Мово рідна моя, не мовчи
Сценарій свята рідної мови

Свято у школі — це визначна подія у житті колективу. До нього готуються заздалегідь учителі, учні, батьки. Воно не тільки розкриває дитячі таланти, а й має чітко визначену навчальну, розвиваючу і виховну мету. А ще вносить у душі неспокій, заставляє мислити, збуджує до дії, робить всіх активнішими учасниками великого дійства і нікого не залишає байдужим. Навіть члени родини не раз і з задоволенням допомагають у проведенні свята. І тоді дістаються із старовинних скринь дівоцькі коралі, вишиті сорочки, спідниці святкові... І розкривається душа людини, світліють очі від спогадів про минулу молодість, про давні традиції та обряди. І відмолоджується родинне дерево, міцніє його коріння, бо виростає нове молоденьке пагіння на міцній основі народних традицій, народного буття...

А час летить нестримно і невпинно, багато чого відходить у минуле і дуже шкода, бо дещо уже втрачене, а щось забуте. Та повертаються найцінніші звичаї, обряди і органічно вписуються у сьогодення, ніби й ніколи і не забувалися. Вони зі шкільної сцени йдуть через дитячі серця у побут, залишаються у сім’ях і в душах людей. А те, що вражає, викликає цікавість, подив, не забувається ніколи! Воно живе, бо близьке, дороге, рідне нам.

Починаються свята з першого року навчання в школі. Вони мають різну тематику, але завжди цікаві, яскраві, змістовні, допомагають дітям показати себе перед людьми, утвердитись, розкрити свої здібності, стати впевненими, позбутися комплексів, відчути радість і насолоду від своєї діяльності.

І сьогодні, коли Україна стала вільною і незалежною, інтерес до її культури, історії, мови зростає не тільки серед українців, а й у міжнародному масштабі, особливо зростає інтерес до мови, яку багато хто почав втрачати. Бо ж тільки рідною мовою можна висловити сповна свої почуття, передати радість і сум, щастя і горе, свою любов, а коли твоя мова така мелодійна і поетична, така багата і барвиста, піднесена і чиста, як світання, то чи ж можна нехтувати нею? Великий гріх і перед Землею, на якій живемо, забувати українську мову, і перед Богом, що дав нам щастя нею розмовляти. А ми, вчителі, покликані прищеплювати змалку любов до рідного слова. Але замало просто сказати: «Любіть, діти, рідну мову». Треба щоденно невтомно і наполегливо нести її до дітей, розкривати красу і багатство, чарівність і велич, невичерпне джерело народної мудрості, що закладене в ній з давніх-давен.

Треба лише бачити, якою радістю світяться очі школярів, як починають вони виконувати простенькі, на перший погляд, вправи, наприклад: підбирають синоніми до найбільш вживаних слів типу говорити, ходити і т. д. Діти починають згадувати, як розмовляють їхні батьки, а як говорять бабуся з дідусем, а як сусіди... І починається змагання: хто більше! Ось з таких творчих, розвиваючих вправ і починається підготовка до свята рідної мови «Мово рідна моя, не мовчи».

Наведу ще кілька вправ, які виконують діти:

  • Підібрати антоніми до слів. (День — ніч, ранок — вечір, роботящий — лінивий, холодний — гарячий, добрий — поганий, світлий — темний, минуле — майбутнє і т. д.).
  • Утворити від дієслів іменники, прикметники. (Робити — робота, робочий; світати — світанок, світанковий, фарбувати — фарба, фарбований; творити — творчість, творчий; кохати — кохання, коханий, світити — світло, світлий і т.д.).
  • Скласти речення, щоб усі слова в ньому починались з однієї букви. (Поїзд поїхав повільно-повільно. Повітря пахло полином. Сосна стояла світла сніжна. Співає, свище соловейко, світанок скорий сповіща).
  • Підібрати порівняння до слів. (Лінивий як пень; швидкий як рак; сильний як віл; довгоногий як журавель; гарна як квітка в полі: бреше як малює).

Таких вправ є безліч. Основне так подати їх, щоб діти зацікавилися, тоді відбою не буде, хотітиметься ще та ще. Дуже цікаво для дітей записувати веселинки з життя класу, свої власні придумувати.

Діти збирають матеріал по крупинці в бібліотеках, знайомляться з усною народною творчістю, багато читають додаткової літератури, шукають і запам’ятовують вірші (не тільки про мову), вчаться добирати потрібний матеріал, звертаються по допомогу до батьків, бабусь, дідусів і т. д., а тим часом іде велика пошукова робота, яку діти виконують з великим задоволенням і тим самим збагачують свої знання, розвивають вміння працювати з додатковою літературою, мислити творчо. Прищеплюється інтерес до вивчення мови і виховується наполегливість і та свята любов до свого рідного: слова, пісні, краю...

Це саме те, до чого ми прагнемо в своїй роботі. Протягом тривалого часу йде накопичення матеріалу. Крім того, діти активно використовують його на уроках та факультативах, у розмові між собою, при написанні оповідань, казок, віршів тощо. Збагачується мова, активний словник, діти краще висловлюють свої думки, в їх лексиконі з’являються нові слова, порівняння, звороти, прислів’я. Кожній дитині хочеться сказати дотепно, влучно, звідси чистішою стає мова.

А згодом йде підготовка вже до самого свята. Діти вчать сценарій, до якого включена частина учнівських робіт (порівняння, прислів’я, загадки, вірші, твори, казки — краще з того, що вони написали, придумали, зібрали).

До проведення свята залучаються старшокласники, учні середніх і початкових класів. Старшокласники — ведучі, учні середніх класів читають складні вірші, сценки. Батькам теж відводиться чимала роль: допомогти оформити сцену, зал, підготувати костюми, вивчити слова з дітьми...

Та найголовніше те, що учні здружуються, живуть в одному пориві малі і великі, дорослі і діти. Батьки розуміють своїх дітей і допомагають їм із задоволенням. А що може бути краще, ніж теплі стосунки між батьками і дітьми — учнями різного віку! Та й батьки не раз переймають від своїх дітей правильну вимову, вживають більше українських слів, менше суржиків. Іде, свого роду, просвітницька робота серед дорослих через їхніх дітей. Сьогодні це так важливо, щоб підняти престиж мови, щоб зазвучала вона на повний голос серед мов світу, бо ж ми не ОКРАЇНА, а УКРАЇНА! Вільна і волелюбна держава у центрі Європи зі своєю власною історією, самобутньою культурою і чарівною, світанковою, милозвучною мовою, і хочеться звернутися до кожного серця:

Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду...
Як зачахне рідне слово, —
Не буде народу.

