Навчіть дітей казати ні
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

З дня в день ми чомусь вчимо свою дитину: то зі столу прибрати, то тарілку помити, крихти зібрати, то поскладати свої речі і наполегливо добиваємось того, що дитина повинна погодитись і все це зробити обов’язково, хоче вона цього чи ні. Ми щоразу доводимо своїм дітям, що це дуже потрібно, щоб вони виростали охайними, роботящими і слухняними. Згодом вони все це роблять уже без нагадування, а самі. Проходить час, діти потрапляють в шкільний, класний колектив і там теж свої порядки, до яких вони з легкістю звикають, бо треба дотримуватись шкільних правил, культури поведінки, розпорядку дня школярів, виконання усних розпоряджень вчителя… Діти звикають до того, що все, що кажуть дорослі треба виконувати і в жодному разі не відмовлятись. З одного боку — це добра звичка, бо вона привчає до дисципліни і порядку, а з іншого… От дитина вже школяр, йде додому зі школи без супроводу дорослих, а по дорозі зустрічає дорослих хлопців, які пропонують закурити і не просто пропонують, а наказують: «На, кури, ти вже великий!» Дитина і хоче відмовитись, та хлопці ж великі, вона хоче сказати, що їй це заборонено, а не може, бо звикла виконувати накази і не вміє відмовитись, ніяковіє, губиться від страху. Звичайно, можуть бути різні випадки, коли дитина навчена батьками відмовляти, то обов’язково відмовиться, покличе когось на допомогу і так далі, а от ті, кого батьки не навчили сказати своє «Ні!», примкнуть до компанії… Тому своїх дітей треба вчити з раннього дитинства вміти відмовляти, аргументуючи свою відмову правильно і чітко. Дітям треба пояснювати, що ніколи не можна сідати до незнайомців в машину; ніколи не можна брати нічого від незнайомих людей, які пропонують тобі якісь подарунки чи солодощі; не можна нікуди з ними йти, показуючи їм шлях, ніби вони без тебе не можуть знайти дороги; не потрібно з незнайомими людьми спілкуватися, навіть якщо ти вже підліток, бо все це може закінчитись просто трагічно. Бувають дуже різні люди, в яких на думці можуть бути різні речі, як хороші, так і погані. І, коли дитина на щось погоджується, то не може знати непевне тих думок, які рояться в головах інших. А тому дитину можуть викрасти в своїх цілях, зґвалтувати, налякати чи вбити. Тому себе треба вміти захищати в будь-якому випадку. А найпростіше — це чітко і впевнено сказати своє «Ні!» і швиденько відійти від таких людей. Тому що це може бути пряма загроза для життя.

А буває і так, що в класі, такі ж однолітки просять про якусь послугу, щодо якоїсь дівчинки чи хлопчика, мовляв, скажи щось образливе, якесь погане слово або зроби якусь дурницю, бо інакше ми з тобою не будемо дружити… Одна дитина ніколи на це не погодиться, бо батьки її вчили не робити нікому нічого поганого, а інша це зробить, бо їй не хочеться втрачати покровительства сильніших дітей, та вона і не вміє відмовлятися… От тому і треба вчити своїх дітей відмовлятися від усього поганого, що тобі пропонують чи навіть заставляють робити… Бо потім з таких дітей виростають безвідмовні телепні, які будуть завжди когось ображати, цькувати, робити іншим шкоду, насміхатися, знущатися, бо з дитинства звикли до такої поведінки. А самі такі люди можуть бути щасливі? Як вони можуть дивитися на сльози тих, кого образили чи зробили якусь шкоду? Що відбувається в їхніх душах, коли вони бачать, як своїми словами чи діями причинили іншим зло? Про що їм повідомляє їхнє сумління? Добре, коли до них колись у певний час дійде, що робити комусь зло — це погано, добре, коли вони це усвідомлять, а коли ж ні, то з таких дітей виростуть моральні виродки, яких уже не перевиховати, бо у них немає совісті і їм нікого не шкода. Дітей треба постійно виховувати, роз’яснювати їм елементарні речі, показувати приклади хорошої поведінки і звертати увагу на наслідки поганої поведінки, треба зігрівати дитячу душу любов’ю і ласкою, що вона була сонячною, щоб там струмило тепло і чисте сумління. Обов’язково потрібно вчити дитину співчувати, перейматися, співпереживати за когось, щоб вона виростала чуйною і доброю, лагідною і люблячою. Адже це потрібно як дитині, так і батькам, бо якою виросте дитина, такою і стане вона в першу чергу для вас, своїх батьків. І це треба робити з самого маленького віку, коли дитина тільки починає себе усвідомлювати, коли вона починає спілкування з тваринками, які є в домі… Вже тоді треба розказувати, що не можна нікого з них ображати, бити чи скубати, а треба їх любити, захищати, годувати, поїти, доглядати за ними, бо вони так відчувають, як і люди, їм так само боляче і образливо. Як виховають батьки свою дитину, що закладуть в її ніжну душу, такою і виросте людина і піде в доросле життя. Тому, шановні батьки, любіть своїх дітей щиро і самовіддано, виховуйте у їхньому сердечку доброту і ласку, любов і щирість. Діти так скоро виростають… А тоді вони колись прийдуть до вас і повернуть все те, що ви вклали в їхню душу… Все в цьому світі має здатність повертатися…