Надія Красоткіна

Ти живеш серед людей

Мета: розширювати знання учнів про поведінку в людському суспільстві, про культуру та власну гідність, вдосконалювати вміння відстоювати свої погляди і переконання. Розвивати навички правильної поведінки в будь-якій ситуації. Виховувати самоповагу і гідність.

Обладнання: деревця, пеньочки, квіти для лісової галявини, плакати з висловами про поведінку, костюми для казкових героїв.

На сцені — декорації лісу : дерева, квіти, пеньочки. У центрі — галявина. Туди приходять діти з наплічниками.

Василь. Як тут здорово, пацани! Давайте у цьому куточку проведемо наш вихідний!

Оля. Да, здорово! Не те слово, тут просто кльово!

Ганнуся. Прикол! Та тут, ніби у казці! Все! Звідси нікуди вже не йдемо!

Володя. Ну, що? Класне місце я підібрав?

Василь. Ще б! Молодець, Вовка! Свій пацик!

Володя. А то! Цінуйте!

Роман. Зараз музичку врубаємо! І будемо тащитися!

Ганнуся. Ей! Ксюхо! Ти де запропастилася? Воруши клешнями!

Оксана. Та йду вже, йду. Ой, як гарно тут!

Роман. Ха! Гарно... Кльово! А зараз як музику врубаємо, ще прикольніше буде!

Діти знімають наплічники, виймають і вмикають радіо, стелять килимки, виймають з наплічників їжу, воду... і починають розважатися. Вони голосно жують, огризки і папірці розкидають по галявині. Стрибають, кричать, співають, танцюють.

Василь

Як нам кльово тут стрибати!
Все прикольно! Все для нас!
Ми прийшли відпочивати —
Відірватись саме час!

Ганнуся

Без дорослих, без напруги,
Оттягнутись можна нам.
Ми танцюєм «Буги-вуги»,
Волю всім дамо словам.

Володя

От тепер свобода! Воля!
Без науки, без журби!
Вільний я, як вітер в полі, — —
Що захочеш — те й роби!

Ганнуся

От законно, що й казати —
Це прикольний поворот!
Можна музику включати
Децибелів на шістсот!

Роман

І не треба йти у школу —
Класно тут відпочивати!
Будем пити кока-колу
І бляшанки розкидати!

Ганнуся

І не будем прибирати,
Що ми лохи вам якісь?
Хай дурних ідуть шукати,
Якщо дурні завелись!

Оксана

Зробим літачки з газети
І запустим в небеса.
Парашути — із пакетів.
Хай летять! Ото краса!

Василь

Пацики! Отут нам кльово!
Гучно музика ричить!
Ми зійшлись невипадково —
Хочемо пошухарить!

Оля

Ми не любим дисципліни —
«Там не стань! Туди не йди!»
Треба простір для дитини,
От тому прийшли сюди.

Роман

От де кльово! От прикольно!
Просто цілий кавардак!
Всім і весело, й привольно,
Але ще чогось нам брак...

Володя

Що то газвода та кола?
Я приніс для вас пивка!
Не потрібна дітям школа —
Раз оказія така!

Оксана

А за це насварить мама,
Кара, звісно, не мине...

Володя

А чого кругом реклама,
Пропагують скрізь спиртне...

Оксана

Дітям ще не можна пити.
Ця реклама — не для нас...

Володя

Вже приніс! То що робити?
Спробувати — саме час!

Роман

То давай, чого тягнути,
Я вже пробував колись.
Треба ж нам тепер гульнути,
Я вже пиво п’ю, дивись!
(Починає пити)

Оксана

Ми ще зовсім невеличкі,
Ні до чого нам спиртне...
Це погані дуже звички
І нас кара не мине.

Василь

А чого пішла за нами?
Нащо нам твої слова?
От сиділа б коло мами,
Й не боліла б голова.

Оля

Добре, добре! Не сваріться,
Тут усе тепер для нас!
Радуйтесь і веселіться,
Пийте пиво, колу, квас!

Повз дітей проходять двоє дорослих людей, роблять їм зауваження. Хлопці і дівчата не звертають уваги.

Жінка

Що тут діється у біса?
Крик чого такий стоїть?
О! Та тут же діти в лісі...
Стихніть трохи, припиніть!

Чоловік

Ей! Негайно перестаньте,
Я звертаюся до всіх.
Наробили що, погляньте,
Бруд довкола, крики, сміх...

Роман

Йдіть собі, не ваше дію!
Ліс не ваш, тому й мовчіть!

Володя

Глянь-но, вчити закортіло,
Йдіть своїх онуків вчіть!

Люди знизують плечима і йдуть. Діти вмикають музику ще голосніше і продовжують стрибати, танцювати, кричати. «Влітає» на мітлі Баба Яга і оббігає навколо дітей.

Баба Яга. Ну, годі. Це вже не жарти. Треба зупинити цих пуцьвірінків! Мало того, що вони не навчилися ніякої культури, живучи серед людей, так вони ще й у моє царство залізли, безсоромні, та ще й насмітили, ліс занапастили, криком своїм несамовитим усіх звірят полякали. Ну, годі! Я вам не людина з її толерантністю. Хоч і маю я людську подобу, але силу маю надзвичайну, і зараз я вам покажу, на що здатна. (Вибігає до дітей.)

Ану, спиніться-но, гульвіси,
І припиніть нестерпний крик!
Я зараз вас зітру до біса,
І відірву ваш злий язик.
Тут досі не було такого,
Щоб в лісі хтось так верещав!
І я не чула слова злого,
Ніхто сміття не розкидав.
А ви погляньте, що зробили:
Кругом сміття, бляшанки — стид!
Звіряток криком оглушили,
На себе гляньте... Що за вид?
А мова ваша, безсоромні,
Що меле ваш дурний язик?
Я думала, що діти скромні,
Що до культури кожен звик...
А ви, бездушні пустомелі,
І живучи поміж людьми,
Бредете, мов серед пустелі,
І не виходите з пітьми.
А в школі вас добру навчають,
Культуру прагнуть прищепить...
Батьки, напевно, і не знають,
Що роблять дітки в дану мить...
Ах, пуцьвірінки, ах, гульвіси,
Усе негайно приберіть!
А на науку вас — до Біса
Відправлю зараз же за мить!

Діти, мов роботи, мовчки все прибирають, складають у мішки сміття і запихають у свої рюкзаки. Баба Яга збоку спостерігає. До неї підходить Біс.

Біс

Кликала? Чув, щось кричало в лісі.
Я із-за гір аж сюди причвалав.
Мудра Сова прокричала на стрісі,
Вітер тривожно в дубах застогнав.
Небо схитнулося, здибились хмари,
Звірі затихли по норах й мовчать.
Думав, що десь загорілись пожари,
Й треба на поміч всі сили скликать.
Але побачив, що й це страхітливо —
Діти людські розтривожили ліс.
Так повелися погано, жахливо!
Ну, вам на поміч прийшов і сам Біс!

Баба Яга

Тільки подумай, які в нас звірята,
В кожного мова від роду своя.
Вовк, наче олень, не буде кричати,
Не передражнить ніхто солов’я.
Кожного можна по звуку впізнати,
Зайвого звуку не зронить маля.
Люди навчаються теж розмовляти,
Людям підвладні і Небо, й Земля.
Але чому ще трапляються діти,
Ті, що не вчаться, як всі, — залюбки,
І не бажають по-людському жити,
Й роблять усе, все в житті навпаки.

Біс

Треба дітисьок отих настрахати,
Добре провчити, щоб знали усі —
Наша Земля звірам й людям, як мати,
Світ в нас один в дивовижній красі.
Треба любити цей світ й поважати,
Добрими треба зростати дітьми.
Злого не можна і в думці тримати.
Діти оці теж живуть між людьми?

Баба Яга

Певно. Та тільки нічого людського
В їх поведінці, в ділах і в словах.
Треба задати їм перцю такого,
Щоб охопив їх переляк і жах.

Біс

Це не проблема. Візьму їх за руку.
Раз між людьми не навчилися жить,
Пекла нехай покуштують науку,
Може, хоч це людських діток провчить?

Діти збиваються до гурту, туляться один до одного, бідкаються.

Оля. Ой-ой! Куди поділись люди, оті, що біля нас пройшли?

Ганнуся. Ой, горечко, що з нами буде? А як дерева загули...

Василь. А вдома будуть нас шукати, і вже ніколи не знайдуть.

