Надія Красоткіна

Перша сходинка

Свято-прощання з початковою школою

Мета: готувати учнів до переходу у середню ланку навчання. Розвивати старанність, допитливість, бажання вчитися. Виховувати інтерес до навчання.

Зала, де проводиться свято, прикрашена дитячими малюнками, квітами, кольоровими кульками, плакатами з веселими побажаннями для дітей: «Учись, читай, світ пізнавай! «Чого не навчивсь Івасик, того Іван не буде знати!», «Учись, доки малий і лоб не такий твердий!», «Чого навчився, того за плечима не носити!», «Знання — найлегша ноша у житті!» та ін. Звучить пісня «Дитинства нашого стежина» у виконанні учнів.

На сцену виходять святково вбрані діти і починають розмову.

1. Сьогодні трохи дивне і тривожне свято, бо всі роки ми знаходилися під надійним крилом нашої вчительки — другої мами. З нею було добре і затишно, цікаво і весело.

2. А сьогодні останнє свято разом з нею, бо подолали всі разом першу сходинку на вершину країни Знань, закінчили початкову школу і прощаємося з класом, з рідною і дорогою вчителькою (ім’я і по батькові вчительки).

3. І хочеться нам від усієї душі сказати щирі й теплі слова їй за науку і турботу про нас, за кожну хвилину, яку ми провели разом з нею. Бо це були найкращі хвилини.

4

Наші перші кроки, сходинки чудові,
Ми пройшли успішно в радості й теплі.
Ласкою зігріті, сповнені любові,
Що найкраще може бути на Землі?

5

Наша перша вчителька, наше любе сонце,
Нам знання давала, вчила нас усіх.
І, як перший промінь ластився в віконце,
В школі линув дзвінко наш дитячий сміх.

6

Ми писати вчились, вчились малювати,
З піснею дружити, друзів завели.
Ми усі навчились з сонечком вставати,
В початковій школі весело жили.

7

Нас навчила вчителька рідний край любити,
Берегти природу, ріки і поля.
Нам у ріднім краю на землі цій жити,
І тому найкраща всім — рідная земля!

8

В початкових класах дуже ми трудились,
Але ж це початок тільки у житті.
Хоч було нам важко, але ми учились
Труднощі долати на своїм путі.

9

Нас привчала вчителька працю поважати,
З добротою в серці завжди йшла до нас.
Нас вона навчала розуміти жарти
І тоді сміявся весело весь клас.

10

Ще ми полюбляли, коли в школі свято,
Кожен був артистом, говорив слова.
Готувались діти весело й завзято,
А в душі звучала музика жива.

11

А у вікна школи заглядали весни,
Всі ми підростали аж на цілий рік.
В початковій школі так було чудесно,
Дням у ній цікавим не вели ми лік.

12

І була нам вчителька, наче друга мама,
Всіх навчала, пестила і любила нас.
А тому засвоєна нами вся програма,
І тому здружився в школі дуже клас.

13

Перші кроки в школі просто не даються.
Сміх тут був і сльози, радість і печаль.
А сьогодні з вчителем діти розстаються,
І прощатись дітям з вчителькою жаль.

14

Незвичайно якось стислося серденько,
Спогади, як хвиля, зрушились нараз.
Тож давайте, діти, вклонимось низенько.
Подаруєм квіти вчительці від нас!

Діти вклоняються і дарують квіти вчителям.

15

Наша перша вчителько, любе наше сонце!
Вам уклін низенький і любов палку
Посилають діти променем в віконце
І дарують щиро пісеньку дзвінку.

Діти виконують пісню про вчительку. На сцену виходять інші діти, вони в літньому спортивному одязі, з м’ячем, тенісними ракетками і т. д.

Хлопчик 1. Важко прощатися з нашим затишним гніздечком — початковою школою і рідною вчителькою. Вона ж не просто вчителька була для нас, а друга мама. З нею ми ділилися своїми таємницями, все їй розказували.

Хлопчик 2. Вона завжди за нас заступалася, робила стільки доброго для нас, водила на екскурсії, цікаво про все розповідала... А тепер нам треба йти в школу другого ступеня, бо ми вже підросли. Трохи лячно...

Дівчинка 1. І чого це тобі лячно? Ти що, заєць, який тіні боїться? Буде так як і було, бо всі вчителі люблять дітей, відносяться до них з повагою. Ідуть сьогодні у школу працювати лише ті, для кого робота в школі — це покликання! І не треба боятись. Я знаю деяких вчителів — це надзвичайно цікаві люди!

Дівчинка 2. Коли вперше до школи йшли, то взагалі страшно було, бо не знали нічого, але ж звикли, нам сподобалося, тому я не сумніваюся, що і в школі другого ступеня буде все гаразд!

Хлопчик 1. А я пригадую, як вперше на лінійці боявся відпустити мамину руку, так страшно було! А коли вчителька мене взяла за руку — весь страх пройшов!

Дівчинка 1. Не скажу, що мені не страшно було, але коли учителька всміхнулася до мене — весь страх щез!

Хлопчик 2. А згадаймо, скільки кумедного було у школі, як ми сміялися деколи на уроках. Пам’ятаєте, як Петрик вийшов до дошки і розказував про кита. Та все казав риба-кит, риба-кит, а вчителька його весь час виправляла, що кит — це не риба, а ссавець, морська тварина. Він все помилявся і помилявся, а потім наприкінці і каже: «Ну я ж знаю, що риба-кит — це морська тварина».

Дівчинка 2. Нехай кожен пригадає щось дуже смішне, і тоді всі разом посміємося! Пам’ятаєте, як вчителька запитала Володю, якою буде погода завтра, якщо прислухатися до народних прикмет. А він відповів: «Не знаю, що буде за народними прикметами, але знаю точно: як скаже Руслана Писанка, так і буде». (Діти пригадують смішні історії зі шкільного життя, розказують гуморески.)

Хлопчик 1

Вже канікули — любе літечко!
Відпочинок прийшов до нас.
На лугах різнобарвні квіточки.
До водички усім нам час.

Дівчинка 1

Кличе поле, проміння сонячне,
В сад черешенька кличе мене.
Головою киває соняшник,
Все прекрасне і чарівне!

Хлопчик 2

Йдуть канікули — відпочинемо!
Наберемося сили ми.
А у вересні в школу прилинемо,
І дорослими станем людьми.

Дівчинка 2

Не дорослими, просто більшими.
До дорослих далеко нам!
Та, звичайно, вже трішки іншими.
Підростем, розумієш сам!

Діти виконують номери художньої самодіяльності. Виходять інші діти і ведуть розмову.

Хлопчик. А я хочу своїй вчительці подарувати твір про неї, написаний власноручно. Він у мене гарний вийшов.

Дівчинка. Не один ти такий розумний, усі діти твори написали і хочуть їх прочитати. Чи не так?

Діти. Так, такі

Хлопчик. Тоді давайте послухаємо!

Діти читають декілька власних творів про першу вчительку.

Дівчинка. Здається, ніби все вже пригадали, все сказали...

Вибігає Лінь у прозорому вбранні, з накидкою на плечах.

Лінь. Як це ви все сказали, як це ви про всіх згадали? Ой, лишенько моє! А ще вони кажуть, що ні про кого не забули, ви таке чули? А про мене? Я завжди з ким-небудь з вас жила, дружила, так оберігала від роботи, так плекала, так пригрівала коло себе, щоб не перетрудилися, не втомились... і на тобі, яка чорна невдячність! На свято не запросили, навіть не згадали добрим словом! І це ви так зі мною вчинили? А я ж ваша дорогоцінна Лінь! Як же ви без мене підніметеся на вищу сходинку? Як ви там будете без мене? Збираєтеся йти, а мене, свою дорогу супутницю, забули. А вам без мене аж ніяк не можна, дорогенькі.

Дівчинка. Іди геть! Нам без тебе не просто можна, а треба йти. Тебе ми мусимо залишити. Ти знову нам будеш заважати, знову ненависні низькі бали принесеш. Іди геть! Побула з нами, доки ми були маленькі, і досить, ми вже підросли і зрозуміли, що ти нам не потрібна. Іди геть!

Лінь. Ви чули? А ще кажуть, що вони виховані, підросли, а як розмовляють зі старшою жінкою, ой лишенько ти моє, що маю робити? Та я все одно із кимось із вас перейду до наступного класу, бути такого не може! Завжди переходила і тепер перейду. Я сама жити не можу, пропаду... Цього допустити не можна... (Лінь лащиться до кожної дитини, а всі відскакують від неї.)

Усі хором

Йди від нас, погана Лінь,
Йди й не повертайся.
Пропади назавжди!
Згинь! Навіть не старайся
Повернутися до нас,
Нам тебе не треба.
Ми тебе у п’ятий клас
Не візьмем до себе!

Лінь з плачем вибігає, а діти сміються.

Хлопчик. Ось такої, припхалася, а без неї так добре було!

Дівчинка. Головне — не підпустити її до себе близько, то вона не пристане.

Хлопчик. Я гадаю, що треба силу волі виробляти, щоб впоратися з лінню.

Дівчинка. Певна річ. Треба себе поважати і любити, тоді Лінь назавжди забуде дорогу до нас.

Хлопчик. Добре, що пішла, мені аж страшно стало. Це ж треба, яка нахабна! Людей не соромиться, пристає до всіх. Але добре все, що добре закінчується. Вона пішла, а ми без Ліні підемо у п’ятий клас. А зараз на радощах і поспівати, і потанцювати можна, бо підготували ми номери художньої самодіяльності і для батьків, і для вчителів. Таланти, на сцену!

Діти виконують номери художньої самодіяльності.

Хлопчик. А зараз слово нашій першій вчительці! (Виступ першої вчительки.)

Дівчинка. Своє слово хочуть сказати наші батьки! (Слово батьків.)

На сцену виходять діти.

1

Прийміть від нас любов палку і щиру,
Ми дуже-дуже щиро любим Вас.
Бажаєм Вам тепла, добра і миру,
А самі йдем навчатись в п'ятий клас.

2

До вас у вересні прийдуть нові малята,
Щоб вперше цей поріг переступити.
Притуляться маленькі журавлята,
А ви навчати будете їх жити.

3

Спасибі за тепло, палку любов і ласку,
За добре слово, віддану любов.
Пробачте нам всі витівки, будь ласка,
До Вас ми повертатись будем знов.

4

Ви наша перша, зірка найсвітліша,
Що впевненість й снагу давала нам.
Ви наша рідна, добра, наймиліша,
І ми найбільше в світі вдячні Вам!

Відгуки

Social comments Cackle