Надія Красоткіна

Учись, дитино, гарно вишивати

Свято, майстер-клас народної вишивки

План проведення:

  • Збір дітей і майстрів народної вишивки. Знайомство дітей і вишивальниць.
  • Одягання дітей у сорочки вишиванки.
  • Екскурсія по магазину «Волинський сувенір».
  • Перехід у конференц-зал, де проводитиметься майстер-клас.
  • Вступне слово. Читання віршів, знайомство з історією української вишивки, розповідь про волинську сорочку (за сценарієм).
  • Проведення майстер-класу з дітьми при допомозі майстрів художньої вишивки.
  • Солодкий стіл.

Зал, де буде проводитись майстер-клас, відповідно оформлений: на столах є нитки, голки, тканина, ножиці. Стіни прикрашені рушниками, серветками, сорочками-вишиванками. Біля дітей будуть майстрині, які допомагатимуть у роботі.

Ведучий. Дорогі діти! Ми живемо з вами в Україні, чудовому і благодатному краї. У нас чарівна природа, казкові ліси і загадкові поля, безмежні степи, сині моря, повноводні ріки, цілющі джерела, родючі ґрунти — це наша матінка Земля. Вона жива, вона промовляє до нас живими квітами, повіває прохолодою легкого вітру, співає нам щирі пісні про свою любов до людей, шепоче ніжні слова... Вона жива!

Ведуча. І з давніх-давен наші предки знали про це і глибоко шанували ясне Сонце, живу Землю, рідну Матір, святу Берегиню, вічне Дерево життя. Адже це все, без чого вони не уявляли свого буття і тому ставились з глибокою пошаною до них, як до могутніх і святих першооснов усього сущого.

Ведучий. Люди любили і шанували все це і вірили, що без цього не було б самого життя, тому складали казки і легенди, повір’я і думи. І, найголовніше, свою любов наші предки висловлювали в чарівних природних узорах, якими прикрашали свій одяг, взуття, помешкання, бо здавна в благородній душі українця жила краса і любов до всього земного. Україна — це чарівний і благодатний край і в ній із сивої давнини живе мудрий і добрий, творчий і натхненний народ.

Ведуча

Україно моя

Україно моя, найчарівніший краю,
Де билини, казки і легенди живуть.
Линуть щирі пісні із зеленого гаю,
І струмочки з джерел відправляються в путь.
Тут усе найрідніше, найкраще, пісенне,
Рушники вишивані й простори ясні,
Дороге, миле серцю, святкове й буденне,
Й вишиванка, що в спадок дісталась мені.
Я до серця горну оберіг полотняний,
Бо у ньому минуле і доля моя.
Прохолодний од вітру, од поля духмяний,
В ньому мамине серце і спів солов’я.
Вишиванко моя, я з тобою повсюди,
У хвилини щасливі і в миті круті
Українцем іду й пізнають мене люди.
Ну, а я славлю мамині руки святі,
Що з любов’ю сорочку мені вишивали,
Додавали у неї і світла, й тепла,
Щиру пісню і думу у виріб вкладали,
Щоб щаслива в дітей їхня доля була.
Не цурайтесь традицій своїх, добрі люди,
Оберегів святих, що живуть у віках.
Бо без них українців із нас вже не буде,
Як і квітів зимою у білих полях.

Ведучий. Вишивання — це давнє заняття людей в Україні, йому тисячі років! Люди вишивали чарівні рушники, які дарували потім своїм дітям у далеку і щасливу дорогу. На барвистих вишитих рушниках у нас підносять дорогим гостям хліб, як найбільшу і найдорожчу святиню, бо хліб — це саме життя. Прикрашали рушниками домівку і вони оберігали її від злих духів; вивішували рушники над образами і над світлинами дорогих людей; над вікнами і над дверима, щоб у хаті панували мир і злагода, затишок і спокій.

Але найкращим оберегом була вишита сорочка, бо вона захищала не тільки тіло від хвороб, але й душу від злих духів. Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, думи, мрії і світлі надії, щоб ішли сини у складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими і сильними, мужніми і відважними, справжніми українцями.

Ведуча

Дитино

Вдягни, дитино, рідну вишиванку
І українцем йди у білий світ.
Дивуйся світу в росянім серпанку
Й люби цю землю вже з дитячих літ
А щире й рідне українське слово
Ти гордо через все життя неси.
Живи активно, гідно, веселково
І милостиню в ката не проси.
Вдягни, дитино, рідну вишиванку
І з чистим серцем в білий світ іди.
Вона зігріє сонцем на світанку
І оберегом стане від біди.

