Все починається з сім’ї
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї
Щоб я не робила, де б не знаходилась, а погляди завжди звернені до дітей. І наче б то про своїх рідних думати починаю, а глядь, та й попливла думка за думкою то про одну дитину, то про другу — і вже весь клас, як на долоні. І всі вони мої, всі рідні, кожному хочеться віддати своє тепло, любов, ласку. Кожного хочеться навчити вчитися і дати поняття про вихованість, порядність, щоб були вони розумними і мудрими, добрими та щасливими у житті. А цього так нелегко досягти. Бо для всіх дітей, наче, й однаково розказуєш, наводиш одні й ті ж приклади, а попроси переказати те, що вони чули і зрозуміли — і перед тобою відкриється цілий світ дитячого сприйняття, кожен по-своєму розуміє і сприймає такі однакові прописні істини. Можливо хтось не до кінця вислухав, хтось не зрозумів, інший не дочув, а ще хтось нафантазував, щось додав своє, а результат такий, що кожна дитина по-своєму бачить цей світ і сприймає по-різному всі його явища. Звичайно, кожен вчитель намагається досягти у навчанні і вихованні дітей потрібних результатів, щоб це відповідало прийнятій у державі нормі, адже всі ми живемо в людському суспільстві і залежні від нього, тому норми поведінки для всіх повинні бути однакові, тобто, стати для кожної людини законом. Тому й ведеться щоденна виховна робота на уроках і в позаурочний час, щоб кожен учень зрозумів, що поводити себе правильно у школі і поза нею — це не забаганка вчителя, а життєва необхідність кожної людини. Змалку ми прищеплюємо дітям загальнолюдську мораль, розказуємо про те, що добре, а що таке погано і чому, наприклад, наполегливо вчитись — це добре, а лінуватись — це не тільки погано, але й є ще смертним гріхом для людини. Розказуємо, що таке гріх, наводимо приклад семи гріхів, які вважаються смертними — це: заздрощі, жадібність, розпуста, ненажерливість, гордощі, лінощі, злість. Адже й справді, всіх цих негативних рис людина може позбутися і це зробить її чистою, доброю і світлою. Тому, можливо, ці негативні риси і насилає на нас якась вища сила, щоб ми вміли противитись їм, боротись і перемагати у цьому житті, щоб стати активними, мислячими, жити краще. Це доступно для кожного, треба тільки зробити зусилля над собою, а не піддаватися негативним емоціям, які руйнують душу людини. Ну що доброго людина робить для себе, коли вона заздрить або серце її переповнює злість? Їй від того не прибавиться ні розуму, ні матеріальних статків, ані таланту, ані слави, зате душу її точитиме чорна ненависть, почуття, яке не робить її ані чистішою, ані добрішою, та й розумнішою вона не стане. Так само й усі оті перераховані гріхи. Дітям це цікаво, вони уважно слухають, звертаються не тільки до свого розуму, а й до свого серця, щоб зрозуміти, які там є негативні риси, що можна зробити, щоб їх не було. Це дуже добре. Бо такі бесіди дають позитивний результат для більшості з них. Добре було б, коли б і вдома тато з мамою детальніше на це звернули увагу, допомогли порадою, розтолкували дитині, як саме позбутись негативних рис характеру, поведінки та як противитись тим негативним емоціям, які, чомусь, час від часу поселяються в нашій душі. Не криком і не ляпасом переконувати своє дитя, а добрим словом і ласкою. І переважна більшість батьків, бабусь та дідусів на це сьогодні звертають велику увагу, бо це ще й мораль, яка йде з глибини віків, з діда-прадіда в нашого народу. І це чудово, тому що діти в таких родинах спокійні, виважені, добрі і мудрі. Це видно вже з початкових класів. Така дитина не піде на повідку в інших, бо вона має свої погляди і переконання, вона відстоює свою думку і завжди прийде всім на допомогу. А це на сьогоднішній день дуже важливо. І болить серце, коли діти не вміють себе поводити, скільки б ти їм не розказував і не переконував. Вони бувають жорстокі по відношенню до своїх ровесників, не вміють і не хочуть поспівчувати і допомогти... Хіба ми такими хочемо бачити своїх дітей? Адже те, що закладемо ми з вами сьогодні у серденько дитини, з тим вона піде у життя, так вона буде відноситись до оточуючих її людей і до вас, дорогі батьки. Тому треба сьогодні дбати про душу і розум дитини, виховувати її доброю, а не злою; життєрадісною, а не понурою і заздрісною; роботящою, а не лінивою; щедрою, а не жадібною і ненажерливою; треба щоб дитина росла гордою але без гордині, щоб кожному вона вміла поспівчувати, допомогти... І це не так уже й складно для тата і мами, бо скоріше за все, діти будуть робити так, як батьки. Недаремно ж кажуть, що дочка, будучи вже дорослою, ліпитиме вареники точно так, як і її мама. І це правда. А діти виховуються в родині, їх оточують рідні люди, яких вони всією душею люблять, поважають, а тому і поводять себе відповідно до тих норм, які закладені саме в цій родині. Тому, переконуючи свою дитину в чомусь, подумайте про себе. Той, хто палить цигарки, не переконає, щоб син чи донька не палили. Той, хто щодня вживає спиртне, не переконає дітей, що пиячити не треба, хоча діти, як ніхто, бачать негативні наслідки такої поведінки їхніх батьків, але підростаючи, роблять так само. Тому кожному треба задуматись над тим, як виховати і себе, і свою дитину, щоб жити не тільки добре матеріально, а й красиво, щоб сім’я стала тою затишною пристанню, до якої хотілося б повертатися щохвилини. Коли в родині є повага, любов і злагода, взаєморозуміння, там, як правило, діти ростуть морально здорові, веселі і добрі. Вони, навіть, фізично краще розвинені і менше хворіють, тому що все між собою має тісний зв’язок. Ростуть діти, розвиваються, а ми біля них духовно ростемо, бо нарощуємо в душі багато тепла і любові, щоб приділити кожному як найбільше уваги, освітити їхні серця світлом доброти, зігріти їхні душі любов’ю, пригорнути кожного до свого серця. А чим більше любові віддаєш, тим більше її повертається до тебе. Треба щоб це добре всі знали і жили за законами любові, доброти, щирості і душевної щедрості.
Діти — це найдорожче, що в нас є. І для того, щоб виростали вони щасливими, треба не тільки велика любов і тепло, а й хороший батьківський приклад в усьому. В ідеалі так воно й повинно бути, та не завжди приклад батьків є позитивний, який можна наслідувати дітям. Деколи батьки ніби спеціально гублять свою дитину. Може вони про це не здогадуються, не хочуть цього, а просто глибоко байдужі до своїх синів та дочок, тому й ведуть себе так, що жах бере, як побачиш та почуєш про це. Ну як буде вести себе син чи донька після того, як батько знущається над матір’ю, б’є її, обзиває останніми словами, які тільки знає? Є два варіанти: або діти до глибини душі зненавидять свого батька, а матір шкодуватимуть, або навпаки знущатимуться з матері так, як і батько, та топтатимуть ногами, як і він. Іншого не дано. В тому чи іншому випадку у серці дітей ростиме жорстокість, садизм, зло, ненависть. І нічого доброго в тому немає, коли мати спонукає сина до того, щоб він ударив п’яного батька. Вона задоволена сьогодні з такої ситуації, бо син, ніби, заступився за матір. Тільки даремно вона єхидно усміхається, дивлячись на жалюгідне тіло побитого сином чоловіка, ой даремно. Не за горами той час, коли її любе чадо так само поступить і з нею, тоді їй буде не до єхидної посмішки. Яким не був батько, а для сина він найрідніша людина, то чи має син моральне право знущатись над ним? Хай би добрий син поговорив на другий день з татом, на тверезу голову, хай би висловив своє невдоволення, але бити батька? Ідеальних людей немає, але до ідеалу треба прагнути кожному, працювати над собою, піднятися вище, адже ми люди, а не тварини, ми прийшли у цей світ не для прогулянки, не для того, щоб їсти і пити. Всього в житті не переїси і не переп’єш, тому і не треба до цього прагнути, так колись казав мій тато. Людина в світ приходить для добра. Творити добро в усьому — ось мета життя людського. Якщо людина це зрозуміє, то вона стане набагато кращою, благороднішою, терпимішою, мудрішою. І це треба змалку виховувати в дитині, бо як каже народна мудрість: «Крапля камінь точить», а людське добре слово западає дитині глибоко в серце і живе там, поки й її віку. Згадайте, що ви винесли з дитинства, які слова запали вам у душу? І як вони відізвались у дорослому житті? І добре, і погане слово живе десь глибоко-глибоко, наче й забудеш його, та в певний момент винирне воно на поверхню і нагадає про себе. Згадане добре слово розіллється в душі теплом і радістю, а погане — болем і гіркотою. Бо як каже Вічна книга людства Біблія — першим було слово. А слово ранить глибше, як ніж, каже народ. Так воно і є.