А до чистої і ніжної дитячої душі я звертаюся щоденно з великою любов’ю, щоб не забували свій край, берегли його, щоб були закохані в свою пісню, свою мову:

Бо ж прийдете до криниці
Спрагу серця вгамувать...
Ми без мови — не вкраїнці,
Рідну мову треба знать.

Почуття любові до рідного краю треба виховувати з дитинства, з малих літ вміло прищеплювати інтерес до всього рідного і дорогого: мови, пісні, усної народної творчості, обрядів, звичаїв. І де ж, як не в школі, це краще можна зробити?

Люби свій край

Люби свій край, моя дитино,
Бо ти з’явився тут на світ.
Це місце зветься Україна!
І звідси ти почнеш політ.

Тут пісня мами колискова,
Чарівна казка перед сном,
І наймиліша рідна мова,
Калина й мальви під вікном.

А на високій тополині
Лелеча лагідна сім’я.
І небеса високі, сині,
І ніжна пісня солов’я...

Люби свій край, моя дитино,
Тут з-під верби джерельце б’є...
А рідна мова й Україна —
Це найдорожче, що в нас є!

Звичайно, до свята діти вивчають багато пісень, бо що ж то за свято без пісні! У своєму сценарії пропоную свої пісні, написані спеціально до свята: Мово рідна моя, не мовчи, Чарівні слова, Прекрасні звертання, Вчимо рідну мову. Крім того, учні вчать українські народні танці на уроках з хореографії і з ними виступають на святі.

І звучить на святі пісня, музика, поезія, дотепне слово, цікава загадка, прислів’я та приказка, весела сценка з життя дітей, чарівна казка; вихором летить по сцені веселий танець — це виступають діти! Це свято рідної мови! Воно не залишить нікого байдужим, бо дає наснагу для душі, матеріал для роздумів.

У сценарії багато матеріалу. Це для того, щоб кожен вибрав те, що більше до душі, бо ж як є з чого вибрати, то краще для вчителя.

На сцені «дрімучий ліс». Маленьку галявинку, де сидять два хлопчики, обступили дерева найрізноманітнішої форми. Хлопчики сидять на викривлених пеньках, тяжко зітхаючи, розмовляють.

Гриць. Олесю, як же це трапилося з нами? Як же ми опинилися в такому неприродному лісі? Все тут таке страшне, недоладне, криве, скручене, скарлючене... Ось скільки блукаємо, а вийти ніяк не можемо...

Олесь. Усе це тому, Грицьку, що не вчили ми рідної мови, не слухали свою вчительку. Пам’ятаєш, як вона нам говорила, що ми у словниковому суржику загубилися, як у лісі зачарованому, і вибратися з нього не можемо.

Гриць. Так, пам’ятаю. Я ще казав, що якби ми і справді могли опинитись у зачарованому лісі, то було б класно!

Олесь. Ага, а я підхопив, пам’ятаєш? Я казав, що було б здорово: я люблю мандрувати, а тим більше у зачарованому лісі. Там же самі дива!

Гриць. Ідеш, а дерева сходяться і розходяться — ні пролізти, ні пройти. А навколо все страшне, дивовижне, незвичайного стільки — жуть!

Олесь. А вчителька мовила, що якби ваші слова-суржики перетворились і справді на страшні дерева та ще на страшніших звірів, я б побачила, які ви герої!

Гриць. А далі що було?

Олесь. А далі я сказав, що якби вона і справді могла зробити так, як каже, а то тільки лякає, а сама ж того не вміє, бо нема такої сили у світі, щоб людину закинула у такий ліс, та й лісу такого нема! А ми говоримо так, як усі. І нам так подобається! Що ж тут такого?

Гриць. А далі що було?

Олесь. А далі вона усміхнулась і махнула рукою. Все навкруг завертілося, закрутилось і ми кудись полетіли...

Гриць. Ясно, і опинилися тут, у цьому клятому лісі, з якого ніяк не можемо вибратись. Може, вона на нас якийсь туман наслала, бо ж такого не буває. Ми ж грамотні, давай подумаємо, може, виберемось?

Олесь. Я знаю: це — гіпноз! Вона нас загіпнотизувала! І все це нам просто здається, тільки й усього! Давай спробуємо звільнитися від цього гіпнозу.

Гриць. А як? Як спробуємо? Хто нас розгіпнозить?

Олесь. Це просто робиться, самі себе і звільнимо від цієї мани. Думай про руки і кажи: «Це мої руки, я ними рухаю вправо, вліво, вгору, вниз.» Що, виходить? А тепер про ноги думай так само: «Це мої ноги, я ними роблю кроки, а можу йти, куди захочу.» О! Класно! Ми спокійно йдемо!

Гриць. Куди йдемо?

Олесь. Як куди? Додому, бо я вже їсти хочу, аж живіт до спини прилип. Ходімо весь час в одному напрямку, то, може, кудись і вийдемо.

Хочуть іти, а дерева обступили їх ще щільніше. Чується голос із-за куліс.

Голос

Я суржиковий ліс, я ліс!
Я злий такий, неначе біс!
Я всіх таких як ви, ловлю,
Захоплюю, душу, давлю.
Щоб слово рідне забували,
Щоб мови рідної не знали.
Хай краще в світ ідуть німі,
Раз захотіли так самі.
Ви ж мови рідної не вчили —
От суржики вас оточили.
Тепер з’їдять, задушать вас.
О! Це вже ваш останній час!
А суржики од слова «волк»
У неучах тих знають толк!

Чути вовче виття. Хлопчики схоплюються, розгублено тичуться туди-сюди. Куди б вони не ступили, дерева заступають шлях, підходять все ближче.

Гриць. Олесику, що робити? Я боюсь!

Олесь. Я теж боюся. Це вже не гіпноз, не сон, не казка, тут не до сміху. Давай кричати, поки не пізно, може, хто почує.

Хлопці кричать: «Ау-ау!»

Гриць. Мабуть, ми не те кричимо, а може, тихо. А мені вже так страшно, що можна вмерти. Мама!

Олесь. Мамо! Мамочко, рятуй!

Дерева розступаються, і на галявину виходить бабуся в українському одязі.

Бабуся. Чого ви так кричите, наче блекоти об’їлися?

Хлопці. Нам так страшно, ми вибратися не можемо з цього заклятого лісу.

Бабуся. Ліс, діти, і справді заклятий, це правда. Багато віків люди засмічували рідну мову то модним словечком, яке нічого спільного з рідною мовою не мало, то вживали надмірно російські слова на український лад, бо свого ліньки було підшукати, а рідним словом нехтували, цуралися його. Часто не задумуються люди над тим, як говорять. А мова жива. От вона і заросла тим бур’яном, через який ви не можете пробитися. То не казка і не сон. Погляньте на ці криві деревця, вони вам подобаються?

