Надія Красоткіна

Ось і забіліла дивна, холодна і чарівна зима! Вкрила землю снігами, дерева інеєм прибрала, засвітила зірочки — сніжинки, а руки стали твердими, це на землю прийшла казка! Як же все змінилось! І така дивовижна і незбагненна краса всюди, що аж вірші писати хочеться! І пишеш їх, щоб передати це диво навколишнього світу. А скільки свят у цю пору! Вони ніби поспішають відпочити, порадіти і натішитись казкою. А особливо діти, які чекають цього дива і всім серцем радіють красі зимового довкілля. Та ще й свято Миколая принесе кожному під подушку подаруночок, а там — Новий рік з його казковою ніччю, у яку всі бажання здійснюються, а Дід Мороз кладе під ялинку свої подарунки. І як він заходить, що його ніколи не чуєш! Але ж заходить! Бо вранці під ялинкою лежать подарунки, про які ти тільки мріяв. І, мабуть, немає чарівнішого свята, як Новий рік! Там стільки радості, сподівань, щастя і трепетного чекання якогось дива, яке обов’язково повинно бути. Ти завмираєш у чеканні — і воно приходить. Це Новий рік!

А зразу за ним — ще Різдво, Василя, Водохрещення. І колядують, і щедрують, і щиро вітають родичів та сусідів діти, дорослі, юнаки та дівчата. І як добре, що відроджуються традиції, воскресає душа народу.

Приходять діти з канікул здоровіші, бадьорі і життєрадісні. І знову починають вчитися. Ще довго буде зима. За цей час все про зиму знатимуть: і чому сніг іде, і чому мороз пече, як звірі зимують в лісі та в полі в таку холоднечу, і що то буває, коли тертя зменшується.

Спостерігаючи за змінами в природі, знайомлячись з додатковою літературою, діти встигають накопичити знання про зиму, а під її кінець можна і свято провести як підсумок того, що вивчили. А до свята зими йде аналогічна підготовка, що і до свята осені. За довгу зиму діти на уроках художньої праці плетуть серветки-сніжинки, а дехто так майстерно навчився вирізати з паперу, що диву даєшся. І цікаві букети виготовляють: покрученці-бур’яни посипають густо пінопластом, натертим дрібно-дрібно, вони стають наче в інею, а гілочки ялини, сосни теж так посипають — вони як сніг! А які малюнки! У них про все! А скільки перечитано народних прикмет, бувальщин, легенд, казок. Та й самі діти намагаються писати казки, вірші, тим самим збагачують мову, активний словник новими словами, виразами, зворотами, прислів’ями. Після підготовки проводимо свято.

Мовою віршів малюємо зиму

Сценарій свята зими для 3-5 класів

Приміщення, в якому проводиться свято зими, прикрашене гілочками, посипаними пінопластом, в’язаними серветками, сніжинками, вирізаними з білого паперу, гілочками ялини, сосни, різними іграшками, які діти виготовляли на уроках художньої праці. Свято можуть прикрасити дитячі малюнки на тему «Зима», а також картини художників, фотографії, репродукції і т. д.

Грає музика. Виходять хлопчик і дівчинка, одягнені в кожушки.

Хлопчик. От сьогодні зима розгулялась! Холодно!

Дівчинка. А от і ні!

Хлопчик. Що ні?

Дівчинка. А те, що зовсім і не холодно! А дуже гарно! Поглянь, яка зима-красуня! Усе в білому вбранні, ніби наречена стоїть ялинка, бачиш?

Хлопчик. Та бачу, воно й справді прекрасно, тільки трохи холодно!

Дівчинка. На те й зима, щоб холодно було. А як хочеш зігрітись, то треба... в сніжки пограти. (Кидає на хлопчика «сніжкою» — ватною кулькою).

Хлопчик. Ах, то ти он яка! Гляди ж мені! (Біжить за дівчинкою, кидає у неї такою ж «сніжкою»).

Дівчинка. Ну, що, Івасю, тепер скажеш? Зима холодна?

Хлопчик. А тепер скажу, що не холодна, а жарка! Бо і справді жарко, що хоч пальто скидай!

Дівчинка. Ай справді стало гаряче, можна й роздягнутися. (Скидають пальта-кожушки.)

Дівчинка. Івасю, нам вчителька казала знайти такі слова, щоб ними можна було зиму змалювати, а ще краще вірші розказати, оповідання написати. Ти зробив це завдання?

Хлопчик. Зробив, а хіба можна не зробити, як тільки за ворота — а там чудеса, ніби сама казка запрошує в гості.

