Надія Красоткіна

Українські звичаї

Свято в школі. Фрагмент вечорниць

Мета. Розширювати уявлення учнів про українські народні традиції, обряди, спосіб життя, духовне багатство української молоді в минулому. Розвивати бажання вивчати історичне минуле свого народу, його культуру, працю, звичаї. Виховувати в дітей інтерес до української народної спадщини.

Матеріал до свята. Вишиті і ткані вироби: рушники, серветки, сорочки, рядна (при можливості сучасні і старовинні).
Гончарні вироби, зокрема дитячі свисточки, іграшки, предмети побуту. Освітлювальні старовинні лампи, лучини. Макет печі, лавки, полички, праски.

Зал і сцена оформлені на розсуд організатора, з урахуванням історичної культури побуту даної місцевості.

На мультимедійній дошці вчитель показує і коментує слайди предметів побуту в давні часи, сільську хату, подвір’я, роботу людей, сільські вечорниці, гуляння і т. ін.

Вчитель. Сьогодні ми з вами живемо в чудовий час, користуємося досягненнями науки і техніки, маємо швидкий доступ до будь-якої інформації, озброєні ґрунтовними знаннями, чимало вміємо, а ще не так давно люди жили зовсім по-іншому. Вони багато фізично працювали, щоб забезпечити себе всім необхідним для життя, виконували різні роботи, про які ми сьогодні і не здогадуємось, та й відпочивали зовсім не так, як ми тепер. Але всі кращі надбання і досягнення нашого народу, його звичаї і традиції, пісні і думи не пропали даремно, не канули у вічність, вони збереглися і до нині не тільки в генетичній пам’яті, але і в теперішній культурі, в побуті, у звичаях нашого народу, тобто у нашому серці, як щось дороге і трепетне, притаманне тільки нам, українцям. Тому ми час від часу і повертаємось до народного джерела, до тих традицій, звичаїв, з яких беремо наснагу і сьогодні, бо це все наше, рідне, дороге, любе та миле нашому серцю.

Ведучий

Пройшло століття — все довкіл змінилось.
Хоч для історії і вік — не час,
Що є тепер, тим людям і не снилось.
Та сьогодення всіх вражає й нас.
Бо кожен день несе нас до вершини,
Нові дарує мрії й відкриття,
Захоплення і диво для людини.
Таке у нас сьогоднішнє життя.

Ведуча

Та ми в минуле прагнем повернути,
Коли прапрадіди ось тут жили.
І пригадати нині призабуте:
Які вони традиції несли,
Які були в них звичаї і жарти,
Пісні і думи, прагнення мети...
Минуле забувати нам не варто,
Щоб у майбутнє праведно іти.

На сцену вибігають дівчата в національному одязі даної місцевості з роботою в руках: тканина, нитки, кужіль, веретена, що в кого.

1 дівчина

Ой, дівчатка мої, ой подружечки.
Де ж ми вечір проведем, мої душечки?

2 дівчина

У сусідки, моя мила,
В неї хата чиста й біла.
Вона всіх пригріє нас.
То ж ходімо! В добрий час!

3 дівчина

Посиденьки ж ті не марні.
Вечорниці будуть гарні,
Є у всіх у нас робота —
Вишивати нам охота.

4 дівчина

В край до нас прийшла зима,
В полі вже робіт нема.
Дівкам вдома ж не сидиться,
Всі спішать на вечорниці.

Виконується весела українська народна пісня

До дівчат виходить вечорнична мати і запрошує в оселю.

Вечорнична мати

Запрошую, дівчата, вас до хати.
Я рада запросити на поріг.
Роботи, бачу, є у вас багато.
То ж хай удача стелеться до ніг.

Всі дівчата. Дякуємо. Ми будемо поводити себе чемно, а поспівати можна буде?

Вечорнична мати. Звичайно, дівчата, співайте! Що то за вечорниці без пісень та жартів. От і в мої роки ми теж на вечорницях пісень співали та жартували. Ох і весело ж було! Ой, роки-роки, так швидко пролітають і вже не доженеш... То ж заходьте, сідайте, та роботу починайте.

Дівчата розміщаються по лавках, починають вишивати і затягують пісню.

