День української вишиванки
Бесіда про українські традиції

День вишиванки — це чудове, самобутнє свято, яке не прив’язане ані до жодної партії, ані до жодної релігії, а лише до нашого українства, до українського народу, його побуту, вічного прагнення до краси, до його древніх і таких чудових традицій. І знаєте — це надзвичайно гарна традиція — вишивати, прикрашати свій одяг чарівними квітами, орнаментами, різними найвибагливішими узорами, в яких в усі віки передавався код українства, зашифровані імена, побажання, прагнення до волі... І знаєте, у мене таке враження, що якби українку навіть би вдягли у рудий мішок, то вона все одно його б прикрасила узорами, квітами, віночками, півниками і зозульками... Бо українська душа завжди прагнула до краси і самовираження, до творчості, до мудрості... І навіть якби в української жінки не було ниток, щоб вишити одяг, то вона б примудрилася вишити його травинками, соломинками, але б була б найкрасивішою і найкращою! Така вже душа в українок — світла, чиста, кольорова і творча. І ця традиція — вишивати сорочки та й інший одяг, чарівні і неповторні рушники, образи, картини, серветки прийшла до нас з глибокої давнини. Та й що тут дивуватися, коли наш народ жив на своїй святій, даній Богом українській землі, серед неймовірно красивої природи тисячоліття, вбирав у своє чуйне серце казкову дивину, був невіддільним від природи в усі віки і наповнював своє серце і душу чарівною красою, добротою і мудрістю та вічним прагненням до волі. Тому все, чим багата була його душа він передавав у вишивці, у шитті, плетиві-мереживі, у словах прозою і віршами, у чарівних картинах, у виготовленні найдивовижніших речей, які стали традиційними і необхідними для всіх українських жінок, чоловіків і дітей.

Цього року українці відзначають День вишиванки 19 травня. А надворі тепло і сонячно, всюди ціле море квітів, цвіте найрізноманітніший бузок, скрізь розносяться дивовижні аромати, а скільки різноманітних форм, кольорів і відтінків, що й передати важко словами — це треба бачити... А ще треба всю цю радість і щастя — чути! Адже все довкіл співає, звучить, свище, гуде, теревенить... Це прокинулась вся природа і співає славу весні, теплу, сонечку і світлу. І люди охоче, залюбки приєднуються до цього чарівного і казкового хору, щоб і собі оспівати красу нашої України, свого рідного і дивовижного краю і відпочити від важких буднів сьогодення... Сьогодні кожен українець і кожна небайдужа людина одягне свою чарівну вишиванку і пройдеться з дітьми (теж вбраними у свої дитячі вишиваночки) до парку, в кінотеатр, чи просто по місту, щоб наповнити свої душі теплом, радістю і щастям. Бо у кожного є свої спогади, свої радощі і жалі, пов’язані з цим чарівним вбранням. Комусь його сорочку вишивала мама і подарувала своєму синові або донечці на день повноліття, а якійсь дитинці мама чи бабуся вишила сорочечку напередодні свята і от яка ж вона у нього красива, як зігріває серденько своєю ніжністю, любов’ю і красою... А якась дівчина вишила сорочку-вишиванку для свого судженого або сама для себе і вона найгарніша серед інших, бо ж вишита не машинкою, а власними руками... Комусь вишивану сорочку подарувала мама чи бабуся, або просто знайома людина на довгу пам’ять... Кожна сорочка — це вже сьогодні історія, яка приведе будь-яку людину у далеке минуле, у ті часи, коли ще люди жили ще не так розкішно, як нині, а іноді вишивали сорочку чи рушники при свічці чи гасовій лампі або тільки вдень, як гарно світило сонечко... Але яка б не була ця пора доби, а людина, вишиваючи, вкладала в роботу своє щире серце, свою світлу і добру душу і в думках вона була лише з тим, для кого готувала свій подарунок. Кожна людина, яка сиділа за цією роботою думала про свою найдорожчу і найріднішу людину... Мати про свою дитину, бабуся про своїх внуків, дівчина про свого судженого... Тож кожна з них бажала їм всього найкращого, зверталася до Всевишнього, щоб послав добру долю, щасливе майбуття, довгих років життя і все найкраще, що можна побажати своїй дорогій кровинці, найдорожчій людині. Та й вишивки для всіх були завжди дуже різні.