Отож, щоб виросла дитина доброю і мудрою, щирою і люблячою, треба добре знати батькам, що все починається з них самих, з тієї родини, де росте дитя. І не можна бути дволиким: одне говорити, а друге робити; вчити дітей добру, а самому цього не виконувати, тому що малі діти сприймають це не стільки розумом, скільки відчувають серцем, що тут щось не так. А тому вони починають придивлятись, прислухатись, хоч дорослі, іноді, цього не помічають, бо ж дитина собі захоплено грається та ще щось говорить або наспівує.
Все починається з сім’ї: і добре, і не зовсім хороше. І це бажано усвідомити усім батькам та думати кожної миті про найрідніших у всьому світі — своїх дітей. Бо батьки дітям дуже потрібні, недаремно ж кажуть, що на сонці тепло, а біля матері добре. А насправді біля тата і мами тепло і добре, затишно і спокійно, бо в кого є батько та ненька, у того голівонька гладенька, кажуть люди. Бо ж у дитини заболить пальчик, а в мами — серце. Хіба не так? І раді батьки неба прихилити, щоб їхнім дітям було чудово жити. Але вони не ростять егоїстів, вони не ростять ледарів та нероб, у таких родинах дітей привчають до праці змалку, бо добре знають, що діти без неї не проживуть і не будуть щасливими. Батьки до виховання підходять мудро. Це і є та справжня турбота про дітей, віковічна і щира любов, яка не проходить з літами, а живе у серці поки людського віку. А діти тоді відповідають взаємністю, любов’ю, щирістю і ніжністю. І коли саме така атмосфера в родині між батьками та дітьми, то всі щасливі. А школа лише доповнює і закріплює поняття про хороші манери та поведінку, намагається розвинути культуру, відчуття краси навколишнього світу, краси людських стосунків і т. ін. Школа багато корисного і правильного прищеплює дітям, а коли ще й удома діти одержують хороше виховання, бачать позитивні приклади, то результат чудовий. А коли в школі вчать одне, а вдома роблять інше — дитина стоїть на роздоріжжі, тоді вона шукає іншого виходу, щоб переконатись, де та правда чи хоч знайти якусь рівновагу, вона йде на вулицю, до друзів. А друзі бувають різні. Хтось у дванадцять років вирішив, що пора «подорослішати», тому пропонує почати палити. Дівчатка всі по-різному сприйняли рішення «подорослішати» саме в такій формі. А одна відразу погодилась, тому що її мама в колі своїх дорослих друзів любить викурити цигарку-другу. Інша дівчинка розказала мамі про цю пропозицію подружки і твердо вирішила не займатись таким неподобством, яке шкодить здоров’ю; кілька дівчат посміялись з такого рішення і зразу відкинули його, вони знають собі ціну і не залежать ні від кого; а ще кілька стали на роздоріжжі. Вони не знають, як краще поступити: бояться палити, бо знають, що будуть наказані вдома, а не тому, що це шкідливо для них; не підтримати подругу також бояться, бо вона — дівчинка авторитетна і має великий вплив на своїх ровесників, без неї їм теж погано. І як їм бути? А порадитись вони просто не мають з ким, бо вдома до них мало хто прислухається, нікому їхні думки не важливі, а їхні проблеми не цікаві. І це вже залежить від того, у кого яка сила волі, які уподобання і т.д. Чи вистоять вони перед спокусою? Скоріше за все — ні, чи принаймні не всі. Адже друзі в такому віці дуже важливий фактор, тим більше, що вони більшість часу проводять у школі та поза нею у колі друзів, з ними їм весело і добре, а як без них, коли ти нікому не потрібний? А домашніх можна обдурити, щось придумати, там однаково до них байдужі. Це одна з тисячі різних ситуацій, у які потрапляють діти. А потрапляють у них вони щодня. Це ж стосується і спиртного, і наркоманії, токсикоманії та інших шкідливих звичок. Ось тут ми вже втратили дітей. Тепер щось зробити на краще буває запізно. А все тому, що так мало з ними спілкуються батьки, так байдуже ставляться до їхніх проблем, ніколи не радяться з ними, як з рівними. А