Хлопці. Ні!

Бабуся. Це не просто деревця, це ті слова, які ви щоденно говорите. Це перекручена ваша мова. А тут вона стала деревцями, лісом, який ви насадили.

Гриць. Бабусю, але ж ми не садили цього лісу!

Олесь. Правда, бабусю, не садили!

Бабуся. Ні, діти, цей ліс посадили ви і ваші друзі, які теж так говорять, так розмовляють, як і ви. Бо з зернятка виростає дерево, а з дерева утворюється ліс. А ви щодня сієте слова-зернятка і не задумуєтеся на тим, що з того виросте. А виріс ось такий ліс. Бо мова ваша засмічена, покручена. Бачите яка?

Гриць. А що ж нам, бабусю, тепер робити? Як нам вибратися з цього лісу, ми весь день блукаємо, а стежки не бачимо.

Бабуся. Я спробую допомогти вам, але від вас самих залежить, чи вийдете ви з цього лісу, чи ні. Я покажу вам стежку, але будьте уважні, щоб не загубити її, бо вже тоді вам ніхто не допоможе.

Гриць. Як у казці, скажи, Олесику?

Бабуся. Як у казці, тільки це не казка. У казці завжди хороший кінець, а у вас його може не бути, якщо кожен з вас не прикладе всі сили, щоб знищити ці покрученці та бур’яни.

Олесь. Ми будемо дуже старатись. Але що нам для цього потрібно зробити?

Бабуся. Ця робота нескладна, але треба бути дуже уважним, щоб не наробити помилок. Ось вам скринька, а ключик до неї ви повинні самі знайти, тобто правильно попросити, щоб вона відчинилась. Як правильно попросите, вона відчиниться, а в ній ви знайдете сім завдань, які потрібно виконати. От тоді, як виконаєте їх, то вийдете із лісу, а як ні — ходити вам до старості, блукати в суржиковому лісі, якщо вас люті звірі ще завтра не з’їдять. (Дає дітям скриньку. Поки хлопці роздивляються, бабуся непомітно іде зі сцени).

Гриць. Коробочка, відкрийся!

Олесь. Ні, не так, не коробочка, а шкатулка, відкрийся!

Гриць. Ні, треба сказати: «Ящик, одкрийся!»

Олесь. Мовчи, поглянь, як дерева обступили нас, а бабуся казала бути уважними. Згадуй, як бабуся казала: «Скринька!»

Гриць. Давай разом: «Скринько, відчинись, будь ласка!»

Скринька відчиняється, а в ній скручені папірці, на яких написані завдання. Це слова, які написані неправильно, а треба сказати правильно. Діти радяться між собою, а потім називають правильно, а після кожного правильного слова-відповіді дерева тихенько «ідуть» зі сцени. Коли діти доходять до останнього завдання, на сцені дерев нема, ліс зник. Діти радіють, обнімаються, стрибають.

Завдання для скриньки

  • У лісі ростуть гриби, до прикладу: сироїжки, бабки, маслюки. (Діти повинні відповісти так: замінити треба лише одне слово — «До прикладу». Це неправильно, бо до прикладу є задача, а треба вжити прислівник «наприклад», і сказати так: у лісі ростуть гриби, наприклад: сироїжки, бабки, маслюки).
  • Я вибачаюсь, що запізнився. (Вибачте мені, будь ласка, за запізнення. Пробачте мені, будь ласка, за запізнення).
  • Ти вірно розв’язав приклад, маладєц! (Ти правильно розв’язав приклад, молодець! Пояснення: слово «вірний» в українській мові вживається у значенні «відданий, надійний, незрадливий, стійкий» у своїх почуттях. Тому: можна вірно кохати, вірно любити, бути вірним своєму слову).
  • Лічить лікар цей людей. (Лікар цей лікує людей. Бо лічити, рахувати можна гроші, якщо є, а людей лікар лікує).
  • Дєвочка ходить в музикальну школу. (Дівчинка відвідує музичну школу. Можна сказати «музикальний твір», якщо він мелодійний).
  • Мене мучає головна біль. (Мені допікає головний біль. Слово «біль» в українській мові чоловічого роду).
  • Ми купили гарну мебель. (Ми придбали гарні меблі. Мебель — це штамп з російської).

Олесь. От чудово! Ми вільні! Тепер я зрозумів, як важливо знати рідну мову, без неї просто не обійтись у скрутній ситуації.

Гриць. Важливо, Олесю, лише не лінуватися, ми ж усі ці слова знаємо, але лінуємося їх вживати. Ми думали, що герої, а от що з того вийшло: мало не загинули...

Олесь. Добре, що закінчилась ця страшна історія, тепер я вчитиму рідну мову старанно і наполегливо, бо ж і самому приємно, коли правильно розмовляєш. А тепер ми з тобою підемо на свято.

Гриць. А я мало не забув, що сьогодні у школі свято рідної мови!

Олесь. Якби з нами не трапилася така сумна пригода, то ми б з тобою на нього і не пішли.

Гриць. Звичайно, не пішли б! Ми і не збиралися, бо думали, що все знаємо, а виявилось, що не так уже й багато знаємо, а лінуємося ще більше!

Олесь. Грицику, а як ти думаєш, та чарівниця — хто вона? І чому вона нам допомогла?

Гриць. Та не знаю, чарівниця та й годі. А хіба що?

Олесь. Ой. здається мені, що то не просто чарівниця, а наша вчителька була. Це ж вона зробила так, що ми опинились у зачарованому лісі, а потім, потрудившись добряче, з нього вийшли...

Гриць. Ні, я так не думаю. Як на мене, то я б таких учнів, як ми, не став рятувати або прийшов за ними через днів п’ять, як від нас нічого б не лишилося.

Олесь. Ой, можливо, і так, але мені все одно здається, що то наша вчителька була, бо хтось би інший поступив так, як ти кажеш, тільки не вона, та й посміхалась точно так, як вчителька.

Гриць. Олесику, нам на свято пора, а там розберемось.

Олесь. Саме час, заходимо тихіше, зараз почнеться. Ось бачиш, два стільці вільні. Це наші місця!

Хлопці йдуть на свої місця у зал і сідають. На сцену виходить учениця, яка читає вірш.

Яка чудова рідна мова!

Рідна мово моя, поетична, пісенна,
Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я!
Як народу душа, щира, ніжна, натхненна,
Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

Українські пісні ніжно мама співала,
Коли ще в сповитку були діти малі.
Українською мовою благословляла,
Як розходились ми на дороги Землі.

Скільки в мові тепла і палкого кохання!
Туги й щастя дзвінкого і світла душі,
Та іскристої радості і шанування,
Що лиш просто говориш — виходять вірші!