Споконвіку сорочку-вишиванку вважали у нас оберегом, святинею, захистком і одягали її не лише на свято, а й у будень, бо сорочки були різні і до свята, і до роботи. Навіть, коли народжувалося немовля, то для нього обов’язково вишивали сорочечку, а вже вона могла передаватися з покоління в покоління, несучи в собі святий оберіг від зла, адже в її символіці були закодовані дата народження та ім’я малечі та найщиріші побажання щастя, здоров’я, доброї долі та довгих літ життя... Найсильнішими за енергетикою були сорочечки, вишиті матусею, бо несли ту любов, ніжність, ласку, що йшла від серця, від щирої душі люблячої матері. А ще важливо було знати ще багато цінних речей, тому що кожен візерунок мав своє традиційне значення і ніс своє навантаження, в якому закладався зв’язок дитини з родиною, з тією енергетикою, яка могла притягуватись до дитини. Сорочечка, вишита хрестиком, оберігала від зурочення, пристріту. На хлоп’ячих сорочках мами вишивали дубочки і геометричні орнаменти, що характеризувало мужність, стійкість, незламність та працьовитість, що й треба було для чоловіка. А от дівчачі сорочечки прикрашали яскравими квітами, ружами та іншими квіточками, а от маки не вишивали раніше, ще до 20 століття, тому що маки вважили символами смерті, горя і печалі. Маки почали вишивати вже у 20 столітті, хоч і зараз на це дивляться підозріло, і деколи уникають їх на всяк випадок, а тому частіше вишивають волошки, незабудки, ромашки... А ще частенько на дитячих сорочечках вишивали різних смішних звіряток, котиків, зайчиків, пташенят, півників. Така сорочка милувала оченята малюка, була привабливою дитині, а тому такі сорочки діти завжди любили.

Кожен колір у вишивці має своє символічне значення: червоний означав любов і пристрасть, чорний — втрату і тугу, білий — невинність і чистоту, жовтий — сонце, тепло, радість і надію, синій — воду, небо, спокій і жіноче начало, зелений — життя... Кожен виток і стібок, зроблений на полотні, обов’язково був знаковим, ніс у собі величезне смислове навантаження. І, як часто це буває, те, що закладено в побажаннях і мріях, неодмінно здійснювалося. Всі частини вишивки на сорочці були саме на грудях, на шиї, сонячному сплетінні, бо це дуже вразливі частини тіла, а тому їх захищали вишивкою, оберегом. І сама вишивка повинна була бути дуже охайною, без вузликів і зав’язок, щоб у житті дитини не було помилок, невдач, нещасних випадків. І сорочки вишивалися завжди на білому полотні і вони вважалися святковими. А от на чорному тлі вишиту сорочку носили вдівці і старші чоловіки. А от в будень одягали сорочки з сірого полотна, але теж з вишитими узорами, щоб було гарно. Тож протягом віків українці любили красу і прикрашали нею свій одяг, взуття, житло та й кожну власноруч виготовлену річ, щоб вона милувала око і приносила насолоду. А от до одягу українці завжди ставились дуже прискіпливо, бо він завжди повинен бути не тільки красивий, вишуканий, але й охайний та чистий. Бо ж людину зустрічають по одягу! Тому і дітей привчали до охайності з самого раннього віку, щоб діти свій одяг не заплямили, не порвали, не забруднили, а виглядали гарно, чистенько і красиво. То ж і сьогодні це правило діє в нашому суспільстві і дітям треба розказувати, що традиції мають велике значення в житті кожної людини, бо це не просто так хтось придумав, а все це закладалось сотнями років, перевірялось, випробовувалось, піддавалось сумнівам і перевірці і приводило до переконання, що в наших традиціях все, що закладене людьми віками, має сакральне значення і воно оправдане і перевірене самим життям, а тому традиції варто підтримувати та примножувати. А сорочку-вишиванку слід носити і в свято і в будень, бо вона є оберегом і дуже красива та сьогодні надзвичайно модна на всіх континентах! Тож варто навчати дівчаток (та й хлопчиків також) вишивати, бо це розвиває посидючість, творчість, малу моторику, поєднання кольорів, точний розрахунок, сприйняття краси і тому подібне. А скільки радості приносить вишита картинка чи якась річ! Як горять очі в дитини, коли вона показує свою вишиту серветку чи рушничок! А все тому, що в них закладена її праця, години роботи, старання, наполегливість... І все це сприяє виробленню характеру, вміння доводити почату справу до кінця, ставитись відповідально до своєї і чужої роботи. А що вже казати про красу! Дитина починає її відчувати, а не тільки бачити, вона починає творити, щось змінювати, вдосконалювати... І це дуже важливо. І то нічого, що сьогодні сорочку — вишиванку можна купити на будь-який смак і забаганку... Справді, сьогодні дуже багато чудових майстрів можуть за лічені години або дні вишити все, що душа бажає! Але сорочка вишита руками матусі або власними руками несе зовсім інший зміст, має інше значення, вона стає для дитини оберегом, захищає її від біди і негативу, надає сили і піднімає її, мов на крилі, до нових звершень і перемог. Тому вчіть своїх дітей поважати традиції нашого народу, привчайте їх робити щось красиве і хороше своїми руками, розвивайте творчість і підвищуйте їх інтелект. Це дуже важливо! А сьогодні ми святкуємо День вишиванки! Тому одягніть свою найкращу вишиванку і вийдіть у місто, подивіться, які красиві і творчі наші люди та й себе покажіть! На те воно й свято, щоб порадіти і відпочити! Зі святом вас!