Не одежа красить людину
Поради та настанови батькам про виховання та навчання дитини у сім’ї

«Не одежа красить людину, а добрі діла!» Так звучить народна мудрість і в цьому є великий зміст. Звичайно, в усі часи наш народ любив і вмів гарно, зі смаком одягатися, про що свідчать і чарівні вишиванки, і кольорові хустинки, і красиві добротні чобітки та інші предмети одягу. І це завжди віталося людьми, бо збагачувалась і культура, і збільшувався, покращувався добробут людей. Українки вміли збагатити свій одяг своєрідною і красивою вишивкою, аплікаціями, бусами-пацьорками і т. д. Люди в усі віки прагнули до краси, до своєрідності, витонченості… І це прекрасно. Сьогодення відрізняється від колишнього побуту тим, що стало набагато легше жити, в домі є все, чого душа бажає: можна сорочку вишити вже не голочкою і пальчиками, а за кілька годин, маючи швейну машинку; можна пошити все, що хочеш за лічені години і вийти на вулицю красунею; можна вдома навіть створити шедеври краси і моди, якщо у тебе золоті руки. Таке життя, воно не стоїть на місці, а рухається, веде вперед і це просто чудово! Люди наші в усі віки вміли і хотіли гарно вбиратися — така людська натура. Але це дорослі люди, які вже самі на себе заробляють, вони можуть собі дозволити різні, навіть дуже дорогі і модні речі. Вони і дітей своїх стараються одягати розкішно і красиво, щоб донечки мали вигляд принцеси, а хлопчики теж були дуже гарні. І от коли підростають діти, особливо дівчатка, то починають вимагати дорогі і не завжди потрібні їм речі… От тут саме час і задуматись, як направити бажання дітей в потрібне русло, щоб були і «… кози цілі і вовки ситі!». Тому з раннього дитинства дітям треба прищеплювати смак (як правильно поєднувати речі з фасоном, і кольором, і відповідно до погоди, та буднів і свят…). А ще треба привчати до того, що не всі речі на даний момент батьки можуть придбати, зважаючи на сімейні витрати, на добробут сім’ї і таке інше. А дитині хочеться, аж колеться, вона не просто чогось хоче а вимагає, влаштовує істерики та погрожує… А щоб такого не траплялося в сім’ї, то треба завжди пояснювати, що добре, а що не зовсім, що підходить для дитини, а що не підходить, що до лиця, а що і не зовсім. Цим повинні займатися батьки зі своїми дітьми з самих маленьких років і не загружати непотребом шафи, адже діти так швидко ростуть, що не встигають все зношувати, то нащо його багато? На будні дітям треба зовсім інший одяг, ніж на свято. Тому треба дотримуватись певних правил, традицій і поглядів. Дітям весь час треба змінювати одяг і взуття, щось купувати, шити, навіть іноді штопати... І це не бажання батьків чи дітей — це вікова потреба. А молодші теж не хочуть доношувати те, що одягали колись їхні брати і сестрички. Тому не треба зациклюватись на дорогих і помпезних речах та їхній кількості, а одягати дітей зручно і гарно, тут головне, щоб все було чистеньке і охайне без дірок, а з ґудзиками та з рухомими, справними змійками… А ще обов’язково треба вчити дітей, що і куди можна і треба одягати, щоб не мати вигляд «білої ворони», а бути на своєму місці. Ну, не красиво іти в театр в пляжних капцях і в подертих джинсах, та й взагалі подертий одяг свідчить про тупість людини і зневагу до інших. Для кожного місця і часу людина повинна вміти правильно підбирати одяг, щоб не привертати до себе зайвої уваги… І, найголовніше, треба привчити дітей до того, що не одяг красить людину, а її добрі справа, щирі і теплі слова, тактовність і людяність, людина може бути дуже скромно вбрана, але вона просто диригує публікою, тримає її увагу, бо дуже цікаво про щось розповідає, та так, що аж дух перехоплює і яке тоді значення має її одяг, коли вона людей захоплює своїм словом, щирістю і мудрістю? А може бути вдягнена дуже красиво, а двох слів не стулить до купи і це викличе лише сміх та відразу… Тому увагу дітей потрібно звертати саме на доброту і людяність, на щирість і мудрість, а потім і на одяг, щоб він був охайний, чистий і ладно сидів на людині, а не звисав мішком, бо «Людину стрічають по одягу, а проводжають по розуму». Батьки і діти — вічна проблема, і вічна суєта, яка ніколи не зникає, а обростає все новими питаннями, бо весь час треба і дітей всьому навчати, і самому постійно вчитися, а час летить, життя блискавично змінюється і треба за всім встигати, щоб рідні неповнолітні діти у твої 40+ не сказали: «Які ви старі, батьки! Ви нічого не розумієте!». Таке життя… І цікаве, і важке; і світле, і темне… Але завжди неповторне і чарівне.