Думи мої
Cтаття про навчання дітей

«Думи мої, думи мої, лихо мені з вами…», — як писав Т. Г. Шевченко. Пройшло стільки десятиліть, а слова для мене актуальні і сьогодні, бо дивишся на цей світ і думаєш, що ж то воно робиться з нашим суспільством, з українською нацією, сім’ями і родинами та й з усіма нами. Куди ми котимось і чого прагнемо, що робимо не так і чого дійшли до такого стану, що дехто зовсім збайдужів до всього настільки, що вороття вже немає… І так, давайте по порядку розберемось хоч у деяких питаннях. Я от про наших дітей, які сьогодні тільки сп’ялися на ніжки, хтось відвідує дитячий садочок, а хтось уже вчиться в школі… Чого мене хвилює ця тема, та тому, що все своє свідоме життя я провела в школі, спочатку сама вчилася, а поті піввіку дітей вчила. І тому маю можливість порівняти рівень розвитку дітей і навчання в усі останні десятиліття. Отож, дивлюся сьогодні на дітей і порівнюю з тими їх однолітками, які були в сорокові, п’ятдесяті і в усі наступні десятиліття до сьогодні... І щоб сьогодні я могла радіти від того, що бачу… Аж ніяк… Єдине, що переважає — це те, що діти ситі, мають гарний і задоволений вигляд, гарно і по сезону вдягнені і взуті, у них є все для розваг та ігор, вони мають все для свого задоволення! Та й тільки, і це стосується вже більшості дітей. Бо на кого не глянеш — дитина, як з картинки, в кожного в руках дорогий телефон, вони в ньому не просто розважаються, а живуть в ньому! А в чому ж моє незадоволення, спитаєте ви? А в тому, що сьогодні діти не такі вже й розвинені, як нам би хотілося, не такий вже в них і високий інтелект, як того хотілося б при сучасному матеріальному забезпеченні… Я про те, що діти ростуть бездіяльні, малорухливі, вони мало чим цікавляться, крім телефону, і мало що знають. Але давайте по порядку.

1. Діти стали погано читати. Моєму здивуванню не було меж, коли учень четвертого класу читає по складах. Як це можливо? А ще прочитала про те, що українські діти поголовно читають гірше, ніж американські… (Я хочу сказати хороше слово про дітей, які вчаться за програмою «Інтелект України», бо там чудово читають і розуміють прочитане, там зовсім інше навчання! І це супер!) Мало того, що в НУШ погано читають, то вони ще й не розуміють прочитаного! Звичайно, це стосується не всіх, але дуже багатьох! І це надзвичайно прикро!

2. Діти не знають напам’ять іноді жодного вірша! А мені кажуть, що тепер зовсім не такі діти. У них немає пам’яті, вони не можуть вивчити вірш напам’ять… Як це так? Чому не можуть? Ще зовсім недавно ті діти, яких я вчила від першого до четвертого класу, вчили вірші довжиною на цілу сторінку, ми з ними проводили цікаві свята, я для них писала сценарії, цілі вистави і все було, як треба! У мене ніколи не було вибраних, особливих дітей, але жодних труднощів не було! Адже сьогодні діти ситі, в теплі, в чудових теплих класах… Що сталося?

3. Діти стали мляві і непрацездатні… Вони не можуть бігати, стрибати, виконувати фізичні вправи, швидко втомлюються… Чому? Хто їх довів до такого стану, адже дітям цього віку характерно бігати, стрибати, танцювати, підскакувати… А себе пригадую в цьому віці… Та бігали стільки, що не було меж! Зранку і до темної години гонилися по подвір’ях, в полі, в лісі і де нас тільки не було, а що ми їли, можете пригадати, люди яким за 60-70… От видерли з грядки морквину, обстругали скельцем чи сполоснули у водичці і з’їли, бо ж яка вона смачна була в ту пору! Або знайшли в садку яблуко чи грушку — і все, до самого вечора, аж поки в хату не покличуть… А сьогодні діти їдять, що нам колишнім і не снилося, а от сили немає, працездатність низька, швидко втомлюються.

4. Діти сьогодні не вміють співати, не знають українських народних пісень і це у нас, в Україні, де народних пісень найбільше у цілому світі!!! А що вони слухають? Може класичну музику? Ага! Сьогодні вони слухають пісні-вульгарщину, де одні матюки замість слів — і це для них, як бальзам на душу…

5. Сьогодні діти не вміють спілкуватися і дуже погано володіють розмовною мовою, їхня мова пересипана непристойними словами, вони не вміють чітко висловити свою думку, поставити правильно запитання, дати чітку і зрозумілу відповідь, у них мізерний словниковий запас… Чому? Чому?

