Надія Красоткіна

І я — не я, і хата не моя

Бесіда про байдужість для учнів молодших класів

Мета. Дати дітям поняття про те, що не можна жити байдужим у цьому світі. Вчити виробляти активну життєву позицію. Розвивати вміння співчувати, допомагати, активно включатись у події. Виховувати бажання жити активним життям.

Матеріал для бесіди. Прислів’я, малюнки, картини природи, Звуки весняної природи у запису.

Вчитель показує картинки природи, сходу сонця, гарні квіти, чарівні краєвиди, звучить тихо музика. Діти милуються ними, висловлюють своє захоплення.

Вчитель. Діти, яка картина природи вас найбільше вразила? Чому? Що найбільше сподобалось? (Відповіді учнів). А зараз давайте послухаємо звуки природи, ви уважно вслухайтеся і скажете мені, чиї голоси ви почули. (Учні слухають і запам’ятовують). То чиї знайомі голоси ви чули? А чий голос вас зачарував? (Відповіді учнів). Голос соловейка, зозулі, жайворонка... Звичайно, ці голоси зачаровують кожну людину, бо вони дивовижні, а, можливо, ще й тому, що звучать вони лише навесні і сповіщають про тепло, розквіт природи, радість життя... Краса, звуки, тепло і холод, тиша і пориви вітру, дощ і гроза — це картини і миті природи, але кожна з них вражає людину своєю неповторністю, красою, викликає в душі радість чи смуток, захоплення, задоволення, зачарування, а іноді й страх. Правда, діти? Коли буває страшно? (Відповіді учнів). Страшно буває в грозу, коли сильний вітер, блискає, гримить... Чарівно буває вранці, коли все довкілля вмите росою, а навколо тиша і спокій; весело і радісно буває вдень, коли діти грають в різні ігри, а все довкола залите сонячним світлом і теплом. Сумно буває в дощ, коли він мрячить, дрібненькими слізками стукає у вікно і не кінчається, а всюди сіро і сиро, а ти дивишся у вікно і не можеш вийти з хати... Але будь-яка картинка природи викликає в людини обов’язково певні почуття, вона не залишається байдужою до навколишнього світу. Та й не тільки на природу людина реагує, але й до інших людей вона не залишається байдужою, до їхніх вчинків, почуттів, їхніх слів, жестів, міміки... Тому що людина має почуття, вона бачить, чує, відчуває на дотик, на смак, відчуває запахи і, звичайно, реагує на все це. Та крім того кожен з нас живе у людському суспільстві, тобто серед людей, а тому здатний бачити хороше й погане в людській поведінці, в їхніх стосунках, то ж відповідно і реагувати на прояви цих стосунків. І хоч ви ще й малі, але вас також щось бентежить, а щось дратує, щось вам подобається, а щось — ні, з чогось хочеться сміятися, а з іншого — плакати. Ось така жива реакція людини говорить про те, що вона небайдужа, активна, здатна проявляти емоції. І дуже погано, коли людина виросла байдужа, яка ні на що не реагує, бо їй — однаково, чорно чи біло, добре чи погано... Вона тільки за себе думає, за своє благополуччя, а про інших — ні. Таку людину називають байдужою, черствою, егоїстичною. Як це, діти, бути такою людиною, добре чи погано і чому? (Відповіді учнів). Поки що я залишу вас кожного зі своєю думкою, а натомість давайте розглянемо кілька прикладів з життя, в яких присутній байдужий хлопчик і розберемося в його поведінці та визначимось добре це чи погано. Назвемо хлопчика просто Іван.

• На подвір’ї билися двоє хлопчаків, бо щось не поділили. Билися жорстоко, кулаками, ногами, завдавали болю один одному, але ніхто не хотів першим покинути цю бійку. А дужий Іван спокійно стояв собі поруч і спостерігав, йому було однаковісінько, як скінчиться ця бійка. Ані розборонити дітей, ані дорослих покликати йому й гадку не спадало. А він стояв байдуже, за принципом — мовчи, глуха, менше гріха. Хоч міг би й розборонити, бо був сильніший від них обох, міг би й зауваження зробити, бо був старший, але байдуже спостерігав...

  Учениця.

  І тобі не боляче на таке дивитись?
  Не стривожить душу пізнє каяття?
  Ти ж великий хлопчик, міг розборонити,
  Пристрасті спинити й чорні почуття...
  Але ти дивився й не зробив ні кроку
  І на допомогу старших не гукнув.
  Припинити бійку й сам би міг, нівроку,
  Та однак й плечима навіть не здвигнув.
  І у тебе серце навіть не здригнулось,
  Ні страху, ні жалю в ньому не було.
  Хто зна, якби дітям бійка обернулась,
  Бо була і їх діях лиш образа й зло...

  Вчитель. А тепер, діти, поговоримо про те, чи добре вчинив Іван, якими словами можна охарактеризувати його дії. (Висловлювання учнів).

• Кілька дітей не дійшли згоди у своїх планах і почали сваритися, та не просто... Вони безжально кидали образами та брутальними словами, вживали такі вульгарні слова, що й самі вже не розуміли, що кричали. А Іван стояв осторонь, байдуже спостерігав за цим видовищем, здавалося, що слова, які долітали до нього, його ніяк не стосувалися, йому було паралельно. Стояв Іван такий тихий, що здавалося, його й кури загребуть — тихіший від води, нижчий від трави. Він не втрутився, не розвів дітей, не зробив зауваження, хоча й міг... А все тому, що йому було байдуже...

  Учень.

  Дививсь Іван, йому і не кортіло
  Сказати дітям, що не можна так.
  Погані сварки — це найгірше діло,
  Це має знати дівчинка й хлопчак.
  Не можна слів поганих говорити.
  Образи, лайка — це велике зло.
  Учімось, діти, в світі з миром жити,
  Щоб затишно і добре всім було.
  І не стояти осторонь ніколи,
  Коли навколо пристрасті горять.
  Ми ж діти мудрі, ходимо до школи,
  А там добру і честі діток вчать.

  Вчитель. Давайте, діти, поміркуємо, що міг би Іван зробити і не зробив, чому він так поступив? (Обговорення фрагменту Іванової поведінки учнями).

• Іван стояв край дороги, виглядав автобуса. А мала дівчинка зібралась перебігати дорогу, вона то оглядалася і поривалася бігти, то знову зупинялася. Іван бачив це, але не зупинив малу, не схопив за руку, ані слова не сказав, щоб попередити про небезпеку. І дівчинка побігла. А тут — автомобіль, збив дитину, вона одержала чималі травми, водій викликав «Швидку», яка забрала дитину. А Іван стояв, мов з кам’яним серцем і — нічого... Дивився байдужими очима на трагедію людської долі і мовчав, а що? «Не моє просо, не мої горобці, я не буду й відганяти»...

  Учениця.

  Могло б трагедії цієї і не бути,
  Якби байдужим серце не було.
  Біду хлопчина міг би відвернути,
  Але байдужість... Це велике зло.
  Яке приводить до трагедії часами,
  З якої вже немає вороття.
  Це може трапитися іноді і з вами,
  А в кожного всього одне життя.

  Вчитель. А тепер обговоримо цей епізод і хай кожен з вас висловить своє ставлення до Іванової поведінки. (Діти висловлюють свої думки).

• У супермаркет зайшло два хлопчики і нишком поцупили цукерки, сховали їх під курточки. Іван у цей час проходив мимо і все бачив. Але нічого не сказав хлопчикам, не зробив зауваження, а байдуже пішов собі далі. Хай що буде тим хлопцям, а йому — байдуже! «Я — не я і хата не моя!». А на касі хлопців зупинили, витрясли з курточок злощасні цукерки, а дітей повели в міліцію. А Іван в цей час проходив з байдужим виглядом.

  Учень.

  А чому не втрутився, не сказав нічого?
  Може б зрозуміли хлопці і не крали?
  Мабуть в грудях камінь замість серця в нього,
  Ви таких ніколи більше не стрічали?
  А йому байдуже, що там буде з вами,
  Лиш би сам взірцевим був Іван завжди.
  Люди йдуть своїми власними стежками,
  Але ти кривою стежкою не йди.

  Вчитель. А тепер ми обговоримо з вами Іванову поведінку і розберемося, чи добре він вчинив, а чи ні. (Діти висловлюють свої думки).

• Дівчинка бігла по доріжці за своєю малесенькою сестричкою, вона боялася, щоб та не впала. А на узбіччі стояв опецькуватий хлопчак, він злорадно усміхався і підставив ніжку. Дівчинка впала, дуже забилась, здерла лікті і коліна... Опецькуватий хлопчисько і далі злорадно усміхався. А байдужий Іван стояв осторонь і спостерігав. Ні, він не поспішив на допомогу дівчинці, яка кривилася від болю... Ні, він навіть не думав зробити зауваження кривднику... Він просто стояв осторонь. «Моя хата скраю, нічого не знаю».

  Учениця.

  Ніколи кривди не змогла терпіти.
  І кривдників не поважаю теж.
  Як можна бачити таке і жити?
  Це вже байдужість, що не знає меж.
  Це просто монстр, чи робот — не дитина,
  Бо він не має жодних почуттів.
  Якою з нього виросте людина,
  Яким він далі буде у житті?

  Вчитель. А тепер давайте разом подумаємо, якою людиною виросте наш байдужий Іван? Чи хотіли б ви колись зустрітися з такою байдужою людиною? (Учні обговорюють поведінку Івана і роблять висновки).

Вчитель. Звичайно, абсолютно байдужих людей у житті не буває. Але прояви байдужості в тому чи іншому випадку трапляються частенько, а це дуже страшно, тому що байдужий проходить повз людину і його не хвилює нічого, він навіть не задумується над тим, у якому стані перебуває в даний час людина, може їй потрібна допомога, порада, добре слово, чи навіть окрик. А іноді це потрібно, треба проявити свою активність, уважність, зацікавленість, щоб не сталося лиха. А байдужі серед нас трапляються частенько. Вони тихі, завжди спокійні, без емоцій — байдужі. От росте собі таке святе та боже, на чорта схоже, як кажуть у народі. Який напрошується висновок з нашої бесіди, діти? (Відповіді учнів).

Правильно, не можна бути в житті лише спостерігачем, треба виробляти активну життєву позицію, щоб не стати байдужим. А тепер повернемося до земної краси. Погляньте на цей малюнок. Вставало сонечко, світало, над річкою піднімався густий туман, а на травичці блищала діамантова роса. Просинався світ у такій дивовижній красі, що аж серце завмирало, душа раділа, захоплювалась дивиною світання. Люди раділи, усміхалися, висловлювали свої почуття хто вигуком, хто захопленням, хто усмішкою. А він байдужий сонно дивився на це диво і воно його не дивувало, ні на що не реагувала його убога душа, він не вмів бачити краси цього світу, не міг він відчувати ні радості, ані його болю. Він — байдужий.

А тепер запам’ятайте на все життя прості істини: