Надія Красоткіна

Моя Батьківщина — рідна Україна

Усний журнал

Мета: розширити і закріпити знання учнів про Україну. Прищеплювати інтерес до вивчення її географії, історії, звичаїв і культури.

Обладнання: журнал, виготовлений учителем разом з учнями, де на кожній новій сторінці поданий зміст того, про що будуть розповідати діти, а також вміщені малюнки та мапа України.

Учитель. Як вигадаєте, чому землю, на якій ми народилися, ми любимо понад усе на світі, називаємо Батьківщиною? (Відповіді учнів.)

Учень

Моя Батьківщина — це вишеньки цвіт
І верби над ставом, й калина.
Моя Батьківщина — це мрії політ,
Це рідна моя Україна!
Моя Батьківщина — це наша сім’я.
Затишний куточок і хата.
Це мама, татусь, бабця, дідо і я,
Всі рідні і друзів багато.
Моя Батьківщина — це злагода й мир
Та небо бездонне й чудове.
Це пісня чарівна, що лине до зір,
Й дитинство моє світанкове.
Моя Батьківщина — ліси і поля.
Від них в нас і радість, і сила.
Це та найсвятіша і рідна земля.
Що кожного з нас народила.

Ведучий. Перегортаємо першу сторінку усного журналу «Моя Батьківщина — рідна Україна». (Звучать позивні журналу на вибір учителя.)

Ми дізнаємося про те, де знаходиться наша земля, яку вона має площу, з якими країнами межує, та ще багато цікавого.

Учениця. Погляньте на глобус. На ньому ви знайдете океани і материки. На материках є чимало різних держав, у яких живуть люди. Всі вони різняться між собою кольором шкіри і розрізом очей. Кожний народ має свою культуру і побут, свою мову, свої звичаї. Батьківщина для кожної людини, як рідна ненька, її не можна ані купити, ані заслужити, вона у кожного одна. Ми живемо в Україні, тому і називаємося українським народом. Чи знаєте ви, у якій частині світу розташована Україна? (Відповіді учнів.) Ось подивіться, де вона знаходиться на глобусі. На глобусі вона маленька, тому краще розглянемо її на географічній карті. (Показує на карті.)

Запитання

  • Яка столиця України? (Київ).
  • Яка найбільша річка протікає по території України? (Дніпро).
  • Яка площа України? (603, 7 тисяч кв. км.)
  • Назвіть найбільші міста України. (Львів, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк).

Розгляньте на карті гори. Як вони називаються? (Карпати, Кримські гори.)

Є у нас степи (показує), ліси (показує).

А тепер на карті нашої Батьківщини спробуємо знайти ту маленьку батьківщину, де ми з вами живемо (показує село чи місто на карті). Кожна людина живе у селі чи у місті, і саме з цих маленьких місцинок складається наша велика Батьківщина, що зветься Україною. Чи знаєте ви, скільки людей проживає в Україні? (Близько 46 млн чол.) Для них Україна є Батьківщиною. Вони люблять її і будуть захищати в разі необхідності.

Учень. А тепер подивимося, з якими країнами межує Україна, тобто хто є нашими сусідами. (Росія, Білорусь, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова.) Береги України омивають Чорне й Азовське моря. Неосяжні простори нашої Батьківщини. Є в нас багато великих річок: Західний Буг, Південний Буг, Дністер, Десна, а також сотні менших і зовсім маленьких. Є великі і маленькі озера з прозорою водою і тисячі джерел, що напувають нас живильною вологою. Надзвичайно чудова природа нашої Батьківщини! Давайте розглянемо малюнки, на яких зображена природа рідного краю (малюнки або слайди). А ось малюнки, що їх намалювали наші діти. (Можна використати репродукції картин місцевих художників або репродукції картин українських художників.)

Учень

Я люблю кожну квіточку в полі
І струмок, що до річки біжить.
І високі, до неба, тополі,
Й чисту-чисту небесну блакить.
І у синьому небі лелеки,
Й журавлину осінню печаль.
Й споришеві стежки, що далеко
Розійшлись по землі в синю даль.
У маленькі свої долоньки
Я промінчики сонця ловлю.
Україну мою, рідну неньку,
Я усім своїм серцем люблю.

Звучать позивні усного журналу.

Ведучий. Перегортаємо другу сторінку усного журналу. Тут ми дізнаємося про державні символи, про народні символи та обереги.

Учениця. Ну хто цього не знає! Адже ми вчимося в школі і це відомо кожному школяреві. Є у нас, як і в кожної держави у світі, свій прапор — синьо-жовтий, свій герб — Тризуб, а також свій гімн «Ще не вмерла Україна». (Учитель демонструє зображення Державного прапора, Державного герба, звучить Державний гімн.) Державний гімн треба слухати стоячи, на знак поваги до рідної Вітчизни (звучить Гімн України, всі встають).

Учень. А ще народ України має свої споконвічні символи. Спробуйте назвати їх. (Верба, калина, тополя, криниця, барвінок, груша). Чому вони такі дорогі серцю кожного українця? (Відповіді учнів.)

Верба — журливе дерево, що низько схиляється до води. Воно схоже на долю нашого народу, територію якого часто завойовували загарбники, а народ змушений був терпіти і схиляти голову, не маючи сили відразу вигнати завойовників. І хоч народ наш терплячий, але він гордий і завжди, рано чи пізно, знаходив силу, щоб випрямити спину і підняти голову, щоб стати вільним і незалежним.

Вербу люди застосовували з лікувальною метою. Для того щоб очищати воду у водоймах, її садили по берегах ставків, струмків і річок, а також біля криниць. І для чого тільки не використовував вербу наш талановитий народ! Навіть з вербовою гілочкою воду шукав і досить успішно! А навесні діти різні свищики робили. І хоча для опалення вона не годиться, бо погано горить, а більше тріщить, і тепла від неї мало, та вироби з верби сухі та міцні. (Показує малюнки, на яких зображені верби, а також вироби з верби.)

Пісня «Вербовая дощечка».

Учениця. Калину завжди любили, її порівнювали з гарною дівчиною. Калину садили скрізь: по берегах річок, на могилах, під вікнами біленьких хат та біля розмальованих криниць; кетягами червоних ягід прикрашали весільні короваї і вплітали їх у вінок, ними лікували застуду та варили варення. А навесні в калинових кущах співали, не втихаючи, солов’ї. Навесні калина приваблювала своїми квіточками-віночками, а восени — червоними ягодами, що палахкотіли ясним вогнем у променях осіннього сонечка. (Показує малюнки, на яких зображена калина.)

Пісня про калину.

Учень. Дуже часто струнких дівчаток порівнювали з тополею. Опоетизував її народ у своїх легендах і піснях. У казках злі свекрухи перетворювали своїх невісток у тополю. Її садили переважно обабіч дороги, очевидно тому, щоб здалеку було видно село, бо росте дерево дуже швидко. А найголовніше, мабуть, це те, що на високих тополях мостили свої гнізда лелеки. (Показує малюнок із зображенням тополі.)

А по землі стелився вічнозелений барвінок з блакитними, як небо, квіточками. Його люди любили за красу і невибагливість. Це символ вічного життя, любові, розлуки і пам’яті. Тому обвивали барвіночком хліб і коровай, вплітали його дівчата у вінок, садили, чи, може, він і сам виростав на могилах дорогих людей, як символ вічної пам’яті. (Показує малюнок із зображенням барвінку.)

Учениця. А криниця — це вічний символ життя, бо без води не можна прожити. Українці завжди селилися поблизу води. Тому до криниць в українців особливе ставлення — вони у нас скрізь прикрашені, гарно оформлені і зачинені, щоб вода була чистою і холодною. А ще навколо криниці люди садили квіти, вербу і калину, ставили лавочку, щоб відпочити. У кожній криниці вода особлива, має свій смак, не схожий на інший. У народі кажуть: «Не плюй у криницю, бо води доведеться напиться».

А ще у кожному дворі росла груша, бо як же без неї? Там діточки гралися, там і старенькі відпочивали, під грушею стояв стіл і лавки біля нього, щоб і повечеряти можна було всією родиною. А які смачні грушки достигали восени! (Показує малюнки, на яких зображені криниця і груші.)

