Обереги нашого дому
Свято про українські традиції

Мета: розширити знання учнів про українські народні традиції; розвивати навички практичного застосування знань, вміння цінувати народні звичаї; виховувати бажання більше знати про народні традиції, поважати їх.

Обладнання: рушники, вишиті скатертини, серветки, макети печі і скрині, лопата для хліба, рогачі.

Слова-синоніми: хата, оселя, домівка, господа, будинок, помешкання, світлиця, отчий дім.

Прислів’я: Хату руки держать. Чоловік у домі — голова, а жінка — душа. Без хазяїна двір, а без хазяйки хата плаче.

Зала, де проводиться свято, прикрашена рушниками, серветками, крилатими висловами, словами-синонімами, народними прислів’ями і приказками. На сцені на видному місці макети печі, скрині, лопата для хліба, рогачі.

На сцену виходить Мати-Берегиня. Вона розказує дітям про обереги, які існували з давньої пори у домі.

Берегиня

Я, діти, Мати — Берегиня роду,
Тому у мене завжди безліч справ.
Щоб відвести від всіх біду й негоду,
Щоб рід наш український процвітав.
На світі білому народів так багато,
У всіх традиції і звичаї свої.
І танці різні, рідна пісня, й свято,
Поля і ріки, і ліси, й гаї.
А ми — народ великий і прадавній,
На цій землі — багато тисяч літ
Живемо. Й рід наш миром славний,
Ми працьовитими ідемо в світ.
Бо землю-матінку ми любимо всі щиро,
Працюємо з світанку до зорі.
І не воюємо, бажаємо всім миру,
Й над нами синє небо угорі.
За тисячі років в нас виробились звички,
Свої традиції, і танці, і пісні.
Та власне ставлення і до землі, й водички,
І наші думи чисті та ясні.
Ми — українці всі, живемо в Україні,
В красі казковій, що земля несе.
Тож про Вітчизну-матір знати ми повинні
І про народ, його культуру — все!

Сьогодні ми з вами познайомимося з деякими звичаями і традиціями нашого народу, з оберегами рідного дому, того дому, в якому жили наші предки і в якому ви сьогодні живете. Що таке оберіг? (Відповіді учнів.) Правильно, походить від слова оберігати, захищати, берегти, а тому так називається. Оберіг захищає рідний дім, нашу оселю від злих духів, від біди, від злодіїв, від напасті, від блискавки та інших природних катаклізмів. А зараз я надам слово нашим дівчаткам, які в майбутньому стануть також берегинями свого роду, а тому їм уже тепер належить багато знати про обереги.

1 дівчинка. Почнемо ми наше свято уже з самої назви дому, який має стільки синонімів: хата, дім, квартира, будинок, оселя, домівка, помешкання, світлиця, світлина, дах над головою, отчий дім. Уже в цих словах відбивається любовне ставлення нашого народу до своєї рідної домівки, до отчого порогу, з якого починається велика дорога кожної людини у білий світ.

2 дівчинка. Саме дах над головою повинен бути у кожної людини, адже без нього не прожити у нашому краю, де відбуваються переміни клімату, на зміну літу приходить сира осінь, а потім холодна зима. Тому історично так склалося, що кожна людина, виростаючи і починаючи самостійне життя, повинна була збудувати власними руками своє помешкання. Будували його з дерева, бо в Україні було багато лісів, або з глини, очерету, лози, соломи там, де лісів було мало. На допомогу людині приходили односельці, родичі — вся громада.

3 дівчинка. Для хати вибирали живописне місце на підвищенні, але біля води, з багатими угіддями, зручне для оборони від ворогів, яких вистачало в усі часи. Дім будували швидко, до холодів, щоб у ньому не було сирості. І вже тут були свої звичаї, які повинні були вберегти нову оселю від злих духів, ворогів та злиднів. Тому верхні частини хати завершували різьбленим силуетом кінської голови — це від «злих духів». Під кути хати, під час закладання фундаменту, клали гроші, шматки хліба або зерна — це, щоб ніколи в хаті злидні не водилися, а хазяї були багаті.

4 дівчинка. Коли хата була закінчена, її білили білою глиною, щоб здалеку було видно біленьку чепурну хату. Бо здавна в українців білий колір символізував чистоту, любов, здоров’я. Коли вселялися у нову хату, то спочатку впускали в неї котика, щоб він показав найзручніше місце для ліжка, а ще півника впускали в хату, щоб усі були здорові у цій оселі та багаті.

5 дівчинка. Ось і закінчена новобудова, тут народилася любов, тут вкладена спільна праця людей, сюди білий лелека принесе дітлахів, які житимуть у ній, звідси почнеться їхнє життя. Ось тут, у цій оселі, вечорами по темних куточках будуть виглядати нові чарівні казочки. А десь у нірці під розмальованою піччю житиме добрий Домовичок. За образами під вишитими рушниками житиме Добрий Дух, а може Ангел, який своїми прозорими крильцями оберігатиме дітей від усього злого. У цій світлиці тихенько звучатимуть перші колискові пісні, а потім інші чарівні пісні, ті, що заляжуть глибоко у саме серце людини і житимуть з нею вічно, як і ця, що оспівує рідну хату...

Діти виконують пісню «Хата моя, біла хата».

Берегиня

Удень роботи й клопотів багато,
То на городі, то в саду, то в полі.
А ввечері, коли заходиш в хату,
На лаву сядеш стомлено поволі
І починаєш дітям вишивати
То сорочки, то рушники барвисті.
І світлу долю мрієш закликати,
Щоб мали діти добрі душі й чисті.

Рушники... Рушники... Найсвятіший оберіг, який і до сьогодні живе, діє, допомагає добрим людям у житті. Він і донині зберігся чи не в кожній оселі і дуже добре, що набуває ця традиція все нової сили. Заходять рушники і в ті хати, де і не велися ніколи. Сьогодні вони на образах, над портретами батьків і дітей, на столах під хлібом-сіллю. Сьогодні вони знову ожили, заговорили і стали повноцінними оберегами кожному, хто у це повірив.

1 хлопчик

Здавна синові сорочку вишивала мати.
Закликала щастя-долю до своєї хати.
Поки вишиє — намріє, стільки наспіває...
Як закінчить, у сорочку сина одягає.
А синові в тій сорочці тепло і затишно
І куди б він не приходив — скрізь завжди успішно.

2 хлопчик

Бо сорочечка біленька з вишивкою мами
І теплесенька до тіла, й оберіг — так само.
Від злих духів захищає та оберігає,
Бо любов у ній велика — дужу силу має.
Поки шила-вишивала — діток пригортала
І ніжила, й голубила, Ангела прохала,
Щоб діточки росли дужі, розумні та сильні,
Працьовиті, завжди ситі і довіку вільні.

3 хлопчик

І рушник найкращий в світі, з квітами й півнями
Мій татусь колись в дорогу теж прийняв від мами.
Щоб під ноги всі дороги радісно стелились,
І щоб діти у дорозі із путі не збились,
Щоб її дорослі діти десь не заблукали,
А до отчого порога завжди повертали.

4 хлопчик. Рушники завжди захищали отчий дім і все, що в ньому було. Рушники вішали над святими образами, які колись були у кожній хаті. Рушники вішали над фотокартками рідних, які завжди були за склом у рамочці, — це для того, щоб вони оберігали цих людей від злої долі. Рушники були над вікнами, бо вишивка на його кінцях не пускала в дім чорні сили, рушники були над дверима, щоб через них не зайшов злий дух.

5 хлопчик. Рушник захищав усю родину від «поганого ока» і був справжнім витвором мистецтва. Бо в цілому селі не було двох однакових рушників. Кожна жінка вплітала в його візерунки щось своє, чарівне, яке ставало окрасою цілого дому і прославляло жінку як майстриню. Бо українці завжди жили серед величі природи і вміли бачити її красу і цінувати. Тому все, до чого торкалися їхні руки, повинно було нести красу світу. Рушниками перев’язували сватів на весіллі, рушником зв’язували руки молодим під час вінчання на знак непорушності їхнього шлюбу, рушники давали дітям, котрі вирушали в далеку дорогу, щоб була вона легкою і світлою... Я от думаю іноді, коли б усі українські вишиті рушники, що їх вишили матері й бабусі своїм дітям та онукам, скласти в одну дорогу, скільки б разів вони оперезали земну кулю? Якою б чарівною була така дорога на Землі! Просто цікаво...

6 хлопчик. А ще за давньою традицією на вишитому рушникові у світлиці завжди лежала свіжоспечена паляниця як символ достатку в домі. Люди в усі віки дуже цінували хліб, достаток у домі, бо знали, що хліб — це життя. Тому до хліба ставились з особливою шаною. Тому він і лежав загорнутий у вишитий рушник на почесному місці. То ж недаремно Борис Олійник в одному зі своїх віршів написав:

«Істинно, люди: живемо не хлібом єдиним,
Істинно так. Коли маємо хліб на столі».

І це свята правда, коли є хліб, то й усе на світі цікаво і хочеться знати людині, а коли голод, то все втрачає свій зміст і блідне, навіть сонце втрачає свій блиск для людини. У нашому рідному краю було і таке, коли від голоду вимирали не тільки окремі родини, але й цілі села... Не завжди в Україні жилося так добротно і багато...

7 хлопчик. За давньою традицією українці колись (це збереглося і до сьогодні) дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю на вишитому рушникові, щоб більше було у нас друзів по всьому світу, щоб знали Україну на земній кулі як гостинну, добру і славну країну. Народ сказав би на це: «Чим багаті, тим і раді». А багата була Україна завжди хлібом, добротою і гостинністю.

Виходять хлопчик і дівчинка в національному одязі і несуть паляницю на вишитому рушникові.

Хлопчик і дівчинка

Ми з хлібом-сіллю до гостей ідемо,
Щоб більше друзів на землі було.
Ми мир і дружбу свято бережемо
Та щире слово, і душі тепло.

Хліб-сіль кладуть на стіл.

Діти виконують Пісню про рушник муз. П. Майбороди, сл. А. Малишка.

Берегиня

І ще у домі оберегів є багато,
Насамперед — цілющая вода.
Щоб кожен день, у будень і у свято
Дім оминало горе і біда.

1 дівчинка

З водою все життя пов’язане людини,
А без води — ніхто не проживе.
Без неї зжухне все, не буде ні рослини,
Ані людей, бо вимре все живе.

1 хлопчик

Вода — свята! Саме життя в водиці,
Людина з нею кожен день і час.
А найсмачніша — з отчої криниці
І найсолодша кожному із нас.

1 дівчинка

Як тільки-но приходить в світ дитина,
Її купають зразу, в першу мить.
Не розлучається з водичкою людина,
Бо без води у світі не прожить.

1 хлопчик

Як до хреста несуть — то у воді купають,
Як під вінцем став молодий і молода,
І як востаннє у дорогу проводжають —
Людей окроплює завжди свята вода.

1 дівчинка

А на Водохреще вода стає живою,
На всій поверхні сонячній земній.
Тож дім окроплюють водичкою святою,
Вода цілюща — диво-сила в ній.

1 хлопчик

А як у свято за столи сідають,
Свячену воду випити дають.
А потім вже гостинно пригощають,
Бо від води завжди спасіння ждуть.

2 дівчинка

Паски водою святять на Великдень,
На Маковія — квіточки і мак.
На Спаса — яблука, що визріли на цей день,
Бо в Україні повелося так.

3 дівчинка

А ще я обереги гарні знаю —
За образами в нас вони лежать.
На Маковія я букет збираю —
Яскраві квіти аж палахкотять.

4 дівчинка

В букетах тих полин є і колосся,
І васильки, мак, пижма, звіробій.
Щоб затишно в хатах усім жилося,
Тому і оберіг у нас такий.

2 хлопчик

Бо мак — «нечисту силу» не пускає,
Від звіробою — звір домівку обмине.
Цілющу силу кожне зілля має
І від хвороби дуже помічне.

3 хлопчик

А з давніх пір в хатах по Україні
Висів вінок з цибулі й часнику.
Традиція така живе у нас й донині,
Бо має силу неабияку.

4 хлопчик

Той оберіг, традиції і звички,
Усе притягує до рідної землі.
Калина рідна, верби біля річки
Й тополі в полі в присмерковій млі...

5 дівчинка

Усе чарівне, рідне, миле серцю,
Усе найкраще в рідному краю:
Ліс, поле, луг, малі озерця —
Я тут живу, на цій землі стою.

5 хлопчик

Це рідний край, чарівна Україна,
Тут рід, моє коріння, вся сім’я.
А в небо лине молоде пагіння,
Ми! Діти! Українці на ім’я

Берегиня

Нас впізнають за вишитими рушниками,
Й за сорочками вишитими — в світі.
І за чарівними, та милозвучними піснями,
Які звучать кожнісінької миті.
А в мові ще живе душі палахкотіння,
Краса звучання є у ріднім слові.
І щирість, і барвистість, і горіння,
Тому, мабуть, й пісні такі чудові.

Учениця. Справді, в Україні є дуже багато пісень, які склав і досі складає та співає наш народ. На всі випадки життя, на кожну подію, про кожну річ є своя пісенька. Народ відчуває красу усім єством, а тому, мабуть, і співає з таким безмежним почуттям любові і ласки, дуже щиро, сердечно, трепетно та ніжно.

Учень. Пісень багато є у нас і піснярів також. Бо майже кожна людина співає: то тихенько лине пісня матері над колискою дитини, то за столом у радісні свята співає і веселиться народ. У святвечір колядують та щедрують, лунає пісня у полі за роботою, щоб легше було працювати, за шиттям чи вишивкою, на вечорницях молодь заводить своїх пісень, або просто, коли готується обід... Бо пісня допомагає жити і творити, вона уміє збадьорити, зацікавити... Пісня звучить і в трагічні хвилини... А знаєте, як прийшла пісня в Україну?

Учениця. То ж ми вам зараз розповімо про це. Уважно слухайте... Колись давно-давно бог вирішив роздати людям таланти, щоб кожен народ відрізнявся чимось від іншого. От зійшовся увесь земний народ, всі хотіли бути першими, щоб одержати найкраще для себе. От бог роздав, кому що випало: одному вміння торгувати, іншим — уміння воювати, ще іншим вміння будувати... От всі одержали щось для себе і розійшлися. Але тут бог побачив, що стоїть ще одна вродлива дівчина у гарній вишитій сорочці, з барвистим віночком на голові й мало не плаче. Бог запитав, чого вона стоїть віддалік. А вона йому відказала, що не могла підійти ближче... Тому і не одержала ніякого таланту... Подивився бог на дівчину і був вражений її скромністю. Таланту їй не бракувало — це точно. Але вирішив не розчаровувати дівчину і подарував їй пісню. З того часу всі українці, окрім того, що вміють бачити красу, мають талант до всякої праці, до науки, до творчості, одержали талант ще й до пісні.

Діти виконують народну пісню на вибір організатора.

Берегиня

Хай ллється пісня у моєму краї,
Хай рушниками вкриється земля.
А світла радість всюди процвітає,
І на добро усіх нас окриля.
Нехай живуть традиції чудові,
Що в Україні нашій збереглись.
І щирість та любов живе у мові,
І пісня ллється, як давно колись.

☼ Подякувати автору ☼

картка Приватбанку

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Переказ з Приватбанк

Переказ з iPay.ua

Переказ з EasyPay

Переказ з Portmone

Переказ з Банк Південний

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube