Виховання
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Виховання… Це складний і багатогранний процес, бо тут задіяні емоції дитини, почуття, її погляди, її життєві інтереси, бажання або небажання, відсутність життєвого досвіду у дітей, велике прагнення пізнати цей світ, а він складний і незрозумілий… Та от результат виховання, на жаль, ніхто не може відразу зафіксувати, бо він дуже віддалений в часі і те, що ми сьогодні говоримо і чого ми добиваємось, може проявити себе через багато років, а може і не спрацювати, все залежить від обставин і переконань… Але є багато досліджень в психології, в педагогіці, які доводять правильність наших поглядів і переконань у вихованні, бо все-таки, все те, над чим ми працювали, досить часто має очікуваний результат. І це радує. Але є ще наша українська НАРОДНА ПЕДАГОГІКА, яка працює віками і, дотримуючись її, виростають чудові люди, тому на її принципи і на її мораль нам треба зважати і сьогодні, хоч дехто каже, що вона вже застаріла, зубожіла, мовляв сьогодні вже час не той і діти не ті… Так, сьогодні вже час передових технологій, цифрових носіїв інформації, багато є розумної техніки, чимало маємо різних досягнень в усіх галузях науки, але діти в світ приходять такі ж, як і колись — не добрі і не злі; не захищені, а такі ж безпорадні; маленькі, цікаві і допитливі, які нічого не вміють і нічого не знають, а ми їх мусимо всьому навчити, оберегти, захистити, а головне ВИХОВАТИ добрими і мудрими людьми. То ж в нашого народу є чудова народна педагогіка, яка дає відповіді на всі питання щодо виховання дітей.

Почнемо з того, як каже народне прислів’я: «Виховуй дитину, поки вона поперек лавки лежить», бо «Коли не навчиш дитину у пелюшках, то не навчиш у подушках». А всі люди вже з досвіду знають, «Що добрі діти — батькам вінець, а злі діти — батькам кінець». І це підтверджено наукою вже давно, тому треба виховувати дитину від дня її народження, бо потім буде пізно та й погані діти — це в першу чергу біда батькам. То ж все починається з сім’ї, і «Найбільший клад, як у сім’ї лад». От там, де батьки на своєму місці, де в сім’ї лад, взаємоповага, добрий гумор, спільна праця, любов і злагода, там і ростуть здорові і щасливі, виховані і мудрі діти. Бо батьки знають, що своїх дітей треба виховувати щохвилини словом, поглядом, ділом, працею, власним прикладом. Недарма ж кажуть: «Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина», «Яка гребля, такий млин, який батько, такий син», «Які мама й татко, таке й дитятко», «Яке сім’я, таке й насіння!» Кожен у світі знає, що «Всякий свого щастя коваль». І ті люди, які про це не забувають, вони і своїх дітей виховують у строгості і в доброті, у праці і в любові, в постійній турботі і в щирості, щоб діти виростали добрими і світлими, працьовитими і щирими, мудрими і тямущими. Бо люди добре знають, що: «На красивого чоловіка дивитись гарно, а з розумним — легко жити». Тому і старалися завжди виховувати розумних дітей, які б прагнули до книжки, до знань, бо з давніх віків знали, що «Знання — це сила!», «Вчення світ, невчення — тьма», «Чого навчився, того за плечима не носити», «Здобудеш освіту, побачиш більше світу», тож «Вік живи і вік учись», бо «Хто розуму не має, тому й коваль не накує». А сьогодні світ дуже складний, тому кожен мусить мати свій розум, великі знання, бо без них у нашому світі сьогодні не прожити. «Пташка красна своїм пір’ям, а людина — знанням», тож «Ліпше розум, як готові гроші», бо людина з розумом вміє розпорядитися правильно своїм життя, а гроші у світі — це ще не все, хоч сьогодні вони і відіграють певну роль, але легкі гроші приводять часто не до радості, а до зубожіння душі, до краху людського життя…

Та крім знань батьки повинні привчити дитину до праці, бо «Без діла слабіє сила», і діти повинні добре зрозуміти, що праця — це необхідність для кожної людини, щоб жити, щоб щось в житті уміти, адже: «Бджола мала, а й та працює», а «Без труда нема плода», та й «Хто дбає, той і має», бо «Під лежачий камінь вода не тече». Тому з раннього дитинства батьки повинні привчати своїх дітей до посильної праці, щоб діти розуміли її значення у житті практично. А привчати до праці дитину треба поступово, збільшуючи навантаження і завдання, навіть коли у неї щось і не виходить, треба тактовно порадити, щоб вселити надію: «Не кажи не вмію, а кажи — навчусь». Сьогодні багато батьків цього не роблять і діти не вміють себе зайняти, у них багато вільного часу, з яким вони не вміють впоратися, не знають чим себе зайняти, що робити зі своєю свободою, а тому придумують різні витівки, які призводять до трагедій. А треба дітей змалку залучати до творчості, до певних ремесел, щоб вони відчули радість від створеної ними речі, відчули захоплення від творчості, від звичайної роботи, яку виконали самі, і слід виховувати ще повагу до чужої праці, щоб у них виникало бажання щось створювати, а не знищувати, як це ми бачимо іноді в наших парках (зламані лавочки, перекинуті статуї, знищені квітники, які висаджували і впорядковували люди для всіх нас, та багато інших порушень). Праця — це основа людського життя, все життя людина повинна працювати, щоб могла прожити, але чи хочеться це всім трудитися? Багато є таких людей, хто не хоче працювати, а від цього і всі біди в суспільстві. Тож завдання батьків наполегливо привчати дітей до праці, щоб у їхній свідомості відклалося тверде переконання, що робота — це достаток, задоволення, творчість, радість. То ж як підсумок завжди має звучати для дитини: «Зробив діло — гуляй сміло!» І тільки після виконаної роботи можна займатися іншим видом діяльності чи відпочинком. Привчати до роботи дитину слід з дуже раннього віку, бо як каже народне прислів’я: «Чого не навчися Івась, того Іван не буде вміти». В кожну пору дитячого віку треба дитину до чогось привчати, щоб дитя зрозуміло, що: «Роботящі руки гори вернуть» і того «Що вміть за спиною не носить».

Життя завжди складне, в усі віки, але людина приходить у цей світ, щоб жити, любити, сміятись, радіти, бути щасливою. А для цього треба дуже багато працювати над собою. А робота над собою — дуже складна. Недаремно стверджують, що найбільша перемога — це перемога над собою, над власними амбіціями, своєю лінню, бажаннями, над своєю заздрістю. Та чим раніше дитина навчиться переборювати себе, тим сильнішою вона буде рости. Треба змалку виховувати оту совість, яка не дозволить людині зробити поганий вчинок, збрехати, зробити підлість. Треба зародити в дитячій душі сумління, яке буде гризти без зубів, коли щось погане зробиш, щоб потім не позичати очі в Сірка за свої вчинки, а бути чесним в усьому. Бо як каже народне прислів’я: «Яка совість, така й честь», щоб дитина розуміла і відчувала, що «Стид, хоч не дим, а очі виїдає», бо «В кого совісті нема, немає й сорому». Тому не треба потурати дітям в усьому, що їм хочеться, не треба задобрювати їх подарунками, а обов’язково привчати до дисципліни і до порядку, до вміння потерпіти і помовчати, коли хочеться галасувати; до потреби посидіти, коли хочеться побігати і погратися; привчати до витримки, коли хочеться з’їсти на уроці яблучко чи грушку; до вміння висловлювати свої думки гарними словами, а не кулаками… Це формування характеру, честі, сили і волі, без яких в дорослому житті просто не обійтися. А все починається в житті з малого. Тому на це слід звертати велику увагу в сім’ї, у школі, на вулиці, поки ще діти зовсім малі, поки ми їх ще виховуємо, бо потім буде — перевиховання, а це завжди набагато важче.

У вихованні бере активну участь не тільки власний приклад людей, але й їхня мова, якою ведеться бесіда чи просто розмова з дитиною. Мова — це засіб спілкування, засіб впливу, бо «Слово не стріла, але ранить глибше», тому слово було завжди і є, та й буде надзвичайно дієвим засобом виховання, бо якщо гарна мова, то душа здорова. А що ми бачимо сьогодні в повсякденному житті… У що перетворюється наша мова? Які слова вживають люди в розмові між собою і в присутності дітей? І всі знають, що слово було першим, що «Слово старше, аніж гроші», що «Слово — не полова, а язик — не помело» і все одно вживають нецензурні слова, які потім повторюють їхні діти. А ми хочемо, щоб душа була здорова, світла, як промінець сонечка, щоб вона була наповнена добротою, теплом, щастям і радістю… Тому і цей аспект у вихованні дитини ми повинні продумати і працювати над мовою безперестанку, та зробити мову наших дітей кришталево чистою і світлою, щоб вона насправді стала для кожної дитини — солов’їною, а діти розмовляли нею вишукано. І щоб наші діти не кидали словами, як пес хвостом, а думали, що і як говорять, бо «Шабля ранить голову, а слово — душу».

