Надія Красоткіна

Жура

Душа закривавлена стогне і плаче,
Так гірко втрачати цвіт нації нам.
Читають молитви (а як же інакше)…
І ставлять по свічці загиблим синам.
А їх не вернути, їх не воскресити,
Їх вже не порадує яблуні цвіт.
А як же хотілося в радості жити,
Летіти на крилах в безмежний наш світ.
То ж серце погасло, бо куля скосила,
І небо зчорніло, і голос затих…
Та матері це пережити не сила…
Хоч світ пам’ятатиме завжди про них.
Та що їй весь світ, коли сина немає,
З ним вмерла надія і світ почорнів.
І хвиля сумна матерів поглинає,
Коли вони раптом втрачають синів.

Відгуки

Social comments Cackle