А що нас далі чекає, коли сьогодні ростуть вже такі от діти? А нам з усіх інформаційних джерел тлумачать, що діти не такі, що вони втомлюються, що їх не можна заставляти до роботи, не можна примушувати, не треба навантажувати, не потрібно змушувати, бо це негативно впливає на їхню психіку і на розвиток. Чи не тому вони стають саме такими, бо ми їх ні до чого не привчаємо, ні до чого не заставляємо, а лише виконуємо всі дитячі примхи і забаганки??? Ми так боїмося негативно вплинути на їхню психіку, що просто топимо їх у власній безпорадності, саме тому, що діти вже не розуміють навіть, що за собою треба прибрати, що треба виконувати певну роботу, хочеться тобі цього чи не хочеться, що треба слухатися батьків вдома і вчителів у школі, що треба виконувати правила для учнів, що треба виконувати домашню роботу самостійно, а не чекати батька чи матір. І багато всього, про що ми колись і не задумувались, бо любили своїх дітей, а тому привчали їх до самостійності. А сьогодні вони у нас інфантильні! Вже борода і вуса ростуть, а мати шкарпетки синочкові вдягає, нігтики на ручках стриже, бо він не вміє. А донечка вже дівка за всіма ознаками, а мамочка за нею трусики пере, бо вона не вміє. Та люди! Згляньтеся на себе! Що ви робите зі своїми дітьми? Невже ви думаєте, що вони при такому вихованні виростуть мудрими і добрими та розумним людьми і можуть знайти себе у цьому складному світі? А освіта? До чого ми вже с котилися, до якого сьомого дна, що вже осліпли і не бачимо, що в початковій школі діти не вміють добре ані читати, ані грамотно писати, ані толком переказати прочитане? Невже треба довести дітей до того, щоб вони зупинились у своєму розвитку на десятки років? А як же наука? Як ми будемо розвивати її надалі, коли діти перестануть зовсім читати… А до того йде. Чому сьогодні в початковій школі з’єднали уроки читання і мови? Як собі в МОН уявляють навчити дитину добре читати і грамотно писати за 15 хвилин на день? Ви вже це перевірили може на своїх дітях чи як, що так раптово ввели новітні уроки? Але ж результат ми вже добре бачимо. Опіка над дітьми велика, але мабуть психологи забули, що все треба робити з розумом, спираючись на народну педагогіку, про яку сьогодні начисто забули; на людський досвід, на хороші приклади з минулого. І от таке новітнє рішення ні до чого доброго не приведе, бо урок читання повинен бути повноцінним, де використані різні прийоми, завдання і вправи, щоб навчити дітей швидко і з розумінням читати і переказувати, так само урок української мови повинен бути повноцінним, щоб дитина зрозуміла, як треба грамотно писати і які слова вживати в мові правильно, а які — ні. А якою буде наша нація без знання рідної мови, ви про це задумались? Чи свідомо хочете її знищити? А тепер вийдіть у будь-який двір на дитячий майданчик і послухайте, як розмовляють між собою діти. А це вам про щось говорить? Вам подобається якою мовою вони спілкуються? А це і ваші досягнення! Бо жоден вчитель не спроможний навчити дитину за 15 хвилин ані читати, ані писати і тим більше гарно та вишукано розмовляти рідною мовою. І цю роботу не треба перекладати на вчителів і на батьків! Школа повинна дітей вчити! А МОН повинно добре продумати і перевірити кожну програму, яку запроваджує, а не спонтанно кидати в маси. У школі ми колись вчилися самі і писати, і читати, і математика нам легко давалася, бо були повноцінні уроки, і вводились іноді лише елементи гри, а не зведені уроки, де переважає гра і лише елементи навчання. У нас були домашні завдання, які ми виконували самостійно, бо батьки не завжди могли допомогти; було домашнє виховання, яке зобов’язувало нас не перебивати старших при розмові, виконувати правила для учнів безумовно, виконувати ту роботу, яку задали батьки, без слів «я не хочу» чи «я не можу»… А в декого на дверях висів ремінець, який нагадував, що завдання треба виконати добре і вчасно. І виростали діти здорові і розумні, добрі і різні, залежно від сім’ї, у якій росли, але в більшості все-таки мудрі, добрі, трудящі та інтелектуали, бо багато читали! Дуже багато. А от тепер і не читають, і віршів напам’ять не вчать, і до роботи не поспішають, щоб зберегти психіку… Але якою стає та психіка, якщо дитину ні до чого не привчати і не зобов’язувати? А як ідете по вулиці, то обов’язково прислухайтесь до тих пісень, що слухають діти і підлітки. Це виростуть хороші люди?

І ще хочу добавити одне. У нас в освіті зросла тенденція до того, щоб щось перейняти від інших народів і запровадити у себе. Я не проти чогось хорошого. От, наприклад, перейміть у японців привчання дітей до роботи, адже вони прибирають за собою всю школу, повагу до вчителя та старших! Оце виробляються хороші трудові навички і культури поведінки та життя в чистоті… Чого не скажеш про наших дітей. Так, перейміть хороший досвід! А найкраще — це зверніться до нашої народної педагогіки, там що не прислів’я, то хвилинка для роздумів. Тому «Чужому навчайтесь, але свого не цурайтесь», як каже народна мудрість. Тому поки ще не дуже пізно, зверніть увагу на освіту, особливо в дитячому садочку та в початковій школі, бо це основа всьому.