Дівчинка. Це не зовсім звичайна пора року: стільки краси, стільки різних чудес:

Зима-чаклунка, біла чарівниця —
Це казка незбагненна і жива.
Поглянь, яка білесенька вербиця!
Червоне сонце колесом сплива...

Вона щодня відкриває перед нами чудові сторінки чарівної і живої казки. Ми заходимо в неї, читаємо її, живемо в ній.

Хлопчик. Вона чарує нас, дивує, заворожує і в кожному серці лишає на згадку щось незвичайне, сокровенне, чарівне, що запам’ятовується на все життя... Я зі своїми товаришами приготував вірші, ось ми їх зимі прочитаємо, хай слухає, як ми її любимо.

Грає музика, вибігають у швидкому танці «сніжинки», кружляють навколо дітей, танцюють, діти опиняються в центрі кола. За «сніжинками» під музику виходить Зима. Вона обходить круг, «сніжинки» розступаються, а Зима повертається до дітей.

Зима. Я — Зима, я справді чарівниця, мені приємно почути, що тут мене так люблять діти, що так про мене знають багато віршів, я із задоволенням теж послухаю їх, а вам сніжку підсиплю, щоб на саночках покатались, от буде весело всім та радісно!

Грає музика, Зима і «сніжинки» кружаться в танці, з ними разом двоє дітей, Зима розкидає «сніг», і всі виходять. Зима і «сніжинки», а також діти розсаджуються у залі. До залу заходить художник. У руках у нього пензлі, фарби.

Художник

Зима красуня, біля чарівниця!
В ній стільки дива дивного, краси!
І снігу білого нанесено по вінця,
І віхол та хурделиць голоси!

Поглянь, які ялиночки красиві:
Зелене гілля в білому сніжку.
А часом враз прийдуть тумани сиві —
Як не любити казку отаку!

Летять сніжинки, наче біле диво,
Мете пороша, бо її пора.
У лісі, в полі стало так красиво,
А глянь же, як змінилися гора!

А сонце блисне, всюди заіскриться,
І сніг заграє барвами всіма.
Така чарівність навіть не присниться —
Це все чаклунка білая зима!

А іній на деревах волохато
Розвісив чари — серце завмира!
Зима на казку чарівну багата,
Така прекрасна, радісна пора!

Я сьогодні теж намалював зиму, погляньте! Це для того, щоб не забути тієї краси, що навколо нас, щоб залишити на згадку чарівні хвилини, коли ти був у казці. (Показує присутнім картину).

Хлопчик. Наші діти також намалювали зиму, ось погляньте! (Показує дитячі роботи, малюнки, аплікації, вироби).

Дівчинка. (Виносить малюнок і розказує вірш).

Сніг білий, великий, лапатий
Кружляє, танцює, летить.
Не клич нас, матусю, до хати:
Ми в казці побудемо мить.

Поглянь, як навколо красиво:
Змінився і сад наш, і луг...
Летить і летить біле диво —
Все стало чарівне навкруг.

Ми тихо заходимо в казку:
Зима-чарівниця стоїть,
Тримаючи ключиків в’язку,
Щоб нам таємницю відкрить.

А сніг і легкий, і лапатий
Чарує, летить і летить...
Не клич нас, матусю, до хати,
Бо ми відкриваємо світ!

Хлопчик зі сніжинкою

Ой сніжок! Ой сніжок!
Він накрив увесь лужок,
Стало так біленько, чисто,
Гарно, дуже урочисто!

Ми метнулися до хати,
Саночки скоріше взяти:
Біла ж он яка погода,
Аж на сніг ступати шкода!

Стали ми котити сніжку,
Щоб зробити Білосніжку,
Бо прийшов для казки час,
Хай тепер живе у нас!

2-ий хлопчик зі сніжинкою

Упала сніжинка мені на рукав:
Яка ж вона гарна, а я і не знав!

Біленька, пухнаста, така чарівна,
А я завжди думав: вона крижана...

Дивився на неї я мить чи хвилинку:
— Ти звідки взялася? — спитав я сніжинку.

І диво маленьке легке, невеличке
Мені відказало. Я просто водичка!

Від сонечка раптом уся заіскрилась,
Краплинкою стала, водою зробилась...

Дівчинка

Ой зима-красуне, ой зима хороша!
Іній на деревах сріблом виграє.
То сніжок лапатий, то мете пороша,
Вітер дме у труби, соло виграє!

То сніжок на сонці блискітками грає,
То у небі хмарка біла пропливе,
То завія-хуга простором гуляє,
Дід Мороз на шибці уночі живе.