Звучать позивні журналу.

Учениця

Я народилась в Україні
І почала життя своє.
Тут небеса високі й сині,
На що не глянеш — все моє!
Трава для мене зеленіє.
Для мене світлі дні ясні.
І сонце пестить та леліє,
Летять до серденька пісні.
Тут кожна квіточка співає.
Струмочок ніжно жебонить.
І краю кращого немає,
Де б я могла так вільно жить!

Ведучий. Ось ми дійшли до третьої сторінки журналу. Перегорнемо її. Як ви гадаєте, про що ми дізнаємося? (Відповіді учнів.) А дізнаємося ми з вами про народні обереги.

Учень. Народний оберіг — це предмет, що має чудодійну силу й приносить його власникові щастя, удачу, оберігає від небезпеки. Вважалося, що річ, зроблена добрими руками і з добрими думками, мала магічну силу, яка захищала людину в найвідповідальніші хвилини и життя. Така річ оберігала від хвороб, ран, бід, від дурного погляду, від кулі на полі бою. А що ж було таким оберегом в українців? (Відповіді учнів.) Оберегами були, як правило, вишиті рушники, вишиті сорочки, вишиті мішечки для тютюну — табакерки, розшиті пояси і т. ін. Вишиваючи будь-яку річ, мати, наречена або сестра з любов’ю та найкращими почуттями думала про свою найближчу людину, і та висока і світла енергетика передавалася на вишивану річ з кожним порухом голки. Тому і сорочка, і пояс, і рушник та й інші речі мали магічну силу.

Учень. І досі мати, проводжаючи в дорогу свого сина чи доньку, дарує вишитий рушник на щастя й на долю. Такий самий рушник стелять під ноги молодим, щоб довгою і щасливою була їхня життєва стежина. Часто мати вишиває синові сорочку, що слугує йому оберегом. Старі традиції знову повертаються, хоча і тривалий час їх не визнавали та вважали міщанством. (Учитель показує взірці рушників, поясів, сорочок, а діти коментують, чиї вони, кому призначались і яке мали значення для людей.)

Пісня про рушник.

Учень. А ще оберегами слугують образи святих, що їх тепер часто вишивають, освячують і вішають у хаті, а раніше, та й нині, їх малювали. Хто такі святі? (Відповіді дітей.) Святі — це люди, що, за християнською релігією, провели життя у служінні Богові і яких після смерті церква визнала небесними заступниками віруючих. Як правило, ці люди жили лише самою вірою і зрікалися світського життя, часто їх переслідували і жорстоко карали, але вони не відмовлялися від Бога. (Учитель показує вишиті і мальовані образи.)

Учень

Обереги мої українські,
Ви прийшли з давнини в майбуття.
Рушники й сорочки материнські
Поруч з нами ідуть у життя.
Нам любов’ю серця зігрівають —
Доброта і тепло в них завжди.
Вони святість і відданість мають.
Захищають від лиха й біди.
Й образи́, що на стінах у хаті,
Наставляють на істинну путь.
Українці, душею багаті,
Крізь віки у майбутнє ідуть.

Звучать позивні журналу.

Ведучий. Перегортаємо останню сторінку нашого журналу і дізнаємося про місцевість, де ми з вами живемо. Адже цей чарівний куточок також частинка нашої України. (Учні разом з учителем заздалегідь готують матеріал про своє місто, село чи вулицю, про відомих людей. Вони розповідають і показують репродукції картин чи предмети, виготовлені руками місцевих майстрів, можна запросити і самих майстрів, художників, музикантів.)

Ведучий. У серці українського народу завжди була пісня — весела чи журлива, жартівлива чи сумна. У ній передавали свій настрій, свою любов до рідного краю, до своєї землі. У пісні виражені найщиріші почуття людей. А зараз ми з вами виконаємо ті пісні, які звучали у нашій місцевості колись і звучать нині. (Діти виконують пісні про Батьківщину, пісні тієї місцевості, у якій живуть.)

Відгуки

Social comments Cackle