Цікаві звірята
Сценарій свята для молодших школярів

Бо прийшли ми у світ — любити!

Гляньте, ліс вдалині темніє,
Але я вам сказати мушу,
Він розказувать казку вміє,
Має він поетичну душу.

І живуть в лісі звірі, птахи,
Для людей вони загадкові.
І великі, й малі комахи
Дуже дивні, а ще казкові.

А людина живе у світі,
Як природи рідна дитина,
Без довкілля не може й миті
На землі цій прожить людина.

Без повітря і без водички,
І без сонечка, й сині неба.
І без квіточки, без травички...
Та природу вивчати треба.

Щоб не скривдити, не зламати,
А в гармонії з світом жити.
Тож природу нам треба знати,
Бо прийшли ми у світ — любити!

Виходить гурт дітей і розмовляють між собою.

1 хлопчик Ай справді, яка чарівна природа! Яка вона загадкова та дивна!

2 хлопчик А що тут такого дивного та загадкового? Природа як природа, все на місці... Не бачу тут нічого загадкового.

1 хлопчик І що, все на світі знаєш? І нема ніде загадок?

2 хлопчик Ні, не бачу я ніяких загадок. Це люди самі собі загадують загадки, щоб потім було що розгадувати. А коли я чогось і не знаю, бо ще малий, то візьму книжку та й почитаю і все знатиму.

1 дівчинка А звідки ж усе знатимеш?

2 хлопчик Ну, сказав же — з книжок! Від людей!

2 дівчинка А книжки хто написав?

2 хлопчик Ну, звісно ж, люди!

1 хлопчик Оті виходить, що треба природу вивчати, щоб для нас написати книжки, щоб діти могли про все довідатись. А нам треба бути спостережливими, щоб бачити і пізнавати цей великий світ і всі загадки у ньому, бо їх є дуже багато.

2 хлопчик Ну, чому все загадки... загадки... ?

1 дівчинка А тому, що природа їх без кінця нам загадує. От дивишся ти на світ, і ніби все тобі відомо, а коли станеш вникати в суть, то виявляється, що стільки всього невідомого, дивного, загадкового!

2 дівчинка І от, щоб усе знати, необхідно розгадувати загадки природи.

1 хлопчик Треба любити природу, без природи людина не може прожити і миті.

2 хлопчик Теж сказав! Не проживе і миті, яка дурниця! Ну й придумав!

2 дівчинка От, дивак! А ти закрий міцно рот і ніс пальчиками тісно-тісно! Так і тримай! Ну!

Хлопчик закриває рот і ніс, трохи так стоїть, а потім відпускає руку і хапає ротом повітря. Всі сміються.

Діти. Ну, як воно?

2 хлопчик Так це ж мені повітря не вистачило, при чому тут природа?

Діти знову сміються.

1 хлопчик А це і є природа! Все, що нас оточує: повітря, сонце, небо, гори, ріки, моря, озера, земля, каміння, вода — все це і є природа.

1 дівчинка А ще природа — це всі рослини, тварини: птахи, риби, комахи і люди!

2 дівчинка І люди — це теж частинка живої природи. Без природи людина не може і миті прожити, ти сам переконався у цьому. їй потрібні повітря, вода, їжа... І все це людина бере з природи.

2 хлопчик Ага. Тепер я починаю розуміти... А я думав...

1 дівчинка От бачиш. Вода у природі, їжу також у природі людина бере. Все для людського життя є в природі. А без неї аж ніяк не проживеш.

1 хлопчик Тому треба нам природу вивчати, знати, любити і берегти, бо наш світ дуже крихкий, тендітний... Чарівний світ.

2 дівчинка А загадок у ньому стільки, що й не переказати! І про звірят, і про рослини, і про все на світі.

1 хлопчик А ви знаєте, скільки над нами є повітря, щоб усе живе на землі могло дихати?

Діти. Ні! А що, багато? Воно ж легке, що ж воно там важить!

1 хлопчик А от і ні! Уявіть собі, що на тіло дорослої людини повітря тисне з силою від 12 до 15 тонн! Тільки людина цього не відчуває, бо зовнішній тиск вирівнюється внутрішнім тиском, що є у нас всередині...

