Надія Красоткіна

Український народ дуже талановитий. Чого тільки не вміють люди робити: вишивати і шити, плести різні вироби, вирізати і випилювати, тесати і кувати... Та хіба все перерахуєш? І своїх дітей народ привчає до роботи змалку, бо праця — усьому голова, і як без роботи? Без діла день роком стає! От і не гають часу люди, а вчаться щось цікаве робити, а як зроблять, то кортить і людям показати, хороше слово про свою роботу почути та розкрити красу, яка визирає з вишивки чи плетива, з чудового виробу. І світліє душа від краси рукотворної, і дивується серце, що все це створене руками, любов’ю людини! Такі вироби хочеться показати, бо це і є те диво, в якому зосереджена краса, вміння, любов, фантазія...

Свято праці закликає дітей до творчості, до краси, до роботи, яка приносить щастя, задоволення, розкриває перед дітьми широкі можливості для польоту фантазії. Такі свята створюють особливу атмосферу, бо діти дуже готуються до них: вони продовж багатьох днів, вечорів трудяться над своїм виробом, вкладають у нього все вміння, старання. А ще з ними часто поруч їх батьки, які допомагають, вчать. Це наповнює дитяче серце любов’ю і радістю, бо вони бачать, як важливо для тата і мами те, що вони роблять, як люблять дитину батьки, як вони турбуються, щоб діти все вміли робити.

Скільки вивчать діти віршів і пісень, загадок і прислів’їв, душею доторкнуться до народної творчості, а руками навчаться робити багато всього цікавого, яке в майбутньому ще не раз знадобиться, а як і не будуть вони потім цього робити, то ці години творчої праці не пройдуть даремно, бо привчать їх до роботи, до творчості, подарують радість спілкування з батьками залишаться в серці теплим і світлим промінцем, який вони пережили у щасливі години. А саме свято принесе радість і задоволення, тому що діти побачать результати роботи, знайдуть для себе цікаве заняття в майбутньому. Оте саме хобі, яке буде притягати і заставляти робити цікаву роботу. А якщо в людини є цікаве щось у житті, їй цікавіше жити, життя наповнюється змістом, людина вчиться, вдосконалює свою майстерність, творить красу і отримує від цього велике задоволення. І можливо, саме такі свята комусь принесуть щастя творчості, комусь розкриють широке поле для діяльності, а в когось відкриють талант, великі здібності, які змінять у майбутньому життя людини. Бо ж у кожної дитини є той вогник в душі, який треба своєчасно помітити і засвітити, щоб він потім освітив шлях у житті.

Сталь гартується в огні, а людина у труді

Свято для учнів молодшого шкільного віку

Зал, де проводиться свято, прикрашений квітами, плакатами з малюнками і написами народних прислів’їв:

  • Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.
  • Праця чоловіка годує, а лінь — марнує.
  • У вмілого руки не болять.
  • Ремесло не коромисло — плечей не відтягне.
  • Не почавши, не кінчиш.
  • Зробив діло — гуляй сміло.

У залі на видному місці розміщена виставка дитячих і сімейних робіт. Лине музика, перед сценою з’являються діти з ранцями, вони повертаються зі школи і ведуть між собою розмову, так починається свято.

1 дитина. Я так чекаю свята праці! Скоріше б воно починалось!

2 дитина. Я теж! Вже на виставку робіт скільки принесли!

3 дитина. А які роботи?

2 дитина. Не скажу, бо не цікаво потім буде.

1 дитина. А й справді, хай для всіх сюрприз буде!

3 дитина. Я знаю, що свято гарне буде, бо всі готуються старанно.

4 дитина. Свято праці завжди гарне, бо праця — всьому основа.

1 дитина. Правильно! Бо сталь гартується в огні, а людина у труді! Тому і нас до праці змалку привчають, щоб людьми виросли.

Діти вибігають з залу, а на авансцену виходять двоє старших дітей — хлопець і дівчина, вони будуть вести програму.

Хлопець. Праця, труд, робота — це синоніми, всі вони означають одне і теж — працювати. Народна мудрість каже: «Без труда нема плода».

Дівчина. «Гірко поробиш — солодко з’їси».

Хлопець. «Доки не впріти, доти не вміти».

Дівчина. «Хто дбає, той і має!»

Хлопець. «Без діла жить — тільки небо коптить».

