Любов батьків до власних дітей
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

Любов батьків до власних дітей — найбільше диво, вона не має меж, безкрая. Але на все треба дивитися розумно. Іноді любов до дітей полягає у вседозволеності і виконанні батьками будь-яких дитячих забаганок. А це приводить до того, що дитина виростає капризною, неадекватною, бо звикає до того, що бажане, має бути відразу і обов’язково в цю ж мить. Тому така любов не приносить для дитини нічого хорошого, бо виросте вона не доброю і не мудрою, не турботливою і уважною, а жорстокою, цинічною, а для дитини — це біда та і батькам горе. Хоч вони люблять своє дитя безмежно і готові зірку зняти з неба, щоб воно було щасливе, а виходить зовсім навпаки, калічать долю. Любити дітей треба! І не треба знімати зірки, хай вони сяють для всіх, але навчіть дитину самій це робити для вас… Тому і виховувати треба так, щоб дитина розуміла змалечку, що добре, а що погано, що можна, а чого — ні, як себе поводити вдома і в громадських місцях… І тут слово відіграє визначальну роль. Дитину треба переконувати, вчити слухати, виконувати правила та розуміти заборони. І вже не пройде фраза: «Підросте, то зрозуміє». Якраз і не зрозуміє, а буде вимагати, всіма способами добиватися того, що хоче, і не реагуватиме вже на слова. То хіба це любов? Це вже скалічена доля дитини. Бо і в подальшому житті вона буде вимагати, а не працювати, ображатиметься на весь світ і буде нещасною.

І найголовніше — це виховати дітей люблячими, навчити їх любити все і всіх навколо себе: своїх батьків, братиків і сестричок, вміти про них турбуватися, бути ввічливими і добрими, допомагати в усьому. Щоб душа в дитини була легкою, як пташечка. Бо що таке любов? Це увага, повага, турбота, захист, терпіння…