2 хлопчик Ого! Нічого собі! Це так само, як би на людину поставити величезну вантажівку, КАМАЗ, наприклад... Справді цікаво. Є, все-таки, загадки у цьому світі!

1 хлопчик А ти думав, що нема. Вони на кожному кроці, тільки треба бути трохи спостережливим, допитливим, і світ стане дуже цікавим.

До дітей підходить лісник.

Лісник. А про що ви тут сперечаєтесь?

2 хлопчик Та про загадки природи.

Лісник. О! Та це ж дуже цікаво. Я теж можу вам допомогти в дечому розібратись, бо ліс — це моя стихія, я з дитинства люблю ліс і знаю багато про нього.

Діти. Розкажіть нам, розкажіть...

Лісник

Такий цікавий світ безмежний,
Багато загадок в нім є.
Десь вовк ступає обережний,
А лось з струмка водичку п’є.

Надвечір соловей співає
Весняну пісеньку свою.
А білка сонечко стрічає,
Стрибає весело в гаю.

Летять метелики на квіти,
Гуде бджолиний дружний рій.
І дивляться на все це діти,
Бо загадковий світ такий,

Що хочеться його пізнати —
Він стільки радості несе!
А діти прагнуть розгадати
І вивчити у світі все!

Коли ви допитливі і хочете все знати, то я вас запрошую на лісову галявину у чарівну казку, яка розкаже вам багато чого цікавого. То як, підете?

Діти. Підемо, обов’язково підемо!

Лісник. Тоді ходімо, тільки є одна умова. В лісі треба поводитися дуже тихо. Не можна голосно кричати і бігати, бо ми — гості у лісу, у його справжніх господарів, для яких ліс — це рідний дім. І їм страшно і неприємно від того, що їхні гості не вміють деколи поводитися. Ви, діти, знаєте, як поводитися в гостях?

Діти. Так, знаємо.

1 хлопчик Не можна заглядати у пташині гнізда, тим більше не можна брати в руки яйця або пташенят, бо пташечка може покинути гніздо, а тоді все загине.

1 дівчинка Не можна зривати квіти, бо багато з них занесені до «Червоної книги» через те, що рідко зустрічаються або й зовсім перебувають на грані знищення. Та й самі подумайте, доки ви донесете ту квітку додому, вона зів’яне і пропаде, а тоді ви її викинете. Нехай краще вона ростиме в лісі і всі радітимуть. Це ж такі гарні квіти, як конвалія, лілея, підсніжники, проліски і багато інших.

2 хлопчик А ще не можна лазити по деревах з багатьох причин: щоб не зламати гілки дерев, щоб не порушити спокій тих пташок і звірят, які живуть на дереві, а ще, щоб самому не впасти і не скалічитись...

2 дівчинка Не можна збивати грибів просто так. Бо їстівні гриби люди збирають для себе, а мухомори частенько підбивають ногою. А цього робити не можна, бо мухомори потрібні лісовим звірам, як ліки.

Лісник. Молодці! Я радий за вас. Тоді рушаймо. А по дорозі до галявини ми зайдемо до чарівного джерела і нап’ємося з нього водички, щоб розуміти мову лісових жителів. Бо без цього не буде казки.

Всі йдуть зі сцени. Завіса. Готується лісова галявина, а діти перед сценою співають пісню на вибір організатора. Відкривається завіса. На сцені пеньочки, на них сидітимуть лісові звірята, а навпроти теж пеньочки, на них сядуть діти. Навколо ліс, квіти. Діти заходять і сідають на пеньочках. З ними лісник. Вибігають лісові звірята — це діти в масках вовка, ведмедя, білочки, їжачка, зайчика та лисички. У них в руках аркуш паперу, на якому написано загадки, кросворди. ...

Ведмедик. Ось так діла! У нас сьогодні буде урок для людей! Ви підготувались?

Зайчик. Звичайно. Треба буде все про себе розповідати, всі секрети відкрити!

Вовк. Отож, усе про себе... А не хочеться всього, бо ж поведінка у мене, скажемо так, не найкраща...

Лисичка. А це, як сказати. Я, наприклад, найхитріша, то ж виплутаюсь.

