Тепло своїх долонь і розуму, і серця я Україні милій віддаю
Перший урок для 5—9 класів

Тема: Тепло своїх долонь і розуму, і серця я Україні милій віддаю.

Мета: Розкрити перед учнями можливості у вираженні любові до Вітчизни, розвивати почуття патріотизму, гордості за свою Батьківщину, бажання стати її захисником, справжнім громадянином України, виховувати любов до рідного краю.

Матеріал до уроку: Карта Європи, музичний запис пісень (за вибором учителя), прапор, герб і гімн.

Учитель

І от ви знову в школі, сіли за парти. Зі святом, дорогі учні! Хай світлою буде ваша дорога до знань. Міцного здоров’я і щастя вам! Сьогодні першим уроком буде — освідчення в любові дорогій і милій серцю Україні, Вітчизні-матері, що народила нас, дала нам щастя пізнавати казковий світ, чути чарівні звуки землі, бачити неповторну і дивну красу, дивуватись надзвичайними пейзажами довкілля. Погляньте на карту. Наша Україна в самому серці Європи. Вона займає велику площу. А найголовніше це те, що наша рідна Батьківщина, найдорожча в цілому світі мила Україна. А тема першого уроку в усіх школах України така:

«Тепло своїх долонь і розуму, і серця я Україні милій віддаю».

І хочеться продовжити відразу ці рядки, бо у кожному серці стільки великої любові до рідного краю, що вона переливається у вірші та пісні.

Учень

Учениця

Учень

Учениця

Вчитель. Любов до Вітчизни — це найвище патріотичне почуття. І в кожного з нас воно є. Цього ніхто не може заперечити. Любов живе у кожному серці. Як любимо ми свою рідну матір, так любимо і свою землю, свою Україну, де народились, де живемо, ходимо до школи, пізнаємо світ. От сьогодні ми поговоримо про те, в чому ж виражається наша любов до України, що може зробити кожен з нас, щоб засвідчити цю палку і віддану любов. Ви сьогодні лише учні, прийшли до школи. От з цього і почнемо.

1 учень

2 учень

3 учень

Вчитель. А час і справді добрий, золотий час для навчання, розвитку, змужніння. Над нами мирне небо, живемо ми у вільній і працелюбній державі, та маємо можливість одержати безкоштовно середню освіту, яка є обов’язковою для всіх, щоб мати всім рівні, однакові стартові можливості для подальшого навчання, розвитку та праці. І це записано у Конституції України, стаття 53: «Кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі».

Молода наша держава вільна та незалежна, знаходиться на шляху розвитку, свого становлення, тому виникають сьогодні певні труднощі, які відбиваються на житті людей (це й безробіття, до якого ми не звикли, матеріальні негаразди, розгубленість людей, особливо старшого віку, які звикли зовсім до іншого мислення, зупинка заводів та фабрик та ін.) Та час не стоїть, люди працюють і згодом все стане на свої місця, але знаменно те, що у цей скрутний для держави період вона думає про своє майбутнє, вчить дітей, впроваджує реформи, щоб поліпшити рівень освіти. Бо діти — це завтрашній день кожної держави, вони підуть у життя і будуватимуть нову та світлу, вільну та незалежну, рідну та милу Україну. Бо це наша Батьківщина!

1 учень

2 учень

3 учень

4 учень

Вчитель. Тому і маємо ми українську душу, а в серці доброту та щедрість, менталітет, притаманний тільки українцям, свої традиції, свою історію, природу, культуру, свою рідну українську мову. А без цього всього ми б були просто населення, але ми — народ! Народ України! І безмежно любимо свою дорогу і милу Батьківщину, в якій ми господарі, трудівники і захисники — сини і дочки України. А це вже на кожного з нас покладає відповідальність за сьогоднішній і завтрашній день держави. Бо від усіх і кожного залежить, якою буде наша держава і життя людей у ній, а, значить, наше з вами життя. А щоб ми жили добре, у мирі, в любові та в злагоді, при доброму здоров’ї і при нормальному матеріальному достатку, треба багато і не покладаючи рук трудитися, бо тільки наполегливою і невтомною працею можна добитись успіхів. А без праці нема нічого. Труд — всьому основа! Як каже народна мудрість: «Хочеш напитись, треба водичці вклонитись!» То ж, як ви можете довести свою любов до України сьогодні, поки ви ще учні, сидите за партами і не виробляєте матеріальних цінностей, що ви можете зробити, щоб віддати їй тепло своїх долонь і розуму, і серця? Як ви це розумієте?

Відповіді учнів.

