Бути людяними
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

І знаєте, що жити треба саме так: світло, променисто, з добротою у серцях, з сонцем у душі, з посмішкою на обличчі і просто людяно… Кожен хоче доброго ставлення до себе, прагне щирих людських стосунків, відданості і тепла. Адже таке ставлення завжди викликає симпатію до доброї людини… Та й про себе кожен починає думати значно краще, бо ж відчуває тепло, доброту, щирість, щедрість, тож хочеться і самому таким бути та світитися від щастя і дарувати перехожим посмішку, радість, любов і доброту. Тому будьмо у житті взаємно ввічливі, привітніші, мудріші… Та і своїх дітей стараймося вчити такій поведінці, тоді нам усім разом буде набагато краще і легше жити в цьому гомінкому і чарівному, а часом у холодному і ворожому світі… А все починається з сім’ї, де діти дивляться на поведінку своїх батьків, на їхні розмови, ставлення до праці і сімейних традицій, на стосунки між старшими поколіннями, на виявлення турботи про своїх батьків, дідусів і бабусь, своєї рідні і чужих людей… Все це закладається у пам’яті дітей назавжди і залишається там іноді забуте, але, мов яскрава світлина, раптом спливає в якусь мить і перевертає все в житті, викликає щемні спогади, іноді радість, іноді тугу, але нікого ніколи не залишає байдужими…

Як же це повинно відбуватися в сім’ї? А дуже просто! Навчіться бути усміхненими, а не понурими, усміхайтеся навіть тоді, коли душа болить і серце рветься на шматочки від туги, коли хочеться кричати… Та цього не слід показувати перед дітьми. Тож, не кричіть, посміхніться і згадайте щось дуже хороше, приємне і світле. Це буває важко, але ж ми — дорослі і хочемо, щоб наші діти були кращими за нас, добрішими і щасливішими. Адже діти приходять у цей світ, щоб бути щасливими. Тому зробімо їх такими. Кожній людині треба все життя працювати над собою, щоб вдосконалюватись. Це буває важкувато, але легше тим, хто з дитинства виховувався у повній сім’ї, хто з дитинства бачив хороші приклади поведінки батьків, хто навчився переборювати всі труднощі і себе самого (що найважче, але дуже важливо). Тож своїх дітей треба саме такими і виховувати, а для цього їм слід показувати хороші манери, гарну мову, стійкість, мужність і наполегливість, тоді діти будуть брати з вас хороший приклад і ростимуть прекрасними людьми. Батькам треба усвідомити, що для щастя дітям не треба гори іграшок, а треба ваша батьківська прихильність, доброта і любов. Їм треба щоденне спілкування з вами, щира розмова, ваші розповіді про себе, про цей дивовижний світ, про все, що є у цьому світі. Дітям треба ваші щирі обійми, дружні розмови, розповіді, казки і билини, ваші погляди і слова підтримки, а іноді і зауваження, і заборони. Але обов’язково треба дітям все детально пояснювати, щоб вони зрозуміли і могли встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, щоб вони вчилися думати, аналізувати, протиставляти і робити правильні висновки. Це складна робота, але коли вибудете завжди поруч з дітьми, це дуже полегшить ваше завдання у вихованні дітей. А дітям будуть зрозумілі ваші слова і вимоги, бо вони знатимуть, що на них чекає, коли вони поступлять так або інакше. Це відбуватиметься вже свідомо, бо вони вмітимуть думати про наслідки.

Отже, батькам треба виховувати дітей бути людяними, морально стійкими, не піддаватися чужим впливам, а завжди думати і приймати свої власні виважені рішення. Обов’язково слід прищеплювати дітям чесність і правдивість. Це важкі питання, але змалку треба вчити дітей говорити правду, як би це страшно для них не було. Ніколи за правду не можна наказувати, а лише пояснити все детально, розповісти як можна було чогось уникнути, як треба поступати і подібних випадках. Також слід велику увагу звертати на чесність дитини, щоб їй не хотілося нікого образити, нікому не хотілося збрехати, щось чуже взяти, кому зробити якусь підлість, наговорити комусь всіляких дурниць і так далі… Треба вчити дітей поступати чесно, по совісті, а не будь-як. Про це щоразу треба розказувати дітям, наводити приклади, ставити перед ними задачі, де б вони могли розв’язувати їх, як краще поступити, де хороші вчинки, а де погані; щоб вони вміли вибирати між добром і злом. Адже ви, батьки, вже дорослі люди, а діти малі, вони не мають житейського досвіду, тому можуть допускати помилки. Тому батькам не варто сердитися на них, а краще розказати, пояснити, іноді просто пригорнути своє дитя і тоді все пояснити. На шляху дорослішання у дітей є багато перешкод, різних пригод, спокус, бажань… Але батьки повинні бути завжди поруч, щоб допомогти своїм дітям розібратися у цих складних питаннях.