Надія Красоткіна

Живімо

Летять літа. Уже дорослі внуки,
І невиразні стали дзеркала.
Життя дарує зустрічі й розлуки,
Куди це нас стежина привела?
Уже з гори ми сходимо тихенько,
В долину там де тиша і краса…
І хочеться, щоб все було гарненько,
І не сльоза сріблилась, а роса.
Бо за життя на це ми заслужили,
Щоб жити так, неначе у раю.
Бо для дітей ми віддавали сили,
Та кожен має доленьку свою…
І як там буде… Не дано нам знати.
Тому триматись треба, як завжди.
Не можна падати і розкисати.
Живімо, не збавляючи ходи.

Відгуки

Social comments Cackle