Виконується українська народна пісня

5 дівчина. Ой, дівчата, що ж такої сумної завели? Краще розкажіть, хто що робив, як перший сніг випав?

1 дівчина. Як це? Звичайно, виходили на перший сніг вмиватися, червоною крайкою втиратися, щоб лице було чистеньке, і рожеве, і гарненьке!

2 дівчина. А хто на Введення першим прийшов до вашої хати? Хто той полазник, що заглянув в оселю в це свято?

3 дівчина. О! Вранці до нашої хати першим прийшов молодий і багатий, хлопець на славу, чуб кучерявий!

4 дівчина. Це добре, то ж я тепер бачу, що приніс він вам в хату щастя й удачу!

5 дівчина. А от жінкам старим в цей день не треба до людей іти, бо можна за собою і біду привести.

2 дівчина. То в минулі часи старенькі та бідні жінки і не ходили до людей, щоб біду не накликати... А ще на Введення треба дещо примічати, щоб яким буде наступний рік не прогадати.

1 дівчина. Ну, то й що хто примітив? Кажіть. Приповідки розказати поспішіть.

3 дівчина. «Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави». «Як є на Введення вода, то буде в мисці й молоко» і мине біда.

4 дівчина. «До Введення можна копати лопатою, а від Введення до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирається». От такі приповідки знає наш народ про це свято.

1 дівчина. А погляньте, дівчата, який у мене гарний узор на рушнику буде. (Показує свою роботу, дівчата роздивляються і показують свої роботи).

2 дівчина. Так. Гарні наші рушники. І ні в кого подібного нема. Це добре, бо ми всі різні, різні в нас уподобання. А рушники — це ж наші обереги, у них закладений великий зміст. Це й ті дороги, на які випроводжають нас батьки...

Рушники, як долі, що ідуть стежками,
Обереги наші, мамина любов.
Вони завжди поруч, вони завжди з нами,
Щоб дітей додому повертати знов.

3 дівчина. Це і наші долі, як ті ниточки, що переплелися на рушнику: червоні і чорні, як саме життя.

Щоб ніколи в світі ми не забували
Рідної світлиці і калини цвіт.
Щоб з добром у серці чесно простували
Та сміливо, й мудро йшли у білий світ.

Рушники, красиві і світлі вишиванки, над якими трудилися вечорами наші рідні матусі. Вони щиро закликали для нас добру долю...

4 дівчина. Вишиванки... Рушники... Вишиті добрими і лагідними руками наших матусь. Це сум і радість, що завжди йдуть поруч. Це як душа нашого народу, нерозривні одне з одним. От і ми з самого дитинства тягнемось до гарної вишивки, до краси, до пісні. Бо душа українська прагне цього.

Ми любимо пісні веселі і тужливі,
Красу природи, що навколо нас.
Бо наші душі щедрі і мрійливі
І нас несе в майбутнє світлий час.
Нас мати вчила гарно вишивати,
Живемо ж ми на пресвятій землі,
Й земну чарівність прагнем передати
В оці узори дрібні і малі,
Але близькі і серцю дуже милі,
Бо тут всі квіти раптом зацвітуть.
Здіймуться в небо птахи легкокрилі,
А люди щиру пісню заведуть.

А давайте-но і ми гарної пісні заведемо, бо співати душа просить!

Виконується українська пісня про рушник

5 дівчина. О, дівчата, а як ви свято Катерини зустрічали? Гілочок з вишні всі нарізали?

1 дівчина. А то! Ще до сходу сонця. І в пляшку з водою поставили, бо як вишнева гілочка до Меланки зацвіте, то і доля дівоча розквітне. Таке ми пропустити не могли!

Вечорнична мати. Скажіть, а свою долю закликати ходили?

2 дівчина. Ходили. Спочатку ми в Марусі всі зібралися, хлопці й дівчата, веселилися, розважалися, хоч і не танцювали, бо піст, але весело було дуже! Наварили гуртом борщу та каші. Поналивали в горнятка, обмотали новим рушником, а перед «півнями» кожна з нас по черзі вилазила на ворота з горнятками і закликала долю: «Доле, доле, йди до мене вечеряти!».

Вечорнична мати. Ну, й що? До кого доля відгукнулася?

3 дівчина. Та, наша доля, як і півні, була німа і глуха, лише до Оленки та до Тетяни півні загорлали на всю округу. А ми скільки ту долю не кликали, то вона все мовчала. «Доля оглухла. Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя». Така то наша доля.

4 дівчина. А хочете, дівчата, я вам про долю легенду розкажу, ось послухайте. «Одного разу посварилися дві жінки. Одна була дуже гарна, а друга негарна. Негарна розсердилася і каже до гарної:
— Хоч я і погана, зате моя доля хороша, а ти ось гарна, а зате твоя доля погана!
Умовились вони перевірити, зварила кожна своїй долі борщ і кашу, прийшли опівночі на перехресну дорогу. «Погана» перша вийшла наперед, розв’язала свої горщики, зверху поклала чисту ложку, відійшла трохи від хреста і каже:
— Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Сказала один раз, сказала вдруге. За третім разом приходить панич, та такий хороший, такий гарний, що й надивитися на нього не можна. Взяв він ложку, попробував спершу борщу, а далі каші. Поклав ложку зверху, загорнув у рушник гроші і не знати, де й подівся...
Погана жінка забрала горщики, взяла з рушника гроші і каже до гарної:
— Ну, а тепер ти клич свою долю вечеряти, як я кликала!
Гарна жінка поставила свої відерні горщики, розв’язала їх, відійшла від хреста і гукає:
— Доле, доле, йди до мене вечеряти!
Гукнула вона раз, вдруге, а за третім разом як піднявся вітер, буря. Пісок несе, дерева гне, ламає — таке робиться, що, Господи! Коли глип — виходить доля гарної жінки: така погана, як і погода, обідрана, кудлата, та ще й з хвостом. Виїла все з горщиків. Поперевертала їх, побила і пішла собі геть.
Так виглядає доля жіноча.

Вечорнична мати. Ой, дівчатка, страшна історія, та не нарікайте, прийде до вас ваша добра доля, тільки до кожного у свій час, ви ще такі молоденькі. Краще заспівайте веселенької пісні, щоб душа зраділа. А то я вже чую, що парубки до нас у гості скоро попросяться...

Виконується українська народна пісня

Стук у двері. Це хочуть зайти хлопці до хати на вечорниці до дівчат. Дівчата визирають у вікно, роздивляються і гукають: «Наші» Наші!» Відчиняють двері і впускають хлопців.

1 хлопець. А добрий вечір всім у цій гарній хаті! Будьте здорові усі і багаті! Чи пустите нас до своєї оселі, бо ж ми молоді, хороші й веселі!

Всі хлопці. Добрий вечір, добрі люди! Хай вам всім здоров’я буде! І здоров’я, і удача, та ще й доля не ледача!

Дівчата. Добрий вечір, хлопці! То ж заходьте в хату. Просимо сідати. З чим прийшли до нас, розказати час!

2 хлопець. А ми вам дровець припасли, щоб усі тут зігрітись могли. (Складають дрова біля печі).

3 хлопець. Принесли вам меду солоденького і калача чималенького. (Викладають на стіл). Щоб всі ми були веселі та ситі, а не голодні, не злі й не сердиті. То ж тримайте!

4 хлопець. Бо ж в хаті оцій зібралися на вечорниці. А з порожніми руками зайти не годиться! Ось вам яблука з нашого саду, а як захочете, то дам ще й пораду: щоб і у вашім саду родилося рясно, то за садком треба дивитися вчасно!

5 хлопець. А це вам солодкі й великі горіхи, для вашої доброї втіхи!

Всі хлопці. А тепер і заспівати час, щоб відірвати від роботи вас! Бо ми любимо дівчат розважати і в роботі їм частенько заважати!

Виконується українська пісня

Хлопці розсаджуються по лавках.

1 хлопець. Ну, то як тут у вас? Що вже вишили, красуні? (Підходить до дівчини, дивиться, бере до рук і втікає, дівчина біжить за ним, зі сміхом відбирає. Інші хлопці теж дивляться, хтось теж хоче забрати роботу. Дівчата не дають, всі сміються).

1 дівчина. Отакої. Вже прийшли помічники, то ніякої роботи не буде. Шкідники ви наші! Краще розкажіть, як Калиту справляли на Андрія!

2 хлопець. А то ви не знаєте! Все село чуло, як ми гуляли. Це ж був наш, парубоцький час! Наша темна нічка! У нас були найбільші права, то й чудили ми всі, як могли. А от на другому кутку, дядькові Михайлу воза на ворота натягли.

2 дівчина. А за що ж ви йому так віддячили?

3 хлопець. Та то не ми, а Петрусь зі своєю ватагою за те, що Гальку не відпускав до нього на побачення. А він же її любить, сватів засилати хоче, та й Галя любить Петруся. От він віддячив тестю!

3 дівчина. Нічого собі! Добре, що не машину... А як дядько того воза зняв?

4 хлопець. Та попросив же того ж Петруся. То вони разом з хлопцями і стягали... (Всі сміються). А дядько Михайло все усміхався в вуса.

4 дівчина. Ну, то тепер, мабуть, погодиться віддати Галю Петрусеві... А коли сватів засилатиме Петро?

4 хлопець. Не знаю, піст же зараз, але з дядьком Михайлом вони поладили.

5 дівчина. Ви нам, хлопці, краще анекдоти якісь новенькі розкажіть...

1 хлопець. А що, це можна! А я вам, дівчата, небилицю розкажу, хочете? Тільки за умовою: не перебивати і «брешеш» не казати, а то перестану розказувати. Ну, так от:

Це було за царя Гороха, коли людей було трохи. Батька мого ще на світі не було, а дід був молодший за мене, ну, а прадід — в самий раз мужик. Ми з ним заприятелювали дуже. От він раз і каже нам з дідом, щоб ми на полювання пішли, може кабанця вполюємо, а він засмажить, то й повечеряємо на славу. От ми й пішли. Ідемо, а тут кабанів нам назустріч, мабуть, сотня біжить і всі такі великі, як бізони. Ми злякалися. Дід вискочив на вербу, а я на дуба. Сидимо. А кабани обступили дуба і жолуді їсти почали. Їли-їли, мало їм здалося, почали землю рити, дуба підривати. Я сиджу, тремчу, а дуб хилиться, хилиться і так накренився, що впав на вербу. Нас з дідом кинуло в річку, от ми й пливемо.

А тут з води сом столітній виглядає і до нас. Пащу роззявив, хоче проковтнути. Ми з дідом з річки як вистрибнемо, і за ворону вчепилися. От з переляку і понесла вона нас. Летимо... Летіли, летіли, ворона втомилася і скинула нас на болото. А болото топке, почало засмоктувати, що ж його робити? Дід мій вже тоді був мудрий, хоч і молодий, от і придумав, щоб жаби нас витягли. А я собі думаю і як це він зробить? А дід зірвав довгу очеретину, прив’язав сотню жаб до неї і як свисне! Жаби з переляку як плигнуть і витягли діда, а вже він з берега березу нагнув і мене витяг. Стоїмо край болота, аж тут кабан біжить і прямо на нас. Розігнався, а ми дідом в різні боки — раз! Тож кабан прямісінько в болото. Отут ми його і взяли. Зв’язали на дрючка перевісили і несемо до прадіда. А він уже вогнище до неба розпалив і нас жде. Ото була вечеря! Кабан зажарився та такий смачний — пальчики оближеш! От ми гарненького кабанця з’їли, виспались, а як встали — нова ера почалася і все стало на свої місця.

4 хлопець. О, я теж про полювання на кабанів розкажу. Ото зійшлись два мисливці.
— Якими патронами ти стріляєш, коли полюєш на дикого кабана?
— Димними. Тільки димними...
— Вони що, сильно б’ють?
— Та ні, але поки дим розсіється я встигаю вилізти на дерево!

2 хлопець. Казав один дядько: От якби ковбасі та крила, то кращої птиці й не було б!

5 хлопець. Зустрілись двоє мисливців, розговорились. Один і каже:
— Ну, і знову ти не вбив жодного зайця?
— Не вбив. Але, незважаючи на це, я дуже задоволений.
— Чого?
— Бо нагнав на них такого страху, що всі повтікали!

