Надія Красоткіна

Родина-родина — це вся Україна

Родинне свято

Мета: розширити уявлення учнів про родину; викликати бажання дізнатися коріння свого роду, примножувати його славу. Розвивати пізнавальні інтереси. Виховувати бережне і шанобливе ставлення до усіх членів родини.

Зала, де проводиться свято, прикрашена рушниками, крилатими висловами про сім’ю та родину, народними прислів’ями і приказками, малюнками дітей, зображеннями «родинних дерев», серветками, квітами. На видному місці — виставка робіт, представлених окремими родинами.

Прислів’я до свята

  • Не бажай синові багатства, а бажай розуму.
  • Не бий дубцем, а карай слівцем.
  • Шануй батька й неньку, буде усе гладенько.
  • За науку цілуй батька і матір у руку.
  • Життя, як стерня, не пройдеш, ноги не вколовши.
  • Нема того краму, щоб купити маму.
  • Материн гнів, як весняний сніг: рясно випаде, та скоро розтане.
  • На сонці тепло, а біля матері добре.
  • Годуй діда на печі, бо й сам там будеш.
  • Ніхто не бачить, як сирота плаче.
  • Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина.
  • Які мамка й татко, таке й дитятко.
  • Добрі діти — батькам вінець, а злі діти — батькам кінець.
  • Де одинець — хазяйству кінець, а де діток сім, там щастя всім.
  • Гни дерево, доки молоде, діток вчи, поки малі.
  • Живуть між собою, як риба з водою.
  • Свій хоч не заплаче, то скривиться, хоч не скривиться, то й не висміє.

1 дитина

Ми, українці, нація прадавня,
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.
В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
Своє світосприймання й заборони,
Як і свої ліси, річки й поля...
Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.

2 дитина

Усе, що є в нас, в праці здобували,
Пройшли дорогу в світі нелегку.
Та завжди хлібом друзів зустрічали
На вишитому шовком рушнику.
Бо ж хлібові ціну народ наш добре знає,
Пройшов крізь голод, смерть і забуття.
Та доброту і щирість в серці має,
З теплом в душі й любов’ю йде в життя.
Народ цінує землю цю єдину,
В якій коріння наше з правіків.
Вітчизну любить і свою родину,
Бо тут народжений й життя прожив.

3 дитина

Й сама земля дала нам рідне слово,
Робочі руки й щирі почуття.
Й дитинну душу світлу, пелюсткову,
І мрії, що ведуть у майбуття.
Ми на своїй землі віки й тисячоліття,
Тут славний рід, родина і сім’я.
Коріння у землі, а в небо — пишне віття.
У світі — українці нам ім’я.
Іде в майбутнє рідна Україна,
У світле і високе майбуття.
І наш народ — одна свята родина,
А кожен з нас в родині цій дитя.

Учитель. Шановні гості, дорогі батьки: мами і тата, бабусі й дідусі, тітоньки і дядечки, добрі друзі, дорогі діти, уся наша шкільна родино! Вітаємо щиро вас усіх на нашому родинному святі. А зібралися ми сьогодні не випадково. Адже жити нам у цьому учнівському колективі ще довгі й довгі роки. А щоб життя було цікавим і захоплюючим, творчим і багатим, усім треба жити у дружбі й мирі, адже тільки у такій співпраці усім буде цікаво, комфортно і затишно. Отже, починаємо наше свято.

Учень. Почнемо з того, що наш український народ — це дуже давня нація і живе він на цій святій землі уже багато тисяч років. А тому у людей виробилися за багато тисячоліть певні звички, традиції, писані й неписані закони, за якими відразу можна впізнати українця серед сотень інших націй і народностей. Тож ці риси характеру і поведінки стали національною ознакою. А скажіть, будь ласка, які національні ознаки українців ви знаєте? Що характерно для українців? (Відповіді дітей.)

Учениця. Так, це працелюбність, любов до праці, бажання вчитися, все мати і все вміти. І хоч одна людина всього вміти і всього зробити не може, та в гурті, в колективі — це можливо. Ось, наприклад, українці завжди любили землю, бо вона в нас родюча, що не посієш, те вродить. То як можна таку землю не любити? Тому працювали на землі, обробляли, вчилися сіяти, збирати. Стали землеробами та ще й дуже вправними.

Учень. А ще українці свободолюбний народ. Понад усе наші люди люблять волю, щоб їхній праці і життю ніхто не заважав. Бо сам народ миролюбний, цінує мир і спокій, ніколи не завойовував чужих земель, хоча сам страждав від набігів різних войовничих народів і змушений був проганяти ворогів зі своєї землі.

Учениця. Наш народ — добрий, гостинний і щедрий. Українці дуже постраждали від голоду у тридцяті роки минулого століття. Тому завжди зустрічає друзів із хлібом-сіллю, підносить його на вишитому рушникові. Адже рушник — наш оберіг. Це вже стало нашою давньою традицією, звичаєм. Українці своїм обов’язком вважають нагодувати людину, яка зайшла до хати, дати напитися перехожому. Так повелося з давніх часів і дійшло до нас. Це говорить про високу культуру нашого народу.

Учень. Наш народ дуже майстерний. Він уміє багато чого робити, може здивувати людей витворами мистецтва. Адже чого тільки наші люди не вміють робити! А все тому, що з сивої давнини українці любили вчитися і були грамотними завжди. У кожній родині цінувалися знання, кожен прагнув знати якомога більше. Було обов’язковим, щоб діти вміли читати й писати. Люди добре знали, що дитину вчити треба змалку, бо: «Чого Івась не навчиться, того Іван знати не буде». Наші люди гончарі, можуть плести з лози меблі, ковалі... А жінки і вишивають, і плетуть, і прядуть. Українку по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.

Учениця. Українці дуже поважають і цінують свою сім’ю, свою родину, народні звичаї та традиції. Із давніх часів повелося в українців так, що вони дуже поважають матір та батька, які дали їм життя. Навіть прислів’я таке є: «Хто матір зневажає, того бог карає». А в свою чергу матір та батько повинні привчати своїх дітей ще змалку до звичаїв, традицій та обрядів. Бо навіть є таке народне повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. А вовкулака — це завжди понурий, незадоволений чоловік, який у день Святого Юрія перекидається на вовка і бігає по лісі з іншими звірами. Лише на день Святого Миколая він знову перетворюється на людину. Вовкулака, коли він у людській подобі, ніколи не ходить до церкви, з людьми не вітається і людських звичаїв не знає...

Учень. Українці — світлі душею люди, мов діти. Вони вміють бачити і творити красу. Тому серед них так багато поетів, співаків, художників, казкарів... А скільки є в нашого народу казок, повір’їв, легенд, дум, прислів’їв та приказок — на всі випадки життя! От, наприклад: «Із щастя та горя скувалася доля», «До свого роду — хоч через воду», «Чоловік у домі — голова, а жінка — душа». Українських сумних та веселих пісень не перелічити — це все світла, добра і щира душа мого народу. Тож і ми давайте заспіваємо гарну українську народну пісню, бо що ж то за свято без пісні!

Діти виконують пісню «Ой, зелене жито, зелене»

Перевіримо, чи багато ви знаєте пісень... Ну хоча б таких, які починаються зі слів: «Ой ...» (У грі беруть участь усі гості, а ті, які сидять за одним столиком, її виконують. Одні співають, інші перебивають своєю піснею. І так до тих пір, поки не вичерпається запас пісень.)

Учитель. Тепер будемо ближче знайомитися з нашими родинами, щоб дізнатися про їхні інтереси, заняття, традиції. Знаю, кожна родина до свята приготувала щось цікаве і радо поділиться своїми секретами.

Дівчинка

Моя сім’я і дорога родина —
Це тато, мама, бабця і дідусь,
Сестричка, братик і любов єдина,
І я у них також любити вчусь.
Мені тут тепло, затишно і тихо,
Надійно, світло, радісно завжди.
Мене в родині оминає лихо,
З усім на світі я біжу сюди.
Чи радість світла в серденьку буяє,
Чи сльози гіркі ллються із очей.
Я йду в родину, я ж бо добре знаю,
Як люблять у моїй сім’ї дітей.
Пригорне ніжно матінка дитину,
Положить тато руку на плече.
Я завжди можу спертись на родину,
Тут серце біль тяжкий не обпече.
Бо є любов, підтримка і увага,
Є тепле слово — щастя джерело.
Панує у родині в нас повага,
Любов прадавня, ласка і тепло.

Хтось із цієї сім’ї розповідає про родинні традиції, показує вироби, що їх виготовив хтось із членів родини, співає пісню чи розказує вірш.

Хлопчик

Любов, мов сонце, душу зігріває.
Без неї дітям в світі не зрости.
Вона усім в житті допомагає,
І здатна у пітьмі людей вести.
З чим мамину любов нам порівняти?
Із сонечком, що світло шле й тепло...
Готова мама все для нас віддати,
Щоб дітям добре й сонячно було.
Чи з зорями її нам порівняти,
Що наче мрії, в небі миготять?
Матуся й зірку нам готова зняти,
Її на щастя дітям дарувать.
Любов її не має меж — безкрая
І безкорисна, світла й чарівна.
Любові більшої у світі не буває,
Любити може так лише вона.

Мама з цієї сім’ї розповідає коротко про щось цікаве в її родині, може виконати пісню, прочитати вірш, гумореску, розказати повір’я.

Діти виконують пісню про маму.

Хлопчик

Словечко хочу мовити за тата,
Бо він мені порадник, захисник.
Він так мені розказує багато,
І я до бесід щирих дуже звик.
Він вчить мене у цьому світі жити,
До праці залучає кожен раз.
Вчить бути вірним, відданим, дружити
І не підводити ніколи друзів, клас.
Бо щира дружба всіх людей єднає
І робить добрими та чесними людьми.
Життя хорошого без дружби не буває,
А в дружбі всі зростемо мудрі ми.

Слово має тато з однієї із родин. Він розказує щось цікаве для дітей, показує цікавий виріб, головоломку чи свою майстерність у якомусь виді діяльності.

Діти виконують пісню про тата.

Гра для батьків і хлопчиків. Тати в одній команді, а хлопчики — в другій. Вони між собою змагатимуться, хто більше повітряних кульок заб’є у ворота один одному.

Дівчинка

Два слова чарі́вних — лиш мама і тато,
А скільки любові у них і тепла!
Вони для дітей означають багато,
Щоб щастя іскрилось і радість цвіла.
Бо тато і мама — це рідні нам люди,
Рідніших у цілому світі нема.
З батьками дитина захищена буде,
І душу дітей не остудить зима.
Два слова крилатих — і серце радіє!
Й летить наче пташка в ясне майбуття.
Вони нам дали і натхнення, й надію,
Й найбільше у світі — це наше життя!

Хлопчик

А з нами разом дідусь і бабуся,
Ну, словом, повна родина у нас!
Добру й любові у них я вчуся,
Вони — чудові, ну, просто — клас!
Бабуся казку для нас читає,
Навчає внуків варити й шити.
Нас до роботи дідусь привчає
І вчить онуків, як в світі жити.
Ми з ними часто до лісу йдемо,
Щоб відпочити там серед квіт.
Ми дуже дружно усі живемо,
Сміливо йдемо у дивний світ.
Дідусь й бабуся — поважні люди,
Бо чесно в світі свій вік прожили́.
Бажання є в нас, щоб скрізь і всюди
Ще довго з нами вони були.

Дівчинка

А моя бабуся вміє все робити,
В неї все до ладу, в домі чистота.
Хоче і онуків теж вона навчити,
І у цьому, мабуть, істина проста.
Тож до праці змалку нас вона привчає,
Щоб росли в роботі й дружніми були,
Бо життя бабуся наша добре знає,
Хоче, щоб і ми всі добрими зросли.
Вчить нас вишивати, шити-зашивати.
Мало що прийдетьсяу житті робить?
«Хай не доведеться, але треба знати» —
Любить нам бабуся часто говорить.
Нас вона навчила вже борщі варити,
Готувати страви всі на різний смак.
«Бо ж нелегко людям це життя прожити,
Як робити вміє, то розумний всяк!»

Виступ бабусі однієї чи двох родин, які показують свої вироби, розказують легенду чи казку.

Хлопчик

А я свого діду́ся так люблю!
Він вміє все і все на світі знає.
І я для свого діда все зроблю!
Він всіх на світі любить й поважає.
В походи з нами наш дідусь іде,
Навчає нас в природі виживати.
І вогнище для нас він розведе,
Намет навчить у лісі розбивати.
А як цікаво слухати пісні,
Які дідусь частенько нам співає.
Веселі оповідки і сумні
Він вечорами нам розповідає.
Не знаю, як би жив без дідуся,
Без його сміху, казки і науки.
Дідуся любить і родина вся:
Його поради, роботящі руки.

Виступає дідусь з розповіддю легенди чи бувальщини, може розказати про щось цікаве, що вміє робити і показати свої вироби.

Діти виконують пісню «Прекрасні звертання».

Вчитель

Родина — стовбур дерева міцного.
Це батько й мати, бабці й дідусі.
Тітки і дядечки всі до одного,
Ну, словом, родичі й близькі усі.
І є ще предки давні — це коріння,
Що глибоко у цій землі лежить.
А діти, діти — нове покоління,
Це пишне гілля, що увись летить.
Родинне дерево ось тут укоренилось,
На цій землі, у рідному краю.
Й новим гіллям так щедро розпустилось
Та має біографію свою.
Потрібно всім це дерево вивчати,
Бо ми господарі на цій святій землі.
Коріння роду треба добре знати,
Дітей навчати, поки ті малі.
Бо що то за людина без коріння?
Як перекотиполе, що летить...
Без роду-племені, його благословення
Не може праведно на цій землі прожить.

Сьогодні на святі ми розглянемо родинні дерева, що їх зобразили учні нашого класу. Це дуже цікаво, тому що кожна людина повинна знати своє коріння, з якого роду вона походить, від кого вона успадкувала ті чи інші ланцюжки свого генетичного коду. Це не тільки цікаво, але й дуже важливо, тому що ми велика і дуже давня нація, живемо на цій землі вже багато тисячоліть. Тому треба знати, з якого ми роду, з якою метою прийшли на цю землю, для чого ми живемо. Отож, настав час для ознайомлення з родинними деревами. (Слово надається чотирьом-п’ятьом учням класу, які зобразили найповніші родинні дерева.)

Звучить пісня «Родина-родина — це вся Україна». На її фоні діти розповідають про своє дерево роду.

Дівчинка. Глибоке коріння — високе гілля... Це ми, діти, пишна крона цього дерева. Усі братики і сестрички, друзі, однокласники, знайомі, одне покоління — усі ми — це і є те високе гілля, майбутнє кожного роду, всієї України. Адже наша держава Україна — рідна ненька всього українського народу, який пустив глибоке коріння в її землю ще від роду людського, багато-багато тисяч років тому і досі живе тут, на своїй рідній землі.

Хлопчик. Якщо ми будемо знати, якого ми роду, будемо вивчати своє коріння, то наша земля буде процвітати і ніколи не загине. Адже здавна в Україні знають про це, цінують родину, бережуть спогади про своїх працьовитих і героїчних предків, які дали життя українському роду людському.

Дівчинка. З прадавніх віків українці люблять свою рідну землю, в якій лежить набагато більше їх родичів, ніж зараз живе на цій святій землі. Вони полягли за її волю і незалежність, за її самобутність і розквіт, за свою родину, за дітей і їхнє майбутнє. Це чиїсь родичі: твої, мої — наші рідні прадіди, які вірили у світле майбутнє своїх дітей, онуків, правнуків і боролись за нього, як уміли і могли.

Хлопчик. Тому ми — молоде покоління, яке прийшло на цю землю жити сьогодні, повинні бути гідними нащадками наших предків, мусимо знати, берегти і примножувати все те, що заробили важкою працею, здобули у нелегкій боротьбі наші пращури. Це ті надзвичайно цікаві та багаті традиції, звичаї, які склалися за віки, і самобутню культуру та побут України, і нашу рідну українську мову, і волю та незалежність нашого народу.

Дівчинка. Перед нами стоїть велике завдання — зберегти все те, що здобули наші предки, примножити славу України, зробити нашу державу квітучою, могутньою, славною, щоб виконати заповітну і високу мрію минулих поколінь нашого народу. І ми це можемо, адже живемо в чарівний час розквіту науки і техніки. А ще в нашому серці живе вічна мрія, велика любов, щира повага до всього того, що створено нашими працьовитими мрійниками, нашими дорогими предками. Тому і родинне свято ми присвячуємо нашій дорогій родині й усьому українському роду, з якого ми пішли.

Хлопчик. Сьогодні ми ще діти, вчимось у школі, здобуваємо знання, вивчаємо історію свого народу, заглиблюємося у далеке і не дуже далеке минуле, щоб краще пізнати світ, рідний край, свій народ. Нам цікаво все на світі, адже ми пізнаємо цей світ, свій рід, стосунки і взаємини у суспільстві, у родині, переймаємося всіма подіями, які відбулися або відбуваються сьогодні. Наше серце сповнюється добрими почуттями, любов’ю до свого роду, до рідного українського народу, до нашої Вітчизни.

Дівчинка. І це чудово, адже не може дитина рости байдужою до світу, бо у ній — гаряче, чисте та добре серце українця. А українці з прадавніх часів були чистими душею і добрими, працьовитими і волелюбними, люблячими і щирими людьми. Тому і ми зростемо саме такими: добрими, волелюбними, світлими, працьовитими, люблячими, щирими, чесними людьми. Це наш обов’язок — вирости саме такими, бо ми ж спадкоємці свого роду.

Хлопчик

Одного роду ми і племені одного.
Зростаємо у радісні часи.
Тому усе, що в роду є святого, —
В своєму серці з гордістю неси.
Любов до праці, прагнення до волі,
Гостинність, щедрість і красу душі.
І доброту, і пісню на роздоллі
В характер свій ввібрати поспіши.
Ти — українець, пам’ятай щоденно,
Що ти свого народу славний син.
До всього стався творчо і натхненно —
Ти неповторний і такий — один.
Тому затям, що треба чесно жити,
Повинен досягнути висоти.
В житті своїм завжди добро творити
І промінь сонця до людей нести.

Дівчинка. Це можна проспівати, як частівку.

Українка я пригожа,
На свою бабусю схожа
І на маму, і на тата,
Вмію вже всього багато!
Вмію пічку розтопити
І родину пригостити.
І варити, й вишивати,
Танцювати і співати.
З радістю іду до школи,
Не лінуюся ніколи.
Щире й добре серце маю,
Всім завжди допомагаю.
Не люблю я довго спати,
Вмію з сонечком вставати.
Роботяща я так само,
Як мої татусь і мама.

Хлопчик

А в мене старший братик є.
Я хочу з нього приклад брати,
Бо в нього вже заняття є своє —
Ракети вчиться брат конструювати.
З книжками він до ранку просидить,
Щоб вивчитись і щось нове створити.
А в вільний час — все злагодить умить,
Без діла він не може посидіти.
Як підросту, то вчитись теж піду,
Щоб ті ракети в космос запускати,
Свою зорю в житті я теж знайду.
Тому я з брата приклад хочу брати.

Дівчинка

А у мене є сестричка,
Зовсім-зовсім невеличка.
Гратись я її навчаю
І без неї так скучаю.
Я гуляти йду з сестрою,
Скрізь її беру з собою.
Всі мої подружки знають
І сестричку розважають.
Рада я, що невеличка
В мене є моя сестричка.
Бо з’явилася дитина
І побільшала родина.

Хлопчик. Це чудово, коли в сім’ї є братики й сестрички, є велика родина. Як кажуть в народі, де діток сім — там щастя всім. Завжди в українських родинах було багато дітей, тому що люди мали багато землі, на якій потрібно було працювати та добра наживати. У великих родинах завжди жили дружно, допомагали одне одному, заступалися за своїх братів і сестер, любили кожного. Тому і зростали не егоїстами, а добрими, чуйними, веселими і життєрадісними, а тому й були щасливі.

Дівчинка. Та, на жаль, трапляються в родинах і сумні моменти, коли гинуть або помирають батьки, а діти залишаються сиротами. Це страшна трагедія для дітей. Та в дружній родині дітям не дадуть пропасти, бо родичі, які залишилися, зігріють сироту своєю ласкою і добротою, поділяться хлібом насущним, своєю любов’ю. І не раз ми бачимо, що таких діток доглядають і виховують бабуся з дідусем, чи тітонька зі швагром, чи дядько з дядиною, чи просто хресна мати чи хресний батько. Це здавна прийнято було в Україні, так воно ведеться і до сьогодні. Але як би добре не було дитині в тих сім’ях, та найдорожчими людьми у житті є тато і мама, своя сім’я, своя родина. Тож бережімо тепло материнського і батьківського дому, любімо і дорожімо тим, що маємо. А зараз давайте заспіваємо пісню про родину. Дай бог, щоб кожна дитина жила з татом і з мамою у великій, дружній та щасливій родині.

Відгуки

Social comments Cackle