Тому треба, щоб з маленьких літ дитина привчалася шанувати хороших людей, гарне слово, своїх батьків, учителів і саму себе. У нас є дуже багато прислів’їв, які так і кажуть: «Шануй учителя, як родителя», «Шануй батька й неньку — буде тобі гладенько», «Шануй сам себе, шануватимуть люди тебе», а що це означає? А те, що дитина повинна прагнути бути вихованою, чемною, справедливою, доброю, сміливою, розумною, мудрою, культурною, що вона повинна гарно розмовляти з дітьми та дорослими, що вона повинна бути розсудливою і вміти приймати правильні рішення, не порушувати даного слова, гарно і правильно висловлювати свої думки, допомагати людям, дорожити своїм добрим ім’ям, бо «Добре ім’я — найкраще багатство», «Хто людям добра бажає, той і сам добро має».

От і бачимо, що на кожний порух душі у нас є свої прислів’я і свої перевірені віками правила, яких треба дотримуватися і сьогодні, бо вони є дороговказом у житті кожної людини. А чим же так сьогодні відрізняється наш час у цьому світі? Та, час нічим і не відрізняється, він як і плив, так і пливе безповоротно, але змінюється ритм життя, робляться нові відкриття, випливають нові ідеї, з’являються нові предмети і нові назви, нові слова і нові думки, а душа повинна залишатися світлою, доброю, люблячою, терпимою, щирою, адже ми — люди! І ніхто не відміняв доброго ставлення один до одного, людського тепла і ласки, щирості і співчуття, любові і щедрості. Як же без цього? Тому і дітей ми повинні старанно виховувати, щоб вони були людяними, добрими, а може й кращими від нас… Щоб не заздрили чужим успіхам, а вміли щиро і від душі радіти і захоплюватися; щоб вони вміли влучно сказати, а, коли треба, вміли і промовчати; щоб сміливо дивилися в очі правді і стояли за правду; щоб не вчилися брехати і красти, а були чесними і роботящими; щоб уміли керувати своїми почуттями і бажаннями; а ще, щоб уміли дивитись і бачити красу нашого світу та захоплюватись нею; щоб уміли слухати і чути подих і спів рідної землі, щоб серцем прикипіли до рідного краю, бо це земля, що народила кожного з нас… Виховання — це надзвичайно складний процес, тому виховувати дитину треба весь час і всюди: у сім’ї, в дитячих установах, в школі, на вулиці, де б вона не була, дитина повинна бачити хороші справи і чути добрі та мудрі слова, гарну пісню і читати мудру книжку… Адже всі знають, що дитину виховує те, що її оточує. Тому оточення повинне бути хорошим і добрим.

З самого раннього дитинства дитина повинна зрозуміти, що головне в житті — це здоров’я, а тому його треба берегти, не робити собі шкоди, а займатися фізкультурою, багато ходити, часто митися, дотримуватись правил особистої гігієни, правильно харчуватися, працювати і відпочивати, здійснювати прогулянки на природу, а головне — не набувати шкідливих звичок, бо потім їх позбутися дуже важко, а то й неможливо. Тому правильно і найкраще — їх просто не набувати. Бо, як каже народна мудрість: «В здоровому тілі — здоровий дух», «Здоров’я всьому голова», то ж «Бережи одяг, поки новий, а здоров’я, доки молодий».

А прислів’їв у нас — тисячі… І про що б не подумав, а на це є народне прислів’я: на кожну ваду вдачі і поведінки, на кожну рису характеру. Скажеш його і відразу все зрозуміло, от наприклад: «Заздрість — здоров’я їсть» — тут і додати нічого… «Скупий, аж синій» — і все зрозуміло. «І сам не гам і другому не дам»… «Задер носа і кочергою не дістанеш»… «Бачили невидальце з фуркальцем»… Тому частіше звертаймося до народної мудрості, у ній велика виховна сила.

Виховуймо дітей і самі себе, щоб бути кращим і світлішим, щоб мати світлу дитинну душу, чесний погляд і чисте сумління. Тому частіше звертаймося до народної творчості, до мудрих прислів’їв, якими віками виховували українці своїх дітей — це наша українська народна педагогіка. У цих малих формах закладена велика мудрість і сила та влучність думки.