для дітей дуже важливо відчувати підтримку, рівноправність, важливість свого буття. Коли вони цього не знаходять у батьківському домі з татом і мамою, то шукають заміну, бо всім людям, а тим більше дітям треба ласка, любов, повага, усвідомлення важливості свого я, того що ти потрібний комусь. А якщо ні, то зі своїм життям можна робити що хочеш, кому яке діло? Приходить відчай. У такому стані дитина може не тільки почати палити, а й піти на крайній крок. Вона починає думати приблизно так: «Хай поплачуть, як я захворію або помру, я побачу, як тоді їм буде». Тільки дитина не усвідомлює, що вона вже нічого ніколи не побачить і не повернеться у це життя, хоча вона впевнена, що її врятують і тоді все наладиться, всі будуть її шкодувати, любити... Але таке буває лише в кіно, яке діти люблять дивитись і приймають усе на віру. Дітям важливо взаєморозуміння, підтримка, ласка, щирість, тепло свого дому та любов тата та мами. А хіба батькам цього не треба? Сьогодні вони молоді і здорові, все їм по-плечу, але все в житті змінюється, ніщо не стоїть на місці. Дорослішають діти, старіють і хворіють батьки. Якими виростуть діти? Як їм буде в цьому житті? Яку долю підготували тато і мама для синів та дочок? Яка старість, зрештою, чекає батьків? На всі ці питання треба шукати відповідь у собі, у тих взаєминах з дітьми, які власними руками створили у своїх родинах. І чим раніше задумаються люди над цим, тим краще буде для всіх.
Мене не раз обпікає думка про те, що всі стають безпорадні, коли питання стосується бездомних дітей. Чому у двадцять першому столітті стоїть так гостро це питання в нас, в Україні, де з діда-прадіда люди допомагали сиротам, де з споконвіку дітей привчали працювати, а людська недбалість засуджувалась гострим словом. Чому сьогодні є бездомні діти при живих батьках? А всі розводять руками, мовляв, що тут поробиш? І починають шукати винних у школі: то вчителі винні, то шкільна освіта, то важкі програми, а тепер ще й ті дванадцять балів, якими оцінюють знання учнів. А чому нам не спитати батьків, які повинні нести відповідальність за своїх дітей? І чому вони тієї відповідальності не несуть і ніхто їх не заставляє? Їм важко жити, скажете ви. Важко, а хіба колись було легко? Нема роботи... Може й у місті нема, погоджуюсь. Але ж є десятки людей, які залишили в селі велику добротну хату, а тут туляться з дітьми в гуртожитках в одній кімнаті на дванадцять квадратних метрів із спільною кухнею на шість сімей, без роботи, а на свою батьківщину і не збираються. Чому? А їм, просто легше поплакатись, які вони бідні, а ніж засукати рукави і всю сімейку поставити до діла. Ніколи не забуду, як розказував мені один чоловік про цікаву ситуацію у своїй родині. Сам він залишився без роботи у місті, без перспективи на одержання державної квартири, тому забрав своє сімейство і швиденько виїхав у село. Там він відремонтував хату, що міг добудував і почали працювати. Було всім важко, але голодні не були, дорослі і діти намагались щось робити. Пройшло трохи часу і вони побачили хороші результати. Тому чоловік купив тракторця, доробив до нього все, що міг, щоб полегшити працю, а діти з задоволенням робили всяку роботу. А от його брат, який жив у селі весь час і мав троє дорослих дітей, був охочий до горілочки, а не до роботи, тому не раз сиділи всі в його хаті без хліба. І час від часу приїздив він до чоловіка щось позичити. Той спочатку позичав, але коли не одержав віддачі і раз, і другий, то вирішив приїхати в село до брата та й розібратись, що й до чого. Приїхав він і побачив таку картину: хата не білена, в хаті нема за що оку зачепитися, брат лежить після перепою, а біля хати ні курки, ні качки. Та й у горщику — нічого. Хлопці десь бродять без діла. І тут в душі чоловіка закипів гнів. Як так? То його малолітні діти без роботи ні хвилинки не сидять, а тут всі дорослі (найменшому тринадцять років), здорові, а у них таке робиться! Він довго не думав, а привів до тями брата, знайшов хлопців, дружину, усіх вишикував рядочком і сказав усе, що думав. А потім допоміг їм знаряддям праці, насінням, розказав що за чим треба робити і як і прослідкував, щоб горілка в хату не заходила. Кожного тижня він намагався приїхати, щоб перевірити, що ж там робиться. Спочатку всім було дуже важко, попробуй застав себе працювати, як не хочеться! Але нічого, під невсипущим оком чоловіка потроху робота пішла на лад. Спуску чоловік нікому не давав. Ще через трохи, коли поле засіяли, відремонтували трохи хату, побілили, підфарбували, вимили. Привіз їм чоловік живності у хлів, стало трохи веселіше, а головне у кожного є діло, нема коли вгору глянути, тут уже не до байдиків. Землі багато, город засадити треба, господарство налагодити... День за днем, за місяцем місяць спливав час. Пора прийшла збирати урожай. Ось тут і зрозумів той брат, скільки б він міг втратити, не одумайся він свого часу. Так пройшло років чотири, а вони почали будувати свою велику хату, бо й старшому хлопцеві пора скоро женитися. Тепер у них є не тільки хліб та до хліба, всі гарно вбрані, в хаті сучасні меблі і різна техніка, в господарстві лад, а хлопці, як виявилось, мають золоті руки, все вміють і хочуть зробити. І найкраще, мабуть, те, що в цій господі нема горілки, яка зводила господаря з розуму. Ніхто не випиває, хлопці до цього не допускають, та батько їхній вже й сам не хоче, відвик. Правду кажуть, що горілка до добра не доводить, а людина сама собі господар. Захотіли вижити, не пропасти, то й знайшли в собі сили працювати і стати господарями. Хоч і важко, але ж можливо. Звичайно, багато допоміг той небайдужий до їхньої долі чоловік, але ж є такі, що як їм не допомагай, а людина не хоче позбутись тих семи смертних гріхів, які роблять її душу чорною і не робить нічого. От буде пити горілку, лежати і мріяти, що манна небесна впаде йому в рот та при цьому всім на світі заздрити, закипати злістю, що інші все мають, а в нього нічого нема. І діти йдуть з такого дому, бо ж там і їсти нічого, і вдягнутись нема в що, та й доброго слова не почуєш... У кожного є голова на плечах, є руки, ноги, а тому не треба ждати чуда, воно ніколи саме не прийде. Тільки праця, зусилля над собою зробить людину і багатою, і розумною. І тоді дітей бездомних не буде, а будуть щасливі батьки і діти. А щоб було більше щасливих людей, треба покласти відповідальність за виховання дітей на батьків і вимагати від них цього неухильно. Бо ж легше за все скинути відповідальність за дітей на державу, на школу, хай, мовляв, думають, як нагодувати мою дитину, виховати, досить того, що я народила... А в нас так і повелося, що батьки якось в стороні залишились від власних дітей. Вдома нічого їсти, хай школа нагодує; мати з батьком не дбають за виховання, хай школа думає, як виховати. І результат не заставив себе чекати. Ось і є діти, яких батьки вигнали з дому, подумайте тільки — вигнали на вулицю, а є й такі, які самі пішли з такої хати. Бездомні діти при живих батьках у двадцять першому столітті...
Бездоглядні діти
Як це страшно, людоньки, дивіться!
Бездоглядні діти є у нас.
Не проходьте мимо, схаменіться,
Бо ж на сполох бити саме час.
У містах, де всі такі веселі,
Де салюти і пісні гримлять.
Хворі діти без їди й постелі
По брудних і чорних норах сплять.
І ніхто їх вдома не чекає,
Не пригорне щиро до грудей.
А навколо них біда чигає
І нема уваги від людей.
Ну, скажіть, кому вони потрібні,
Хоч душа і плаче, і щемить.
Переважна більшість — люди бідні,
А багатим — серце не болить.
Хоч, неправда, є ще добрі люди,
І дитині їсти подадуть.
Ну, а далі, що ж то далі буде,
Ї які їх горизонти ждуть?
Всі ми за матерії високі,
Фестивалів різних — сто на рік!
А в підвалах — діти кароокі...
І біді людській згубився лік.