2 хлопець. От, не вполював нічого, а щасливий дядько! От послухайте ще про одного щасливчика. Давно це було. Ішов дорогою чоловік, знайшов підкову, зрадів і каже: «От якби ще три підкови знайти та коня, ото було б щастя!»

3 хлопець. Ото чоловік вподобав дівчину, тай питає:
— А скільки вам років, Марусю?
— Вісімнадцять!
— О! Але ж три роки тому ви теж казали, що вісімнадцять!
— А я, знаєте, не з тих, що сьогодні кажуть одне, а завтра друге!

5 хлопець. Якось розсердилася мати на сина, та й каже:
— А скільки років ти ще збираєшся сидіти на моїй шиї?
— Та хіба ж я знаю, мамо, скільки ти ще проживеш?

1 хлопець. Отакої! Значить до самої смерті! Пристосувався синочок! То може ще й заспіваємо? Га?

2 хлопець. А давайте нашу, жартівливу! Про полтавського соцького!

Коли б я був полтавський соцький

Коли б я був полтавський соцький,
Багато б дечого зробив.
Зробив би так, щоби жилося
Всім людям добре, напримір:
Поставив би я скрізь дерева
З медових пряників самих
І ніжки з холодцю, свинячі,
Щоб з часником росли на них.
Замість лози — росли б ковбаси,
А листя все було б з млинців.
Земля була б самої каші
Та з добрих свіжих потрухів.
Ставки з сметаною стояли,
З лемішки з салом береги.
В ставках вареники б стирчали:
Товсті, гарячі і пухкі.
Одежі вже було б не треба,
Панам не треба куштунів.
Ходили б, як святі по небі,
В одних сорочках, без штанів.
Ну, годі, треба б замовчати,
Щоб хтось по шиї не набив.
Коли б я був полтавським соцьким,
Усе б дочиста це зробив.

Олекса Воропай. «Звичаї мого народу».

1 дівчина. А тепер наші загадки відгадайте! Що дістане зубами потилицю?
Без чого не можна викопати колодязь?

2 дівчина. Жило триста котів і один чоловік. Скільки було там ніг?
А ще... Возом їхали два батька й два сина. Скільки їх було?

3 дівчина. Якою косою не можна косити?

4 дівчина. А в яку бочку не можна налити води?

5 дівчина. А з якої миски не можна наїстися?

1 хлопець. А тепер, дівчата, ви послухайте. Який кінь, коли циган його миє?

2 хлопець. Що важче: пуд пір’я чи пуд заліза?

3 хлопець. Чи може страус себе назвати птахом?
А який ключ літає?

4 хлопець. Скільки картоплин влізе в один горщик?

5 хлопець. А яким гребінцем не можна розчесатися? Ну, а тепер нам усім разом і заспівати пора!

Виконується українська народна пісня

1 хлопець. Ой, дівчата, хто дасть води напитися, бо так їсти хочу, що нема де переночувати!

Вечорнична мати. Ну, ночувати ви додому підете, бо домовлялися не на досвітки, а на вечорниці, а от їсти вас усіх запрошую до столу, бо вже і вареники поспіли гаряченькі, та й калач з медом вас дожидається і узвар запашний, щоб напитися! Та й яблука он які красиві та запашні на вас чекають!

Всі сідають до столу, вечорнична мати подає вареники, хлопці ріжуть калач, дівчата намазують медом, розливають у кружки узвар. Хтось із хлопців виносить хліб, вареники, яблука для гостей у зал. А далі продовжується розмова за столом.

1 хлопець. От як час летить. Недавно ще тільки було свято Наума. То ж я завжди згадую, як мені батько казав, випроводжаючи мене до школи: «Сьогодні Наума, значить наука піде на ум! Ото ж іди, синку, уважно вчителя слухай, старайся, хай тобі наука на ум піде, щоб розумним зростав».

2 хлопець. Та й мені так приказував, батько, бо ж пророк Наум був дуже мудрий чоловік, а тому всі батьки хотіли, щоб їхні сини розумними та мудрими йшли у світ. А затим батько йшов до церкви і ставив свічку перед образом пророка Наума і примовляв: «Святому на пошану, а моїй дитині на розум».

1 дівчина. О так, мій батько казав: «Не бажай синові багатства, а бажай розуму». Та й дівчатам так приказували, як до школи посилали, бо всі батьки хочуть, щоб розумними були їхні діти. Недаремно ж народна мудрість каже: «Розумних треба вчити, а дурні і самі ростуть».

2 дівчина. Ага, то таки, правда, дурнів не сіють, не орють, а вони самі ростуть. Чим розумний стидається, тим дурень величається.

3 хлопець. А ще так кажуть: у кого в голові капустяна розсада, тому не поможе й посада.

4 хлопець. А то, таки, свята правда! Таке не раз спостерігається, бо дурень і в макітрі макогона зломить. А що напише один дурень, то сто розумних не розбере!

3 дівчина. Так, дай дурню товкач, то він і вікна поб’є! Бо дурному й море по коліна!

4 дівчина. Ага, високий, як тополя, а дурний, як квасоля! Та годі про дурних! Краще про розумних поговоримо, бо з ким поведешся, того й наберешся!

5 дівчина. Правильно, на красивого чоловіка дивитися гарно, а з розумним жити легко. Так було в усі віки і в усі часи. Бо перед розумним і сила поступається. І хоч око бачить далеко, а розум ще далі!

5 хлопець. Так, дівчата, до булави треба ще й голови! А що написане пером, не вивезеш і волом. То ж мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже. Отак воно в житті й буває...
А давайте-но подякуємо господині за смачну вечерю та за хорошу гостину та заспіваємо гарної пісні для неї!

Всі встають, кланяються, дякують, співають.

Виконується українська народна пісня для господині

Вечорнична мати. Направду, час летить, як легкокрилий птах, от відлетіло і свято Наума, а взавтра день Варвари Великомучениці. А свята Варвара була така мудра на вишивання, що, кажуть, вона самому Ісусові Христові ризи вишивала! Це ж і вона нас вишивати навчила! Так каже народна легенда. В день Святої Варвари Великомучениці гріх прати, білити і глину місити. А от вишивати можна і треба, перед тим бажано слова прошепотіти: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила», тоді вишивання піде легко і добре. А ще в народі примітили, що в цей день ніч скорочується, а день потроху прибувати починає, то ж і казали: «Варвара ночі урвала, а дня приточила».

1 дівчина. Моя бабуся розказувала, що в ці дні випадали великі сніги, починалися справжні сильні морози, замерзали ріки...

1 хлопець. А мій дід казав: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить».

3 хлопець. Бо ж Після Варвари йдуть зразу свята преподобного Сави, а на третій день — Миколая. От на Миколая ми знову до вас, дівчата прийдемо. Гарненько відсвяткуємо, правда?

Дівчата. Так, відсвяткуємо, обов’язково, а чого б і ні!

2 хлопець. Так, поки можна, треба святкувати, бо весна прийде, сидіти ніколи буде, а поки сніги та морози, та такі свята хороші в грудні випали, то чого й не посидіти гуртом, та не поспівати ладком...

Дівчата. То ж давайте на прощання всі заспіваємо, а то вже й час додому, мати з батьком заждалися...

Всі збираються та співають пісню «У вас і в нас хай буде гаразд» На сцену виходять учні і читають слова, як підсумок свята.

Учень

Отак колись, в далекі дні,
Дівки збирались вишивати.
Пісні веселі і тужні
При цьому линули із хати.

Учениця

На вечорниці йшли до них
Знайомі хлопці розважатись.
Лунали жарти, щирий сміх,
Всі вміли гарно спілкуватись.

Учень

Дівчата шили рушники,
Гончарством юнаки займались.
В такі зимові вечірки
На вечорниці всі збирались.

Учениця

Традиція дійшла до нас
І в серці сонцем засвітилась.
Ми захотіли в добрий час,
Щоб все це з нами повторилось.

Учень

Щоб зазвучали і пісні,
Що їх у ті часи співали.
Заграли рушники ясні,
Що руки предків вишивали.

Учениця

І щоб сьогодні, в наші дні,
Ми все це добре пам’ятали,
Співали з щирістю пісні,
Ну, а дівчата — вишивали!

Використана література: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу (Етнографічний нарис).

Відгуки

Social comments Cackle