То мороз аж тисне, холод допікає,
Хтось на синіх ріках збудував мости.
А під льодом річка тихо спочиває,
Лід як скло — по ньому можна сміло йти!

Ой, зима хороша, біла, і вродлива,
І, неначе казка, кожен день нова:
То мінлива дуже, а то вередлива,
Радісна, весела, гарна і жива.

Звучить пісня про зиму.

Дівчинка

Що про зиму сказати? Не знаю,
Може, те, що вона крижана,
Може, те, що красива буває,
Кажуть, іноді аж чарівна.

Бо частенько нам серце чарує
Срібним інеєм на гілочках,
Білим снігом лапатим дивує
І ялинкою у голочках.

Ще й на ковзанку всіх закликає,
На санчатах спускатись з гори,
І веселим сніжком пригощає —
Дні чудовії для дітвори!

Ну, а часом, метіль посилає,
Захурделить, задме, загуде,
Мокрим снігом на землю жбурляє —
Ні пташини немає ніде!

Люди теж поховались до хати
Кому ж та заметіль до душі?
Краще книжку в теплі почитати,
Малювать чи писати вірші...

Або просто помріяти можна
Під валторну зимових вітрів.
Ніч така горобина, тривожна —
Вітер десь у трубі шаленів...

Ну, й зима. Холод просто лютує.
А на ранок враз сніг заблищить,
Заіскриться усе, затанцює —
Незбагненна, чаруюча мить!

Що про зиму сказати? Не знаю...
Однозначно оцінки не дам:
Кожен раз вона інша буває,
Кожен з вас хай подумає сам.

Хлопчик

Тріщить мороз. До того ж вітер свище...
А під ногами білий сніг рипить.
Уже й не холод — просто холодище,
Від стужі навіть зірочка тремтить.

А вітер аж обличчя обпікає,
Хвата за носа, лізе під пальто,
Мороз в лещата пальці затискає.
І хто придумав холод той, ну хто?

Зима. Ну раз я вас так заморозила, то настав час для загадок, щоб зігрілись, подумавши.

Угору вирости рослина,
Усі ви знаєте про те.
До сонця тягнеться людина,
А що донизу в нас росте?

Учень

Росте донизу? Це корінчик!
Він до води шукає путь!
Усякий обмина камінчик,
Щоб воду із землі добуть.

Зима

Резонно, ну а що іще
Донизу взимку виростає,
А тільки сонце припече —
То зразу плакать починає?

Учень

А сонце світить і пече,
І крапелька в калюжу булька.
А от без сонця не тече,
І називається ... (Бурулька)

Легке і біле щось літає.
Можливо, це з кульбаб пушинки? —
Та ні. Тепер кульбаб немає,
Бо ще ж зима, а це — ... (Сніжинки)

Холодно, зима лютує,
Хто в цей час на склі ночує? (Мороз)

Хто то грізно так співає,
Клуби снігу піднімає? (Вітер)

Наче скло тепер калюжа,
Бо прийшла на землю ... (Стужа)

Що то землю побілило
Ще й периною накрило? (Сніг)

Сонце ніжно усміхнулось,
Вам до щічки доторкнулось.
Днина тепла і ясна,
За зимою йде ... (Весна)

Зима. От тепер ви всі молодці! Загадки відгадали, а тепер можна і потанцювати, щоб не замерзли у нас ніжки.

Діти виконують танок разом з ЗИМОЮ.

Учень

Заплакала казка сльозами дощинок
І стукає в шибку весь час.
Це, може, зима вже пішла на спочинок,
Хтось проситься в гості до нас?

Поглянь у вікно. Там хмаринки нависли
І сірий-пресірий пейзаж.
Дороги, стежки всі навколо розкисли,
І страшно виходити аж...

А ген на ріці продірявилась крига,
Мороз десь подівся чи втік.
Було ж так чудово — і раптом відлига,
І сніг весь на вулиці зник.

Оце так зима. Відступати зібралась,
Але ж середина, не час!
А може, від бігу вона засапалась,
Спочити зібралась якраз?

Оце так зима! В ній що хочеш побачиш:
І сніг, і сльозинки дощу
І навіть не завжди таке передбачиш...
Дивлюсь у вікно і мовчу...

А вітер гуляє собі на привіллі,
А дощ у вікно стукотить.
І виснуть краплини на мокрому гіллі,
Неначе намистинок нить.

Зима почорніла уся, задощилась,
І йдуть по водичці круги.
Хоч снігу нема, але казка лишилась
В усьому, що є навкруги.

Учениця

Зима чогось на зиму не подібна,
І чорна, й мокра. Надворі теплінь.
На сніг біленький та на іній бідна,
А в небі чиста-чиста голубінь.