Оксана. То може, треба погукати, можливо, ще десь люди йдуть?

Роман. Що ж ми такого вже зробили, що треба забирати нас.

Володя. Було б робити так, як вчили. А зараз бідкатись не час.

Оля. То, може, треба попросити пробачення у них?

Роман. Ну, досить, досить голосити. Проблема виросла для всіх.

Василь. Пробачте, може, треба грошей? Ми віддамо вам все, що є.

Ганнуся. Ми будемо уже хороші і слово здержимо своє!

Баба Яга

От якби ви були хороші!
Нащо словечка нам оці?
Навіщо нам у лісі гроші?
Нікчемні гроші-папірці!

Біс

Ха-ха! Нам треба добре вас провчити,
Щоб зрозуміло стало всім!
Як треба в цьому світі жити,
А особливо вам, людським.

Баба Яга

А замість грошей в нас є ласка, —
Любов, повага, доброта.
А ще живе в нас добра казка —
Це наша істина проста.

Біс

Як опануєте усе це,
Тоді назад пришлемо вас.
Як добрим стане ваше серце...
А зараз відправлятись час.

Баба Яга і Біс зв’язують усіх дітей шнурком і ведуть у «підземне царство» на науку.

На сцену виходять двоє ведучих.

Ведучий

Живуть вовки у вовчій зграї,
А зебри й коні — в табуні.
Вівця в отарі місце має,
Та разом всі — вони міцні.
Як хтось від гурту відіб’ється
Й дивись уже пропав, нема.
Загубиться і не знайдеться,
Й шукати вже того дарма.

Ведуча

Тримаються всі свого роду,
Бо легше вижити в гурті.
Підтримати свою породу,
І віднайти нові путі.
Усім в природі це властиво,
І люди теж в гурті живуть.
Людське суспільство — просто диво,
Тут всі шляхи вперед ведуть.

Марійка. От цікаву тему ми порушили на святі: людина — серед людей. Цікаво, якби хтось залишився один-один, чи зміг би він вижити? Як гадаєте?

Микола. Ой, звичайно, а чому б ні? Я б собі побудував будиночок, пічку, щоб тепло було, назбирав би всього на зиму...

Галя. Ой, ну й скажеш. А як же! Ти б побудував, назбирав, зробив би... А ти вмієш? Багато ти знаєш? Щоб вижити у цьому світі, треба все знати, все вміти, та ще й силу неабияку мати. Що може кожен з нас один? Ну?

Олег. А й справді, навіть, якщо ми щось і знаємо, то сили ж у нас нема, щоб одному щось зробити, а тим більше хату, пічку... Та це одне, а друге — чим, з чого? Треба для всього інструменти, матеріали. А де взяти, якщо людей не буде? Це побазікати легко, але страшно навіть уявити таку картину. Ну що ми без людей, без високоорганізованого суспільства?

Ірина. Знаєте, якщо подумати, то ніхто не зміг би вижити сам один. Навіть і не кожний гурт людей зможе вижити.

Галя. Треба, щоб люди у тій групі були розумними, сильними, роботящими...

Марійка. А ще, щоб уміли і хотіли турбуватися один про одного, щоб усі були заодно, а не так, як у байці «Лебідь, Рак та Щука». От тоді може щось і буде...

Олег. Уявіть тільки, як треба буде працювати тим людям, щоб вижити. Адже у них нічого нема, крім знань... Може, і їхніх знань буде недостатньо? Адже не всі люди все знають...

Микола. А що, вони на безлюдному острові будуть? Бо якщо тут, то у нас все є.

Ірина. Ти, Миколо, такий хитрий... Уяви, що земля здригнулася від страшних вибухів, все зруйнувалося, а залишився ти один, хворий, слабкий... Ну може, ще хтось один чи двоє... І все... Що робити? Зможеш ти вижити? Ні їжі, ні одягу, ні житла... Одні руїни, дим, згарище...

Микола. От придумала. Такого не буде. А як і буде, то щось придумаю.

Олег. Добре, якби такого не було, бо мені це важко уявити, а ще страшніше залишитися самому. Я б точно — не вижив.

Ірина. Ні-ні-ні! Я не хочу такого страшного навіть уявляти! Ні! Без людей, без моєї сім’ї, без мами, без тата, без моїх братів, сестер, друзів... Та ви що! Я не хочу такого навіть уявляти. Людина без людей не може існувати — це точно.

Галя. Без людського суспільства людині вижити в цьому світі неможливо. Тим більше, що ми зараз так гарно живемо, у нас є все, що заманеться. Бо ми на високому щаблі розвитку, а колись було не так.

Марійка. Звичайно, дай Бог, щоб такого не сталося. Але я веду до того, що жодна людина не може жити без людей, поза людським суспільством, бо всі ми один від одного залежимо.

Олег. Звідси і висновок: що людина, живучи в людському суспільстві, повинна дотримуватись норм і правил, які це суспільство встановило, щоб усім людям жилося комфортно і затишно. Правда?

Марійка. Правильно. А тому «важливо з дитинства дотримуватись усталених норм поведінки без примусу і нагадування». Так у нас в підручнику записано, я це вивчила напам’ять і весь час собі повторюю. А моя мама каже, що я змінилася в кращий бік.

Олег. Я теж ці слова запам’ятав і керуюся ними. І сам помічаю, що сталося іншим. Хоч іноді і важко себе стримати, але мій тато мені частенько нагадує, що найбільша перемога в житті людини — це перемога над собою!

Галя. А я стараюся жити за золотим правилом.

Микола. Що це ще таке? Якесь золоте правило... Повидумують, що аж голова пухне. То золоте правило, то срібне, а діамантового нема? Може придумаєте, якщо нема?

Ірина. Ой, Миколко! Чому ти такий? Ні у що не віриш, нічого не хочеш знати. Ведеш себе іноді так погано, що соромно за тебе стає. Так же не можна, бо ми — люди. І жити нам належить серед людей, щоб з нами усім було добре. Хіба з тобою завжди усім добре?

Микола. Ну, то й що? Яке мені діло, добре комусь зі мною чи ні...

Галя. Золоте правило поведінки каже нам усім: «Не чини ні з ким так, як не хочеш, щоб з тобою чинили». Зрозумів? Ну, наприклад, якщо не хочеш, щоб тебе ображали, то ти ніколи нікого не ображай. Якщо не хочеш, щоб тебе кривдили, то й ти не кривдь нікого. Отак і живи по-доброму, по-людськи.

Олег. Якщо не хочеш, щоб тебе обманювали, то й ти нікого не обманюй. Хороше це правило, його всім дітям слід засвоїти. А особливо нашим «навороченим» хлопцям і дівчатам, бо вони сьогодні в ліс пішли.

Микола. Уявляю, що вони після себе в тому лісі залишать.

Марійка. От бачиш, Миколко, ти ж хороший хлопець, бо не пішов з ними, маєш свою думку про їхню поведінку.

Ірина. А знаєте що? Давайте ми підемо в ліс і подивимося, як вони відпочивають.

Марійка. От такої! Підглядати зібралася? Ніколи! Не підемо, ми не нишпорки якісь. Потім побачимо. Бо шила в мішку не сховаєш. А те, що вони нароблять, то всі люди побачать. А зараз не підемо. Ліпше давайте поспіваємо.

Діти виконують пісню на вибір учителя.

Прибігають троє дітей і хочуть розказати новину, про яку вони дізналися.

Петрик. Ой, послухайте, що ми почули! Послухайте!

Діти. Ну, що?

Катя. Наші діти в ліс пішли. Там таке влаштували, що страх! Кричали, свистіли, стрибали... Насмітили так, що жах один!

Андрій. А найцікавіше, знаєте що? Ніколи не повірите!

Микола. Ну, то кажи вже. Мабуть, їх міліція забрала?

Петрик. Ой, та яка там міліція!

Ірина. А що, лісник розігнав?

Катя. Та ні, їх Баба Яга і Біс повели у своє царство.

Марійка. Ой, брешеш, Катерино, ну, що ми маленькі, чи що?

Олег. Так ми тобі й повірили. Якраз!

Катя, Андрій, Петрик. (Хором.) Та ні, чесне-пречесне слово!

Галя. Ви це самі бачили, чи розігруєте нас?

Катя. Та ні, ми самі не бачили. Але йшла тітка Ганна з дядьком Олесем і все це бачили. Вони їм ще зауваження, зробили, а наші діти з ними дуже посварилися, образили їх.

Андрій. От тоді тітка Ганна щось пошептала-пошептала, а дядько Олесь поводив руками і з’явилася Баба Яга. Потім ще Біс прийшов. Забрали наших голубчиків кудись, а куди — невідомо. Нам про це малий Роман розказав, бо він за кущем сидів і все те бачив.

Петрик. Ми їхніх батьків зустріли. Вони побігли своїх дітей шукати. А їх ніде нема, по всьому лісу шукають.

Микола. Неправильно шукають. Їх треба шукати там, де найбільші купи сміття. Ось там десь і вони поблизу.

Катя. Ой, що ти, Миколо! Ліс такий чистий, що ніде ні смітинки, ані пляшки, ані пакета, повсюди чистота така, як у казці. Ти ще не бачив, як чисто у лісі стало, просто дивина! Ми теж так думали і самі в ліс бігали. А там так чисто, як ніби люди там не ходили ніколи.

Петрик. Справді — чистота! Аж дивно, так ніколи не було.

Андрій. Дійсно. Я не міг своїм очам повірити. А про наших дітей — ні слуху, ні духу. Та якби вони десь і далеко в лісі були, то їх би почув хтось, а то — ніде нема.

Марійка. Ото дивина. Ну, чи правда це чи вигадка, але мені цікаво стало. Невже це може бути правдою? Як гадаєте?

Микола. Не вірю я в ці казки. Та я чув, що тітка Ганна — відьма. Може, і справді щось зробила...

Петрик. Ага, всі знають, що вона відьма. Та й дядько Олесь такий самий, уміє дощ викликати, а як треба, то хмари розжене. Ото вони образились на дітей, та й закинули кудись в інший вимір. Тепер наші будуть знати, як себе поводити. А ходіть і ми їх пошукаємо?

Галя. Я — ні. Боюся, чогось мені страшно.

Марійка. А мене мама вдома чекає. Та й чим я допоможу? Я не піду.

Олег. Ну, дівчата хай ідуть, як їм треба, а ми давайте підемо в ліс.

Діти розходяться, на сцену виходять Мавка, Лісовик, Добрий Дух, Ангел.

Мавка

Як в лісі чисто, як приємно,
До сну готується вже ліс.
Сьогодні, знаю достеменно,
Були тут і Яга, і Біс.
Вони цим дітям наказали
Очистити все від сміття.
З собою їх позабирали,
Й на них наслали каяття.
І повели в світи казкові,
Щоб розум й совість освітлить.
Щоб стали діти ті чудові,
Бо ж між людьми їм треба жить.
То ж діти мають бути чесні
І делікатні, а не злі.
Правдиві, добрі і чудесні,
І виховані, хоч малі.

Лісовик

А так. Людей я добре знаю —
Хороший, мудрий рід людський.
У ліс свій я їх допускаю,
Народ тут чесний і простий.
Тут люди ввічливі і щирі,
І працьовиті — трударі.
Живуть у дружбі і у мирі,
Вставати люблять на зорі,
І йдуть до праці дружно зранку,
Бо люблять землю, поле й ліс.
Та от сьогодні на світанку,
Таки дітей попутав Біс
Й забрав у виміри казкові,
Щоб знали, як себе вести.
Щоб прожили з людьми в любові
І добрими могли зрости.

Добрий Дух

Воно то так. Повинні діти
Увічливими всі рости.
Мовчати вміти й говорити,
І правильно себе вести.
Я Добрий Дух, про душу дбаю,
Щоб світлою вона була.
Але тепер, я добре знаю,
Їм не уникнути і зла.
Вони тепер, як зомбі стануть,
Слухняні, тихі й мовчазні.
Кричати й битись перестануть,
Та щирими не будуть, ні.
Нам треба їх урятувати,
На це усі спроможні ми.
Дітей у Біса всіх забрати,
Нехай живуть поміж людьми
І вчаться тут нехай свідомо,
Як правильно вести себе.
Бо лиш на волі, всім відомо,
І щастя, й небо голубе.

Мавка

Але вони тепер пізнають,
Накаже Біс їх в самий строк.
Хай там зі страхом проживають.
Для діток — добрий це урок.

Лісовик

Нехай-нехай! Їм це корисно,
На них зійшло вже каяття.
Але тепер, і нам це звісно,
Назад немає вороття.

Мавка

Перш, як робити — думать треба.
Сім раз відміряй — раз відріж!
Нехай побудуть там без неба,
І чують слово, наче ніж.

Лісовик

Бо як же їх було навчити,
Як душі чорні в них були.
А їм же у суспільстві жити,
Куди б шляхи їх завели?

Добрий Дух

Ще страх не виправив нікого,
Якщо свідомості нема.
Якщо нема добра людського,
То у серцях тоді — зима.
Вернути треба їх додому,
Щоб між людей вони жили.
І я візьмусь за них потому,
Та треба, щоб ви помогли.

Мавка

Я згідна, їм потрібні люди
І світло, що від сонця йде.
А без любові, що з них буде,
Куди їх страх той заведе?

Лісовик

Як Добрий Дух зайде у душу,
То діти виростуть людьми.
І я допомогти їм мушу,
Це хочемо зробити ми.

Ангел

Я Ангел — йду допомагати,
Світити буду вам в путі.
Дітей нам треба визволяти,
Всім треба світла у житті.
І чистота, і душі світлі,
Краса, добро і світлий шлях.
Й серця великі і розквітлі,
Й стосунки добрі, а не страх.
Летіти треба далеченько,
Бо вимір цей не на Землі.
Забрати тих дітей швиденько,
Поки ще діточки малі.

Ангел, Добрий Дух, Мавка і Лісовик ідуть. Звучить музика. Через хвилинку вони всі вертаються з дітьми. Діти стоять смирні, тихенькі й боязкі.

Ангел

Я Ангел-охоронець, діти,
Не бійтеся, ви вдома всі.
І зможете тепер радіти
І небу, й сонечку, й росі.

Мавка

Я Мавка, що живу в вербичці,
Іду на допомогу вам.
Радійте світові й росичці,
Я радість вашим дам серцям.

Лісовик

Я рід людський ваш поважаю.
Тож для людей усе зроблю.
Повагу в душі засіваю,
Бо я вас щиро всіх люблю.

Добрий Дух

Простягніть, діти, сонцю долоньки маленькі,
І візьміть в них проміння тепла й доброти.
Щоб душа була світла і добре серденько,
Щоб людиною справжньою в світі іти.
Простягніть, діти, сонцю долоньки маленькі,
І проміння любові у сонця візьміть.
Щоб було біля вас людям добре, тепленько,
До людей доброту і любов донесіть.
Простягніть, діти, сонцю долоньки маленькі,
Хай освітить вам душу і світло, й тепло.
Будьте мудрими всі і зростайте гарненькі,
І щоб вам між людьми завжди добре було.

Діти Дякуємо. Ми зрозуміли багато чого. А ваша доброта і любов зігріла нас. Дякуємо.

1 дитина

Який чарівний світ, як казка.
Є в ньому — різні чудеса!
Любов прадавня, ніжна ласка,
Крилата радість і краса.

2 дитина

Ми люди! Діти в цьому світі!
Усі живемо між людьми.
Крильми любові обігріті
Вчимося жити в світі ми.

3 дитина

Багато дітям треба знати
І різних правил, і наук.
У снах чарівних політати,
Пізнати радощів і мук.

4 дитина

Прикласти сили і турботи,
Щоб пізнавати дивний світ.
Багато різної роботи,
Зробити треба з юних літ.

5 дитина

Зустрітись з радістю й журбою,
Пізнати тугу, сльози й сміх.
Та перемога над собою
Є важливішою з усіх.

6 дитина

Перемагай себе в усьому,
Упевнено йди до мети!
Живеш ти в світі чарівному —
На цій Землі — людина ти!

7 дитина

В людськім суспільстві ти — людина.
Закони й норми всі без меж
Напам’ять знати ти повинна
Й виконувати чесно теж.

Усі. Бо ти людина в цьому світі й живеш у світі між людьми!

Ведучий

Живемо всі поміж людьми.
А без людей — нам не прожити.
Повинні мудрі бути ми,
Повинні білий світ любити.
Важливо поважати всіх,
Любити, не конфліктувати.
І не творити бід лихих,
Й сумління чисте треба мати.

Відгуки

Social comments Cackle