А я в гостях у казки побувала
Cтаття про свято для дітей у школі

Хтось дуже здивується, прочитавши такі слова, і скаже, що яка може бути казка сьогодні, коли у нас війна, ревуть сигнали повітряної тривоги, усім страшно і небезпечно, люди ховаються у сховищах та підвалах… Це насправді так. У нас війна і страшно сьогодні у нашому світі всім: і дорослим і дітям. Але попри все, люди у нас вміють творити казку для дітей, які сьогодні прийшли до школи вчитися, адже вони може і не пам’ятають того мирного і світлого життя, бо ще зовсім маленькі, їм лише на сьогодні шість років. Отже, я вам розповім про те, як у нашому місті, в ліцеї № 27 творять вчителі разом з дітками і батьками чарівну казку.

Не так давно, десь у жовтні, мені подзвонила вчителька з цього ліцею Оксана Замрій і попросила написати свіженький сценарій для посвяти учнів у першокласники. У мене на сторінці є такі свята, але то було вже давно, ті діти, з якими я проводила свята, вже виросли. А сьогодення у нас вже зовсім інше, не таке, як було раніше. Тому я з радістю погодилась, бо так хочеться вернутися знову у той дитячий світ, у світ дитинства, де діти радіють і сміються, співають і танцюють та щасливо дивляться у світ. Бо що сьогодні бачать наші діти? Школа, дім, підвал під час тривоги, а вона у нас мало не щодня, і страх та відчай, а в тих містах, де ракети досягають цілі, то горе, смерті, сльози та біда… От тому мені дуже хотілося знову написати про щось світле і хороше для цих маленьких крихіток, на долю яких випало це тяжке горе — війна. У класі 28 дітей і кожен повинен брати активну участь у святі, тому для кожної дитини були написані невеличкі вірші, а для любителів художнього читання і по декілька. Вчителька, яка задумала створити свято для своїх дітей, Оксана Замрій, схвалила сценарій і взялася за роботу. І хай тепер мені хтось скаже, що свято проводити у цей час недоцільно, важко та й не треба… Я вам відповім, як завжди відповідала всім, хто сумнівався чи треба це робити… Треба! Дітям треба свято у школі, тим більше сьогодні у цей складний воєнний час! Діти — це не маленькі роботи — це особистості зі своїми почуттями, думками, цілями, бажаннями і навіть забаганками, і їх потрібно вчити і розвивати, ростити і виховувати в красі і творчості, щоб виросли вони справжніми добрими і мудрими людьми. Адже школа для дітей — це не лише уроки і перерви, це не відбувальщина, а це життя кожної дитини, і треба, щоб це життя було наповнене радістю і щастям, повнотою хороших стосунків між однокласниками та й усіма учнями школи, теплими і щирими стосунками між дорослими і дітьми, розумінням і мудрістю. І тому в школі треба проводити свята, зустрічі, змагання не тільки з фізкультури, але й інтелектуальні з предметів, щоб діти йшли до школи з радістю і творили дива творчості і натхнення. Отож, сценарій я написала, а Оксана Володимирівна його почала перетворювати в життя. Пройшло не так багато часу, коли вона мені подзвонила і запросила на свято до своїх першачків. Я погодилась з радістю, бо так хотілось до таких же дітей, яких і я колись вчила і проводила з ними різні свята.

І от воно свято! Не просто свято, а чарівна казка, в якій діти — герої цього дива! Як гарно вони зайшли на сцену, красиво, спокійно, одне за одним, вже багато чому навчені і це заслуга їхньої першої вчительки Оксани Володимирівни, яка попри всі розмови про сьогоднішніх дітей, що вони якісь не такі, що у них не така пам’ять, не такі бажання і вміння, створила цю дивовижну і чарівну казку з дітьми і для дітей та для дорослих. А які на дітях були костюмчики казкових героїв, з якими вони вже встигли познайомитись на уроках, а які дивовижні вишиванки, платтячка — це вже заслуга батьків, які прагнуть для своїх дітей гарного майбуття, а тому вже сьогодні беруть активну участь у житті своїх дітей, бо їм не байдуже, якими вони виростуть! Бо вони сьогодні не тільки турботливі батьки своїм дітям, а й добрі друзі, надійні помічники… І це чудово!

І от почалося дійство на сцені у великому залі, де було дуже багато батьків, вчителів, гостей, заступників і директор ліцею. І от тепер про казку на сцені. Діти, ці маленькі шестилітки, дуже чітко і без всякого страху виходили до мікрофонів і читали вірші, які вони гарно вивчили і сміливо розказували зі сцени для цілого залу глядачів, розігрували сценки з казковими героями, бо там були і три Сороки, які вчили дітей читати, і Незнайко, Питайлик і Кнопочка, а ще всі разом дружно співали різні дитячі пісні, уявіть собі, навіть танцювали всі разом танець!!! І це було дуже добре організовано, просто чудово, бо кожен з дітей, знав своє місце у цьому дійстві, добре вивчив слова, знав всі пісні і чітко виконував рухи в танці! А в кінці на сцену вийшли мами з великими казанками смачної каші і пригостили всіх дітей цією смакотою. І от тепер, сказали діти, що всі вже стали не тільки однокласники, але й однокашники! І всі були щасливі! А потім кашу смакували всі гості в залі і було справді весело і цікаво не лише дітям, але й глядачам! І це просто чудово, що в такий важкий і похмурий час вчителі проводять з дітьми цікаві і такі потрібні свята, щоб діти відчули турботу і любов, щоб їхнє дитинство стало цікавішим і більш насиченим чарівною казкою. І свято вдалося! Бо було цікаво не тільки дітям, але й усім присутнім. Люди просто відпочили душею і слава Богу, що в цей час не було сигналів повітряної тривоги і все обійшлося добре. І я от про що хочу ще сказати, що всім у залі було прекрасно, всі залишилися задоволені, радісні і щасливі. А діти і вчителька особливо, адже все пройшло просто бездоганно, хоч у це, здавалось не таке вже велике дійство вкладено години важкої праці як учительки, так і маленьких шестиліток. Хтось мене запитає: «А чи воно того варте?» О! Ще й як варте! По-перше воно виховує у дітей сміливість, вміння тримати себе на людях, виховує дисципліну, артистизм, вміння говорити до людей, виховує силу волі і бажання себе показати, розвиває мову, наполегливість, старання. А все починається з малого. З отого першого вірша на чотири рядочки, з першої фрази, сказаної зі сцени, з колективної пісеньки і першого танцю. І коли вчитель проводить такі свята, починаючи з першого класу, то це вчитель з великої букви, бо він прагне виховати свої дітей розумними, сміливими, мудрими, чесними і добрими, працьовитими і сміливими! Там не буде процвітати цькування між дітьми, не буде і близько отого ненависного булінгу, про який кричать на всі заставки, бо колективна робота завжди здружує дітей, об’єднує їх, вчить заступатися один за одного, а не ображати. І подивіться на цих маленьких крихіток! Вони неперевершені! Вони сьогодні всі були артистами, вони виступали на сцені! А хтось сьогодні каже, що діти стали не такі, бо в них відсутня пам’ять, вони не можуть вивчити вірш, не можуть запам’ятати того чи іншого… Ага… Ну, якщо дітей не вчити нічого, то самі вони точно нічому і не навчаться і не матимуть ані пам’яті, ані високого інтелекту. А ви подивіться на цих дітей — це сьогоднішні маленькі школярики, а не діти з минулої епохи, це сьогоднішні маленькі бешкетники, яких можна і треба навчати і виховувати, треба з ними мудро і по-доброму працювати, а головне любити дітей по-материнськи, бо тобі їх довірили батьки і держава. І ось вам яскравий приклад — вчителька Оксана Замрій і її першокласники. Ще тільки третій місяць їхнього навчання, а ось вам яке чарівне свято! І всі діти вірші вивчили, і пісні співають як гарно, і танцюють уже всі разом! То значить можна навчити? Та можна, коли вчителька хоче це робити і до цього прикладає неабияких зусиль, щоб її учням було в школі цікаво, добре і затишно. А вона ж така вчителька початкових класів, як і тисячі навколо, у неї ті ж два журнали, які треба щодня заповнювати, ті ж зошити і ті самі завдання, щоденні клопоти і безконечні повідомлення та дзвінки батьків… І у неї теж тільки дві руки і одне життя… Тож вся справа в самій людині! Якщо людина творча і прагне висоти, то вона її досягає! Тому я переконана, що дітей треба з першого дня згуртовувати, об’єднувати, вчити і виховувати, давати їм посильні завдання, домагатися їхнього виконання, вчити їх жити дружно у великому колективі дітей, проводити з ними ігри та цікаві свята, різні змагання, бо це сприяє їхньому розвитку і вихованню. І я дуже високо ціную таких вчителів, які не жаліються на щоденні труднощі і негаразди, а працюють творчо, захоплююче, натхненно, бо це приносить хороший результат як для дітей і їхніх батьків, так і для самого вчителя. Я добре пам’ятаю ті хвилини, коли у моїх дітей закінчувалось свято і як раділи батьки успіхам своїх дітей, як раділи діти, що свято вдалося і як було чудово мені усвідомлювати, що всі задоволені і одержали максимум позитивного заряду і щастя… Я була втомлена, але неймовірно щаслива! І це мене надихало створювати для дітей та батьків нове свято на різні теми, бо через нього вони багато дізнавалися нового, виникав той незримий зв'язок поколінь, коли треба було дітям дізнатися про щось у своїх батьків, бабусь і дідусів. Я пам’ятаю, як щемно звучали пісні у виконанні бабусі і внучки, дідуся і внука, як гарно виконували свою колискову мама з донечкою для улюбленої ляльки… Такі свята не забуваються. Бо проходять роки, пролітають, як одна мить, а пам’ять зберігає найкраще, те що запало в душу, і проносить його крізь десятиліття, береже, як дорогоцінний скарб. Тому у школі й сьогодні і в майбутньому треба проводити різні свята, щоб ознайомити дітей з народними традиціями, з нашими казками і билинами, та з нашою історією, яку ми сьогодні дуже погано знаємо, бо її сто разів перекручували і переписували, але вона збереглася ще у старших поколіннях і десь ще живе, а десь лише жевріє… Тож нам усе це треба повернути для цього покоління, що прийшло в життя і переживає сьогодні страшну війну з Росією. Тому не треба говорити, що у нас не такі тепер діти, вони такі ж милі, хороші, розумні, красиві… А просто треба з ними наполегливо працювати, вчити і виховувати дітей, а головне — любити їх! Бо це наші, українські діти і вони повинні бути найкращими!

На святі були присутні:

  • Панасевич Аліна Віталіівна — учителька хореографіі, яка за кілька тижнів навчила діток танцювати танець «Перші кроки»;
  • Лукащук Олександра Олександрівна — вчитель музичного мистецтва, яка вчить дітей співати;
  • Гаврилевич Наталія Миколаївна — заступник директора з навчально виховноі роботи, яка дуже згуртувала кафедру вчителів молодшої ланки;
  • Крутова Оксана Ігорівна — заступник директора з навчально-виховноі роботи;
  • Ходаковська Тетяна Віталіівна — заступник директора з виховноі роботи;
  • Захарчук Вероніка Євгеніівна — директор ліцею № 27, яка на святі вручила дітям посвідчення учня ліцею!

Успіхів вам у вашій роботі, шановні вчителі, міцного всім здоров’я і удачі! Також здоров’я і щастя батькам і діточкам! І всім великого людського щастя!

☼ Подякувати автору ☼

картка Приватбанку

4149 6293 5206 2541

Красоткіна Надія Григорівна

Переказ з Приватбанк

Переказ з iPay.ua

Переказ з EasyPay

Переказ з Portmone

Переказ з Банк Південний

Відеозаписи у виконанні та за участі Надії Красоткіної.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube

Відеозаписи творів Надії Красоткіної у виконанні дітей та дорослих.

Перегляньте усі відеозаписи на YouTube