Ведучий. І донечці мати вишивала сорочечку, але до того часу, поки дівчинка вже підросла і сама навчилася уміло вишивати. А вчилися дівчатка вишивати з раннього дитинства, щоб стати майстринею. А як навчилися, то кожна собі вишивала та так майстерно, щоб сорочка була найкращою, якої нема ні в кого, проявляли свою фантазію, творчість, видумку, старання...

Ведуча. Крім того, вишивання, як національна традиція, сприяла формуванню у дівчат і жінок терпіння, наполегливості, відчуття краси, бажання творити добро, дбати про дорогих і милих серцю людей. Що й казати, адже дівчина мусила вишити милому-судженому сорочку, хустинку, рушники — це було найкращим показником її працьовитості і таланту, її смаку. То ж кожна дівчина вишивала свій неповторний узор, який відрізнявся від усіх інших і виражав настрій і думки, її ставлення до людей, до природи і краси навколишнього світу. В цьому була закладена глибока народна філософія.

Ведучий

Моя вишиванка

Я встану рано-вранці, на світанку,
Як спалахне на квіточці роса.
Вдягну найкращу в світі вишиванку
І оживе, засвітиться краса
В промінні сонця. І моя сорочка
У рунах, в квітах зразу оживе...
З чарівних квітів я сплету віночка
Й над світом щира пісня попливе.
Сорочка, що матуся вишивала,
Сердечко гріє, душу веселить.
Бо ж мама щастя-долю закликала.
Цей оберіг в житті нас захистить.

Ведуча. От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності, стає актуальною і підсилюється сучасними формами одягу, новими узорами, взятими людьми все з тої живої Землі-матінки, з рідної природи. Народу дуже близькі і дорогі давні традиції, милі серцю вишиті рушники, доріжки, серветки, подушечки, наволічки, килими, скатертини і штори, якими часто прикрашають оселі. То ж кожна хата відрізняється своєю самобутністю, власним баченням краси і затишку.

Ведучий. І коли все це вишите власними руками з любов’ю і добром, то в домі панує затишок, любов, хороша і благодатна аура. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її вдягають на свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку.

Ведуча

А я іду по світу в вишиванці

А я іду по світу в вишиванці
Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я — українець! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати...
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.

Ведучий. А щоб не пропадали наші традиції, не канули в вічність, ми сьогодні хочемо навчити дітей вишивати, щоб вони пройнялися душею до народної творчості, до вишивки, щоб своєю роботою уміли прикрасити і одяг, і взуття, і свій дім, щоб жилося у ньому гарно, щасливо та радісно. Добре тому, у кого є ненька, вона може всьому навчити свою дитину, але іноді буває так, що мами в дитини нема, але, на щастя, є добрі люди, які прийдуть на допомогу, навчать, пригорнуть і зігріють зболене серце. Прийміть, діти, це із вдячністю, відгукніться добром на добро і стане легше і світліше у цьому світі жити.

Ведуча

Учіться вишивати

Учись, дитино, гарно вишивати —
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато...
Від неї відцуратись не спіши.
У ній краса,билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.
Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно — життя.

Ведучий. Вишивати нескладно і кожен може навчитися, якщо захоче. Лише треба прикласти трішечки зусиль, натхнення, любові та мати велике бажання і тоді вийде все просто чудово! Майстерність сама прийде! І це заняття не тільки для дівчаток, з великою майстерністю займаються вишивкою й чоловіки, вони вишивають не тільки рушники та сорочки, але й картини, ікони. І це у них виходить дуже гарно. (Назвати чоловіків-майстрів народної вишивки, жінок, які вишивали сорочки дітям).

Ведуча

Якщо людина хоче вишивати

Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час...
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.

Ведучий. Якщо людина хоче вишивати... Все залежить від нашого бажання, наполегливості, праці. Бо ж мудрий народ каже: «Під лежачий камінь вода не тече», до всього треба докласти рук, розуму, старання, бажання. «Без труда нема плода». То ж давайте потрудимося трішечки і побачимо, що ж у нас вийде сьогодні на білому полотні. То ж і приступимо до роботи.

Діти під керівництвом майстра починають вишивати на полотні найпростіші узори. Після закінчення уроку вишивання майстриня показує, що у кого вийшло, дає оцінку робіт. Діти переходять до солодкого столу, де їх пригостять соком, цукерками.

Відгуки

Social comments Cackle