А може, не зима — весна до краю
Вже лащиться і розправля крило?
Та спить земля, бо ще зима, я знаю,
Хоч і зими, вважай, ще не було.

Настане ніч. І з Півночі повіє
Холодний вітер. І мороз прийде.
А вранці-рано дітвора зрадіє:
Все біле-біле, чорного — ніде!

Бо ж срібний сніг виблискує на сонці,
І передбачуваний справдився прогноз,
І ласиці казкові на віконці
Намалював нам чародій Мороз!

Учень

Усяка пора у природі чарівна,
У кожній є радість своя.
Ну, а зима білосніжна царівна —
Казка хороша моя!

В ній дивовижне усе і мінливе,
Шибка і та чарівна:
Вся помережена листям красиво —
Гарна така й крижана.

Пороздивляюсь, до лісу заходжу —
Ліс запорошений спить.
Гарно ж як тут, надивитись не можу,
Зачарувався на мить.

Все незвичайне, казкове, і світле,
І незбагненне таке.
Пишне, холодне і наче розквітле,
Срібне, блискуче, легке.

Я доторкнувся до квітки легенько —
Дуже до серця прийшлась!
Квітка розтанула зразу скоренько —
Зникла чи то розпливлась...

От і дивлюсь у проталинку скельця,
А за вікном — чудеса!
Блискітки сніжні доходять до серця
Дивна зимова краса!

Учениця

Зима лютує. Хуртовина,
Мороз сердитий надворі.
І сніжна котиться лавина,
Нема ні зірочки вгорі!

А вітер злий лютує, свище,
Лавину котить навмання.
Не просто холод — холодище
Людей до хати заганя.

Лютує лютий, ніби хоче
Прогаяний нагнати час.
А вітер свище і регоче,
Лякає, сердиться на нас.

А ніч пройде, яскраве сонце
Сипнуло промінців палких,
Всміхнулось щиро у віконце —
Розчуливсь лютий і потік

Слізьми дрібненькими зі стріхи,
Бо стільки ж сонечка, тепла!
А ввечері, як для потіхи,
Бурулька льодяна зросла!

І знов, як сонце засміється,
Промінчик випустить ясний,
Зима відійде, і здається,
Не так далеко до весни.

Хлопчик і дівчинка виходять і звертаються до ЗИМИ.

Хлопчик. Сніг, сніжок, свище вітер с-с-с... Все сичить, бо мороз сичить. Так багато слів, що починаються з букви «С»!

Дівчинка. Я знаю вірш, у якому всі слова починаються з букви «С»! І вірш цей про ЗИМУ, давай його ЗИМІ прочитаємо!

Хлопчик. Давай, потішимо нашу ЗИМУ!

Дівчинка

Сад

Сповитий снігом сад старенький
Солодким сном спокійно спить.
Стіжок сінця самий-саменький
Серед степів собі стоїть.

Струмує сутінь синювата.
Співає соло студенець.
Сідає стиха сонце спати,
Співа сумні слова співець.

Січуться, сіються сніжинки.
Сердито снігом слід скрипить.
Сховав сніжок ставки, стежинки,
Сумна сова сама сидить.

Сніжок стрибав, стелився сміло,
Собою синій світ сповив.
Смеркатись стало, сутеніло.
Сон сновидіння скрізь стелив.

Сичала стуженька сердито.
Сварилась, сердилась сурма.
Сховалось сонце сумовите,
Сховалась скоренько сама.

Світленько стало спозаранку,
Сріблився сяйвом сніг-сніжок.
Серпанок сонячний світанку
Світився сотнями свічок.

Сапфірами сніги світились,
Сполохавши солодкі сни.
Синичка свиснула, схопилась.
Струсила срібний сніг сосни...

Зима. Дякую, діти, ви молодці, чого тільки не придумаєте, з вами мені завжди весело, бо я з вами і на ковзанах, і на санках, і пощипую вам щічки й руки, хто без рукавички!

Але найбільше я люблю, коли ви Сніговика робите, бо стільки вже там видумки, радості!

Вибігає Сніговик під музику.

Сніговик. Хто мене гукав? Я прийшов, бо що ж то за радість, коли мене нема, без мене аж ніяк не обійтись! Я веселий, дайте хоч трохи потанцюю!

Танець Сніговика і Сніжинок. До танцю приєднуються всі учасники свята.

Хлопчик. Ой, як багато ми про зиму розказали, а можна ще більше, бо вона неповторна, чарівна, весела і...

Дівчинка. І холодна?