То струмочком біжить, то сміється й співає,
То іскринками гумору враз спалахне.
Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.
Мово рідна моя, ти як сонце ясне!

Бо слова твої серце уміють зігріти,
Приголубити, втішити можеш одна!
Мово рідна, ну як нам тебе не любити,
Ти весела і ніжна, неначе весна!

Виконується пісня «Мово рідна моя, не мовчи».

На сцену виходить старша учениця в українському вбранні.

Учениця. Мово моя поетична і ніжна, в тобі невичерпна криниця багатства. Скільки б не звертався до тебе, а кожного разу відкриваєш для себе все нове та нове. Ти духовний скарб народу, у тобі культура нашого народу, його душа, поезія, найпотаємніші його мрії, надії, думи.

Українською мовою можна передати будь-які явища природи, слів вистачить, щоб описати сміх і сум, найвищу красу, задовольнити найвитонченіший смак. Все у ній є, тільки вчити треба наполегливо, безмежно любити, гордитися рідною мовою.

Учень. В українській мові є багато милозвучних слів для означення певної дії, треба тільки правильно підібрати і не вдаватися до кальки з російської. Тому що такі слова неприродно звучать у нашій мові.

Ось, наприклад, візьмемо дієслово іти, ходити. Багато хто промовляє ці слова в усіх випадках життя, забувши, що є ще й інші слова-синоніми для означення різних нюансів дії. А ще гірше, коли вживають слово крокувати, яке не характерне для нашої мови, бо крок — це міра довжини, тобто відстань від однієї ноги до другої під час руху. Кроками можна міряти дорогу так, як метром. Ми ж не кажемо, що метром метруємо, а чого ж ми маємо говорити — «кроком крокуємо»?

То навіщо утворювати нові слова, коли є їх стільки, що вистачить на кожну дію, тільки прислухайтесь!

1 дитина

Ходом руш — пішли солдати,
Й чоловік надав ходи.
Топчуть стежку каченята
До холодної води.
По ланах весна простує,
Дибає старенький дід.
Військо чітко марширує
Діти рушили услід.
В мандри хлопці подалися,
Прямували навпрошки.
Геть знесилившись, плелися
Вже додому хлопчаки.
Топає мале дитятко,
По дорозі дріботить.
І чалапа каченятко,
Ходить дуже тихо кіт.
Він крадеться тишком-нишком,
Ніби тінь сама повзе.
Та гайнула в нірку мишка —
От котові не везе!
Сунуть хмари волохаті —
Затулили небо все.
Чимчикує гордо братик,
Бо п’ятірочку несе!
Он мале дівча стрибає
По калюжах навмання.
Дід старенький шкандибає,
Плентається цуценя.
Гриць, насупившись, чвалає,.
Сам не зна, куди бреде.
А малятко чеберяє,
Мама хлопчика веде.
По землі снують мурашки
Цілий день туди-сюди.
Лізе кіт старий до пташки —
Не далеко до біди.
От Василь чимдуж несеться,
Щоб новину розказать.
А Олесик ледь плететься.
Він втомився мандрувать!

2 дитина

Всі у русі на Землі:
І великі, і малі.
Всі ідуть, повзуть, літають,
Ходять, лізуть, шкандибають,
Сунуть, дибають, плетуться,
Плентаються і несуться.
То чвалають, то мандрують,
Дріботять і чимчикують,
Чеберяють і снують,
Але всі кудись ідуть.

3 дитина

Слів багато ти вже знаєш,
Тільки їх не забувай.
Як про щось сказати маєш,
Слово правильно вживай!
Бо ж багата наша мова,
Не лінуйсь її учить,
Будь уважніший до слова,
В світі хай воно звучить!
Хай лунає мова в світі
Повна сили і тепла.
Не цурайтесь мови, діти,
Не замульте джерела.
Бо прийдете до криниці
Спрагу серця вгамувать...
Ми без мови — не вкраїнці,
Рідну мову треба знать!

4 дитина. А я розкажу про вітер, як він рухається.

Слова «йти» вітрець не знає:
Він не ходить, а літає.
Дує, дме, несеться, свище,
Віє, крутить все вітрище!
То дмухне, то затихає,
Налітає і гуде.
Рветься, крутить, завиває,
Не сховаєшся ніде!
А то лащиться, співає,
Дише, ніжиться, гуляє.
Вітер різний кожен час.
Він завжди дивує нас.
То ляка, то забавляє —
Вітер свій характер має!

Учениця. Українська мова — дуже виразна, до кожного слова можна підібрати синоніми, які розкривають предмет чи явище з іншого боку, поглиблюють уяву про нього.

5 дитина

Наша мова — наче море:
І багата, й молода.
Бо ж як мало слів, то горе.
Як багато — теж біда!
Ну, то що ж його робити?
Як словам тим дати лад?
Ніби вмієм говорити,
Але часом — невпопад!
От до слова розмовляти
Що синонімів вже є!
Але треба підібрати
Тільки правильне, своє!

6 дитина

Кожен в світі мову має,
Кожен якось розмовляє.
Всяк по-свому звуки творить:
Той щебече, той говорить,

Як сорока, хтось стрекоче,
А мале дитя белькоче,
Щось собі лепече стиха,
А для тата й мами — втіха!

Диктор слово промовляє,
Мати сина намовляє.
От дівча щось торохтить,
Тарабанить, тріскотить.

Той базікає невпинно,
Щось ляляка щохвилинно.
Там балакають дівчата,
Просторікують хлоп’ята,

Бовкнув слово, вставив два
Слів тих — ціла голова.
Але от скажи невміло —
Зрозумієш через силу!

Щоб хорошу мову мати,
Треба гарно розмовляти!

Учень. Надзвичайно цікаво вивчати мову! Українською мовою можна писати вірші не тільки ліричні і патріотичні, але й такі, всі слова в яких починаються з однієї букви. Так багато у мові є слів!

7 дитина. Я вам і прочитаю такий вірш, у якому всі слова починаються з букви «С». А називається вірш «Світанок».

Світанок

Сад спочиває, спить спокійно,
Ставок старечий стуманів.
Стежина-стежка самостійно
Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє,
Сосна світлішою стає.
Серпанок світиться. Світліє.
Сон сновидіннячка снує.

Світ стрепенувся. Скільки спати?
Співають сотні солов’їв!
Скоренько стало скрізь світати..
Стрижі стрілою! Сонце! Спів!

Сміється сонце, світить, сяє!
Стрічає сонечко сосна.
Сопілка, скрипочка співає,
Співає серденька струна!

8 дитина. А в моєму вірші всі слова починаються з букви «В». І називається вірш «Весна».

Весна

Вже віхолам відпочивати,
Відгомоніли, віджили.
Весна війнула. Винувато
Вони водою відпливли.

Весна веселая, вродлива
В вербу воркотики вплела.
Вона вклонилась вправо, вліво,
Всміхнулась, веснянки ввела.

Весняно вулиці втоптала —
Відлигу вітерець внесе!
Водойми всі впорядкувала,
Водою виповнила все.

Вздовж вулиць вербочки вклонились.
Весну вітає верболіз.
Вони в воді весняній вмились,
Великий ворон в воду вліз.

Весна в віконці всіх вітає,
Веселим вогником вогнить.
Веселку в воду відсилає —
Взялася всіх нас веселить.

Вона всміхається, вражає —
Відгомін всюди весняний.
Вінок весняний виплітає,
Вітрець війнув вогкий-вогкий.

Весна все вміє, все встигає:
Відмиє, вимостить, втрясе.
Вологістю весна вкриває
Вербу, ворону, воду — все!

Вже вогник втомлено вгасає,
Весняний вечір відгорить...
Весляр веснянку відспіває.
Все вгомониться, втихне вмить.

Весняний вечір... Вечоріє...

Учениця. Що й казати, багата наша мова! Є в ній і слова з протилежним значенням — це слова-антоніми. Бо у світі є дві протилежні сили: добро і зло, світло і пітьма, сила тяжіння і сила відштовхування, любов і ненависть і т. д. Тому все це знайшло місце у мові.

9 дитина

В нашій мові є слова
Зовсім протилежні.
І частенько так бува:
Ми від них залежні.

Нам, звичайно, повезло
В нашій рідній мові,
Бо добро в нас с на зло,
І не тільки в слові!

Як відійде темна ніч,
Встане день, як квітка.
Є товстий, неначе піч,
Є й тонкий, як нитка.

Хтось так голосно кричить,
Як ворона кряче.
Інший цілий день мовчить,
Мов ковтнув гаряче.

На тепло є холоди,
А на стужу — спека.
Можна йти туди й сюди,
Близько і далеко.

Можна ще угору й вниз,
Вправо і уліво.
Піднімись і тут же злізь,
Кепсько є й щасливо.

То веселий, то сумний
Кожен з нас буває,
То новенький, то старий
Одяг натягає.

Є погано й гарно є,
Довго й коротенько.
Словом, кожному своє:
Шорстко чи гладенько.

Є широкий ремінець,
А вузенький — краще!
Є трудяга — молодець,
Але є й ледащо!

Налетів вітрець і стих.
Сонце засвітило.
А на плач є завжди сміх —
Ось таке тут діло.

А на «ні» є слово «так»!
Як сказав, так буде!
Якщо в мові ти мастак —
З тебе вийдуть люди!

Учень. Невичерпне багатство нашої мови! Вона милозвучна і прекрасна. Ти тільки прислухайся до неї зачаруєшся її красою і неповторністю. Ось зараз тими самими словами різні скажемо слова ми!

Сонце знань, усім світи
Радісно і світло.
Відкривай нові світи,
Щоб душа розквітла.

— Треба, синку, совість мати —
До синка звернулась мати —
— Йдуть роки, минають дні,
А в науці ти на дні.

Ллє згори нам сонце світло.
Всюди сонячно і світло.
Скільки днів уже прожито,
Ми співаємо про жито.
Колос зліва, колос справа,
Хліб ростити — добра справа!

Сонце глянуло згори
На міста і села.
І струмок побіг з гори
Радісній, веселий.

Ми ходили на косу,
Грались, засмагали.
А дівчатка у косу
Квіточки вплітали.

Заходить знову осінь в край
Розмоклими стежками:
Ми зачаровані всі вкрай
Казковими дивами.

Ой, нема де правди діти,
Кращі в світі — наші діти!
Наша радість і надія,
Сподівання, щастя, мрія.

Йде про хлопця добра слава,
Він росте на радість всім!
Звати того хлопця — Слава,
Йому виповнилось сім.

Білі квіти ген по річці
Утворили острівок.
Кислій ягоді порічці
Приготуєм козубок.

Хлопчик хліб у сумці ніс —
Важко, бо без звички.
І замерз у нього ніс —
Був без рукавички!

Сонце встало рано-вранці.
І зігріло всі стежки.
Учень ніс до школи в ранці
Ручку, зошити й книжки.

Учениця. І чого тільки не можна зробити, якщо знаєш мову, скажіть мені! Можна навіть написати такі вірші, у яких самі лише дієслова, а всім усе буде зрозуміло!

1 дитина. Ось послухайте про типового школяра.

Засвітліло, задзвеніло,
Просинатися почав.
Полежать, поспать кортіло,
Потягнувсь, подумав, встав.
Встав, умився, одягнувся,
Пожував, перекусив.
Розчесався, сів і взувся,
Не хотів, лінивсь, побрів.
Причвалав, став, привітався,
Перезувсь — пройти не зміг.
Скинув, кинув, усміхнувся,
Поштовхався, перебіг.
Сів, віддихався, послухав,
Вчив — не вчив, відповідай.
Говорив, писав, не дихав,
Задзвеніло — йди гуляй:
Вискочив, кричав, гонився,
Бігав, грався, верещав.
Бився, плакав, помирився,
Засміявсь, крутнувсь, упав.
Вчив, читав, гуляв, приплівся,
Пообідав, пописав.
Ліг, послухав, подивився —
Вискочив — гуляв, гуляв!
Вечоріє, поночіє...
Кличуть, їсти подають.
Потемнішало, зоріє.
Спати, спатоньки кладуть...

Учениця. А скільки в нашій мові є чарівних слів, від яких тепліє на серці, коли чуєш їх та коли промовляєш сам, тому що зникає поганий настрій, пропадає образа, бо це слова, які оживляють душу, чарують нас.

2 дитина

Чарівні є слова

У нашій рідній мові
Чарівні є слова.
Слова ці всім відомі,
Бо сила в них жива.

«Добридень», «До побачення» —
І усмішка сія!
Велике мають значення
Ось ці прості слова!

Як скаже син чи донечка:
«Спасибі» вам, «Будь ласка» —
Ясніше сяє сонечко,
В словах любов і ласка.

Ось ці прості живі слова
Не забувайте, діти,
Від них і радість ожива,
В очах промінчик світить.

Від цих чарівних, добрих слів
Тепліше людям жити.
Якщо ти їх не говорив,
То треба говорити!

Це «Дякую» і «Добрий день»,
«Пробачте», «Йдіть здорові».
Вживайте, діти, їх щодень
У нашій рідній мові!

Діти виконують пісню «Чарівні слова»

Діти розігрують смішинки-веселинки.

На сцену виходять дві дівчинки і ведуть діалог:

  • — Іринко, на яблучко!
    — Не хочу.
    — А чому? Як ти мені завтра давала, то я брала ж.
    — А тому, що я тобі давала з «будь ласкою», а ти мені без «будь ласки» хочеш дати!
  • Мама пояснює маленькій донечці, що треба вітатися із старшими, бути завжди чемною.
    Дівчинка виходить на подвір’я і голосно каже:
    — Добрий день! Добрий день!
    — Доню, а з ким ти вітаєшся, адже нікого нема!
    — Із собачкою і коровою, бо вони старші за мене, а ти ж сама казала вітатися із старшими!
  • Дітей в садочку вчили поводити себе ввічливо: при зустрічах вітатися, при розставанні прощатися, помахати ручкою «па-па».
    Діти розходяться. Дівчинка пішла вперед, а хлопчик за нею. Дівчинка обернулась і помахала хлопчику ручкою «па-па»! Хлопчик зрадів і каже:
    — Мамочко, ти бачила, яка Оленка ввічлива?
    — Бачила.
    — Вона мене любить, бо мені пропапапала!
  • Мама з синочком вийшли в сад, а там пташки співають.
    — Чуєш, синочку, як пташки співають!
    — То вони не співають, а «добриденькають» мені, вони до мене кожен ранок так «добриденькають»!
  • Хлопчика навчає мама:
    Як тобі щось дають, то треба завжди сказати «дякую», зрозумів?
    — Зрозумів!
    Тут же він зламав іграшку, мама насварила, дає йому зламану іграшку і каже:
    На ось цю іграшку, що зламав, і стань у куток.
    — Дякую!

Учень. До слова треба ставитись з великою любов’ю, а мову щоденно вчити. Бо чим більше заглиблюєшся у мовні джерела, тим більше пізнаєш її, відчуваєш її красу, чарівність рідної мови.

Діти виконують пісню «Вчимо рідну мову».

Учениця. А тепер прийшов час перевірити, як ми говоримо, чи вміємо ми користуватися своєю мовою. Я вам буду говорити цілі фрази так, як більшість з вас говорить, а ви мені повинні відповісти правильно ту ж фразу, зрозуміло? Хто знає, як правильно відповісти, хай підніме руку.

Як правильно сказати

  • Мамачка, іди сюди! (Мамочко, мамусю, матусю, ходи сюди)
  • Хочеш такі брючки? (Хочеш такі штанці, штанята?)
  • Похлопаєм в ладоні. (Поплещемо в долоні)
  • Сховай ножки. (Сховай ніжки)
  • Візьми одіяльце. (Візьми ковдру, коцик)
  • Поскладай блюдечка. (Поскладай тарілочки)
  • Розбалувана дитина. (Розбещена дитина)
  • Капризна дитина. (Вередлива дитина)
  • Дитина похудала. (Змарніла дитина)
  • Дєцка площадка. (Дитячий майданчик)
  • Давай працювати. (Попрацюймо)
  • Закрий двері, сквозняк. (Зачини двері, протяг)
  • Коротше кажучи. (Коротко кажучи)
  • Більша половина учнів. (Більш, ніж половина учнів)
  • Говори дальше. (Говори, продовжуй)
  • Не трогай Оксанку. (Не зачіпай Оксанки)
  • Мені повезло: не викликали до дошки. (Мені пощастило: мене не викликали до дошки)
  • Ці помилки зустрічаються часто. (Ці помилки трапляються часто)
  • Нашій вчительці подарували самі кращі квіти. (Нашій вчительці подарували найкращі квіти)
  • Покажіть буси. (Покажіть, прошу вас, намисто (коралі))

Учень. Ось тепер ви виконали ще одне завдання: сказали, як правильно говорити. То ж користуйтеся цими знаннями щодня. Звикайте до правильної мови, піднімайте її на найвищу висоту, хай вона звучить у світі і чарує навколишній світ. Бо ж вона така прекрасна, така чудова, наша рідна мова.

А які тільки є звертання у рідній українській мові! І до мами, і до тата, до бабусі й дідуся, та й до всіх людей. Про це я не говоритиму, бо ви і самі добре знаєте, користуєтесь ними щодня. Краще послухайте пісню, яка називається «Прекрасні звертання».

На сцену виходять малі діти з іграшками в руках: хто з лялькою, хто з квітами, хто з машинками і т. д. Вони розстеляють рядно і сідають на нього гратися. Хто бавиться іграшкою, хто перегортає книжку, хто віночок плете... А старша поміж ними дівчинка починає мову.

Дівчинка. А мені бабуся казала, що в нашій мові відбилася мудрість всього народу, у ній стільки порівнянь, стільки цікавих висловів, що кількома вдалими порівняннями можна дати характеристику будь-кому, підкресливши його найхарактерніші риси! Бабуня казала, що це стійкі народні порівняння, які несуть в собі певні образи.

Хлопчик. Ой, знаю я тих порівнянь! У нас дома тільки ними й говорять. Особливо мама з бабцею. Хочете розкажу, як бабуся про хорошу дівчинку каже?

Діти. Хочемо, розказуй!

Хлопчик. Роботяща як мурашка; роботяща як бджілка; ладна як вивірка; весела як ясочка — це значить, що дівчинка дуже працьовита і весела!

2 дівчинка. А я знаю про кого це вона казала! Про Оленку, бо про неї всі так кажуть! А от про красиву людину кажуть так: гарна як писанка; гарна як у небі зіронька; гарна як лебідка; гарна як квітка навесні; червона як калина; красна як з каменя збита!

3 дівчинка. У нас про багатьох так кажуть, особливо про дівчат.

Але як дівка некрасива та ще й не дуже розумна, то про неї говорять зовсім не так! А кажуть: як Дунька з бомбоскладу! Або: гарна як свиня в дощ. А як ще й на голові неохайно, то подумають, що у голові чорт копійку шукав або скажуть, що в неї на голові, як у дурного на хаті. І не треба пояснювати про кого це я сказала? Звичайно, всі і так знають!

2 хлопчик. Якщо привертають увагу здорові зуби, то кажуть так: зуби білі як часник; здорові як ріпа.

4 дівчинка. А я про зуби теж знаю! Як великі зуби, то як у коня, а як гострі, то як у теслиці. Моя мама казала, що нічого не можна сховати від людського ока, на все є порівняння.

3 хлопчик. Точно! І про ноги так само: як великі, то як у поліського злодія; як тонкі, то як патички; якщо довгі, то як у журавля!

4 хлопчик. А про губи я знаю: товсті як вареники або тонкі як нитки.