Білка. А я все про себе розкажу, бо діти про мене всього не знають, ось так.

Їжак. І я все розповім, чого мені боятись... Діти про мене і казочки знають, і люблять усі мене...

Лісовичок

Добрий день, малята,
Лісові звірята!
Вчитель я — Лісовичок.
Починаємо урок.

В лісовому царстві,
В нашім господарстві,
Звірів є багато,
Нічого й казати!

Птиці і звірята
Мають власні хати
І порядки власні:
І старі, й сучасні.

Але, рідні звірі,
Треба жити в мирі,
Спокій зберігати,
Стежку уступати.

Біля водопою
Буть не може бою.
Будьте всі уважні,
Чемні і поважні.

До нас прийшли людські діти на відкритий урок. Вони хочуть дізнатися про нас більше, ніж уже знають, розгадати загадки, які кожен із вас приготував і приховує поки що від них. Вони правильно роблять. Дітям жити у цьому світі, а тому треба багато знати про рослини і про тварин, про всю нашу землю, щоб зберегти її. А тоді їхнє серце стане добрим і мудрим, бо вони зрозуміють, що Земля для всіх одна. А ми такі ж, як і вони, бо у нас є також почуття, нам так само, як і їм, буває боляче і весело, радісно і сумно, страшно і безпечно. Тож почнемо наш урок.

Лисичка. Я хочу почати!

Звірята загадкові
Веселі, невгамовні,
Усі такі чудові
І дуже різні зовні.

То сірі, то руденькі,
То чорні і кудлаті.
Великі і маленькі,
Плямисті та строкаті.

Але цікаві дуже.
Я хочу вам сказати,
Як серце небайдуже,
Ви будете їх знати.

А я — Лисичка-сестричка. Я руденька, чепурненька. А люди знають, яка я розумна та хитрюща. Погляньте, яка я красива, шубка на мені блискуча, руда, як вогонь! Кожна людина мріє про таку! А який у мене гарний пухнастий хвіст. Не хвіст, а мрія! Ні в казці сказати, ні пером описати! Він мені ще й за кермо служить. А ще у мене дуже розвинений нюх та слух. Я добре чую, хто де заховався, мене не обдуриш, як би не старався. Я кожного зловлю: мишку-побіганку, зайця-стрибунця, пташку не обмину, ту, що на землі гніздечко в’є... Полюбляю також насіннячко різне, смачні плоди, бо це ж вітаміни, а без них не можна, всім потрібні вітаміни. А от у зимову холодну і голодну пору всім тяжко живеться, тому я все їм, навіть того звіра, що помер сам, а що робити? Всім жити хочеться.

А знаєте, де я живу? В норі! А нора ж у мене така велика і розгалужена, щоб усім вистачило місця і щоб мої вороги мене не дістали. А раз на рік я народжую малят — це буває у березні-квітні. їх у мене буває багатенько — від 5 до 10! Ось так. І хоч вони народжуються маленькі й сліпенькі, та через 16—19 днів починають бачити і швидко ростуть і розвиваються, так що у травні я їх виводжу з нори, хоч ще годую молочком. А от у червні беру на полювання, щоб вони собі їжу здобували. Вони ж у мене дуже розумні, всі уроки засвоюють на льоту. Ось така я — лисичка-чепуруха. Я дуже люблю природу, часто блукаю серед квіточок та ще й пісеньку співаю. і

Пісня Лисички (на вибір учителя).

Вовк. От і викрутилась руда. Справді, хитра ця рудохвоста. І за що тільки її так усі люблять? Вона ж і до людей у двір залізе, і курей поїсть та кролика вхопить, а вони про неї які казки складають! Не те, що про мене: «Битий небитого везе, битий небитого везе...» От і зрозумій тих людей...

