Не дайте серцю збайдужіти
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

В тривожний і непевний час живемо ми всі сьогодні на нашій планеті — Землі. В Україні війна, в Туреччині, в Сирії та в інших країнах землетруси, десь виверження вулканів, десь торнадо, зливи чи засуха... І все це таке грандіозне і страшне, таке руйнівне і непередбачуване, раптове і злісне, що, вириваючись зі свого полону, несе таку руйнацію, такі збитки, що людина не могла собі й уявити до того, як все це відбудеться... Десь море відступає, а десь напливає на сушу, в інших місцях земля провалюється і забирає з собою прісну воду, родючі ґрунти, іноді приходять такі зливи, що руйнують дороги, будинки та й цілі поселення... Неспокійна наша Земля. А людина на ній така маленька, просто крихітна і беззахисна перед силами природи... Адже все те, що вона напрацювала своїм розумом і руками, над чим вона так довго і натхненно трудилася, може зникнути за одну мить... І те місто, яке вона планувала й будувала, і той дім, який вона з такою любов’ю зводила, і той сад, який радував навесні її своїми духмяними квітами, а восени дарував щедрі плоди, і саме життя, яке людина подарувала своїм дітям і яке так сильно любила... Ніщо не вічне на цій землі, усе має свій початок і кінець. Тому я сьогодні дивлюсь на світ з висоти своїх прожитих років і частенько задумуюсь над життям людей, їхньою поведінкою, мріями, стремліннями, бажаннями... І завжди дивуюся, чому люди мають так мало радості, свого щастя, любові, доброти... Чого людські серця байдужіють і робляться навіть не такі, як чорний сухарик, а як труха, порохня... Адже чорний твердий сухарик ще може принести голодному користь, якщо його розмочити у водичці, а от бура порохня — вже не принесе користі ніколи і нікому... Що ж це робиться з людьми, чому вони, живучи на цій чарівній райській Землі, не відчувають щастя, радості, задоволення? Адже всі ми прийшли на цю землю для життя і для щастя! Дивлюсь на цей світ і душа моя хоче злетіти в небесну голубінь і зачаровано дивитися на красу природи. Іде весна, вся земля прибирається у різнобарв’я квітів, в чарівну, просто дивовижну зелень, адже в ній стільки різних відтінків, що й не перелічити! Дерева вбираються в молоді, ще липкі листочки, у свій первозданний цвіт... А які аромати несе нам вітерець з полів, лугів, з лісу й саду, від води і квітів! Це неймовірне диво, краса, радість і величезне щастя... А людина — це теж часточка природи і вона може і повинна насолоджуватись цим дивом, адже до людини від самої землі йде сила і міць, від краси природи приходить натхнення і творчість, від дивовижного польоту душі приходять світлі мрії і підносять людину до щастя... Людина — це найвищий витвір природи, тому саме в природі вона повинна знаходити своє щастя. Сьогодні людський розум придумав багато різних речей, щоб полегшити свою працю; щоб робота стала насолодою, а не гнітом; щоб праця стала творчістю, а не тягарем... А скільки всього вже створено людьми, щоб життя кожного з нас перетворилося на свято, на чарівну казку, на щастя! От тільки тепер треба кожному задуматись над тим, що він не лише споживач, не лайдак чи ледащо, не робот з тваринними інстинктами, а ЛЮДИНА! А людина — це щонайменше означає: думаюча, творча, працьовита, розумна, добра, щира, світла, інтелектуальна і мудра особа! А тепер давайте задумаємось чи все це є у кожному з нас? Якщо все це є в нашому серці, в голові і в душі, то ви щаслива людина! Я спостерігаю за людьми і помічаю, що люди щасливі по-різному. Одні щасливі, що здорові і сильні, другі, бо досягли своєї мети, вивчилися, одержали чудову роботу своєї мрії, мають сім’ю, хороших дітей, мають все, про що мріяли... Але як вони цього досягли, це вже інше питання. Ті хто досяг вершин своєю працею, старанням, важким трудом, той дуже цінує своє щастя, той справжня хороша і мудра людина, бо вона в своєму житті переборола всі перепони і труднощі і вийшла на фінішну пряму з чистим сумлінням і з великим та чуйним серцем. Така людина вміє цінувати досягнення інших, вона добре знає, як то йти до своєї мети... Така людина не може збайдужіти, вона завжди прийде на допомогу, виручить з біди, подасть руку в потрібний момент, заступиться і допоможе, бо добре знає ціну підтримки, допомоги, щирого слова. Така людина вміє радіти цій дивовижній природі, красі цього світу, вона вміє відчувати серцем, вміє любити і цінувати людей і навколишній світ. І це природно. Адже людина створена так, що повинна постійно перебувати в русі, думати, мислити, працювати, творити, порівнювати, говорити, спілкуватися... І коли вона щось із цього перестає робити, то починає деградувати, сходити з дороги, втрачає все! Тому з самого маленького віку дитину батьки повинні навчати всьому, щоб вона правильно росла і розвивалася і не була «Мауглі» у суспільстві людей. Я про це дуже часто говорю, та й більшість людей це добре усвідомлює, адже вони живуть сьогодні і все це бачать у своєму суспільстві. Я хочу сьогодні підняти ще одне, дуже слушне, як на мене, питання сьогодення — це байдужість людей... Так, саме вона нам не дає бути щасливими і добрими, світлими і привітними, ввічливими і чуйними. Я знаю, що кожен мав нагоду комусь допомогти піднятися, подати руку з транспорту, допомогти щось підняти, піднести, за когось заступитися, прибрати з доріжки камінь, щоб ніхто не впав чи ще багато чого іншого... Правда? А тепер згадайте, хто із вас це зробив просто від душі, просто так, не очікуючи винагороди, а від щирого серця, навіть інстинктивно? Хтось таки це зробив, а хтось і ні... А чому? Поспішав, не мав настрою, не хотів забруднитися, не подумав чи просто не хотів, бо йому байдуже... Хоч зробити це не склало б для нього ніяких труднощів, просто — людині байдуже, її не хвилювало жодне питання і вона не задумувалась про наслідки, бо їй і думати не хотілося... Байдужість... Ось що це... Це людина, яка виражає незацікавленість, безсторонність. Це нечуйна людина, її ніхто не цікавить, крім себе, вона не піддається жодному впливові — індиферентна... І таких людей чомусь сьогодні стає все більше і більше.. На жаль...

Але, я вам хочу розказати про один дуже хороший вчинок звичайної небайдужої і дуже доброї та мудрої Людини! Це сталося недавно, я якраз наводила порядки у своєму дворі, пересаджувала квіти, адже вже потепліло і було дуже гарно, а хата моя над дорогою і двір, в якому зацвіло багато квітів, тож хочу, щоб люди раділи, проходячи повз. Тим більше, що поруч автобусна зупинка... Вже вечоріло. Я тільки-но досадила останню цибулинку проліска, як почула потужний тріск і стук... Автобус проїхав зупинку і зупинився неподалік за кілька метрів, водій і ще кілька хлопців вибігли і почали оглядати заднє колесо, але пошкоджень не було і вони поїхали... Я подумала, що це щось попало під колесо і пішла собі в хату, щоб помити і обробити палець, який порізала... Та коли я вийшла на двір, то побачила людей біля проїжджої частини, там де загуркотіло раніше, а там був дорожній люк. За хвилину біля люка не лишилося нікого, лише одна жінка, яка поставила свій велосипед біля стовпа, а сама щось біля люка робила... Це вона здалеку побачила, що автобус підстрибнув, і вирішила подивитися, що ж сталося. А коли побачила, що кришка на люкові розбита на друзки і люк відчинений, взялася самотужки убезпечити аварійне місце на проїжджій частині дороги. Видно хтось приніс величезну гілку, що лежала на смітнику, і вкинув в колодязь, а вже та пані збирала з дороги розтрощену кришку і ставила навколо тої гілки, а потім ще притягла зі смітника великий білий мішок з будівельним сміттям і поставила перед люком, щоб не сталося аварії і не постраждали люди... А потім ця Людина мовчки сіла на свій велосипед і поїхала додому. Я не встигла її роздивитися і спитати хоч ім’я, але хвиля щирої людської вдячності прокотилася в моїй душі, І так захотілося побажати тій небайдужій пані, добрій Людині, ВЕЛИКЕ СПАСИБІ, ДЯКУЮ! Адже вона щойно врятувала чиєсь життя і здоров’я, чийогось сина чи доньку, тата чи маму... Вона просто не пройшла мимо, а закрила джерело біди, бо там ще й незначний поворот і вже не раз траплялися прикрі пригоди, тим більше, що наближався вечір... А могла б просто байдуже проїхати повз, не помітити, як і інші... Вже через кілька хвилин я подзвонила на «гарячу лінію», де пояснила ситуацію, приїхала аварійка... Але перші хвилини були найважливіші, адже на цій вулиці — безконечний потік машин. І в ці хвилини прийшла на допомогу звичайна жінка, яка не полінувалася зійти зі свого велосипеда і закрити люк підручними засобами... Це лише один випадок, але для когось він став щасливим і рятівним. А скільки таких випадків трапляється в житті кожної людини і від того мимовільного поруху щирої душі може залежати дуже багато в житті людей.

Ось ще один випадок, здавалося б не значний, а він врятував життя людини. Біля прилавку з ранніми овочами стояла невеличка черга, бо саме привезли і розвантажили свіжі овочі. Стояла там і моя давня приятелька. Було жарко і їй раптом стало зле, вона почала хилитися і падати. Жінка, що стояла попереду зі злістю її відштовхнула і видала цілий фонтан злих та образливих слів в її адресу та й пішла, не дочекавшись своїх овочів... Дві інших кинули все і почали піднімати та рятувати, викликали «швидку»... Лікарі відразу і поставили діагноз — інсульт, подякували людям, забрали в лікарню... І саме вчасно. Моя приятелька і досі живе і радіє життю і сонечку, та дякує добрим людям за їхню небайдужість, за чуйне ставлення до інших. Ось такі зовсім різні, але такі характерні для людей приклади людської доброти, щирості, уваги... А скільки буває різних прикладів, таких же добрих, приємних і достойних, хоч бувають і прикрі випадки, коли люди проходять стороною без співчуття і уваги, без муки совісті і сумління, просто байдуже і навіть підло. Тому я хочу звернути увагу всіх людей на те, що в цьому житті ми всі просто гості і з кожним може статися якийсь прикрий випадок, коли нам буде дуже потрібна чиясь допомога, і ми будемо щиро вдячні, як вона прийде вчасно, і будемо прикро вражені, коли люди будуть проходити повз нас і ніхто не подасть руки. А все починається з нас самих, як ми ставимось до людей, так і до нас будуть ставитись люди, тому прошу вас, люди, будьмо всі взаємно ввічливі, поважаймо один одного, наповніть свою душу добротою і співчуттям, своє серце любов’ю, а розум мудрістю. Не будьмо ніколи байдужими, вчімо бути чуйними і добрими, небайдужими своїх дітей, щоб вони відчували в своїх серцях потребу бути щирими, добрими і світлими. Щоб у їхніх серцях жила потреба нести у світ доброту, любов і щирість. Не байдужійте, люди, будьте взаємно добрими!