Святий хліб
Свято хліба
Мета: розширити уявлення учнів про значення хліба в житті української родини; розвивати вміння чесно заробляти свій хліб та навички шанувати працю; виховувати любов до праці й повагу до людей праці.
Обладнання: вислови і прислів’я про хліб, дитячі малюнки.
Прислів’я і вислови про хліб для оформлення зали
- «Істинно, люди: живемо не хлібом єдиним. Істинно так... коли маємо хліб на столі» (Борис Олійник.)
- «Хліб — це кров життя, политий рясно хліборобським потом» (Дмитро Луценко.)
- «В крихітках хліба — зерна життя, щастя людського цвіт» (Лада Рева.)
- Хліб — батько, вода — мати.
- Люди мруть не від хліба, а від голоду.
- Літом такий сякий бур’янець та хліба буханець, та й чоловік ситий.
- Як окраєць на столі, то і в житті веселій.
- «Людина в світ добро нести повинна, як зерна носить людям колосок» (Григорій Коваль.)
- На чорній землі білий хліб родить.
- Без солі й без хліба немає обіду.
- Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.
-
І хліб, і труд — не байдужі зустрічні,
Дороги їх — поруч, одна в них судьба.
Бо труд без хліба — трагедія вічна,
А хліб без труда — віковічна ганьба
(Валерія Гуртовенко)
Учитель
Ясноокі хлопчиська,
Вам легко усе далося!
Вам на цілому світі
Здається усе ясним.
Білі руки у вас,
І красиве, м’яке волосся,
І дитячі-дитячі
Волохаті, плюшеві сни.
Ви засвоїли зразу,
Що масло — це так і треба,
Те, що м’якуші хліба
Віддавати слід голубам.
Ви ніколи не бачили
В білих шрапнелях неба,
І земля не ховала вас,
Від осколків ряба...
Дай вам, Боже, здоров’я!
Нехай вам завжди здається,
Що в безхмарному світі
Живете й працюєте ви.
Вам не треба знати,
Як тонесенький пульс б’ється
У дитячій долоні,
Що затиснула хліб черствий.
(Віталій Коротич)
Сьогодні ми, діти, поведемо з вами мову про велику святість народу — про хліб наш насущний. В усі часи, в усі віки, в усіх народів на землі було найбільшою святістю, коли на столі лежав хліб. Тяжко він діставався людям, але був найдорожчим за все на світі, бо давав життя. Недаремно ж і прислів’я є таке в народу: «Не ми хліб носимо, а хліб нас!» або «Не тяжко хліб носити, а тяжко без нього жити». У нашого народу є багато традицій, пов’язаних з хлібом, а тому ми сьогодні й поговоримо про них, щоб збагатити свої знання новими цікавими народними традиціями. Починаємо наше свято.
На сцені обставлена світлиця. Мати з печі виймає хлібину і кладе на стіл на вишиту скатертину.
Ведуча
На столі, на білій скатертині
Сяє, наче сонце, паляниця
З печі вийнята. А господині
Радісно, бо сповнена світлиця
Пахощами хлібними.
(Ольга Добахова)
Мати. Діточки, біжіть до столу. Я хліб із печі вийняла, як вистигне, то поїсте з молочком. (Вбігають хлопчик і дівчинка.)
Дівчинка. Ой матусю, як пахне хлібчик! Так смачно! Мені так подобається цей запах!
Хлопчик. І я так само — дуже люблю запах свіжого хліба. І їсти хліб люблю, бо це так смачно...
Сідають за стіл, мати відламує їм по куску хліба, і діти їдять.
Мати. Хліб, діти, і справді запашний та смачний, бо в ньому живуть пахощі нашого рідного поля і вітру, сонечка і дощику, запах квітів і людської мрії. Важкою працею дістається він людям завжди, але без нього немає життя.
Хлопчик. А чому, матусю? Та ж хліб можна замінити чимось іншим...
Дівчинка. Ага... Можна замінити булочками, печивом...
Мати. Ой, діточки, які ви ще маленькі у мене. А булочки, печиво, тістечка — це і є наш хліб святий, тільки здобрені ці вироби яйцями, маслом, цукром, тому по-іншому називаються. Але в основі їхній — таке ж борошно, а це і є хліб. От те борошно, яке роблять із зерняток жита і пшениці, дуже важко діставалося людям завжди. Без нього був голод, вимирали люди цілими сім’ями, а тому старалися, щоб хліб завжди був у господі.
Хлопчик. А я знаю, як росте хліб. Його спочатку сіють.
Дівчинка. Спочатку поле готують до посівів: орють, скородять, а потім у пухку землю зерно сіють, щоб легко йому було рости. Зрозумів?
Хлопчик. Зрозумів. Потім посіви доглядають, удобрюють.
Дівчинка. А коли колоски наллються тугим зерном, його збирають комбайнами.
Хлопчик. Не поспішай! Спочатку роблять зажинки. А знаєш, що це таке?
Дівчинка. Знаю-знаю. Виходить в поле господиня і жне серпом перший сніп, приносить його додому і ставить під образами, де він стоїть аж до кінця жнив.
Хлопчик. А потім починаються жнива. У цей час люди працюють і вдень, і вночі, щоб зберегти вирощений урожай і щоб не пропала жодна зернинка. Бо в них — важка праця хліборобів. А коли поверталися косарі зі жнив, їх бігли зустрічати діти, бо кожний косар мав скибочку «хлібця від зайчика». Цей хліб дітям був дуже смачний.
Дівчинка
Жнива — то найважча робота.
Машини натомлюють шлях,
Як краплі гарячого поту,
Пшениця у сірих мішках.
(Ганна Чубач)
Мати
Горджуся родом хліборобів,
Майстрами хліба і землі
Шаную скромний їх доробок,
Діла великі і малі.
Ось дар священний їх — хлібина
Лежить у мене на столі,
Неначе пісня голубина,
Неначе сонце на крилі.
(Іван Турчак)
Хлопчик. І я знаю вірші про хліб, ось послухайте.
Чи є ще більше щастя на землі,
Як сіять хліб, виплекувать достаток?
У хлібі тім життя бере початок,
В нім нездоланна сила трударів.
Нехай же з року в рік, із роду в рід
Не буде хліборобам переводу!
Хай слава їхня вічно не заходить,
Аж доки сонце ллє на землю світ!
Дівчинка. І я вірш про хліб знаю.
Як пахнуть свіжі ще булки
Чи підрум’янена хлібина!..
Хліб не дається залюбки,
Над ним чиясь згиналась спина.
Я просто думаю собі,
Торкаючись земного плоду,
В якій натхненній боротьбі
Кується щастя для народу!
Є хліб у тебе на столі.
Подумай часом, не соромся.
Є люди, що достойні сонця.
А ти! Що ти даєш землі?
(Микола Подолян)
Мати. Молодці ви у мене, діти, багато знаєте віршів. А традиції пов’язані з хлібом, пам’ятаєте?
Хлопчик. Я знаю, що на столі повинна лежати завжди паляниця, але ніколи не можна класти хліб сподом догори, бо то не годиться, то великий гріх. Якщо хліб так покласти, то він образиться і не буде в тій оселі затримуватися. Правда, мамочко?
Мати. Правда. Ось і тато прийшов.
Батько. Ой, як хлібом пахне! Ну, діти, отримуйте «хліб від зайчика»!
Дівчинка. Ой тату, ми вже ж великі, а ти все кажеш, що «від зайчика». Ми ж знаємо, що це той хлібчик, що лишився від твого обіду, бо хліба не можна ніколи викидати, десь залишати. От ти його і приносиш, та ще примовляєш, що «від зайчика». Але все ж давай, він дуже смачний.
Батько. Їжте, дітки, їжте, він справді «від зайчика».
Мене в дитинстві вітер колихав,
Він слав мені не килими під ноги, —
Я в супроводі галасливих ґав
Орав із батьком перелоги.
Ступали ми в пухку ріллю з Гнідком,
Вона мені здавалась чорним плесом.
Черствий окраєць хліба з часником
Для мене був смачним делікатесом.
Яка щаслива, вимріяна мить —
Везти додому борошно на возі!
І як, буває, серце защемить,
Коли побачу хліб десь на підлозі.
Бо я збагнув глибинно ще дитям:
У батька руки репалися згодом,
Щоб хліб родив, а хліб — це кров життя,
Политий рясно хліборобським потом.
(Дмитро Луценко)
Сцена закривається, міняється декорація.
Ведучий
Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —
В суворості ласкавій,
Бувало каже дід старий
Малечі кучерявій.
— Не грайся хлібом, то ж бо гріх! —
Іще до немовляти,
Щасливий стримуючи сміх,
Бувало каже мати.
Бо красен труд, хоч рясен піт,
Бо жита дух медовий
Життя несе у людський світ
І людські родить мови.
(Максим Рильський)
Ведуча
Хліб чесно вчіться здобувати,
Умійте й крихту шанувати _
З маленства мати науча...
Крізь все життя нам дзвонить колос,
Крізь всі літа нам чути голос
І матері, і сівача.
(Микола Нагнибіда)
Діти виконують пісню про хліб.
Хлопець
Їж, сину, хліб та пам’ятай, що в ньому
Саме життя закладено людей.
І сонце українське, й звуки грому,
Мозольний труд і посмішка очей.
Дівчина
Їж, сину, хліб і не кидай додолу,
А підніми, коли не там лежить.
А як сідаєш, сину мій, до столу,
То пам’ятай, що хліб — це значить жить!
(Олександр Будаш)
Відкривається сцена. Виходять діти в стилізованих костюмах та розігрують сценку «Хліб і торт» Дмитра Мусієнка.
Автор. Лежачи на полиці в магазині, Хліб і Торт засперечалися.
Торт. Що не кажи, а я і гарніший за тебе, і значно смачніший.
Хліб. Зате — я потрібніший.
Торт. Ну, й кумедний. Та коли б ти був потрібніший, ніж я, то й ціною був би вищий!
Хліб. Не все оцінюється грошима. Краще вже хай буду й недорогим, і не таким гарним, зате я щасливий, що необхідний людям не тільки на свята, як от ти, а завжди і скрізь.
Україночка. За давньою народною традицією, хліб в Україні дуже шанували. Без нього наш народ не уявляв свого життя. Народжувалася в родині дитина — до неї йшли з хлібом, щоб дитина росла здоровою і в достатку. Відбувалося весілля — йшли з хлібом, щоб молодята були щасливими і жили свій вік заможно.
Українець. Виряджали сина в далеку дорогу, мати загортала у вишиваний рушник свіжу паляницю і разом з рушником вручала її синові, щоб дорога була доброю і щасливою, щоб не голодував син ніколи і завжди повертався до отчого дому.
Українка. Справляли люди новосілля, то до них теж приходили з хлібом, щоб жилося у цій хаті щасливо і завжди було що їсти і пити. В останню дорогу проводжають людину і теж несли хліб. Це давні традиції нашого народу.
Українець. Та й дорогих гостей ми завжди зустрічаємо хлібом-сіллю, адже і сіль дорого діставалася нашому народу, їздили за нею довгі дні й ночі аж у Крим. Важкою була дорога чумаків. Недаремно кажуть у народі: «Без солі не смачно, а без хліба не ситно».
Українка і українець
Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм,
Хай буде більше в світі нас, братів!
Хай в кожній хаті пахне короваєм,
Щоб люд ніколи хліба не просив!
(Олександр Будаш)
Вони тримають на вишитому рушнику хліб і кладуть його на стіл, що на сцені.
Дівчина, одягнена бабусею, і хлопчик, одягнений дідусем, ведуть розповідь.
Бабуся. Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім’я не мала чого їсти, не було ні крихточки хліба, ні картоплі чи бурячка, ні морквинки, ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з’їдено. Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривився від страшної муки, від голоду. Люди пухли без їжі і вмирали: старі, малі, молоді, бо не було хліба на такій родючій українській землі...
Дідусь. Це було в минулому столітті, у 1933 році. Українців хотіли винищити голодом. Цілими сім’ями, цілими селами вимирали люди страшною, лютою і повільною смертю — від голоду. І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як про хліб. Ні про що тоді людина не може ні думати, ні мріяти, ні мислити — лише про хліб. Це була людська трагедія. Її назвали Голодомор. Цю трагедію народ добре запам’ятав, зберіг у своїй пам’яті й передає від покоління до покоління. Тому сьогодні ми повинні про це згадати і берегти хліб наш насущний, цінувати його та людську працю.
Бабуся
Вічна опора у небі, на морі і суші.
Хлібе єдиний для всіх поколінь і світів —
День мій грядущий, день проминулий і сущий
Благослови. І освяти. І освіти.
Дідусь
Образу хліба вклонімося. Праці й людині —
Високочолому сіятелю землі.
Істинно, люди: живемо не хлібом єдиним.
Істинно так... коли маємо хліб на столі.
(Борис Олійник)
Діти виконують пісню про хліб.
Виходять в українському вбранні діти і завершують свято.
1 дитина
Їж, сину, хліб і поважай людину —
Вона творець усіх наземних діл.
Цей хліб, що я приніс із магазину,
Вона дала, щоб ти набрався сил.
2 дитина
В житті свій власний голос треба мати,
Щоб колосом налитим він дзвенів.
І щоб ніхто не міг тобі сказати,
Що ти даремно хліб насущний їв.
(Олександр Будаш)
3 дитина
І хліб, і труд — не байду́жі зустрічні,
Дороги їх — поруч, одна в них судьба.
Бо труд без хліба — трагедія вічна,
А хліб без труда — віковічна ганьба.
(Валерія Гуртовенко)
Вчитель. На закінчення свята ми хочемо пригостити всіх вас хлібом у вигляді сушки, щоб ви ніколи не втратили смаку українського хліба, щоб ви всі завжди були ситі й здорові, веселі й щасливі, щоб в усі часи, в усі віки на українському столі на білій вишитій скатертині лежала, немов сонце, кругла паляниця.
Діти розносять на великих підносах сушку, шматочки хліба, пиріжки тощо.