Виховна робота з батьками у початковій школі про навчання та виховання дитини у сім’ї
Дуже важливим етапом у роботі вчителя початкової школи є творча робота з батьками. Батьки дітей початкових класів, як правило, ще дуже молоді і не завжди усвідомлюють те, що їхні діти — це найбільше щастя, найбільша цінність, що у них є, і що всю свою ласку і турботу слід віддавати своїм нащадкам, щоб вони виростали добрими і щирими, лагідними і люблячими, світлими і привітними. Цьому щоденно треба навчати батьків, щоб до виховання своїх дітей вони ставилися серйозно і свідомо, щоб не були байдужими спостерігачами, а брали активну участь у вихованні синів і доньок, пам’ятаючи про те, що діти — це майбутнє кожного з них. Час дуже швидко біжить. Ще не встиг натішитись своїм немовлям, а воно вже на ніжки стало; ще, здається, тільки-но перші кроки зробило дитя, а вже в школу пора; ще свіжий у пам’яті день першого вересня, як дитя у перший клас пішло, а вже, дивись, стоїть твоя дитина на порозі зрілості. Час — категорія вічна, але людський час на цій землі обмежений і пролітає, наче мить. Тому треба поспішати робити добро, щоб ми і наші діти пройшли земний шлях яскраво, наче зоря, яка освітить цю землю промінням світла і доброти. Інакше, для чого жити? А життя складне, воно весь час приносить нові сюрпризи, яких і не чекаєш. А діти також приносять у наше життя багато турбот, клопоту, але і не менше радості. У когось дитина — вундеркінд, у когось — не дотягує до норми, у когось — здорова, а в іншого — хвороблива, а то й дуже хвора. Але — це рідна дитина і мати з батьком люблять її, якою б вона не була, бо це ота найдорожча крихітка, яку так чекали обоє батьків. А тому зараз робота мами і тата — довести до пуття ту дитину, яку дав їм Господь. Тому треба закачувати рукави і працювати, усвідомлюючи, що кожна дитина, якою б вона не народилася, вимагає величезної праці, напруження усіх духовних, моральних і фізичних сил обох батьків, великої турботи, ласки, доброти, щирості і щедрості, самовіддачі і великої-превеликої любові. Бо без цього нічого доброго не вийде. Не буває таких дітей, які б не потребували наполегливої і щоденної праці та постійної турботи. Не буває, мабуть, і таких батьків, які б не хотіли бачити свою дитину най-най-най... Тільки, щоб виросло з вашої дитини хоч не най-най-найкраще, проте розумне, добре, мудре, щире дитя, то треба ой як багато працювати. Але от виховувати, віддавати своє серце і душу, напружувати постійно свої сили і тримати нерви в кулаку — то вже не для всіх. Це однозначно. Далеко не всяка мама, а тим більше тато, хоче цим займатися. Частіше хтось один займається дитиною, а інший байдуже спостерігає, а то й обоє дуже далекі від питань виховання дітей у сім’ї. Їм здається, що все відбудеться саме по собі, а вони насолоджуються життям. Але так не буває. Кожна робота дає свій результат. «Як дбаєш, так і маєш» — каже народна мудрість. І це незаперечний факт. Тому цю думку я доводжу до батьків протягом усіх років навчання дітей у початковій школі, адже саме в ці роки діти найкраще засвоюють норми поведінки, культури, моралі... Саме доки діти маленькі, їх треба привчати до праці і навчання, до свідомої дисципліни і наполегливості. Саме тепер треба розвивати силу волі, сміливість, активність, відповідальність і всі ті людські якості, з якими вони підуть у доросле життя. А тому батьки повинні працювати зі своїми дітьми не час від часу, а щодня, постійно, щоб виросли їхні сини і доньки справжніми людьми. З цією метою я проводжу з окремими батьками бесіди, з усіма — батьківські збори, на яких часто розповідаю про ті випадки з моєї педагогічної практики, які найбільш яскраві і найкраще запам’яталися. Бо ж був час, коли батьки могли змінити своє ставлення до дитини, але не змінили; коли батьки могли щось виправити, але не зробили цього і тому одержали плачевні результати, хоча могло бути все по-іншому, адже про це говорилося мамі і татові. Найгірше за все, на мою думку, для дитини — це байдужість найрідніших людей. Якщо до тебе добре відносяться — це чудово для всіх; якщо тебе часто сварять, вимагаючи більше, ніж ти можеш, то погано, але й це ще не найстрашніше; але от коли тебе не помічають, з твоєю думкою не рахуються, бо попросту її ігнорують, коли всім однаково, що з тобою, тоді вже — катастрофа для будь-якої особистості, а особливо для дитини. Мабуть немає гіршого почуття для людини, коли ти себе почуваєш лишньою, нікому непотрібною, тоді виникає запитання: «Для чого жити?». А це для дитини найгірше, бо вона не знаходить відповіді на нього, не вміє себе розрадити, не ставиться до цього питання філософськи, як дорослі, а розуміє буквально, а тому бувають і страшні випадки суїциду. Щоб запобігти трагедіям і сумним та прикрим випадкам в житті дітей, треба, насамперед вчити батьків бути батьками і приділяти дітям належну увагу. Тому я пишу для батьків багато бесід, щоб у доступній формі, на конкретних прикладах донести до них те, що діти — це найголовніше в житті кожного з нас, що діти — це наше майбутнє. Від того, якими вони виростуть залежить старість кожного окремо батька-матері. В пам’яті проноситься сотні веселих і засмучених дитячих облич; сотні батьківських і материнських очей, в яких засіли радість або розгубленість, тривога і біль. Як же важливо для всіх, щоб батько і мати були для дітей тими гарячими сонечками, які зігрівають їх ніжною і щирою любов’ю, затуляють дітей своїми крильми від холоду і житейських незгод, дають їм крила для польоту у нелегке, але таке безмежно цікаве і радісне, неповторне життя.