Надія Красоткіна

Осінь — золота красуня

Свято осені

Мета: вчити бачити красу землі восени. Розвивати почуття захоплення, вміння милуватися осінніми пейзажами. Виховувати бережне ставлення до природи.

Зала прибрана листочками з дерев, букетами квітів, на сцені дерева з осінніми листочками, виготовлені з картону. На задньому плані зображені журавлі, які відлітають у вирій. Виходять діти, вони збирають листочки в букетики.

Оленка. Доброго дня, дівчатка. Куди це ви йдете?

Даринка. А ми зібралися до лісу. Як гарно там, адже осінь прийшла!

Іринка. Ми хочемо помилуватися осінньою красою, назбирати листочків, поспостерігати за природою, прислухатися до її шелесту.

Іванка. І до звуків осінніх прислухатися, і горішків нарвати, і грибів назбирати повні кошики.

Дівчата. Ходімо з нами, не пошкодуєш.

Іринка. Сьогодні день теплий, сонячний.

Даринка. А осінь справді чарівна, дивовижна і гарна. Ось лише поглянь. Скрізь переважають дивні теплі кольори — рудий, червоний, жовтий, помаранчевий...

Іванка. А скільки різних відтінків, що й словами не передати! То як, ідеш з нами?

Іринка. Ходи, не пожалкуєш. У лісі ми ще й концерт влаштуємо. Я вже придумала, як ми це зробимо.

Оленка. Я хочу з вами, але треба у мами дозволу запитати. Зачекаєте? Я миттю!

Даринка. Звичайно, запитай у мами, а ми зачекаємо. Біжи, не затримуйся.

Оленка виходить, а Даринка декламує вірш.

Даринка

Кудись побігло літечко
Чи в вирій попливло.
Давно зібрали житечко
Й тепла, як й не було.
У небі стало тихо,
Пташок уже нема.
Звірятам не до сміху.
Бо прийде в край зима.
Та сонце ще сміється.
То вітрик налетить.
А жовтий лист зірветься
Та й в небо полетить.
Повсюди так красиво —
Все в золоті блищить!
Це осінь пустотлива
Дарує дивну мить.

Іринка. Справді, так швидко промайнуло літечко, і настала осінь. Це гарна пора року, але літечко все ж таки краще.

Іванка. Я з тобою не згідна, тому що осінь більше люблю. Знаєте, кожна пора року по-своєму приваблива. А все ж таки осінь найкраща.

Даринка. А мені подобаються всі пори року, тому що кожна з них має свою красу. А ось і Оленка біжить.

Оленка. Йдемо, дівчата. Моя бабуся щойно сказала, що ми можемо потрапити в осінню казку, якщо, звичайно, пощастить.

Іринка. Як я люблю казку! Це було б справді чудово потрапити в казку!

Іванка. І я хочу в казку.

Даринка. І я. А давайте будемо до всього придивлятися, прислухатися, то, може, і потрапимо у світ казки...

Дівчатка йдуть. Виходять хлопчики.

Іванко. А де дівчата, хто знає? Вони казали, що також підуть до лісу.

Андрій. Мабуть, уже пішли. Моя мама бачила Іринку з Даринкою, вони кудись бігли.

Артем. А з ними Іванка, може, й Оленка... То вони вже пішли, я їх знаю. Вони, коли щось задумають, то обов’язково зроблять. Тоді і ми йдемо в ліс, там їх і зустрінемо. От і погуляємо разом, листочки зберемо, горіхи...

Хлопці. Ходімо...

Діти йдуть. Виходить Чарівниця.

Чарівниця. Які гарні ці дітки! Вони дуже люблять природу, вміють берегти дерева і квіти, хочуть знати все про свою землю. Ці дівчатка і хлопчики знають, що людина приходить у цей світ, щоб творити добро. А поки вони ще зовсім маленькі, тому я їх обов’язково заведу в казку, щоб вони побачили і відчули, усім серцем неповторну красу рідного краю. І хай навік прикиплять серденьком до чарівного світу природи.

Любі хлопчики і дівчатка, сьогодні ми обов’язково побуваємо в осінній казці. (Чарівниця виходить.)

Виходять дівчатка, а назустріч їм хлопчики. У руках тримають листячко, кошики з горіхами, яблуками.

Іванко. А ось і дівчата!

Іванка. А ви казали, що будете в лісі першими!

Артем. А ми також давно у лісі.