А от я найбільший хижак серед родини собачих, кажуть, дуже схожий на вівчарку. Живу в лісах Полісся, в Карпатах та в лісостеповій зоні. У лісі у вовків є лігва, які ми влаштовуємо у непрохідних хащах, а мої родичі, які живуть у лісостеповій зоні, риють неглибокі ямки або нори, де виводять малят один раз на рік. Вовченят вовчиця народжує 5—6 у березні—квітні. Вони маленькі, глухі і сліпі, але вкриті густим темно-бурим хутром. Та вже через 10—13 днів у них прорізається слух, розкриваються оченята і з’являються зуби. А через місяць мама підгодовує їх м’ясом, яке частково перетравлює сама. Восени молоді вовченята ходять з дорослими на полювання і полюють на козуль, диких свиней, оленів, а також на зайців та різних гризунів, пташок, які гніздяться на землі. Вовки дуже люблять м’ясо, тому часом нападають на свійських тварин, а що? Голод не тітка! За це вовків дуже не люблять люди, тому стараються знищити, але треба сказати, що вовки — це санітари лісу, вони нападають на хворих і немічних тварин. І це врятовує інших від заразних хвороб. Вовки дуже спритні тварини, вони мають сильні ноги, що дає їм змогу розвивати високу швидкість у погоні за здобиччю. Недарма ж кажуть, що «вовка ноги годують».

Пісня Вовка (на вибір учителя).

Зайчик. Ось такі вони і є. їх ноги годують, а мене рятують від лихої смерті. Та я все життя тремчу з переляку. Попробуй сховайся від таких великих та сильних. Навіть олені вовків бояться, а що вже мені казати...

А знаєте, я навіть хатки своєї не маю, бо ж хіба вони дадуть у ній жити? Пам’ятаєте, як мене Лисичка зі своєї хатки вигнала і ніхто мене не міг захистити? От після того я не маю свого житла. Так і бігаю все життя. Та й густих лісів я уникаю, бо мені потрібен простір, щоб сліди заплутати, втікаючи. А коли дуже втомлююсь, то залягаю в густому бур’яні. У тому ж бур’яні зайчихи народжують малят разів чотири на рік, і кожного разу по 2—4 зрячих, вкритих густою шерстю клубочків-зайченят. Зайчиха їх одразу добре нагодує своїм тепленьким, поживним молочком і йде від них, щоб не привертати увагу хижих звірів, і ходить тут-таки поблизу, щоб захистити малят, відвести від них біду та шукаючи собі їжу. А живляться зайці тільки рослинами: травичкою, плодами, корою дерев і кущів, насіннячком бур’янів — ось такі невибагливі до їжі ми, зайці. Та, на жаль, наше м’ясо дуже смачне, тому всі на нас полюють. А от у нас є дуже цікава загадка, про яку ніхто з вас і не здогадується. Я про неї вам скажу: у нас усе життя ростуть зуби! Уявляєте? Тому нам постійно треба щось тверде гризти, щоб вони стісувались, а то в роті не помістяться! Через те ми так любимо морквою та капустою поласувати, взимку — корою молоденьких яблунь та груш. Що поробиш? Кожному своє.

Та є в нас чудова риса. Мами-зайчихи дуже люблять дітей тому вони, коли пробігають мимо малесеньких зайченя обов’язково годують їх молочком, незалежно від того, чи їхні це зайчата, чи чужі, аби не були голодні. Ось які мами-зайчихи!

Пісня Зайчика (на вибір учителя).

Ведмідь. Ой, дрібнота, а як себе хвалить. А по дивіться ви на мене — я найбільший звір серед вас усіх. Але теж добрий, коли мене ніхто не чіпає. Живу собі серед лісу, їм усе підряд, що на зуб попаде: рибу, жабу, слимака, можу і велику тварину з’їсти, як дуже голодний. Але для мене немає кращого нічого, як ягоди та фрукти. Люблю траву зелененьку, малину солоденьку, плоди соковиті, горішки тверденькі, корінці смачненькі — все підряд! Влітку мені живеться легко і просто, бо є багато кормів, а от узимку — біда, холод і голод настає. Тому я не чекаю зими, а з осені добре-добре наїдаюся, та так, що дуже товстію, на мені шерсть стає гладенька, і під шкірою багато сала, це для того, щоб не замерзнути взимку і не вмерти з голоду. А коли так наїмся, то дуже спати хочу. І от тільки перший холод на землю ліг, спати йду у свій барліг, який заздалегідь готую. Знаходжу собі серед бурелому велику яму, встеляю її сосновими лапами, сухим листям, гілками дерев, зверху теж накриваюся так, щоб вітер не пронизував, дощ не капав і солодко сплю аж до весни.

Взимку, в січні, у ведмедиць народжується одне або двоє малят. Вони дуже малесенькі і зовсім немічні, лежать біля мами і ссуть молочко. А коли мама прокидається навесні, то ведмежата вже чималенькі. Та разом із мамою в барлозі можуть зимувати ще її попередні діти, ведмедики-пестунчики, які вже великі, але ще потребують захисту. От, як добре пригріє сонечко, вся сімейка виходить з барлогу і швиденько йде шукати собі поживу, бо ж цілу зиму нічого не їли, а їсти хочеться, страх!

І хоч люди мають звичку казати: «вайлуватий, як ведмідь», та ми дуже спритні і меткі, добре лазимо по деревах, уміємо з бджолиного гнізда мед вибрати, вміємо лапою рибину зловити, а ви так умієте?

Та щороку нас стає все менше і менше, бо кожному хочеться мати нашу шкуру. Не бережуть нас люди, ліси вирубують, а як жити нам без лісу?

Пісня Ведмедя (на вибір учителя).

Їжачок. А я теж на ведмедя схожий, а знаєте чим? Я теж сплю взимку, а перед сном добре наїдаюсь і стаю схожим на м’яч. Під шкірою наростає багато сала, яке оберігає від холоду і голоду взимку. Але такого хутра, як у ведмедя, у їжачків нема, тому нам та зима дуже страшна і небезпечна. І нема у нас таких теплих барлогів, бо ж усе в лісі зайняли великі звірі, а ми вже, де доведеться. Згорнемось клубочком десь у ямці, вимостимо її листочками та й спимо. Але в люті морози часто замерзають їжаки. Важко нам, сірячкам. Але коли виживемо, то навесні самочка народжує 3—8 голих і немічних їжаченят, які швидко ростуть і через рік стають уже самі дорослими. Але нас, їжачків, небагато, хоч ми дуже, ну, дуже корисні. Ми, взагалі-то, нічні жителі. Не боїмося хижих очей, які світяться жорстоким блиском, бо згортаємось клубочком, наставляємо голочки і хай хтось спробує нас узяти! Живемо ми не тільки в лісі, а й у полі, на городах, у дворах, садках. І хоч у нас дуже коротенькі ніжки і бігаємо не дуже швидко, проте ми спритні. Вужа чи гадюку вміємо зловити, жабу і мишку можемо впіймати і тому голодні не буваємо, бо й жука впіймаємо, личинку чи корінця з’їмо, комаху, муху та й ягідку. А як дуже голод допікає, то пташине яйце можемо з’їсти, звичайно, те, що на землі в гніздечку лежить, бо високо не заліземо.

Ми дуже мирні, і тому нас часто діти беруть до хати. Але це недобре, бо у кожного з нас є сім’я, дітки, які нас чекають, щоб ми принесли їм їсти. Вони нас чекають голодні і беззахисні. А коли ми не повертаємось, наші дітки гинуть з голоду або їх з’їдають хижі звірі. Тому так мало їжаків є у світі. Бережіть нас, діти. Не забирайте нас з природного середовища, бережіть наш світ і нас у ньому.

Пісенька Їжачка — ноти
Ноти до пісні «Пісенька Їжачка». Слова В. Зайця, музика Н. Струненка.

Білочка. От усіх я послухала, послухала і думаю, як це добре, що білочки на деревах живуть. Ми не птахи, але перестрибуємо, наче перелітаємо, з гілочки на гілку, нас ніхто не може наздогнати. Ми дуже спритні, хвостик маємо пухнастий, він нам допомагає перестрибувати, а на лапках — гострі кігтики, якими чіпляємось за дерево, щоб утриматись. І гнізда вміємо робити дуже теплі у дуплах дерев, а як дупла нема, то робимо гніздо між гіллям з тонесеньких гілочок, трави, моху та хутра. Тому нам тепло. І їсти є що, бо ми дуже роботящі, вміємо заготовляти корм на зиму. Горішки збираємо і ховаємо в різних місцях, жолуді. Гриби різні сушимо на гіллі дерев, а взимку з’їдаємо. Сушимо не тільки їстівні гриби, а й мухомори — це на випадок хвороби. А їмо ми все: комах, личинок, яйця пташині, часом малих пташенят, як дуже голодні, можемо і мишку з’їсти, як вловимо. А ще любимо насіння ялини і сосни, горішки ліщини та бука. Словом, ми всеїдні. Але на землі ми не такі спритні, як на дереві.

Діток білочка народжує двічі на рік по 4—5 малят, які швидко ростуть, а на другий рік життя самі стають дорослими.

Та є у нашому житті страшний ворог — це куниця, яка весь час полює на нас. Але спритна білочка від неї часто втікає. Та, як тільки ти втратиш пильність, то зразу пропадеш. Та нам на дереві добре жити, краще, як на землі. З дерева далеко видно.

Пісня Білочки (на вибір учителя).

Лісовичок. От ви все про себе розповіли, а тепер я загадаю про вас загадки, хай відгадають, тепер вони багато знають. Я буду вам загадувати, а ви уважно слухайте, деякі уважно розглядайте, щоб відгадати.

Вивішує загадки на стенд, щоб було видно всім дітям.

Їжу різну він вживає,
Живе спокійно, не спішить.
А коли сонце спати лягає,
Колючий звір кудись біжить.

(Іжак)

Їсти любить він вужів,
Жабок, змій і черв’яків.
А прийде зимова мить,
Колючок наш міцно спить.

(Іжак)

Великий, сильний, дуже злий,
Охоче йде на полювання.
Ви відгадали — хто такий?
Кажіть відразу, без вагання.

(Вовк)

Бігає, стрибає цей звірок меткий.
І у нього хвостик пишний та рудий.
Легко перестрибує він по гілочка́х,
Обережний дуже і цікавий, страх!
Часом опускається, щоб грибки зібрати,
Кинеться на дерево, щоб горіх зірвати...
А хто з вас догадається, як він називається?

(Білка)

Буває в лісі кожну пору.
І бігає то вниз, то вгору.
Легенько між гілок стрибає.
О! А який він хвостик має!
Чи зустрічали ви такого,
Красивого звірка меткого?
А хто впізнає, той вгадає!

(Білка)

Ніс, як у свинки, та колючі шерстинки. (Їжачок).

Не ходжу я, а стрибаю, бо нерівні ноги маю. (Зайчик).

Лісовичок. Ось ви і послухали лісових звірят, відгадали всі загадки правильно і тепер багато про них знаєте такого, про що раніше і не здогадувались. Наш урок і казка закінчуються. Звірята порозбігаються по своїх домівках. А ви теж підете додому, але на все життя запам’ятайте, що всі ми живемо на одній планеті. Вона, Земля, є нашим домом і всі ми — частинка живої природи, без якої нікому з нас не вижити. Тому бережіть природу, все, що живе на планеті, бо все на ній таке тендітне і прекрасне. Вчіть, пізнавайте природу, діти, розгадуйте її загадки, щоб більше знати.

Лісник. І хай ваше серце буде добрим і щирим, чистим і переповненим великою любов’ю і ласкою.

Бо всі ми в світ прийшли, щоб жити,
Добро творити на землі.
Учіться, діточки, любити,
Навчайтеся, поки малі.

Не нищіть, квіти не зривайте,
Нехай на них блищить роса.
Усе живе оберігайте,
Бо для людей ця вся краса.

Щоб наше серце добрим стало,
Щоб в нім любов палка жила,
Щоб завжди серце зберігало
Любов і трішечки тепла

До цього радісного світу,
До всіх живих, що на землі,
До пташечки, дерев і цвіту...
Ви знайте, діточки малі,

Усі прийшли в цей світ, щоб жити:
Великі звірі і малі.
Людина в світ прийшла — любити,
Добро творити на Землі!

А зараз веселою піснею будемо славити красу нашого світу, нашу рідну Землю, бо кожна людина приходить у світ творити добро, любити.

Пісня на вибір організатора.

☼ Подякувати автору ☼

картка Приватбанку

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Переказ з Приватбанк

Переказ з iPay.ua

Переказ з EasyPay

Переказ з Portmone

Переказ з Банк Південний

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube