Заграло сонечко у синім небі зранку,
Заквітчана стежинка вдаль біжить.
Вдягни, дитино, гарну вишиванку,
Вона для українця — значить жить!
І мамин рушничок, немов дорога,
До світла знань й до щастя нас веде.
А вишивка, як радість і тривога,
Що завжди поруч по життю іде.
Ту сорочину мама вишивала,
Вплітала думи й мрії непрості.
Любов свою і серденько вкладала,
Щоб оберегом стала у житті.
І ти вдягни сорочку-вишиванку,
Щоб захистить себе від горя і біди.
І зустрічай в ній ранок у серпанку,
І гордо в ній по білім світу йди.
Бо вишиванка — це традиція народу,
Його культура, потяг до краси.
Вона тепер диктує в світі моду
І ти її із гордістю носи.
Бо ми — народ, ми в світі — українці,
В нас мова — красивіша серед мов,
На рушникові — щедрі паляниці
І нас у світі ворог не зборов!
Бо ми — народ! І у Гербі в нас — ВОЛЯ,
І воля в нашім серденьку завжди!
І ще всміхнеться Україні доля!
У вишиванці рідній до висот іди!