Дівчина. А наш український народ дуже працьовитий, любить свою землю, вміє працювати на ній, кожен клаптик землі викохає, випестить, обсадить квітами, садами засадить...

Хлопець. Та й не тільки на землі трудитись уміє, а всяку роботу знає! Все вміє і дітей своїх змалечку до праці привчає, та ще й приказує: «На дерево дивись, як родить, а на людину, як робить!»

Дівчина. А про умілих людей кажуть: «Роботящі руки гори вернуть», «Він і коваль, і швець, і кравець, ще й на дуду грець!»

Хлопець. Бо на красиву людину добре подивитись, а з роботящою легко і добре жити.

Все від праці у світі цьому:
Залізниці, шляхи, мости.
Пам’ятай! На шляху земному
Вік трудитись повинен ти!

Бо у праці є дужі крила,
Що підносять людину ввись.
А без діла слабіє сила,
Тому вік свій трудись і вчись!

Дівчина

Ось поглянь навкруги, дитино:
Всюди люди доклали рук —
Мчить ракета до зір невпинно,
Чути ніжний сопілки звук.

Всюди праця, важка робота,
Щоб в житті досягти мети.
Як трудитися є охота
То людиною станеш ти!

Хлопець

Куй залізо, поки гаряче,
Змалечку працювати вчись!
Де б не був, як не жив, одначе
У житті своїм не лінись!

Дівчина. Бо навіть маленька праця краща за велике безділля! А без роботи день роком стає.

Хлопець. А щоб не було ніколи нудно, то навчи свої руки працювати, май завжди улюблену справу. В українських родинах на це завжди звертали велику увагу, з дитинства батько з матір’ю привчали дітей до роботи, навчали якогось ремесла і казали: «Вчи дитину, доки поперек лавки лежить!»

Дівчина. А зараз зазирнемо в таку родину!

Ведучі виходять, відкривається завіса, на сцені українська хата, сидять мати, батько, син, донька. Кожен з них зайнятий своєю роботою: мама вишиває рушник, батько закінчує робити рамку, син випалює, донька вишиває серветку. Вони тихо співають українську народну пісню.

Батько. От у мене рамка для твоєї картини вже майже готова (показує), а ти, Васильку, не поспішай, зроби як слід, щоб вийшов гарний малюнок, бо діло майстра величає!

Оля. Я теж свою серветку сьогодні закінчу. А мама свого рушника. І буде у нас сімейна виставка на святі!

Мама. Ну, мені ще є трохи роботи! Ще ж і китиці приробити, щоб гарно було.

Василь. Тату, а що таке «хобі»?

Оля. А ти так і не зиркнув до словника! Як завжди!

Василь. А коли б це я встиг, коли ти цілий день над ним сиділа!

Тато. Тихо, Васильку, ти ще заглянеш до словника, але я тобі своїми словами скажу, щоб ти зрозумів. «Хобі» — це слово іншомовного походження, а означає воно «улюблене заняття людини у вільний час». Це те, чим любить займатись людина.

Василь. Тату, а в тебе є хобі?

Тато. У мене є! А от яке, ти знаєш сам. Ну, то яке у мене хобі?

Оля. А я знаю!

Василь. Я теж знаю! Ти займаєшся різьбленням по дереву, так?

Тато. Так. Дерево я дуже люблю. В ньому краса, життя... І в роботі воно лагідне, тепле. Бо тепло в ньому від сонця, а запах від землі. Як його можна не любити...

Мама. Тато в нас мрійник, поет! Він так гарно сказав.

Василь. Я теж дерево люблю, як тато! І вірш про нього знаю, от послухайте.

Як пахне дерево духмяно!
Цей дух у нього від землі.
Світило сонечко рум’яне,
На нім жили пташки малі.

Тяглось воно до сонця-світла,
Вбирало з радістю тепло.
І з вдячністю весною квітло,
Рясні дощі із хмар пило.

З земельки сили набирало,
І від землі ішла краса.
Вітри і грози зупиняло,
Гіллям тяглося в небеса.

І як не стало сили жити,
До рук людських воно прийшло,
Щоб в домі затишок створити,
Щоб радісно у нім було.

Оля. Ой Васильку, так ти у нас теж поет і мрійник, як і тато. Хоч у словник не заглядав, але вірша якого вивчив! І коли тільки встиг! Та ще у тебе і руки золоті!

Мама. Правда, правда. Хоч ще малий, а до робота беручкий. Та й робить все, як слід, охайно, а головне — все доводить до кінця. Бо зробив діло — гуляй сміло.

Тато. Син у нас молодець! Такий завжди будь. Бо праця, сину, робить нас людьми. А в світі є стільки усього цікавого! Жаль,на все часу не вистачає... Та улюблена справа робить людину поетом, це правда.

Мама. Так і є, бо кожна гарна, зроблена з любов’ю робота — це поезія душі, її краса.

Оля. А я про рушник вірша знаю.

Висять у хаті рушники з квітками,
Немов сміються квіти чарівні.
Це диво — рушники моєї мами,
Такі прекрасні й дорогі лісні.

Заквітчана вся українська хата,
Від цього і красива, і ясна.
На доброту і на любов багата,
У ній співає і цвіте весна!

Мама. Дякую тобі, люба донечко. Справді, у цілому світі не знайдеш хати, де вишиті рушники над образами, над портретами, тільки у нас, в Україні! Тим вона і відрізняється від інших. Бо які б дорогі меблі не стояли, а рушники, серветки вносять тепло і радість, оживляють, прикрашають, розкажуть про мрії і надії, про смаки господині дому. Тому і невмируще це рукоділля. Живе воно і сьогодні, робить людей добрішими, щасливішими. Та ще й оберігають хату від злих сил, тому і називаються оберегами.

Тато. От і все, я закінчив.

Оля. — Я теж, ще до того, як вірш розказала.

Василь. І я навів останній штрих!

Мама. Тільки мені ще трохи роботи лишилось.

Оля. А я тобі, мамо, допоможу і ми встигнемо до свята!

Мама. От і чудово, дякую. Прийде наша сім’я на свято, і кожен принесе свою роботу. Я щаслива, що діти у нас такі працьовиті, хоч малі, а кожен має улюблену справу, своє хобі, так Васильку?

Василь. Так!

Завіса. Виходять ведучі — хлопець і дівчина.

Хлопець. Ось так готувались до свята у цій родині. Вони принесуть на свято праці цікаві роботи, буде на що подивитись!

Змалку руки потрібно вчити,
Щоб робити усе уміли:
Підмітати, плести і шити,
Щоб красу у світі цім творили.

Дівчина

Щоб трудилися від світанку,
Змалку руки потрібно вчити,
Бо чого не навчивсь Іванко,
То Іван вже не буде вміти!

Тому давайте подивимось, як інші діти готувались до свята праці, це так цікаво!

Відкривається сцена, на ній тепер ліс: деревця, пеньочки. Туди забігають один за одним діти. Дівчинка і два хлопчики. Вони неохайно одягнені, штанці обтріпані, на сорочках нема ґудзиків, черевики і кросівки не зав’язані.

Іван. Галко, ти йдеш на свято праці?

Галя. Ага, розбіглася! Хай чекають! Тільки від цієї праці втекла!

Іван. А ти, Петре?

Петро. Я теж біжу, аж падаю! Теж мені, свято знайшли! Праця, хіба це свято? Це ж мука одна, хай їй грець!

Іван. І я так само думаю! І так та робота набридла: зроби те, принеси те, засмикали. Я ледве втік, доки знову не примусили щось робити, а тут ще свято праці! Це ж треба!

Галя. Граєм у розбійників!

Іван, Петро. Граєм! Біжимо!

Бігають, стрибають через пеньки і кричать.

А ми розбійники — всі стережіться!
Не хочем і не любим ми трудиться!
А нам би бігати у лісі та кричати,
Набридло нам, набридло працювати!

Звучить музика дуже голосно, до дітей підходить Баба Яга, говорить.

Баба Яга. Ану тихо, розгорлопанились тут! Чого кричите? Робити вони не хочуть, набридло їм! А як жити думаєте? Чого вам тут треба?

Галя. А ми в розбійників граємось!

Іван. А що, не можна?

Петро. А що, дітям у лісі вже й погратись не можна? Заборонено?

Баба Яга. Ти дивись! Розпатякались! Та не заборонено, але ж ви тільки кричите та все навколо ламаєте, то так себе поводити вмієте?

Галя. Подумаєш!

Баба Яга. А подумати вам би не завадило! Бо вже дуже ви байдикуєте, ледарі.

Петро. Звідки це ви взяли, що ми ледарі?