Іринка. Так ми вам і повірили. У вас ще й досі кошики порожні.

Андрій. А у вас хіба повні? Ми збирали лише листячко.

Даринка. А Оленці її бабуся казала, що якщо бути дуже уважними та добрими, то і в казку можна потрапити.

Іванко. А як?

Оленка. Сама не знаю, так бабуся сказала.

Артем. А що треба зробити не сказала?

Оленка. Ні, казала треба вірити в казку. А ще захоплюватися природою, нічого не нищити, не ламати і не палити.

Андрій. Це ми й самі знаємо. Нічого не ламаємо, а тим більше вогнищ не розводимо. І красу бачити уміємо. А от щоб у справжню казку потрапити, то це — неможливо! Це твоя бабуся просто так сказала.

Даринка. А знаєте, що я пропоную? Давайте самі собі казку створимо!

Усі. А як?

Даринка. Організуємо концерт. Бо ж про осінь ми стільки віршів, загадок, прислів’їв, різних прикмет знаємо.

Іванко. А що, можна. Тоді всі розсідайтесь на пеньочках і колодках, де кому зручніше, та й почнемо.

Іринка. З чого почнемо?

Артем. Може, з прикмет про осінь чи з осінніх свят? Бо ж сьогодні свято Покрова. А кому щось відомо про це свято?

Іринка. Я не знаю.

Даринка. І я не знаю.

Заходить Чарівниця.

Чарівниця. А я знаю. І розповім вам про все, що вас цікавить. Хочете?

Діти. Так, хочемо. Але хто ви?

Чарівниця. Я — Чарівниця. Люблю усіх людей, особливо дітей, я люблю цю землю, люблю все, що є на ній. Добрим людям завжди допомагаю, коли в цьому є потреба. А ви, бачу, добрі та розумні, тому я допоможу вам потрапити в казку, бо знаю, що ви дуже прагнете цього. Ось ви уже і в казці, бо я також із казки прийшла до вас. Нехай сьогодні у вас буде справжнє свято — казкове, незвичайне, чарівне. І про Покрову я вам розповім. Погляньте, діти, вся земля встелена опалим листям. Це осінь землю, наче покривалом, вкрила, щоб вона не замерзла взимку. Восени дівчата поспішали вийти заміж, покрити свою голову хусткою, як колись велося. Хлопці засилали сватів. А дівчата просили: «Покрівонько, Покрівонько, покрий мені голівоньку, хоч хусткою, хоч онучею, бо дівкою вже надокучило». А ще існує давня легенда. Це свято народилося в Греції. В 903 році на Візантію напали араби. В той час багато людей зібралося в храмі у передмісті Царгорода. Вони почули страшну звістку і стали щиро просити Матір Божу, щоб вона врятувала їх. Їхню щиру молитву почула Пресвята Матір, зняла з голови священнодійне покривало і накрила ним усіх присутніх. Ворог не побачив цієї церкви, а звістка про цей вчинок облетіла всю країну і надала людям сили у перемозі над ворогом. Відтоді свято, що його відзначають 14 жовтня, називають Покровою. Існують і прикмети про це свято. Пригадайте, які прикмети про осінь ви знаєте.

Маргарита. Яка погода на Покрову, така й зима буде.

Настуся. Якщо до цього дня не опаде листя з вишень — на теплу зиму, а осиплеться — на сувору.

Андрій. Якщо в цей день сніг не покрив землю, то не покриє і в листопаді та в грудні.

Микола. Як по Покрові, то й по теплові. Минула Покрова — з’їла полудник корова.

Чарівниця. Молодці, знаєте прикмети на Покрову. А далі слухайте музику. Заплющіть очі і прислухайтеся, казка продовжується.

Заходить Осінь — дівчина у жовтому вбранні, на голові вінок з листя, ягідок горобини та калини, на шиї — намисто.

Осінь. Доброго дня, мої любі. Я — Осінь. А прийшла до вас, щоб сьогодні відчули казку, що її ви так любите. Погляньте навкруги: все довкілля казкове, чарівне. Яких тільки кольорів нема у природі! І всі вони теплі, гарячі, насичені. А це тому, що все літечко листя вбирало в себе сонячне проміння і тепло, а тепер, у холодну пору, віддає його нам, щоб веселіше було на серці. І хоча у природі стало тихо, лише шелестить листячко, проте бринить мелодія у високому небі. І я вам спробую її відтворити.

Осінь співає пісню (на вибір учителя).

Осінь. А тепер, діти, розкажіть мені вірші, я дуже люблю їх слухати.

Дитина 1

З акварелями приходить диво-осінь
І малює-розмальовує усе.
В небо кине чисту-чисту просинь
І хмаринки білі принесе.
В жовте розмальовує листочки
І червоне на деревах де-не-де.
Бурим пофарбує всі дубочки,
Та й зелену фарбу розведе,
Щоб була світліша і темніша
На траві й між листячком вгорі.
Щоб було довкілля ще гарніше,
І цікаво стало дітворі.
Кольори чарівні і відтінки.
Клени золотом на сонечку блищать.
А в повітрі срібні павутинки
Бабиного літечка летять.

Дитина 2

Відлетіли пташки, відлетіли
У далекі і теплі краї.
Нам порожні гніздечка лишили
Й пісеньки всі найкращі свої.
Ті пісні в наших думах тісняться
І в серцях ніжно-ніжно бринять.
Журавлі і лелеки нам сняться,
Й ластівки, що у небі дзвенять.
А тепер в небі тихо так стало,
Й вітерець не шелесне ніде.
У природі так літечка мало...
В рідний край знову осінь іде...

Дитина 3

Усе цікаве для людини,
Бо все в природі місце має.
Та є всьому свої причини,
А без причини не буває.
Високо сонечко стояло —
Було спекотне літо-диво.
Усе в природі достигало:
Черешні, вишні, груші й сливи.
Як сонце нижче опустилось —
День зменшився і довша нічка.
В природі зразу все змінилось:
Пожовкло листя, темна річка.
Птахи у вирій відлетіли,
Їх пісня в небі не лунає.
Гаї й лісочки посмутніли,
І часто дощик накрапає.
Усе зібрали, що достигло.
Є усього велика сила!
У вирій літечко побігло.
На зміну осінь прилетіла.

Дитина 4

В час осінній є дивні секрети —
Все у золоті: ліс і гаї.
Творить осінь чарівні букети —
Лиш збери їх у ручки свої.
Ось дубовий листок, тут — кленовий,
Листя золотом дивним горить.
Ще ромашку — й букет пречудовий
В нас у кожного вийде за мить.
У ліщини попросим горішки,
Ягідок у калини нарвем.
Додамо ще фантазії трішки
І додому букет принесем
Дивовижний, чарівний, прекрасний —
В нім осіння прощальна краса.
Бо ж і день, неповторний і ясний,
Ще й виблискує сріблом роса.

Дитина 5

Піднімалось сонечко поволі —
У свою дорогу нелегку.
Посиділо трішки на тополі
Та й спустилось спати за ріку.
Тут і сутінки нараз повибігали
Та розсілись чинно по кутках.
У садки, в ліси понаповзали,
Залягли в деревах і в кущах.
А за сутінками йшла казкова нічка,
Повний місяць в небо випливав.
І закуталась туманом білим річка.
Та спросоння сад старий зітхав.

Осінь. Дякую, діти. А ще пісеньку про осінь ви знаєте? Заспівайте мені, будь ласка.

Діти співають пісню про осінь. Виходить художник.

Художник. Я художник, придивляюся до краси осіннього пейзажу. А осінь така чарівна, така гарна, що сповнює серце добром. Але, що це? Я потрапив у казку? Невже це сон? Чи це справді казка?

Осінь. Так, це казка. Ми й тебе запрошуємо до нас, адже ти художник і вмієш по-особливому бачити красу природи, вмієш передати її характер і настрій. Заходь до нас, ми тобі покажемо справжні чудеса.

Художник. Щиро дякую! Я щасливий, що разом з дітьми побуваю у казці.

Осінь. А діти так гарно розповідали про осінь і називали чарівні осінні кольори, що до нас зараз завітають живі осінні дерева.

На сцену виходять діти-«дерева», одягнуті у відповідний колір, характерний для кожного з них: дуб — коричневий, клен — жовтий, горобина — руда, груша — бордова. В руках у кожного гілочка з листочками, а на голівці віночок з листочків дерева.

Клен

Я землю в спеку закривав густим гіллям.
Щоб сонечко її не опалило.
А зараз листячко я з радістю віддам,
Щоб землю-матінку воно зігріло.
От листя жовтим сонечком летить
І килимом всю землю покриває.
Але до того хоч єдину мить
Хай з вітерцем у вальсі покружляє.

Дуб

По осені коричневим я став
І листя не збираюся скидати.
Землі я щедро жолуді віддав,
А в листі цілу зиму буду спати.
Ось жолуді звірятка запасуть,
Щоб голод не настав й було що їсти.
В свої хатинки, в нірки принесуть,
І взимку потихеньку будуть гризти.

Тополя

Росту у полі я — зелена тополина.
І над дорогою стоять тополі в ряд.
Гніздо своє мостила там пташина
І вивела малих лелеченят.
Та птаство вже у вирій полетіло.
Лелечий клекіт вітром віднесло.
Гніздо лелече під дощем зчорніло,
Кудись поділись радість і тепло.

Верба

Верба схилилась низько над водою,
Гілля в воді... Та й влітку так було.
Та зараз все наповнилось журбою,
Бо це вже осінь.Літечко пройшло.
Пожовкле листя дерево скидає.
Удалечінь воно поволеньки пливе.
А людську душу сум і жаль проймає,
Але пейзаж чарівний ще живе.

Каштан

Каштан рудий плоди свої скидає
І чути їх веселий перестук.
А дітвора каштанчики збирає
І хоче більше взяти їх до рук.
Але вони гладенькі й вислизають
Та й котяться в усі кінці від них.
А діти їх збирають і збирають
І весело дзвенить дитячий сміх.

Горобина

Горобина струнка й така чарівна,
Приваблюють усіх її плоди.
В червоному намисті, мов царівна,
Тож помилуйся нею, підійди.
Горобина хорошу душу має,
У світ вона несе своє тепло.
Пташок зимою щедро пригощає.
Щоб голодно пташині не було.

Берізка

В парку, в лісі, в полі, під горою
Дивовижне дерево росте.
Стовбур в неї з білою корою.
Це берізка. Знаєш ти про те?
А гілля, немов дівочі коси,
Пишні, довгі, жовті — непрості.
Миють їх вночі холодні роси,
Вітер чеше коси золоті.

Груша

І про себе я сказати мушу,
Бо вже осінь стала на порі.
Люблять в Україні люди грушу,
Садять грушу в кожному дворі.
Бо ж плоди вона солодкі має.
Дуже соковиті та смачні.
Й про велику користь кожен знає,
Тож грушки їдять всі день при дні.

Художник. Я вражений багатством барв, красою дерев у нашім краї і хотів би зібрати чарівний осінній букет та залишити собі на згадку про диво-осінь.

Осінь. Це можливо. Підійди до кожного живого деревця, візьми гілочку і склади букет.

Художник бере у кожного деревця гілочку з листочками і складає в букет, а потім ставить у вазу.

Художник

Осене, красунечко, осене чарівна,
Ти вдяглася в золото, наче та царівна.
Всі ми закохалися у пейзажі-диво.
Хоч і сумно трішечки, але ж так красиво!
Всюди барви осені теплі і чудові.
І ліси приваблюють різнокольорові.
А в повітрі пахощі із полів і саду,
Все з городів звезено, складено до ладу
У льохах, у засіках, в хаті і в сараї.
На столах у кожного пишні короваї.
Тож спасибі, осене, за дари чудові.
Будемо ми з хлібом всі ситі та здорові.

Осінь. Дякую за добрі слова. Але без людської щоденної праці не було б стільки дарунків. Бо ж правильно народ підмітив, що без труда нема плода.

Учень

Ось жовтий лист із дерева летить
І землю всю вкриває.
А з хмари дощик дріботить
Й довкілля поливає.
Красуня-осінь по землі іде
І чари нам дарує.
Та за собою сум чомусь веде,
І дощик ось сумує.

Учениця

Сумує все, бо вже тепла немає.
Осінні квіти щедро одцвіли.
А темна хмара небо затуляє
Ось бачиш, знову дощики пройшли.

Учень

Пора осіння, гарна і мінлива,
То дощ, то сонце світиться вгорі.
А от і знов набігла хмара сива
Й додому треба бігти дітворі.
А дітям ще побігати охота,
Бо ж так гарненько листячко летить.
Та й у садочку є усім робота,
Бо ж грушка ще то тут, то там висить.

Учениця

Чудова осінь! І така чарівна!
У золоті дерева всі стоять.
І трішки сумно, якось ніби дивно.
Що всі листочки з дерева злетять.
Ліси й садочки стануть зовсім голі,
А золото під ноги упаде...
На землю сутінки спускаються поволі,
А золота й не видно вже ніде.

Учень

От небо знову стало волошкове.
Така краса і простір угорі!
А різнотрав’я, ніжне і шовкове,
І так приємно восени мені.
Люблю я все: і ліс, і поле, й небо,
І від краси аж серце завмира.
А пахощі які! Усе, як треба,
Сумна і дивна осені пора...

На сцену виходить Небо.

Небо. А що ж про мене нічого не кажете? Я — Небо! Від мого стану і краса, і сум, і радість, і щастя.

Чарівне небо в різну пору
І полюбляють мене скрізь.
Ти підніми голівку вгору
В бездонне небо подивись.
Воно міняється щомиті:
В нім незабудок ніжний цвіт,
То цвіт у нім волошок в житі,
А то, немов усе горить.
То колір моря в нім синіє,
То біла хмарка там пливе.
А іноді воно сіріє
І сердиться, немов живе.
То дощиком воно проллється,
Бо хмара грізна в нім пливе.
А то — відразу засміється
І в нім веселка оживе.

Художник. А й справді, небо прекрасне в будь-яку пору. Воно посилає нам радість і щастя, а іноді сіє тривогу і страх, але все одно завжди чарівне. А восени небо бездонне, синє, блакитне. Як можна не захоплюватися ним?

А зараз діти пісню про дощик заспівають.

Діти виконують пісню про дощик.

Чарівниця. Ось ви і побували в казці. Чи сподобалося вам?

Діти. Так!

Чарівниця. А тепер настав час прощатися з казкою і повертатися додому, бо вдома батьки вас чекають. Та й свято ж сьогодні. Вдома святковий стіл накриють. Треба поспішати. Давайте попрощаємося з Осінню, Небом, художником, який побував з нами у казці. (Казкові персонажі виходять під музику, діти прощаються.)

Учитель. А тепер час і про дари осені згадати, бо ж вона подарувала їх стільки, що всіх відразу і не пригадаєш. Спробуємо деякі назвати.

Загадки

  • Сидить дівчина в коморі, а коса її надворі. (Морква)
  • Сидить Марушка в сорока кожушках. (Капуста)
  • Ні чоловік, ні звір, а вуса має. (Ячмінь)
  • Без рук, без ніг, а пнеться на батіг. (Квасоля)
  • Під землею пташка кубло звила, яєць нанесла. (Картопля)
  • Товстий Гнат, при землі не знать. (Буряк)
  • Повна діжка жита п’ятачком накрита. (Мак)
  • Має шкур сім, витискає сльози всім. (Цибуля)
  • Є шапка, але голови нема. Є нога, але без черевика. (Гриб)

Учитель. Молодці, всі загадки відгадали, а тепер погляньте на наш чудовий стіл. Тут є різні овочі і фрукти. Потім ми всі поласуємо ними.

А зараз всі разом складемо вірш про красуню осінь. Вам треба самостійно дібрати у риму останнє слово другого рядочка.

У вирій літечко побігло,
В садах, в городах все ... (достигло).
Зібрали люди урожай,
Щоб мати в хаті... (коровай).
Бо й хліб, й до хліба треба мати,
Щоб ситно... (перезимувати).
В коморі повно щоб було,
А в хаті спокій і... (тепло).
Пташки покинули гніздечка.
Знялись в теплесенькі... (містечка).
Усі у вирій полетіли.
Ліси й садочки ... (пожовтіли).
Поменшав день, у небі тиша,
І прохолодно нічка ... (дише).
Частіше вітер дме сердито,
І стало трішки ... (сумовито).
Хоч вдень ще сонце припікає,
Та нічка холодом (проймає).
Якщо у чистім небі просинь —
Це золота красуня... (осінь).
Уся у жовтому царівна —
Казкова, гарна і... (чарівна).
Як небо хмара затягає,
То часто дощик ... (накрапає).
І непривабливо довкола,
Бо вся земля і мокра, й ... (гола).
А вітер знову повіває,
З дерев пожовклий лист ... (знімає).
А лист останній упаде,
Тоді уже й зима ... (прийде).
А поки осінь догоряє,
Остання квітка ... (доцвітає).
І от уже прийшла Покрова
Та й з’їла полудень ... (корова).
Поменшав день і довша нічка,
Вже потемніла наша ... (річка).
А як Покровонька пройде,
Тепло з собою ... (забере).
І стане сумно надворі —
Це пізня осінь ... (на порі).

Відгуки

Коментарі Cackle