ви тепер борці з маленьких літ!

Діти йдуть до зали, сідають на свої місця. Лунає пісня про мову і входить Мова в українському одязі, з калиною і квітами в руках.

Мова

Я ваша мова, діти, рідна мова.
З роси й води, з квіток і джерела.
Така, як зірка ніжна світанкова,
На цій святій землі завжди жила.
Сама земля мене таку зростила:
Чарівну, мудру, світлу, осяйну.
Дала мені могутні диво-крила,
Вдягла в слова, як у квітки весну.
І хоч мене хотіли розтоптати,
Та я жива і я до вас прийшла,
Щоб вас до зір далеких піднімати
І до сердець не допустити зла.
Щоб гордо йшли по світу українці
Й несли усім своїх сердець тепло.
За руки взявшись, а не поодинці,
Щоб людство в мирі й радості жило.
Я ваша мова, діти, рідна мова!
І поки я жива — народ живе.
Із глибини віків несу я кожне слово,
І хай воно вам до сердець пливе.
Щоб діти патріотами зростали,
Любили край свій рідний й берегли.
Щоб ви усі на захист мови стали
І розмовляти правильно могли.

До неї вибігають дівчатка і хлопчики в українському національному одязі всіх регіонів України і починають розмову, читають вірші про мову, співають, танцюють.

1 дитина

О мово рідна, ти для нас, як мати,
З тобою відкриваєм дивосвіт.
І українською вчимося розмовляти
З колиски самої, з маленьких літ.

2 дитина

Ми — українці з мовою своєю,
У нас держава й мудрий є народ.
І поки стежкою ідемо однією,
Ми з мовою досягнемо висот.

3 дитина

Ми з мовою звемося українці,
Вона нам інформацію несе.
Які б життя не кидало гостинці,
Ми разом з мовою здолаємо усе.

4 дитина

Народів на землі є так багато
І мова в кожного звучить своя.
Для мене українська — в будні й свято,
Горджуся тим, що українець я!

5 дитина

Учу, звичайно, мову я англійську,
Російську розумію, польську теж...
Мені цікаво знати італійську,
Та найрідніша — українська все ж!

6 дитина

Бо рідна мова, наче рідна мати,
Вона завжди пригорне до грудей.
Важливо дуже різні мови знати,
Та рідна — найрідніша для людей.

Діти співають пісню про мову.

Вибігають звірята, що починали свято. Вони раді, що діти зрозуміли свою помилку і побажали виправитись.

Сорока. Ну, що? Допомогла наша лісова наука? Таки провчили хлопчаків, таки провчили! Правильно, так їм і треба, бо розпустилися, далі нікуди! Слова несловникові почали вживати! Який жах! Який жах!

Вовк. Правильно, чогось-таки навчилися, та й іншим закажуть, як себе поводити зі своєю власною мовою! Сором! Який сором!

Лиска. Добре-добре, це все ж їм на користь. А Блуд постарався, та й Бабусенька Яга добре насварила. Щось вони таки зрозуміли! А то слухати було неможливо!

Білочка. Вони зрозуміли, що мову треба знати, бо без мови, ну, хто вони, якого роду-племені? Але вони хоч і були пустунами, вередунами, але все ж люблять хлопці свій край, свою Україну, бо ж не пішли хибними шляхами, а вибрали правильну дорогу...

Зайчик. Після цієї пригоди, вони назавжди запам’ятають, що мову свою треба любити, шанувати і гордо нести її у світ, поміж інші народи та розмовляти нею так, щоб всім іншим хотілось її знати!

Домівничок. Ой, а все ж вони молодці, пішли правильною дорогою. Отже, виростуть патріотами. А поки що, гадаю, вони вивчать свою рідну мову і знатимуть її відмінно, та й інших застережуть від вживання паскудних слів. Бо це ж нікому не робить честі...

Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово —
Не буде народу....

Лісовичок. Ну, що ж, тепер послухаємо інших дітей. Що вони нам розкажуть про свою рідну мову. Я думаю, що вони знають багато про неї. Запрошуємо вас, діти. Розкажіть вірші про українську мову, бо вона така чудова, світла, багата, крилата. У ній так багато слів, що навіть вірші можна писати, вживаючи лише ті слова, що починаються з однакової літери. Та й крилатих виразів є сила силенна. І така вона мелодійна, чарівна, що серед інших мов світу тримає першість разом з італійською та перською мовами. То як же її не вчити і не знати нам, українцям!

Учень. У моєму вірші всі слова починаються з букви «С».

Сад спочиває, спить спокійно.
Ставок старечий стуманів.
Стежина-стежка самостійно
Снує собі серед садів.
Світанок синій струменіє.
Сосна світлішою стає.
Серпанок світиться. Світліє.
Сон сновидіннячка снує.
Світ стрепенувся. Скільки спати!
Співають сотні солов’їв!
Скоренько стало скрізь світати.
Стрижі стрілою! Сонце! Спів!
Сміється сонце, світить, сяє!
Стрічає сонечко сосна.
Сопілка, скрипонька співає,
Співає серденька струна!

Учень

В нас українська мова промениста,
Доступна й лагідна, весела і дзвінка.
Багата, як земля, джерельно чиста
І тепла, наче мамина рука.
Я вчуся нею гарно розмовляти,
Читаю вірші і пишу слова.
Бо рідну мову треба добре знати.
Вона чудова, ніжна і жива.
Вона дзвенить у срібному джерельці,
У дивних квітах, у дзвінкій росі.
Вона живе й співа в моєму серці.
Її ми дуже любимо усі.

Учень

Серце народу — це мова, це слово,
Нації гордість, культура, престиж.
Той, хто цурається рідної мови,
Ранить народ в саме серце, як ніж.
Мова загине — народ оніміє,
Світ відверне від такої юрби.
Поки є мова — в людей є надія,
Є пісня радості й пісня журби.
Мова чудова і літературна,
Без говіркових, спотворених слів
Свідчить про те, що людина культурна.
Мова у неї, як пташечки спів.
Мова у неї приємна, чудова.
Є в ній традиції всіх поколінь.
Як у віночку йде слово до слова,
В мові чарівність і сонця теплінь.
Мова — це людства досягнення дивне.
Мова — це нація, спільність і час.
Мова моя українська чарівна
Є найрідніша для кожного з нас!

Учень

Є у людей на землі різна мова,
Кожна на лад свій звучить.
А серед них і моя, світанкова
Мова у небо летить.
Світла моя, українська, пречиста,
Рідна, як Небо й Земля!
Ніжна, барвиста, свята й промениста —
Нею любов промовля.
Слово у пісню чарівну кладеться,
Радісно й щиро бринить.
Хай до душі воно вам доторкнеться,
Щоб залишитись там жить.

Діти виконують пісню про мову.

Учень

Мово моя — ти чарівна зірниця,
Що освітлює шлях в майбуття.
Дорога, рідна, мила душі українця.
Ми з тобою ідемо в життя.
То ж розправ свої крила, лети на свободу
І над світом чарівно звучи!
Закріпися навічно у серці народу.
Мово рідна моя, не мовчи!

Свято можна закінчити виконанням разом із дорослими народних пісень того регіону, де живуть діти.

Відгуки

Social comments Cackle