Баба Яга. А то по вас не видно, ой лишенько! Та на вас жодного ґудзичка нема, а штанята які, а взуття, дивитись страшно! Гляньте на себе, та ви ж і голки в руках не вмієте тримати! Дівка он: хитра, як лис, а ледача як біс; і хлопці такі ледачі як воли (робить рухи руками над дітьми, вони завмирають). Ось так краще: одну собі залишу, цього Марі віддам, цього Дідькові в науку, хай займуться! Тільки не знаю, чи захочуть, бо в них теж класи переповнені! Ну ходімо!

Діти рухаються,немов роботи.

Баба Яга повертається на сцену на віникові і приспівує.

В моє сильце попали ледацюги,
І я до них поставлюсь без жалю!
Одну собі, а двох віддам я другим,
А з дівчини я щось-таки зроблю!

Гарнесенька добиченька моя,
Хоч буде з ким тепер поговорити!
Зроблю я дівчину такою ж, як і я,
А не послухає, то можу і зварити!

Ха-ха-ха-ха! А тепер мені пора, є робота, буду розважатись!

Вибігає на мітлі зі сцени, а з-за дерева на сцену виходять два хлопчики, тихенько розмовляють.

Юра. Ти щось зрозумів?

Коля. Ага. Але я дуже злякався... А ти?

Юра. Я теж. І досі ноги тремтять, повірити не можу, що це не сон, а ти?

Коля. — Який же це сон? Що, двом один і той же сон приснився? А кажуть, що Баба Яга лише в казках буває, от тобі і казка, страх один...

Юра. Це щось із парапсихології чи що?

Коля. Що б це не було, але страшно, та щось треба робити, бо то ж наші однокласники. Треба щось робити, а що?

Юра. Я знаю, біжімо до професора, він тими питаннями займається, може, допоможе.

Коля. Біжімо!

Біжать зі сцени, а перед сценою зустрічають професора і звертаються до нього.

Діти. Добрий день. Допоможіть нам, будь ласка!

Професор. А що трапилось, діти?

Коля. Біда в нас: діти пропали.

Юра. Ну, їх Баба Яга забрала і вони кудись щезли, от! Ми бачили.

Коля. На свої власні очі бачили, так страшно було...

Професор. Які вони, ваші діти?

Юра. Ну, однокласники, такі, як ми.

Професор. Скажіть їхні прикмети, звичайних вона не забирає!

Коля. Ну, такі швидкі, рухливі, ще трохи неохайні...

Професор. Як до роботи відносяться?

Юра. А! Тут є прикмети: вони не люблять працювати.

Коля. Так, трохи ліниві...

Професор. Тоді все зрозуміло: вона давно на них полювала. Я стежив. Допоможу вам, але від вас вимагається мовчання, щоб біди не трапилось. Отож, ідіть на свято і нікому про те, що сталось, не розказуйте. А я піду в лабораторію.

Юра. І що буде?

Коля. Я знаю: він допоможе, але мовчимо.

Хлопці йдуть у зал, сідають на свої місця, а на сцені ведучі. Сцена прибрана для концерту: квіти...

Ведучі виходять на сцену.

Хлопець. Праця, труд, робота — це основа життя. От уявіть собі, що раптом усі люди на землі перестали працювати, що б сталось? Поїзди не ходять, метро не працює, весь наземний транспорт стоїть, фабрики, заводи мовчать...

Дівчина. Їсти нічого, вдягти нічого, бо тканину ніхто не виробляє, одяг не шиють, не печуть, не варять, а все, що було, скінчилось... Страшно подумати!

Хлопець. У будинках холодно, темно, бо ні електрики, ні газу. Справді страшно, краще хай такого ніколи не буде, хай всі працюють, а діти теж привчаються змалку до роботи, бо труд всьому основа!

Дівчина

Труд на землі всьому основа,
Без праці, як тут не крути,
Не прийде в дім якась обнова
Й людиною не станеш ти.

Хлопець

Тому працюй, учись, трудися
І не лінуйся навіть мить.
За всяку справу враз берися,
Щоб все умів в житті робить!

Хлопець. А наш народ не тільки до роботи беручкий, а й до пісні, тому ми зараз і послухаєм пісню про працю, бо пісня і праця завжди поруч!

Виконується пісня «Вийшли в поле косарі».

Дівчина. А щоб танцювати гарно, теж треба сили докласти, не така то проста справа, гарно танцювати, ось погляньте на них!

Танець виконують учасники художньої самодіяльності.

Хлопець. І гратись діти люблять, бо скінчив діло — гуляй сміло!

Для гри запрошуються на сцену два хлопчики.

Перед кожним з вас на стільчику лежить фартушок і косинка. Вам треба їх одягти, а потім взяти картоплину і ніж та очистити гарно картопельку. Хто швидше зробить роботу, той і переможець! Почали!

Виконується пісня «По дорозі жук, жук».

Дівчина. А тепер на сцену запрошуємо дві дівчинки. Треба одягти фартушки і косинки та зліпити п’ять вареників.

Виконується пісня.

Хлопець. Тепер запрошуємо на сцену хлопчика і дівчинку для гри.

Вам треба одягти ляльку в ось ці платтячка, зав’язати на них хустинки. Хто перший це зробить, той переможець. Почали!

Переможці ігор нагороджуються призами.

Виконується пісня «Грицю, Грицю, до роботи»

Хлопець. Дуже в нас роботящі діти, але бувають такі, як той Гриць, що в пісні про нього співали.

Дівчина. Та годі тобі, нема серед наших дітей таких лінивих, поглянь, які гарні діти в залі! Про кого тут скажеш: «Сидить — надувається, три дні в чоботи взувається?» Або: «Б’ють не лежачого, а ледачого»?

Хлопець. І справді, нема таких, що думкою в небі, а ногами в постелі! І таких нема, що скажуть: «Я й каші не хочу і по воду не піду!»

Чути гуркіт, голосна музика, з’являється Баба Яга на мітлі, а на шнурочку веде трьох дітей.

Баба Яга. Що я чую, оце у вас нема ледачих дітей? А ці які? Роботящі? Ви тільки подивіться на них, їх навіть Дідько не взяв, їх Мара не схотіла, бо вони такі ледачі, що чортенята, в порівнянні з ними — просто ангелочки! А я з цією дівкою мучилась-мучилась, а вона ні шити, ні мити, ні мести, ні варити, то що мені її ще й годувати? Е ні! Щоб стати такою гарною Бабою Ягою, як я, треба дуже наполегливо працювати: і розрив-траву шукати ночами, і чаклунське зілля перебирати, — а воно ж, ледащо, не годиться ні на що! Беріть їх назад, я їх трохи заспокоїла, то, може, ви з ними щось ще зробите? (Іде зі сцени, дітей лишила).

Хлопець. Що будемо робити?

Дівчина. Давай їх випробуємо, може, вони щось вміють?

Хлопець. А як? Хто підкаже?

Юра (з залу). Хай затанцюють нам!

Грає музика, діти танцюють веселий танець.

Виконуються ще інші номери художньої самодіяльності за вибором організатора. На сцену піднімаються всі учасники свята, в руках у них різні вироби, які вони виготовили для свята.

Хлопець. Ось і наближається до кінця свято праці, а тепер скажіть нам, чим любите ви займатись у вільний час, діти?

Діти відповідають і показують свої вироби.

  • Я люблю шити і вишивати.
  • А я люблю плести, малювати.
  • А я — ліпити.
  • Я люблю читати і складати з конструктора будинки.
  • Я — вирощувати квіти, тому що квіти — це окраса нашого життя.

І так всі учасники розказують про улюблені заняття па дозвіллі.

Дівчина. Молодці у нас діти, вони всі вміють і люблять працювати, тому їм ніколи не буде сумно, бо завжди знайдеться справа для умілих рук.

Праця — основа життя,
То ж не лінуйтесь, діти.
Стежка веде в майбуття,
Треба в житті все вміти!

Хлопець

Вчіться, поки малі,
Труднощі всі долати!
Вам же іти по землі,
Вчитися і працювати.

Дівчина

Вам будувать мости
І до зірок летіти.
Вчитися, і рости,
І працювать хотіти.

Хлопець

Вам же ростить сади,
Пісню свою співати.
Треба в житті завжди
Вчитися і працювати!

А зараз запрошуємо всіх оглянути виставку дитячих і сімейних робіт.

Лине тиха і спокійна мелодія, гості свята оглядають виставну робіт. На згадку про це свято діти дарують гостям невеличкі сувеніри, виготовлені своїми руками. Це можуть бути і малюнки, і аплікації, витинанки...

Відгуки

Social comments Cackle