5 дівчинка. Бо народ наш веселий і мудрий, а ще більше роботящий, а хто лінивий, тому дістається у хвіст і в гриву! Про лінивого порівнянь багато! Лінивий як колода; лежить як дубова колода; працює як попівський пес; працює як кіт на печі; робить як мокре горить. Я ще й більше знаю!

1 хлопчик. А хто їх не знає! Я вам про дурнів розкажу, бо є їх стільки, що не перерозказати!

Діти. Кого? Дурнів чи приказок?

1 хлопчик. — Та порівнянь! От послухайте. Розумний як осел; мов з печі звалився; розумний що качка; як з кози впав; як пустим мішком прибитий; дурний як чорт. І ще є!

2 дівчинка. А я про язикатих знаю: меле язиком як лисиця хвостом; язик мов помело; писок як ворота; говорить як порожній млин торохтить.

2 хлопчик. Бо українці такі люди, що не люблять, як багато говорять, а мало роблять. А ще не люблять повільних, неповоротких, особливо мій дід. Він про них каже так: спритний як пень; жвавий як рак на греблі; хуткий як ведмідь за горобцями; квапиться як рак з дріжджами або просто: як корова.

2 дівчинка. А коли ти дотепний, то язик у тебе як бритва; гострий як ніж; сказав як одрубав!

3 дівчинка. А якщо ти говориш зрозуміло, доступно, то люди це люблять, бо розказує він як у рот кладе; говорить як казку розказує.

3 хлопчик. А якщо людина за щось міцно тримається і боїться втратити, то сміються, кажуть: учепився як рак за берег; тримається як рак за штани.

4 хлопчик. А якщо людина потрапила у скрутне становище, то про неї скажуть так: зловився як миш за лапку; б’ється як пташка в клітці; застряг як галушка; зібрався як чорт у вершу.

4 дівчинка. Зате як повезе, то теж підмітять: везе як чорногузові на волах; пішло як по маслу.

5 дівчинка. А що вже боягузам дістається! Боїться як чорт ладану; боїться як заєць тіні; тремтить як лист на осиці; труситься як у лихоманці; тремтить як миш у запічку.

2 хлопчик. І про бідного є свої порівняння: голий як у піст мишачий хвіст; грошей як у жаби пір’я; голий як кістка; голий як церковна миш; голий як долоня.

1 хлопчик. А у нас як дуже когось не люблять, то про це прямо не говорять, а скажуть так: любить як сіль в оці, а колька в боці; любить як пес дідька.

1 дівчинка. Коли зустрінеться велика кількість людей, то зразу згадаєш таке порівняння: як орда іде; як на ордані за водою.

2 дівчинка. А про поганих так кажуть: добрий як перець, — і зрозумієте яка то людина.

3 хлопчик. І товстих висміюють: гладкий як слимак; роз’ївся як вош у корості.

4 хлопчик. А про заздрісних так: заздрісний як попівське око;

3 дівчинка. І про все на світі у нашого народу є порівняння, бо народ мудрий, має велике почуття гумору, вміє підмітити і добре все, і погане, і погані людські вади, бо ж як ти надувся, то спитають: чого надувся як жаба на листку; надувся як ковальський міх. А от про хорошу людину скажуть по-іншому, а про хорошу дитину так: дитиночка як ялиночка!

4 дитина. Та й крикливих не обминуть; чого кричиш як ворона; кричить мов блекоти об’ївся; порядкує як чорт у лозах; закричав мов у трубу. І мабуть, нема нічого такого в світі, чого б не можна було з чимось порівняти!

Дівчинка. А у нашій мові є і приказки, і прислів’я на всі випадки життя. Як вам прикро, сутужно, то вас розвеселить таке прислів’я: загляне сонце і в наше віконце. І стане легше на душі, бо правда кривду переважить. А от як правди нема, то скажуть: така правда, як на вербі груша. А про лінивого так мовиться: хто робить, а він гав ловить. А як ти зробив щось не так, то про це так гарно скажуть: ні богові свічка, ні чортові кочерга. Зробив: на собаку мале, а на кота велике! Чи й не діло учинив: на свиню хомут надів! Зробив з лемеша — пшик! І зразу зрозумієш, яка то робота!

Бо ж як узявся за якусь роботу, то мусиш робити, а не лінуватися. Бо засміють: в роботі «ох», а їсть за трьох! П’ять день не робимо, а два відпочиваємо! Грім не гряне — ледаче не встане. А ще люди кажуть, що лежачий плуг скоро поржавіє, а ледача людина скоро постаріє. Бо ж як вродилось ледащо, то не годиться ні нащо!

5 хлопчик. І сердитих висміють: шалена муха вкусила за вухо! Злості повні кості! Ледве од сімох одгавкалась!

5 дівчинка. І про полохливих: боязкому по шию, а сміливому по коліна; з переляку душа в п’ятки утекла.

1 хлопчик. А от вам про дурних. Дурнів не сіють, не орють, вони самі родяться. Рости, рости, синку, хоч дурний аби великий! За дурною головою нема ногам спокою.

1 дівчинка. А про язикатих що я знаю! Нащо нам музики, коли у нас довгі язики! У короткого розуму язик довгий. Довгими язиками тільки полумиски добре облизувати!

2 дівчинка. Є ще про нещирих людей. Дивиться лисицею, а думає вовком. Щебече соловейком, а кусає, як гадюка, В очі співає, а поза очі лає. І про совість є: яка совість, така й честь.

2 хлопчик. А мені про хвальків подобається. Роздайся море — жаба лізе! Багато диму — мало тепла! Кожна жаба своє болото хвалить. Чужого не гудь, а свого не хвали, хай тебе люди похвалять — так каже народна мудрість.

3 хлопчик. В Україні завжди цінували здорових людей. Є про них казки такі: «Котигорошко», «Іван Кожум’яка». І прислів’я є: здоров’я входить золотником, а виходить пудами; здоровому все здорово!

3 дівчинка. І вчить нас народ цінувати мудрість і досвід людей: мудрий вчиться на чужих помилках, а дурень на своїх; де оком не доглянеш, там калиткою доплатиш; як постелеш, так і виспишся.

4 дівчинка. Моя бабуся каже так: шануй сам себе, щоб тебе люди шанували, бо хто добра людям бажає, той і сам добро має. А от з ким поведешся, того й наберешся. Але доброму скрізь добре. Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає.

І словом не образь людину, каже бабуня. Бо слово не полова, а язик не помело. І не кидайся словом, як пес хвостом. Бо хоч слово не стріла, а глибоко ранить.

4 хлопчик. А мені тато завжди нагадує: став робити, то байдики не бити. Тато ледачих не любить. Він завжди каже, що маленьке діло краще за велике безділля. А зробив діло — гуляй сміло!

5 дівчинка. От скільки ми всього знаємо гуртом! Все згадуємо і згадуємо, а на пам’ять приходить все нове!

5 хлопчик. Звичайно, чим більше знаєш, тим краще пізнаєш рідну мову, стаєш мудрішим, відкриваєш чарівну криницю народної мудрості, душевної, світлої і чистої краси людських стосунків.

До дітей прибігають хлопчик і дівчинка — теж з іграшками.

Дівчинка. А ми вас шукаємо, а ви ось де! А про що ви говорили?

1 дитина. Та про порівняння та приказки!

Дівчинка. О, а я теж знаю.

1 хлопчик. А хто ж їх не знає?

Хлопчик, що прийшов. А, прислів’я, от я вам загадки загадаю, ото подумаєте!

2 хлопчик. Що то ти цього разу придумав?

Хлопчик, що прийшов. То не я придумав, а наш народ! Ну, то будете слухати?

Всі. Звичайно, загадуй!

Хлопчик

  • Крутосто, вертосто, на йому жупанів сто! (Капуста)
  • Що то за голова, що лиш зуби й борода. (Часник)
  • Малий малишко закинув бочку на вишку. (Мак)
  • Сімсот соколят на одній подушці сплять. (Соняшник)
  • Є шапка, але немає голови, є нога, але без черевика. (Гриб)
  • — Вона червона?
    — Ні! Чорна.
    — Чому ж вона біла?
    — Бо зелена. (Смородина)
  • Зубів не має, а кусає. (Кропива)
  • Водою їхали пани, на них латані жупани.
    Хоч жупани лата на латі, та їм раді в кожній хаті. (Риба)
  • У хатах прозорих всі вони живуть.
    Ти їх можеш бачити, та не можеш чуть. (Риба)
  • Живе — то чорне, погане,
    А як умре, то червоне, рум’яне. (Рак)

Дівчинка. Досить тобі, Івасику, я теж хочу загадати дітям загадки.

Хлопчик. Ну, давай, ти теж їх знаєш багато!

Дівчинка

  • Хто найраніше встає? (Півень)
  • Сам вечірньої години
    Заховався в кущ калини
    Та на дудочку одну
    Грає пісню чарівну. (Соловейко)
  • Хвостик як ниточка,
    Сама як калиточка.
    Очі як намистинки. (Мишка)
  • Біле як сніг, чорне як жук.
    Вертиться як біс і повертає в ліс. (Сорока)
  • Повний пень черешень. (Бджоли)
  • Коло вуха завірюха, а у вусі ярмарок. (Бджоли)
  • Якої пряжі немає в продажі? (Павутинки)
  • Два ряди сорочок, а між ними фартушок. (Зуби і язик)
  • Що дістане зубами потилицю? (Гребінець)
  • Що то за штука, що день і ніч стука? (Годинник)

3 хлопчик. Ну й загадки ви нам задали, ледве впорались! От молодці!

Хлопчик і дівчинка. А ми ще не такі знаємо! Але ті іншим разом. А зараз час додому, вже вечоріти починає, мама нас шукатиме.

Всі діти. А вже всім час додому. Ходімо!

Діти збираються і йдуть зі сцени.

Виходить учень і учениця.

Учень. Вік живи і вік учись! Щоб збагнути цю мудрість, треба роки, і тоді тобі відкриється чарівність рідної мови, її поетичність, глибина і краса, її мелодійність і велич, її сила і чистота. І ти зрозумієш, що тут, на рідній землі, твоє коріння і сила. А що ти, людино, значиш без коріння, без свого роду, без тої чарівної сили, яку тобі може дати тільки твоя рідна земля, тільки твоя криниця живильної народної мудрості? Рідна мово, хто цурається тебе, той не може бути по-справжньому щасливий на рідній землі, бо зрадив цю землю. Чомусь француз у себе вдома говорить по-французьки, а поляк по-польськи, а італієць по-італійськи. Чому ж ми зраджуємо собі, люди, розмовляючи іншою, чужою мовою? Забуваючи, нехтуючи своєю, а зі шкіри пнемося, щоб говорити російською, яку так і не можемо вивчити, як слід, і тому розмовляємо тим страшним суржиком, не знаючи ні чужої, ні своєї.

Учениця. А вона ж, наша мова, жива і багата, красива, як світанок весняний, чарівна, як казка. Дзвенить собі чистим струмочком і заворожує добрі серця, зачаровує своєю поетичністю, розказує про минувшину і про сьогодення, дає надію на світле майбутнє. Звучить піснями тужними і веселими, сміється прислів’ями і порівняннями, дошкуляє ущипливим словом, заворожує казками, загадує такі загадки, що не всяк їх і розгадає!

Учень. Мово рідна, ти бездонна криниця мудрості народної, невичерпне джерело багатства. І хто приходить до твого джерела, той стає мудрим і багатим як сама українська земля. Звучи, моя мово, гордо і чисто! Лети над Землею крилато, милуй душі і звеселяй наші серця. Ти достойна того, щоб слухав тебе цілий світ; щоб до тебе прислухалась уся Земля!

Учениця

Не цурайтесь мови

Не цурайтесь мови, люди.
Рідного джерельця,
Хай вона струмочком буде.
Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті.

Бо ж вона така багата,
Українська мова,
Неповторна, і крилата
І така чудова!

І цвіте у ній кохання,
Рушники з квітками,
Мрії наші і бажання,
Верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне,
Найдорожче в світі,
І святкове, і буденне,
В ній батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови,
Не цурайтесь роду.
Як зачахне рідне слово,
Не буде народу.

Звучить пісня про мову, про Україну (за вибором організатора свята). На сцену підіймаються всі учасники свята. Гриць і Олесь підходять до жінки в українському вбранні.

Гриць. Скажіть нам, будь ласка, а хто це зробив так, що ми на початку свята опинилися у зачарованому лісі?

Жінка. А хіба ви ще не зрозуміли? Це ж ви самі і зробили цей ліс! Кожна людина сама собі створює ті ситуації, в які потрапляє, чи не так?

Олесь. Правда, Грицю. Дякуємо Вам за добру пораду!

Жінка. Наше свято закінчилось, але мова хай ще сильніше звучить над просторами землі, хай набирає сили і ваги, хай милує серця усіх українців в різних куточках планети, та й не тільки українців, а й усіх людей.

Всі

Лети, наша мово прекрасна, над світом
У казці, у пісні, у прозі й віршах!
З любов’ю і щирим весняним привітом
Лишайся у добрих і щирих серцях!

☼ Подякувати автору ☼

картка Приватбанку

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Переказ з Приватбанк

Переказ з iPay.ua

Переказ з EasyPay

Переказ з Portmone

Переказ з Банк Південний

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube