Іграшок море, а гратись нічим
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї
Мабуть ніхто не буде заперечувати, що найщасливіша пора людського життя — це дитинство! Воно цікаве, безтурботне, пізнавальне і неповторне… Кожен пройшов через нього і виніс звідти найщиріші почуття, світло, тепло, сонечко любові і доброти. І це насправді так. Тільки в дитинстві ми вірили в казку, літали у снах, піднімалися на хвилях радості у височінь блакитного неба, тільки в пору дитинства були найвищі дерева і трава, де можна було заблукати, а от до неба можна було просто торкнутися рукою. А скільки ігор ми знали, скільки стежинок сходили, скільки всього нового пізнавали щодня — це неймовірно. У ті далекі 50-і і наступні роки мого дитинства іграшок у дітей було мало, а то й у когось їх зовсім не було, але діти завжди гралися, всі придумували собі ігри та іграшки самі. Замість паперових грошей у нас були різні листочки дерев, а замість копійок маленькі листочки акації. Так ми вчилися рахувати, давати остачу, перевіряли усно чи правильно полічили, чи ні. Замість іграшкового дитячого посуду, були консервні кришки і лопушки більші та менші. А ляльок дівчатка робили самі з хусток, рушників та всього, що можна було скрутити і зв’язати, навіть самі шили собі ляльку, коли ставали більші і вміли тримати голку. А яке гарне волосся їм приторочували на голови і з клоччя, і з кукурудзи… Ми придумували самі все що тільки могли, але ніколи не сумували і не хандрили, бо завжди були зайняті видумкою, яку конче треба було зробити. Тож що-що, а фантазувати і придумувати тодішні діти вміли, та ще й як! А скільки куренів нами було змайстровано, пищалок, сопілочок і свисточків вирізано, скільки сплетено віночків і кошичків та різних забавок з трави і квітів… Кожен умів набивати руками м’яч об землю, об стінку, вміли кидати і ловити м’ячі, гралися в «класики», стрибали, лазили по деревах, грали в «хованки» і весь час бігали! А не раз ввечері розпалювали вогнище і пекли картоплю (і добре знали, як це робити ), і там розказували різні «страшилки», а потім всі разом бігли до річки з милом, щоб помити ноги… Ми рідко хворіли, а кашель і нежить, то й за хворобу не вважався… Їли яблука, що впали з дерева, витерши об плаття чи штани, моркву висмикували з грядки і просто витирали травою, а іноді шкребли скельцем, «щоб була чистіша»… Воду пили з колонки і з колодязя, ніхто її нам ніколи не кип’ятив, хіба, що для чаю… А в місті з автоматів пили воду всі з одного стакана, а потім споліскували під холодною водичкою і скільки сотень людей за день пили з того одного стакана, цього ніхто цього не рахував, але якось не хворіли… А їли, в основному хліб, картоплю, суп, борщ, млинчики, вареники і ніхто не був товстим, бо за день ми так набігаємося, награємося, що аби до ліжка дійшов, тут же сон тебе і приголубив. Таке було наше дитинство в ту пору, а от сьогодні багато чого змінилося. Щось стало краще, а щось і ні. Краще стало те, що у дітей тепер є багато різних іграшок, ребусів, які розвивають розум і здоров’я дітей, але ними гратись часто діти не вміють та й не хочуть, їм скучно, ліньки. А ми грались тим, що попало під руку. Назбираю, бувало, слимаків, порозсаджую парами і граюсь пів дня в школу, а сьогодні є іграшки різних звірят, а діти не знають до чого їх приточити, то кидаються ними, то ламають… Мабуть дуже погано, що тепер діти дуже мало бігають та граються в колективні рухливі ігри… Вони стають мало рухливі, іноді розкормлені, не вміють швидко бігати, стрибати, граються лише в сидячі ігри за комп’ютером чи телефоном, а щоб збудувати якийсь курінь, змайструвати щось цікаве, незвичне, то і не подумають: «А для чого? Нам це не треба» — це перше, що вони вам скажуть… Цього, звичайно, не можна сказати про всіх дітей, але вже для більшості це норма. Дітей просто завалюють іграшками, але їх вистачає лише на кілька годин, від сили на кілька днів, а далі знову стає скучно і лише з телефоном діти дружать довго, по пів дня, а то й більше. Але така ситуація всіх влаштовує, бо діти сидять тихо і не заважають, а батьки займаються своїми справами. Але ж, батьки, схаменіться! Дітям треба розвиток, рух, пізнання, фантазія і врешті-решт — здоров’я! І саме здоров’я — головне! А діти заклякають на дивані і не рухаються, звідси і сколіоз, і задишка та сила силенна різних інших хвороб, яких раніше діти не мали, бо бігали, стрибали, розвивалися фізично і духовно... Така сьогодні ситуація складається в багатьох сім’ях і щоб цьому запобігти, треба з дітьми постійно займатися. І не просто віддати в басейн чи на боротьбу (хоч це також дуже важливо), а водити їх на природу, вчити їх розпалювати вогнище, пекти ту саму картоплю, будувати курені, робити луки з лози і стріляти з них, вчити їх самим гратися м’ячем, розважатися скакалкою, вчити в’язати вузлики, показати, що таке естафета, стрибки в довжину і в висоту і т. д. Треба, щоб діти росли здоровими і сильними, а тому — це обов’язок батьків, бо це ж ваші діти. І ви не сподівайтесь, що три уроки фізкультури в школі щось змінять… Зовсім ні! Сьогодні діти на уроках фізкультури більше сидять на лавочках, ніж щось роблять. Нащо така фізкультура — це загадка… Та й у школі тепер діти бувають вряди-годи, бо навчання більше дистанційне… То вірус, щоразу новий і пандемія, то війна і загроза для всіх, то ще щось придумають люди… А діти ростуть мляві і хворі, ні на що не здатні… Тому ви, батьки, самі повинні думати про здоров’я ваших дітей. Такий сьогодні стає світ, а тому треба батькам взяти на себе відповідальність за здоров’я власних дітей. А як по-іншому?
Здоров’я — всьому голова! Та й що тут мудрувати?
Це не прості лише слова, тут треба міркувати.
В здоровім тілі — дух міцний! Той все на світі здужа!
А хворий, ледве що живий… Його лякає стужа…
Він і в жару не їсть, не п’є й не може щось робити.
Бо слабість в його тілі є… І як такому жити?
Тож гратися дітей учіть і бігати, й ходити!
У рухові самі живіть і вчіть дітей так жити!