• По-перше, перед школярами стоїть велике завдання — міцно оволодіти знаннями, здобути середню освіту, щоб потім одержати професію до душі, щоб вона приносила користь і тобі самому, і народові України. Це дуже важливо, тому що сьогодні людина без освіти — це людина без майбутнього, а перед нами стоїть величезне і дуже почесне завдання: збудувати таку державу, щоб у ній жилось добре усім, щоб наша Україна була передовою країною в світі. Для цього кожному з нас треба готуватись уже з шкільної парти, бо на нас, молодих, покладається важлива роль у розбудові своєї держави. Звичайно, кожній людині ще треба розвивати свої творчі здібності, виявляти таланти, щоб виконати своє призначення, яке є в кожної людини, що приходить у світ. А це не так уже й мало. Видатні українські вчені теж у свій час були учнями, але вони віднайшли у собі талант, доклали багато праці та стали велетами в науці, принесли Україні славу своїми винаходами, а народному господарству, людям — велику користь. Це Патон Євгеній Оскарович, Патон Борис Євгенович — українські вчені в галузі металургії та технології металів, зварювання металів у космосі; Білай Віра Йосипівна — український ботанік-мкіолог. Це Амосов Микола Михайлович — український хірург (серцево-судинна хірургія). І багато видатних учених у кожній галузі науки. Щоденна праця, старання, бажання всього себе віддати улюбленій справі на благо народу — робить людину патріотом своєї держави.
• Кожен юнак і дівчина повинен гартувати свою волю, розвивати силу, зміцнювати здоров’я, щоб бути фізично повноцінною людиною. Тільки здорова людина може не лише мріяти, але й втілювати свої мрії в життя. А на кожного з нас покладена ще й відповідальність за безпеку України, ми її повинні захищати у час негоди. Це святий обов’язок кожного громадянина, бо ми маємо не тільки права, які записані в Конституції, але й обов’язки. Про це також написано в Основному Законі держави. Ст. 65 звучить так: «Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону».
  А ось це — символи України: державний прапор, малий герб, гімн — патріотична величальна пісня (показує на дошці у кольорових малюнках, а гімн можна прослухати). Давайте згадаємо наших славних спортсменів Віталія та Володимира Кличка, двох видатних боксерів, які завоювали найвищі титули у світі боксу. Це найсильніші люди світу. Нашого українського космонавта Леоніда Каденюка, який не так давно побував у космосі. З приємністю згадуємо ми виступи заслуженого майстра спорту з художньої гімнастики, переможницю ігор Доброї Волі Олену Вітриченко. На чемпіонаті Європи вона завоювала «срібло» в командній першості, а «золото» і «бронзу» в окремих вправах. Олена Жупіна (Запоріжжя) — заслужений майстер спорту, дворазова чемпіонка світу зі стрибків у воду. Сергій Гончар (Рівне) — заслужений майстер спорту, бронзовий призер чемпіонату світу з велоспорту. Сергій Голубицький (Київ) — заслужений майстер спорту з фехтування, чемпіон світу з рапіри. І цей список можна продовжувати дуже довго, бо це сміливі та сильні люди, вони несуть славу України в світі.
• Ми зобов’язані вивчати свій рідний край, добре знати культуру і традиції, історію, минувшину нашого народу, бо без минулого нема майбутнього. Історія, традиції, культура — це наше коріння, на якому тримаємося ми сьогодні і будуємо майбутнє. Давайте згадаємо нашу славну Запорізьку Січ з її законами та правилами, з її відважними козаками. Слава про неї летіла за моря, козаків поважали всі народи за витримку і стійкість, за хоробрість і силу. Згадаймо гетьмана козацької держави Богдана Хмельницького, легендарних отаманів — Дорошенка, Северина Наливайка та багатьох інших. Про них звучать і сьогодні народні пісні, легенди та перекази. Люди знають своїх кобзарів, які несли до народу правду про подвиги козаків, співали про це в думах та баладах. Це Данило Бандурка — український бандурист, який жив на Запорізькій Січі, брав участь у гайдамацьких походах. Це такі народні співці, як П. Скряга, В. Варченко — учасники Коліївщини. Вони несли до людей історичну правду у своїх баладах, піснях, за що й були жорстоко покарані, замучені до смерті у 1770 році. Кобзарі по Україні ходили завжди, вони розказували правду, не мовчали за будь-яких умов, тому і розправлялись з ними жорстоко власті.
  Про культуру нашої України теж можна розповідати дуже багато, бо у нас є ким пишатись. Це Катерина Білокур — майстер живопису, яка малювала чарівні квіти, плоди, колосся, природу рідного краю. Хоч жила у страшній бідності, але її картини дивують кожного, хто бачить їх. Це Кущ Анатолій Васильович — український скульптор, заслужений художник України. Це відомі актори Ю. Й. Березін і Ю. Тимошенко (Штепсель і Тарапунька) — гумористи і сатирики. І сотні інших, які є в кожному куточку нашого краю, бо Україна дуже багата талантами. Це гордість нашої держави, її слава. А кожен з них багато і наполегливо працював, щоб досягти вершин мистецтва. Праця — всьому голова!
• Кожне з нас повинен пропагувати і народну українську пісню, бо це не тільки історія, — це душа народу, перлина світу. У ній все — радість і туга, любов і щирий іскрометний сміх, невичерпний гумор — уся гама людських почуттів. Тому і летить вона над світом — щира, невибаглива, душевна і така зрозуміла кожному, хто торкнувся до неї. Вона проникає у саме серце людини, для пісні немає кордонів. А тому наше завдання нести у світ українську пісню, донести до інших народів її чарівне звучання. Згадаймо видатного співака Анатолія Солов’яненка, його чарівний голос. Він ніс до людей рідну українську пісню, і весь світ із захопленням слухав її в усіх куточках. Це Паторжинський Іван Сергійович — український співак (бас). А Ніна Матвієнко сьогодні нас радує піснею і своїм голосом, торкається найтонших струн людської душі, Раїса Кириченко також тривожить живу душу своїм співом, Дмитро Гнатюк впродовж багатьох років несе до людей крилату і щиру пісню. (Можна прослухати запис пісні). Є у нас і видатні композитори, які писали чарівні пісні — це О. І. Білаш (він написав понад 200 пісень), Платон Майборода та інші. Це теж патріоти України, які свій талант і працю віддали народу своєї Батьківщини. Нам на них треба рівнятися.
• І не тільки пісню, а нашу рідну українську мову треба нести, як прапор. Вона з землі і з роси, з лісів і з полів, з річок та озер нашого краю. Вона дана нам Богом. З рідною мовою ми — українці, а без неї ми — ніхто. Доки в народу є мова — є держава, є народ, а не стане мови — перестанемо існувати й ми. То ж сьогодні питання про мову дуже актуальне. Ми з історії знаємо, як знущались з нашої мови ті, кому кортіло панувати на українських землях. Знищити її прагнула панська Польща, царська Росія, та й за часів Радянського Союзу було видано чимало указів і законів, які утискали та принижували українську мову. Бо добре вони знали, що як згине мова, не буде ніякої України, не буде проблем і з національного питання. Тому понад двісті сімдесят років поступово знищували українську мову, забороняли нею писати, співати, розмовляти. Викорінювали її із шкіл, виривали її з душі народу. Так тому і сталося на частині території України, що люди перестали користуватися рідною мовою, бо були створені такі умови, що вони не могли нею розмовляти, всюди звучала російська — в учбових закладах, на заводах і фабриках. То ж вимушені були українці розмовляти чужою мовою, щоб їх почули, але це ж був «суржик», ані російська, ані українська мова. Бо ж мова — це душа людини, генетичний код народу, її повністю не знищити. Може б якась інша і загинула за стільки років, а от наша українська — живе! І сьогодні вона стала державною! Це записано в Конституції України, ст. 10: «Державною мовою в Україні є українська мова». Та дуже важко вона пробиває собі дорогу до байдужих сердець, тому наше завдання донести її до кожного серця і розуму, вивчити досконало і так вишукано і гарно нею розмовляти, щоб кожному хотілось її знати.

І от у 1934 році на конкурсі мов світу наша рідна українська мова була визнана однією з найкращих! Вона поділила пальму першості з італійською і перською. То чому б нам не пишатись своєю рідною українською мовою, чому не поставити перед собою мету досконало вивчити державну мову і нести її у світ гордо, розмовляти нею вишукано, красиво, бо вона того варта. Це і є патріотизм, любов до Батьківщини, до рідної і милої України.

Вчитель. Отже, з усього сказаного, ви добре розумієте завдання, які стоять перед вами, патріотами нашої держави. Ви сьогодні ще зовсім юні, вчитесь у школі, здобуваєте основи знань, щоб у недалекому майбутньому стати гідними будівниками своєї держави, її захисниками і патріотами. А сьогодні ви можете сказати з усією відповідальністю, що тепло своїх долонь і розуму, і серця ви готові віддати милій і дорогій Україні.

Учень

Учениця

Учень

Учениця