Осіннє диво
Свято осені для дітей 3—5 класів

Краса природи завжди дивує, захоплює та ще будить дивні почуття смутку, тривоги, захвату і радості одночасно. А ще щось таке, чого не можна виразити словами. Осінь! Яке диво повсюди: чарівні ліси вбрані в золото і багрянець, луги із пожухлою травою, яскраве сонце на чистому синьому небі. А вільний вітер гуляє просторами і знімає жовті листочки, гойдає їх в останньому польоті і бережно кладе на землю. Спокій і тиша повсюди. Нема кому співати у чарівному бездонному небі, бо полетіли у вирій пташки у передчутті холоду і голоду. Але ж прислухайтесь, що це? Тисячі ніжних сопілочок дзвенять у повітрі в сонячний і теплий день. Це коники-стрибунці так видзвонюють, бо ж кому співати, як пташок немає... А навколо така неймовірна краса, що душа у якомусь трепетному смутку летіла б і летіла над осінньою землею і захоплено насолоджувалася красою осіннього дива. Ці почуття доступні всім, і діти відчувають те ж саме, тільки ще не вміють висловити точно свої почуття. Але вони так люблять осіннє диво природи. Ось в таку пору і можна провести екскурсії в поле, ліс, парк, щоб діти ще і ще могли насолоджуватися красою природи, зрозуміти, чому так тривожно б’ється їхнє серце. На екскурсіях вони назбирають дивовижне осіннє листя, яким потім оформлять зал, де буде відбуватися свято, зроблять гербарій з осінніх квітів. На уроках трудового навчання виготовлять різні букети з сухих квітів, трав та листочків і гілочок, зроблять аплікації, на яких летітимуть у вирій казкові пташки і метелики. Багато цікавого можна зробити, назбиравши природного матеріалу для оформлення свята. І до цього вони добре підготуються на екскурсіях. А ще побачать те, чого раніше не помічали, зроблять цікаві відкриття і напоять серце красою і радістю. Бо ж чому і не порадіти, коли твоє волосся розчісує лагідний вітер і несе чарівну струну бабиного літа, ніби запрошуючи пограти на ній. І десь там, високо в небі, народжується божественна мелодія, яка залишається в твоїй душі на все життя... А осінь іде по землі і не знає, напевно, що вона робить з людьми, які почуття викликає у їхніх серцях...

На уроках рідної мови діти пишуть твори і вірші про осінь, вони вчаться висловлювати свої почуття, пробують розказати те, що захопило їхні серця, що вони побачили і відчули. Так починається підготовка до свята. Ще діти збирають прислів’я і приказки, загадки і казки, які можна використати на святі, добирають вірші і прозу про осінь. Для учнів третього, четвертого і п’ятого класу не цікава і захоплююча робота, вони із задоволенням шукають потрібний матеріал в бібліотеках, йдуть до людей старшого віку, які можуть розповісти їм про прикмети осінньої пори, різні легенди, яких у кожному регіоні України дуже багато. А це ж і пошукова робота, яка захоплює дітей, вчить спілкуватися з людьми, вчить слухати і відтворювати почуте. Основне те, що діти відчувають задоволення, радість і щастя від такої роботи і виконують її із задоволенням. Потім за сценарієм готують свято, у якому багато музики, бо кожен вірш вони читають у супроводі музичного інструменту, співатимуть раніше вивчені пісні, слухатимуть класичні музичні твори. У святі є й казка, яка вчить мріяти, фантазувати, є багато віршів, прислів’їв, загадок, є казкові герої, яких так люблять діти. В оформленні допомагають батьки, які зарання одержали завдання і перед святом його виконують. І ось він — день свята. Святково вдягнуті приходять батьки і діти і, як правило, ідуть цілими родинами, бо хочеться побачити, як виступають діти, і самому душею відпочити. Кругом величезні букети осінніх квітів, жовте листячко не тільки на стінах, під стелею і де тільки можна, а й на підлозі, на темному фоні стіни — летять у вирій журавлі. Лине музика... На сцену, маестро!

Сцена оформлена, як галявина, на ній листочки, кущ калини, пеньки. Виходять діти, здирають листочки і перемовляються.

Таня. Осінь така красива, що ні в казці сказати, ні пером описати!

Оленка. Я теж люблю цю чарівну пору року, бо в ній стільки дива і краси, аж дух перехоплює!

Мар’яна. Так, уже осінь, а недавно ще було таке гарне літечко, жаль, що так швидко відлетіло...

Відлетіло літо-літечко,
Промайнуло, та й усе...
Дощик сіється крізь ситечко,
Холоди до нас несе...

Та нараз, мов крізь віконечко,
Між хмарками із небес
Гляне щедре, любе сонечко —
І куди той дощик щез!

Таня. Здається, недавно було літечко, а вже жовтень простує по землі, а він свою роботу знає!

Торкнувся Жовтень всіх листочків
І фарби золоті роздав.
В усіх лісах, серед садочків
Чарівний красень побував.

Змінив нараз усе довкілля
У колір сонечка прибрав,
І в лісі, у часи дозвілля,
З вітрами на органі грав.

Хитались сосни сумовито
В казковий, неповторний час.
На струнах бабиного літа
Звучав осінній дивний вальс.

Звучить пісня «Осінній вальс». Виходять на сцену старші дівчатка і співають.

Оленка

Осінь така красива,
Лагідна і привітна.
Он павутинка сива,
Квітка остання квітне,

Листя летить, кружляє,
Сонечко щиро гріє.
Золотом ліс аж сяє,
Небо вгорі синіє...

Але не лине пісня,
Жаль, бо пташок немає.
Туга сердечко тисне,
Осінь вже догорає...

Виходять ще діти.

Роман. Осінь така світла, така чарівна, вся в золотім і багрянім листі, вона справді чудова.

Осінь захоплює, осінь вражає
Дивом-красою і барвами квіт:
То вона щедре тепло посилає,
То умивається дощиком світ...

То аж засвітиться в золото вбрана,
Ніби царівна, велична стоїть,
Вся чарівна, кольорова, багряна,
Ніби чекає і мудро мовчить.

То засумує із вітром у парі,
Шелестом, шумами зашурхотить.,
Крапле дощами із сірої хмари,
Листям вологим додолу злетить...

Олексій. Погляньте вгору! Там лелече гніздо... А пам’ятаєте, там сім’я лелеча жила, їх було того року там багато!

На тополі гніздо почорніло
Від дощів, що ідуть та ідуть,
Вже давно з них лелеки злетіли,
Десь далеко на півдні живуть.

А гніздечко їх миє дощами
Пізня осінь, щоб чисте було,
Налітає до нас з холодами,
Забирає останнє тепло.

А десь там, десь далеко-далеко,
В теплім хоч, та чужому краю
Бачать в снах найсвітліших лелеки
Це гніздечко у ріднім краю...

Андрій. Ай, справді, осінь буває такою різною, що не передати! Вона наче сама казка. Ходить, блукає по Землі і кожного дня міняє краєвиди.

Тарас. Ну, хіба вона людина, що ходить? Хіба вона казка? Щось ти, Андрію, таке вигадуєш! «Осінь ходить, блукає...» Може, вона людиною стала?

Андрій. Може і людиною, у казці все можливо, а осінь чарівна і казкова, то чому б і ні?

Мар’яна. А ми і пісню знаємо про осінь, давайте заспіваємо! Ставайте всі в коло!

Виконується пісня «Ой ходила осінь»

Осінь. Добрий день, діти! Не сподівалися побачити живу Осінь? Не лякайтеся, ви ж хотіли побувати в чарівній казці? А всі ви молодці, так гарно вірші читаєте, і видно, що любите мене, вмієте бачити і захоплюватися красою рідного краю, мені приємно зустрітися з вами, поспілкуватися, бо живемо ми з вами у такій красі!

Андрій

Розкажи мені, Осене, казку
Про чарівність твою і красу,
Про дива твої й сонячну ласку —
Це я в серці своїм понесу!

Покажи мені, Осене, диво,
Що у полі і в лісі живе,
Де зайчатко стриба полохливе,
В синім небі де хмарка пливе.

Заспівай мені пісню, будь ласка,
Ніжну-ніжну про вроду твою,
Прошепчи мені, Осене, казку
Жовтим листям в осіннім гаю...

Осінь. Ви так гарно просите мене про це, що я розповім вам казку. Отже, сідайте всі тихенько навколо мене і слухайте. Це так було давним-давно, що вже ніхто й не пам’ятає. Тому люди і не знають, як прийшла до нашого краю осінь-чарівниця. А було це так.

Колись Земля наша була зовсім іншою, вона не знала, що таке холод, мороз, сніг. Не знала вона, що є ще й холоднющі вітриська та проливні дощі, бо її обігрівали два Сонечка. І цвіла вона весь час безперестанку. Як відцвітали одні дерева, то починали цвісти другі, а квіти цвіли і не переставали. І так було гарно і радісно, що ні в казці сказати, ні пером описати. Всі дерева, квіти, пташки, звірі розмовляли між собою чарівною пісенною мовою і один одного розуміли. Дуже гарно, просто чарівно було тоді на Землі. Два Сонечка любили свою Землю-красуню, пишалися нею, обіймали теплими промінцями, пестили, ніжили і натішитися не могли — така вона була чарівна.

А десь далеко-далеко, за тридев’ять галактик, у тридесятому вимірі, жила така ж красива і така ж чарівна планета Ялмез, тільки її обігрівало одне-єдине Сонечко. Але воно було таке велике і щедре, що його тепла і любові вистачало не тільки для планети Ялмез, але й на багато інших. І це Сонечко теж дуже любило свою красуню, живу планету, співало для неї свої чарівні космічні пісні, а Ялмез співала для Сонечка теж, бо дуже любила пісню. Та от одного разу щось трапилося з цим великим Сонечком, і воно почало марніти і згасати. І ніхто у цілому велетенському Космосі не міг допомогти йому. Все менше тепла почало виділяти Сонечко, все менше пісень співати... І от настав такий час, коли воно зовсім почало гаснути, і його улюблена чарівна планета стала марніти без тепла, любові і без пісні. Тоді вона послала у Космос свою пісню, у якій звучали безнадія і горе, і всі ті, хто її чув, стурбовано загомоніли між собою, бо ж треба було врятувати планету Ялмез, цю космічну перлину, незвичайну красу.

Пісня летіла від галактики до галактики, її передавали з проханням про допомогу. Але ніхто не міг цього зробити, бо в кожного Сонечка були свої планети, які треба обігрівати і берегти. А пісня все летіла і летіла, бо пісня, як і краса, не може загинути. І от долетіла вона до наших Сонечок. Вони були вкрай стурбовані таким повідомленням і довго радились, як їм вчинити. А тоді вирішили, що одному, молодшому Сонечку, слід летіти до цієї далекої планети і врятувати її. Адже вона така гарна, як і Земля, а краса не повинна загинути.

І от одного дня молодше Сонечко притиснуло свою улюбленицю-Землю промінцями, міцно поцілувало її і почало прощатись. А Земля розхвилювалася, вона не хотіла відпускати його, бо як полетить воно, то стануться якісь зміни, а які, вона не могла знати, і це хвилювало і тривожило її. Та Молодше Сонечко почало заспокоювати і втішати Землю.

— Не журися, моя люба Земле, ти не загинеш, а станеш ще кращою. На тобі відбуватимуться казкові переміни, і ти будеш тішитись ними. Вони радуватимуть і дивуватимуть тебе завжди.

— А які зміни стануться зі мною?

— Ти не замерзнеш, але на тобі будуть різні місця: з таким же кліматом, як і тепер, та ще з іншим. У помірних зонах тебе дивуватиме зміна пір року, тому що я пришлю до тебе Весну, Літо, Осінь, Зиму.

— А якими вони будуть?

— Весна буде чарівною і ніжною, як ранкова зоря. Вона народжуватиме мрію, даруватиме тепло і радість, любов і ніжність, чарівну пісню пробудження природи.

— А Літо?

— А Літо народить щастя і радість, воно буде барвисте і даруватиме красу.

— А що ж таке Осінь? Яка вона буде і що принесе?

− Ось тільки я полечу, вона відразу і почне приходити, бо стане холодніше. Та не журись, вона народжуватиме впевненість, даватиме надію, а ще вона буде щедрою і багатою.

— А якого кольору вона буде?

— От про це треба подумати... А знаєш, я зроблю її дуже красивою, щоб ти не журилась за мною. Я всю свою любов віддам тобі, і ти побачиш це у красивих жовтих листочках дерев, й подарую тобі чарівність і всі кольори веселки у квітах, які будуть квітнути в цю пору, а лісам і дібровам віддам золото мого проміння, щедрість серця і вони будуть чарувати і дивувати тебе своєю неповторністю.

З цими словами Сонечко знялося і полетіло, бо не можна було гаяти ні хвилинки: дорога ж була далекою і важкою. Десь там, делеко-далеко, згасало Сонечко і вмирала краса.

Земля засумувала: вона прощалась назавжди зі своїм любим Сонечком-молодшим. На чистому небі зібралися хмаринки і пролились дощем — так плакала Земля. А Сонечко-молодше летіло дуже швидко. Це помітили ластівки, що завжди снували в синьому небі, і захвилювались, задзвеніли, замахали крилами і полетіли доганяти Сонечко. За ними полетіли й інші пташата, вони хотіли повернути Сонечко додому, тому летіли цілісінький день, а потім ще й ніч — так хотіли наздогнати його. Вони не зупинялись ні перед чим, а все летіли та й летіли. І дуже стомились, натерли крильця, бо ж летіли, не зупиняючись, через велетенські ріки і моря і вже зовсім знесилились, а Сонечка не догнали, воно летіло від них все далі і далі, і стало зовсім далеким...

Сонечко дуже поспішало та на своїм шляху засвічувало зорі, щоб уночі радувати Землю і, щоб по них пташки могли повернутись до своїх гніздечок. Через деякий час Сонечко стало зовсім непомітним, а вночі земля його бачила як ледь помітну Зірочку, яка посилала їй чарівні промені.

А птахи вже далі не летіли. Вони сиділи за далеким морем і заживляли рани від тяжкого перельоту. їм було тепло і затишно, та дуже хотілось додому, бо так далеко вони ще ніколи не літали. І коли трохи зміцніли, то захотіли повернутись додому, але в цей час прилетіли великі птахи і розповіли, що у рідних місцях сталися страшенні зміни: холод зробив ріки твердими, вітер зірвав усе листя з дерев і кудись поніс далеко. І хоч спочатку було дуже красиво на всій Землі, як у казці, та незабаром все змінилось: не стало чого їсти і пити, від холоду мерзли лапки. Тому всі пташки полетіли, а ті, що залишились, то, мабуть, загинуть. Бо втікали всі, а ті, що не вміли добре летіти, то всю дорогу бігли. Дуже сумно стало всім, хто слухав цю розповідь журавлів, качок, лебедів...

Самі ж вони падали від втоми, у їхніх вигуках звучали туга і розпач. Усі притихли, і нікому вже більше не хотілося співати. Вони жили мов у сні: такою великою була журба, таким нестерпним був жаль за рідним домом. Так пропливав час, а в тих місцях, звідки прилетіли пташки, панувала холодна Біла Зима.

Вона по-своєму наводила порядки на землі, зробила все навколо білим і чистим; кому нічого було їсти, повкладала спати, а кому було дуже холодно, дала нове вбрання, заморозила ріки і озера, і було теж дуже красиво, хоч холодно, але тут тепер жила зимова казка.

Та тільки одного дня якось по-особливому пригріло сонечко і раптом у серцях народилась, і ожила мрія, і стала кликати в політ. Пташки знялись високо в небо і полетіли назад до своїх рідних місць, у ті краї, де жила їхня пісня, яку вони залишили. А коли повернулись, то підняли її і радісно заспівали, бо світило сонечко, зацвітали квіти, пробуджувалась природа, і всі були у себе вдома. Тому завжди дома пташки співають весело і радісно, бо найкраще жити там, де ти народився.

А коли минає тепле літечко, і промені єдиного тепер Сонечка стають не такими жаркими, у край приходить чарівна Осінь, золота, щедра і багата. І як тільки вона з’являється, стають холодними роси і пташки знають, що вже йде Осінь, і відлітають у тому напрямку, куди полетіло Сонечко-молодше. Вони, може, сподіваються ще повернути його, не втратили надії. І кожен рік тужно кличуть його і летять за ним услід...

Осінь іде по Землі, вся чарівна, немов цариця, вся в золоті і в прикрасах. А щоб менше сумували за літом, Осінь заставляє всіх трудитися: і звірів, і людей. Бо ж в роботі руки не знають скуки.

З того часу у нашому краю є чотири пори року. І завжди у визначений час приходить Осінь — непомітно і тихо, але першими про це дізнаються ластівки, які дзвенять зранку до вечора у синьому небі, і раптом знімаються, і летять у синяву неба за Сонечком на південь, і ніби розчинюються в небесному просторі, і вже не чути дзвону, стає тихо-тихо. Тільки коники-стрибунці видзвонюють в траві вечорами...

А я, Осінь, іду по Землі, роздаю людям врожаї, лісам і полям різнобарвні кольори, розмальовую довкілля у чарівні кольори, які залишило на згадку Сонечко-молодше.

Пройшло багато-багато часу. І до Землі долинула чарівна звістка про те, що далека планета Ялмез не загинула, а розквітла і знову співає свої чарівні пісні новому Сонечку.

Ось таку казку я розповіла вам про те, як з’явилася Осінь на Землі.

Діти. Спасибі тобі, люба Осене! Казка нам сподобалась.

Осінь. А тепер я хочу подивитись, як ви граєтесь, я теж люблю дитячі ігри: тоді завжди весело!

Мар’яна. А чого б нам і не погратися! Давайте! Поставимо два стільці на крок один від одного, під ними протягнемо скакалку, на стільці посадимо хлопця і дівчину і по команді хтось повинен першим витягти її, побачимо, хто спритніший. Почали! (Вибирає дітей і проводить гру декілька разів).

Осінь. Молодці, спритні діти!

На сцену піднімаються нові діти, вони пропонують їй подивитись концерт.

Віта. Осене, ми тебе дуже любимо, бо ти прекрасна, чарівна і особлива пора року. Скільки всього достигло, яка краса навколо!

Віка. А для тебе ми приготували дарунки, ось послухай!

Звучить пісня у виконанні учасників художньої самодіяльності.

Звучить пісня «Журавлі»

Віта

Осінь в гаю жартувала:
В золото все одягла,
Всюди все розфарбувала,
Срібну струну натягла.

Різних грибів наростила,
Осінь в моєму краю.
Жовті листочки, мов крила,
Кружаться тихо в гаю.

Звучить пісня «Шпачок прощається»

Віка

Тихо-тихо... Сонце гріє,
Шле тепленькі промінці...
Різне листя пломеніє,
Наче сонечко в руці.

Де-не-де зоріють квіти —
Он ромашка зацвіла.
Пізні квіти, наче діти,
Повернулись до тепла.

А тепла й не так багато,
Скоро-скоро задощить...
А сьогодні ніби в свято —
Все у золоті стоїть!

Діти виконують танець «Вальс з листочками»

Звучить пісня «Листочки»

Юра. Я пропоную нове змагання. Нехай вийдуть по три учні в команду: три хлопчика і три дівчинки, ті, що знають народні прикмети про осінь, і позмагаються, хто більше знає народних прикмет.

Діти самі готують матеріал. Але це можуть бути і такі прикмети:

  • У жовтні грім — зима без снігу.
  • Калина уже дозріла, а листя на ній ще зелене — до теплої осені.
  • Бабине літо сухе — осінь мокра.
  • З вершків дерев листя опало — скоро зима.
  • Бабине літо непогідне — осінь суха.
  • Вологе літо, тепла осінь — на довгу зиму.
  • Снігу восени нанесе рано — весна рано повернеться.
  • Гуси летять високо — осінь буде тривалою.
  • Багато ягід на горобині — осінь буде дощовою, якщо мало — сухою.

Перемагає той, хто найбільше назве прикмет.

Олена

Над прозорими росами
Вже летять журавлі.
Дай погрітися, Осене,
У твоєму теплі.

Дай натішитись ласкою,
Що від сонечка п’ю,
І чарівною казкою
В золотому гаю.

Осінь. Ще буде і тепло, і сонячно, але вже йде до зими, тому ночі стають довшими і холоднішими, а дні коротшають, та й сонечко не буде так припікати, настає пора прощання. Треба підготуватись до зими.

Олеся

Від ріки тумани народились
І клубочаться, клубочаться, повзуть...
Вся долина білим дивом вкрилась,
А тумани рушили у путь.

Розлились — і все у них втонуло,
Ніби в білім-білім молоці.
Спати сонечко давно уже гайнуло,
І давно поснули горобці.

Тихий вечір Землю обіймає,
Картопляний дух стоїть в дворі,
Всіх осінній холод пробирає,
Зорі засвітилися вгорі...

Осінь

Чарівний вечір, та іти потрібно,
Довкіллю всьому дати раду час.
Дорогу вкажуть Зорі — буде видно,
А я піду... Піду уже від вас.

Збирається йти, але на сцену виходить Лісовичок.

Лісовичок

Я бачу сон? Чи Осінь поміж вами?
Чи заблукав я у казковий світ?
Щось дивне коїться мені з роками,
Хоч маю я не так багато літ...

Якихось сотень п’ять чи шість, можливо,
Тих років я давно не рахував.
Тут Осінь поміж вас — це справжнє диво!
Її зустріти я і не чекав.

Добридень, Осене, красуне-чародійна,
Вітати радий, бачити між нас,
Така ти гарна, і велична, й дивна,
Що поклонитись треба — в самий раз!

Кланяється Осені і звертається до дітей.

Лісовичок. Чого, думаю, тут так гамірно? Дай піду, подивлюся, хто розшумівся! Виглянув із-за дерева, дітей побачив та й вирішив їм гостинців принести, горішків та ягідок, хай поласують, а тут і ти, Осене-красуне! Пригощайтесь усі! А тобі, Осене, дякую за твою щедрість і доброту, так гарно все вродило на Землі, дякую!

Осінь. Дякую і тобі, Лісовичку, ти гарно господарюєш, я задоволена, все у лісі добре, всі вже готові до зими. Тому я у твоєму лісі ще краще все розмалюю, щоб кожен, хто приїде, був зачарований красою. До побачення!

Всі проводжають Осінь зі сцени.

Лісовичок. А ви, діти, теж зараз підете додому, але тільки після того, як загадки розгадаєте та прислів’я скажете мені!

Загадки

  • Жовте листячко летить,
    Під ногами шелестить.
    Сонце вже не припікає,
    Діти, це коли буває?
    (Восени)
  • У зеленім кожушку,
    В кам’яній сорочечці.
    Я живу собі в ліску —
    Всім зірвати хочеться.
    (Горішок)
  • Відгадаєте діти, хто
    Має носик — долото.
    Ним комах з кори виймає,
    Про здоров’я лісу дбає.
    (Дятел)
  • Невидимка ходить в гаю,
    Всі дерева роздягає.
    (Осінь)
  • Голі поля, мокне земля,
    Дощ поливає, коли це буває?
    (Восени)

Загадки можуть загадувати і діти Лісовичку.

Лісовичок. — А хто тепер прислів’я про осінь знає?

Діти кажуть прислів’я.

  • Посієш вчасно — то вродить рясно.
  • Осінь зиму годує.
  • Осінь збирає, а весна з’їдає.
  • Восени багач, а навесні прохач.
  • Жовтень ходить по краю та виганя пташок із гаю.
  • Весна багата на квітки, а осінь на сніпки.
  • Вересень пахне яблуками, а жовтень — капустою.
  • Восени і горобець багатий.
  • Хто осінню байдикує, той зимою голодує.
  • Листопад вересню онук, жовтню — син, а зимі — рідний брат.
  • Літуй не літуй, а осінь таки прийде.

Лісовичок. Молодці діти, теж знають багато! За це їм гостинці я приніс, пригощайтесь, будь ласка! (Роздає горішки).

Оленка. А ми теж гостинці маємо — це наші вірші, загадки, прислів’я і твори, які ми писали про Осінь. І роздамо ми наші гостинці гостям, хай їм приємно буде. На цьому святечку кінець, а той, хто слухав, молодець!

Діти роздають гостям свої вироби.

Свято закінчується піснею.

☼ Подякувати автору ☼

картка Приватбанку

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Переказ з Приватбанк

Переказ з iPay.ua

Переказ з EasyPay

Переказ з Portmone

Переказ з Банк Південний

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube