А я іду по листячку хрумкому,
Що вкрило все: червоне, золоте…
Як гарно в парку світлоосяйному,
А вітерець все крутить і мете…
І в ту далеку осінь повертає,
Де ми з тобою стрілися давно.
І ніби у душі моїй світає,
Усе неначе в давньому кіно.
Де ми букети з листячка складали…
Воно і жовте, й золоте було.
Чотирилисник у траві шукали
На конюшині, щоб в житті везло.
Та не знайшли… Отак і розійшлися,
Стежки тоді в нас різними були.
А ту одну, на котрій ми зійшлися,
Давно вітри осінні замели.
Життя чомусь усіх порозкидало,
Так дуже просто, наче й не було…
Та більше стрітись нам не випадало,
Усе минуло, з осінню пішло…