Хлопчик. Та ні! Не така вже й холодна, а радісна і...

Дівчинка. Я знаю, що ми зараз зробимо!

Хлопчик. Що?

Дівчинка. Нам діти скажуть, яка буває зима! Ми з Івасем будемо читати початок фрази, а ви будете закінчувати в риму. Згода?

Усі. Згода!

Дівчинка

Зима! Зима! Усякий знає:
Вона холодною буває.
Летять, кружляють, як пушинки,
Легкі білесенькі СНІЖИНКИ.

Хлопчик

От випав сніг, Яка обнова!
Зима тоді така ЧУДОВА!

Дівчинка

Міста чистенькі, білі села —
Зима і радісна, й ВЕСЕЛА.

Хлопчик

Кружляють вальс сніжинки ніжні,
Зима пухка і БІЛОСНІЖНА.

Дівчинка

Вона й тоді усім хороша,
Коли мете легка ПОРОША.

Хлопчик

Мороз у лід озера кута.
Зима тоді, всі кажуть, ЛЮТА.

Дівчинка

Вона буває і серйозна:
Суха, і вітряна, й МОРОЗНА.

Хлопчик

А як насуне хмара сива,
Зима по-своєму КРАСИВА.

Дівчинка

І особлива, і чарівна,
Як королева чи ЦАРІВНА.

Хлопчик

І завжди неповторна, дивна,
Непередбачена, ЧАРІВНА.

Дівчинка

А вранці іній — от обнова!
Яка зима у нас КАЗКОВА!

Хлопчик

Гілок від інею не видно,
Тоді вона, звичайно, СРІБНА.

Дівчинка

Зима, скажу вам, дуже гарна,
То сонячна, то часом ХМАРНА.

Хлопчик

Насунуть хмари звідусіль —
І закружляє ЗАМЕТІЛЬ.

Дівчинка

І не завадило б кожуха:
Така буває ЗАВІРЮХА.

Хлопчик

А іноді така наруга:
Завія, віхола і ХУГА!

Дівчинка

І чорна хмара довго висне,
Мороз пече, мороз аж ТИСНЕ.

Хлопчик

А вітер свище, вітер віє,
По кучугурах сніг БІЛІЄ.

Дівчинка

І горнуться всі до тепла,
Така зима буває ЗЛА.

Хлопчик

І пташка змерзла і голодна,
Бо видалась зима ХОЛОДНА.

Дівчинка

А блисне сонечко згори —
Ото краса для ДІТВОРИ!

Хлопчик

Тоді зима і біла, й чиста,
Уся срібляста, вся ІСКРИСТА!

Дівчинка

І для дітей тепер така,
Вже не холодна, а ЖАРКА.

Хлопчик

На гірку всі біжать вони,
Несуть санчата, КОВЗАНИ.

Дівчинка

Їх і мороз не зупиняє,
Хоч за носи усіх ЩИПАЄ.

Хлопчик

Бо все одно зима прекрасна,
Вся біла-біла, світла, ЯСНА!

Дівчинка

А якщо вітер завиває,
То ясно, що зима СПІВАЄ!

Хлопчик

А вранці небо чисте-чисте,
Зима святкова, УРОЧИСТА!

Дівчинка

Зима буває вередлива,
То часом добра, то СВАРЛИВА.

Хлопчик

Дерева дубнуть, от морока!
І от тоді зима ЖОРСТОКА.

Дівчинка

Яка ж зима, яка вона?
Вона весела і СУМНА.

Хлопчик

А на ставочках скресла крига —
Тоді ми знаємо — ВІДЛИГА!

Дівчинка

У небі сонечко блищить,
Вода із стріхи КАПОТИТЬ.

Хлопчик

І щезнуть вітри та морози,
Закапають з бурульки СЛЬОЗИ.

Дівчинка

Така вона тепер смішна,
Бо незабаром вже ВЕСНА!

Зима. Що ж гарно ви про мене розповіли, багато знаєте. Дякую, вам, діти, час нам зі сніжинками до роботи братись, щоб порадувати всіх біленьким килимом снігу, та скувати ще річки та озера льодом, та поморозити вам носики трішки.

Сніговик, метіль, сніжинки,
Ну, до праці без зупинки!
Землю треба побілити,
Сніжним килимом покрити.
Хліба щоб було багато,
Нумо землю застеляти!

Виконують танець ЗИМИ. Сніжинки, Сніговик, Зима — всі танцюють. Свято продовжується на подвір’ї чи в парку, проводяться ігри, розваги, естафети, змагання за вибором організатора.

Відгуки
Коментарі Cackle